Рішення

від 30.01.2023 по справі 910/10690/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2023Справа № 910/10690/22

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергіпс Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профсервіс Групп»

про стягнення 20 782,24 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергіпс Україна» (надалі - ТОВ «Інтергіпс Україна») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профсервіс Групп» (надалі - ТОВ «Профсервіс Групп») про стягнення 20 782,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки з розстроченням платежу у фіксованій сумі №111101 від 11.11.2021, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 14 743,10 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 303,89 грн., 3% річних у розмірі 267,55 грн., інфляційних у розмірі 1 575,84 грн. та штрафу у розмірі 891,86 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

Зазначена ухвала вручена ТОВ «Профсервіс Групп» 05.14.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105493051888, проте відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

11.11.2021 між ТОВ «Інтергіпс Україна» (постачальник) та ТОВ «Профсервіс Групп» (покупець) укладено договір поставки з розстроченням платежу у фіксованій сумі №111101 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплатити його в повному обсязі.

Згідно з п. 3.3 Договору оплата за цим договором здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на банківських рахунок постачальника наступним чином: сума зазначена у рахунку-фактурі як 100% передоплати - протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання покупцем рахунку-фактури; сума зазначена у рахунку-фактурі як розстрочка платежу - протягом 14 календарних днів з дати отримання товару. Якщо день оплати випадає на вихідні чи святкові дні, оплата повинна здійснюватись раніше встановленого строку на 1-2 банківських дня.

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 21 797,10 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №0723574 від 14.02.2022, №0725904 від 23.02.2022 та №0724646 від 17.02.2022.

В свою чергу, відповідачем сплачено позивачу 7 000,00 грн. за отриманий на підставі Договору товар, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №120 від 29.07.2022.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання із сплати за отриманий на підставі Договору товар, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 14 743,10 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні №0723574 від 14.02.2022, №0725904 від 23.02.2022 та №0724646 від 17.02.2022) підтверджується передача позивачем та прийняття відповідачем товару на підставі Договору на загальну суму 21 797,10 грн.

В свою чергу, відповідачем сплачено позивачу за отриманий на підставі Договору товар 7 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №120 від 29.07.2022.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.3 Договору, у відповідача наявна заборгованість з оплати отриманого на підставі Договору товару у розмірі 14 797,10 грн., а строк виконання зобов`язання на момент розгляду справи настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 14 797,10 грн. за отриманий на підставі Договору товар, проте позивачем заявлено до стягнення 14 743,10 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Інтергіпс Україна» про стягнення з ТОВ «Профсервіс Групп» заборгованості у розмірі 14 743,10 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 303,89 грн., 3% річних у розмірі 267,55 грн., інфляційних у розмірі 1 575,84 грн. та штрафу у розмірі 891,86 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з 28.02.2022 до 05.10.2022.

Судом встановлено, що відповідач у встановлені Договором строки свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Відповідно до п. 6.5 Договору у разі порушення строку оплати розстроченого платежу, зазначеного в п. 3.3 цього договору, покупець зобов`язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми не перерахованої частини платежу, за кожен день прострочення, та додатково сплачує штраф у розмірі 10% від не перерахованої частини платежу, якщо прострочення відбувається понад 10 календарних днів.

Отже, оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення вказаного пункту Договору не суперечать нормам чинного законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на визначену договором суму, і є правовим наслідком прострочення сплати заборгованості, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання зобов`язання, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що позивачем не враховано положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та нараховано пеню за період який становить більше шести місяців, а також здійснено розрахунок у період в який прострочення платежу не існувало, що призвело до необґрунтованого збільшення розміру пені, 3% річних та інфляційних.

Так, поставлений за видатковою накладною №0723574 від 14.02.2022 товар мав бути оплачений відповідачем не пізніше 28.02.2022, тобто прострочення платежу починається з 01.03.2022, а не 28.02.2022, як зазначає позивач, за видатковою накладної №0725904 від 23.02.2022 - не пізніше 09.03.2022, тобто прострочення платежу починається з 10.03.2022, а не 28.02.2022, як зазначає позивач, за видатковою накладної №0724646 від 17.02.2022 - не пізніше 03.03.2022, тобто прострочення платежу починається з 04.03.2022, а не 28.02.2022, як зазначає позивач.

Здійснивши власний розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 626,11 грн., 3% річних у розмірі 262,39 грн., інфляційні у розмірі 1 575,84 грн. та штраф у розмірі 891,86 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з 01.03.2022 до 05.10.2022.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Профсервіс Групп» на користь ТОВ «Інтергіпс Україна» заборгованості у розмірі 14 743,10 грн., пені у розмірі 2 626,11 грн., 3% річних у розмірі 262,39 грн., інфляційних у розмірі 1 575,84 грн. та штрафу у розмірі 891,86 грн. В іншій частині позовних вимог (пеня у розмірі 677,78 грн. та 3% річних у розмірі 5,16 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергіпс Україна» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Профсервіс Групп» (03148, м. Київ, вул. Академіка Корольова, будинок 2-А, квартира 195; ідентифікаційний код 43041270) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергіпс Україна» (03038, м. Київ, вул. Нововокзальна, будинок 21; ідентифікаційний код 44018127) заборгованість у розмірі 14 743 (чотирнадцять тисяч сімсот сорок три) грн. 10 коп., пеню у розмірі 2 626 (дві тисячі шістсот двадцять шість) грн. 11 коп., 3% річних у розмірі 262 (двісті шістдесят дві) грн. 39 коп., інфляційні у розмірі 1 575 (одна тисяча п`ятсот сімдесят п`ять) грн. 84 коп., штраф у розмірі 891 (вісімсот дев`яносто одна) грн. 86 коп. та судовий збір у розмірі 2 399 (дві тисячі триста дев`яносто дев`ять) грн. 47 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий