ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
30.01.2023Справа № 910/7440/22Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймбілдінг"
про стягнення 62623,97 грн.
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймбілдінг" про стягнення за договором поставки від 02.01.2020 № 43184232 основного боргу в розмірі 45000 грн., пені в розмірі 6373,97 грн. та штрафу в розмірі 11250 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Дана ухвала суду направлялася, зокрема, відповідачу на юридичну адресу, вручення якої підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням із відміткою про вручення.
Разом із цим, у визначений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем не подано.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
02.01.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 43184232, за умовами якого постачальник зобов`язується передавати (поставляти), а покупець - приймати замовлений товар (щебінь, керамзит, відсів, пісок, та інші будівельні матеріали) та здійснювати його оплату. Загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю вимірювання, загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у рахунках, що є невід`ємною частиною даного договору.
Відповідно до пункту 3.1 договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем шляхом 100% оплати не пізніше ніж 3 (три) банківських дні з моменту отримання товару.
Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі, або інший рахунок постачальника, про що він повинен заздалегідь письмово попередити покупця (пункт 3.2 договору).
У пункті 5.6 договору зазначено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент приймання товару за кількістю та якістю та підписання відповідних документів. Фактом, що підтверджує приймання та передачу продукції є підпис на товарно-транспортній накладній особи, призначеної покупцем.
На виконання умов договору з 01.04.2021 по 07.04.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 204000,00 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними №1422 від 01.04.2021 на суму 6000,00 грн., №1486 від 03.04.2021 на суму 66000,00 грн., №1533 від 05.04.2021 на суму 60000,00 грн., №1579 від 06.04.2021 на суму 42000,00 грн. та №1611 від 07.04.2021 на суму 30000,00 грн.
У свою чергу, відповідач оплату товару здійснив частково, сплативши 159000,00 грн. за період з 06.08.2021 по 21.02.2022, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.
Таким чином, за відповідачем залишилась непогашеною заборгованість у розмірі 45000,00 грн.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар за договором поставки від 02.01.2020 № 43184232 на загальну суму 204000,00 грн., з якої відповідачем оплачено лише 159000,00 грн.
Ураховуючи викладене, оскільки наразі сума боргу відповідача становить 45000,00 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 6373,97 грн. та штраф у розмірі 11250 грн.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 6.2 договору за несвоєчасну оплату покупцем товару за договором, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день порушення оплати. У випадку затримки оплати на строк більше 10 (десяти) календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 25% від вартості неоплаченого товару.
Водночас суд зауважує, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого строку, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, за який нараховуються штрафні санкції - шість місяців.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17.
Суд зауважує, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
До того ж, нарахування саме господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Із наданого позивачем розрахунку пені слідує, що позивач нараховує пеню на залишок суми заборгованості в розмірі 45000,00 грн. за період з 21.02.2022 по 05.08.2022 року.
Водночас, пунктом 3.1 договору передбачено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем шляхом 100% оплати не пізніше ніж 3 (три) банківських дні з моменту отримання товару.
Таким чином, прострочення виконання зобов`язання з оплати товару підлягає обрахуванню за кожною видатковою накладною окремо.
Із матеріалів справи слідує, що за видатковою накладною від 01.04.2021 № 1422 прострочення оплати настало з 07.04.2021, пеня за якою підлягала нарахуванню до 07.10.2021; за останньою видатковою накладною від 07.04.2021 № 1611 прострочення оплати настало з 13.04.2021, у зв`язку з чим пеня підлягала нарахуванню до 13.10.2021 року.
Отже, оскільки сторонами не встановлено іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, нарахування позивачем пені за період з 21.02.2022 по 05.08.2022 суперечить вказаній нормі закону.
Відтак, суд дійшов висновку в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 6373,97 грн. відмовити.
Одночасно, за арифметичним перерахунком суду, штраф у розмірі 11250 грн. підлягає стягненню в заявленому розмірі.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також позивач просив покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 12350 грн. та в разі задоволення позову 10 % гонорару успіху на підставі пункту 7 Договору про надання правової допомоги від 05.08.2022 року.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору та на професійну правничу допомогу адвоката відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 2228,48 грн. судового збору, 11093 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 5625 грн. гонорару успіху.
При цьому, судом прийнято до уваги відсутність відповідного клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в порядку частин 5, 6 статті 126 ГПК України.
Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. Дана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймбілдінг" (04084, м. Київ, вул. Новомостицька, 25, оф. 5; ідентифікаційний код 43184232) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 11, оф. 2/9; ідентифікаційний код 43317636) 45000 (сорок п`ять тисяч) грн. основного боргу, 11250 (одинадцять тисяч двісті п`ятдесят) грн. штрафу, 16 718 (шістнадцять тисяч сімсот вісімнадцять) грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також 2228 (дві тисячі двісті двадцять вісім) грн. 48 коп. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Полякова
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 30.01.2023 |
Оприлюднено | 02.02.2023 |
Номер документу | 108684819 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Полякова К.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні