Рішення

від 31.01.2023 по справі 924/748/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" січня 2023 р. Справа № 924/748/22

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлусти У.О., розглянувши у залі судового засідання № 205 справу

за позовом керівника Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Меджибізької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, смт. Меджибіж Хмельницької області та Хмельницької обласної ради, м. Хмельницький

до 1) комунального соціально-медичного закладу "Меджибізький дитячий будинок-інтернат", смт. Медибіж Хмельницької області

2) фізичної особи-підприємця Холода Миколи Федоровича, смт. Меджибіж Хмельницької області

про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку,

Представники сторін:

прокурор: Гаврилюк І.О. - прокурор

позивач 1 : не з`явився

позивач 2 : Присяжний В.В. - представник згідно положення

відповідач 1 : не з`явився

відповідач 2 : не з`явився

У судовому засіданні 31.01.2023р. відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 10.10.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 06.12.2022р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 924/748/22 на 30 днів та відкладено підготовче засідання.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 09.01.2023р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Керівник Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Меджибізької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області та Хмельницької обласної ради звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним договір від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки, укладеного між комунальним соціально-медичним закладом "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" та фізичною особою-підприємцем Холодом Миколою Федоровичем, а також зобов`язати фізичну особу-підприємця Холода Миколу Федоровича звільнити займану ним земельну ділянку комунальної форми власності площею 11,589 га, яку він займає на підставі договору від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки з метою отримання прибутку, тобто правовідносини з оренди землі. Натомість чинним законодавством не передбачено право постійного землекористувача розпоряджатися земельною ділянкою шляхом її передачі іншим особам у платне користування. Як на правову підставу позову посилається на положення ст.ст. 11, 203, 204, 215, 235, 626, 627 ЦК України, ст.ст. 78, 92, 96, 124, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 24, 31, 32 Закону України "Про оренду землі".

Крім того, керівником Летичівської окружної прокуратури подано клопотання від 06.01.2023р., в якому просить суд визнати недійсним договір від 30.04.2022р. та закрити провадження у справі № 924/748/22 в частині позовних вимог щодо зобов`язання фізичної особи-підприємця Холода Миколи Федоровича звільнити займану ним земельну ділянку комунальної форми власності площею 11,589 га, яку він займає на підставі договору від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки. В обґрунтування даного клопотання прокурор зазначає, що 16.11.2022р. відповідачем 2 спірну земельну ділянку звільнено та добровільно повернуто комунальному соціально-медичному закладу "Меджибізький дитячий будинок-інтернат", про що складено відповідний акт приймання-передачі земельної ділянки.

Представник Меджибізької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, письмової позиції стосовно спірних правовідносин не надав.

Представник Хмельницької обласної ради в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явилися, відзиву на позов не подали, причин неявки та неподання доказів не повідомили, однак у листах, отриманих судом 01.11.2022р., повідомили суд про розгляд даної справи без їхньої присутності, проти розірвання договору від 30.04.2022р. не заперечили.

Перелік обставин, які є предметом доказування; та доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ХМ № 001366 від 23.04.2001р. Меджибізькому дитячому будинку інтернату у постійне користування надано 15,429 га землі в межах згідно з планом землекористування для ведення підсобного господарства відповідно до рішення Меджибізької селищної ради від 15.03.2001р. № 9. Акт містить відмітку про його реєстрацію в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 142.

Відповідно до статуту комунального соціально-медичного закладу "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" (нова редакція), затвердженого розпорядженням голови Хмельницької обласної ради від 26.01.2018р. № 5/2018-О (далі - статут), будинок-інтернат перебуває у комунальній власності, є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області. При виконанні основних завдань будинок-інтернат підзвітний і підконтрольний органу управління майном, а в межах галузевих повноважень - Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації (п. 1.4. статуту).

Згідно п. 7.1. статуту будинок-інтернат самостійно вирішує та використовує форми організації фінансово-господарської діяльності, згідно з законодавством України.

У відповідності до п. 7.2. статуту будинок-інтернат користується приміщеннями, обладнанням, землею і розпоряджається ними у порядку, встановленому законодавством України та цим статутом.

Як передбачено п. 7.4. статуту, фінансово-господарська діяльність будинку-інтернату здійснюється за рахунок коштів обласного бюджету та коштів, отриманих від надання платних послуг, наданих у порядку та на умовах визначених чинним законодавством України, інших джерел, не заборонених законодавством України.

Пунктом 11.1. статуту передбачено, що майно складають основні фонди, оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі будинку-інтернату.

Майно будинку-інтернату перебуває у комунальній власності і є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Хмельницької області та закріплюється за будинком-інтернатом на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, будинок-інтернат володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном, з обмеженням, визначеним у цьому статуті, правомочності розпорядження майном за згодою органу управління майном (п. 11.2. статуту).

Згідно п. 11.3. статуту джерелами формування майна будинку-інтернату є: майно, передане йому органом управління майном; кошти місцевого бюджету; кошти, отримані за надання платних послуг, що надаються у порядку та на умовах визначених чинним законодавством; безоплатні, благодійні внески, пожертвування фізичних і юридичних осіб, дари, а також майно передане за заповітом; майно, придбане (набуте) в інших юридичних і фізичних осіб в установленому чинним законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Відповідно до п. 11.4. статуту будинок-інтернат у відповідності до чинного законодавства України за погодженням з органом управління майном має право відчужувати, передавати закріплене за ним майно юридичним та фізичним особам, обмінювати, здавати його в оренду, надавати в тимчасове користування або в позичку, а також списувати його з балансу.

У відповідності до п. 11.5. статуту будинок-інтернат відповідно до чинного законодавства здійснює користування землею, іншими природними ресурсами і несе відповідальність за дотримання вимог та норм з їх охорони.

30.04.2022р. між комунальним соціально-медичним закладом "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" (користувач земельної ділянки) та фізичною особою-підприємцем Холодом Миколою Федоровичем (особа, що оброблятиме земельну ділянку) укладено договір використання земельної ділянки, відповідно до п. 1. якого задіяння земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: смт. Меджибіж, вул. Замкова, 106 площею 11,589 га, цільове призначення ділянки - рілля, для вирішення питання про продовольчу безпеку мешканців будинку інтернату.

Відповідно до п. 2 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 213698,14 грн.

Згідно п. 4. договору договір укладено на 2022р. Зобов`язання підприємця: не вчиняти дії, що приведуть до погіршення стану наданої земельної ділянки; надати закладу безкоштовно: картопля 7 тонн, буряк столовий 1 тонна, морква 200 кг.

Керівник Летичівської окружної прокуратури звернувся із листом від 05.07.2022р. до в.о. директора комунального соціально-медичного закладу "Меджибізький дитячий будинок-інтернат", у якому просив повідомити прокуратуру чи обробляється земельна ділянка площею 15,429 га закладом самостійно, чи іншими суб`єктами господарської діяльності, а також повідомити про правову підставу здійснення такої передачі.

На вказаний лист комунальним соціально-медичним закладом "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" повідомлено прокуратуру (лист від 27.07.2022р.), що у зв`язку із введенням воєнного стану для вирішення питання про продовольчу безпеку мешканців будинку інтернату обробіток земельної ділянки в 2022р. проводить фізична особа-підприємець Холод М.Ф. згідно договору від 30.04.2022р.

Керівник Летичівської окружної прокуратури звернувся із листом від 10.08.2022р. до Меджибізького селищного голови, у якому просив повідомити прокуратуру чи приймалось у встановленому Земельним кодексом України порядку Меджибізькою селищною радою рішення про передачу в оренду фізичній особі-підприємцю Холоду М.Ф. частини земельної ділянки площею 11,589 га або про проведення земельних торгів, а також чи вживались селищною радою заходи претензійного характеру щодо визнання договору про використання земельної ділянки від 30.04.2022р. недійсним.

На вказаний лист Меджибізьким селищним головою повідомлено прокуратуру (лист від 23.08.2022р.), що на адресу селищної ради жодних заяв і клопотань від фізичної особи-підприємця Холода М.Ф. про передачу в оренду земельних ділянок не надходили, відповідно і рішення сесії не приймалося. Інформацією щодо укладення договору оренди від 30.04.2022р. не володіємо.

Керівник Летичівської окружної прокуратури звернувся із листом від 17.08.2022р. до голови Хмельницької обласної ради, у якому просив повідомити прокуратуру чи надавалась Хмельницькою обласною радою згода на укладення комунальним соціально-медичним закладом "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" договору про використання земельної ділянки від 30.04.2022р., чи вживались та чи будуть вживатися Хмельницькою обласною радою заходи судового захисту інтересів держави щодо визнання недійсним договору про використання земельної ділянки від 30.04.2022р. та звільнення земельної ділянки.

На вказаний лист Хмельницькою обласною радою повідомлено прокурату (лист від 23.08.2022р.), що згоди на укладення договору від 30.04.2022р. не надавалось. Крім того, у зв`язку із відсутністю бюджетних призначень для сплати судового збору, а також те, що згідно із статутом закладу останній є юридичною особою і відповідає самостійно за своїми зобов`язаннями, обласна рада позбавлена можливості для вжиття таких заходів в подальшому.

Керівник Летичівської окружної прокуратури звернувся із листом від 24.08.2022р. до в.о. директора комунального соціально-медичного закладу "Меджибізький дитячий будинок-інтернат", у якому просив повідомити прокуратуру чи погоджувалось укладення договору від 30.04.2022р. з Хмельницькою обласною радою, а також чи обробляється фактично фізичною особою-підприємцем Холодом М.Ф. земельна ділянка площею 11,589 га та які культури вирощуються на земельній ділянці та чи передавалась вона підприємцю на підставі акту прийому-передачі.

На вказаний лист комунальним соціально-медичним закладом "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" повідомлено прокуратуру (лист від 29.08.2022р.), що укладення договору з Холодом М.Ф. на обробіток земельної ділянки, площею 11,589 га від 30.04.2022р. відбулося без погодження з Хмельницькою обласною радою. Фізична особа-підприємець Холод М.Ф. фактично обробляє ділянку і вирощує на ній сою. Акт прийому-передачі земельної ділянки не складався.

Керівник Летичівської окружної прокуратури звернувся із листами від 31.08.2022р. до Меджибізької селищної ради та до Хмельницької обласної ради, у якому повідомлено про намір здійснити представництво в суді законних інтересів держави в особі Меджибізької селищної ради та Хмельницької обласної ради шляхом пред`явлення позову про визнання недійсним договору про використання земельної ділянки від 30.04.2022р.

На вказані листи Меджибізьким селищним головою та Хмельницькою обласною радою повідомлено прокуратуру (листи від 06.09.2022р. та від 09.09.2022р.), що не заперечують щодо здійснення Летичівською окружною прокуратурою представництва в суді законних інтересів держави шляхом пред`явлення позову.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів (визнання більш вірогідними), аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, суд враховує наступне.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у с та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, враховуючи роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідність дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018р. у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі № 911/1497/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

У відповідності до п. 11.2. статуту майно будинку-інтернату перебуває у комунальній власності і є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Хмельницької області та закріплюється за будинком-інтернатом на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, будинок-інтернат володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном, з обмеженням, визначеним у цьому статуті, правомочності розпорядження майном за згодою органу управління майном.

Із наведених норм законодавства та положень статуту слідує, що орендодавцем земельної ділянки, належної відповідачу 1 на праві постійного користування, може бути виключно Меджибізька селищна рада на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування або за результатами земельних торгів, при цьому для передачі в користування за договором земельної ділянки необхідне погодження органу управління майном відповідача 1.

Однак, як слідує із відповідей селищної та обласної рад, останніми не приймались жодних рішення та не надавалась згода на передачу спірної земельної ділянки в оренду фізичній особі-підприємцю Холоду М.Ф.

Таким чином, укладення спірного правочину всупереч встановленому державою порядку, зачіпає інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, що є підставою для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом, оскільки уповноваженими органами, а саме Меджибізькою селищною радою, як органом, до комунальної власності якої належить земельна ділянка, та Хмельницькою обласною радою, як засновником відповідача 1, заходи щодо визнання спірного договору недійсним з моменту його укладення не вживались, незважаючи на те, що окружною прокуратурою скеровувалися листи про приведення укладених вищезазначених правовідносин у відповідність до вимог чинного законодавства. Тобто, в даному випадку має місце факт бездіяльності вказаних органів.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що прокурором дотримано встановлений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок щодо звернення до органів, уповноважених на захист майнових інтересів держави, якими у даній справі є Меджибізька селищна рада та Хмельницька обласна рада, з повідомленням про виявлені порушення законодавства та надання розумного строку для відреагування на стверджуване порушення інтересів держави. У зв`язку з отриманням відповідей зазначених компетентних органів про непред`явлення позову та відсутність будь-яких посилань цих органів на вчинення дій для усунення виявлених порушень, а також надання згоди ними щодо здійснення окружною прокуратурою представництва в суді законних інтересів держави шляхом пред`явлення позову, прокурор правомірно скористався процесуальними повноваженнями щодо звернення з позовом до суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для представлення прокурором інтересів держави у даній справі.

Щодо суті спору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину (господарського договору).

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Як передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За визначенням, наведеним у ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В якості однієї із підстав позову прокурором зазначено, що спірний договір не є договором про використання земельної ділянки, а фактично є договором про передачу у користування земельної ділянки (оренди).

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину (правочинів) та характер спірних правовідносин сторін.

У постанові від 23.01.2019р. у справі № 522/14890/16-ц Верховний Суд зазначив, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020р. у справі № 923/658/19).

Як убачається з матеріалів справи, між відповідачами укладено договір від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки, предметом якого є задіяння земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: смт. Меджибіж, вул. Замкова, 106 площею 11,589 га, цільове призначення ділянки - рілля, для вирішення питання про продовольчу безпеку мешканців будинку інтернату.

Згідно п. 4. договору договір укладено на 2022р. Зобов`язання підприємця: не вчиняти дії, що приведуть до погіршення стану наданої земельної ділянки; надати закладу безкоштовно: картопля 7 тонн, буряк столовий 1 тонна, морква 200 кг.

Аналіз умов спірного договору дає підстави для висновку, що він не може вважатися договором про використання земельної ділянки, оскільки воля сторін спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені.

Так, наведені умови договору підтверджують фактичну передачу комунальним соціально-медичним закладом "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" права користування земельною ділянкою фізичній особі-підприємцю Холоду М.Ф. для здійснення підприємницької діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції. Зазначені обставини також підтверджуються листом відповідача 1 від 27.07.2022р., у якому зазначено, що для вирішення питання про продовольчу безпеку мешканців будинку-інтернату обробіток земельної ділянки в 2022 році проводить відповідач 2, а також листом від 29.08.2022р., згідно якого відповідач 2 фактично обробляє земельну ділянку і вирощує на ній сою. Тобто, фізична особа-підприємець Холод М.Ф. надає плату відповідачу 1 у вигляді сільськогосподарської продукції, разом з тим на переданій в користування земельній ділянці закладу фактично вирощує сою, від реалізації якої отримує прибуток, що свідчить про те, що сторони фактично за договором про використання земельної ділянки приховали орендні правовідносини, які виникли між ними.

Судом враховується, що засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, є правом оренди земельної ділянки, що визначено ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Таким чином, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Так, на підставі аналізу, наведеного у ст. 13 Закону України "Про оренду землі" визначення договору оренди землі та умов спірного договору вбачається, що за змістом останнього між відповідачами фактично склалися правовідносини з оренди землі, оскільки при оренді землі здійснюється обробіток земельної ділянки, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується сільськогосподарська продукція, яка є власністю орендаря. З огляду на наведене, правовими наслідками договору оренди землі є для відповідача 1 отримання плати за надану в користування земельну ділянку, а для відповідача 2 - використання земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

За змістом приписів ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Судом звертається увага на надання відповідачу 1 у постійне користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 23.04.2001р. для ведення підсобного господарства.

Так, статтею 92 Земельного Кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, а також врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб`єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 915/166/17, від 17.01.2019р. у справі № 923/241/18, від 21.05.2019р. у справі № 925/550/18, від 02.02.2022р. у справі № 927/1099/20, від 03.11.2021р. у справі № 918/1226/20.

Натомість, як убачається з матеріалів справи Меджибізькою селищною радою, як органом, до комунальної власності якої належить спірна земельна ділянка, не приймалось рішення за результатами проведення земельних торгів про передачу фізичній особі-підприємцю Холоду М.Ф. земельної ділянки, та Хмельницькою обласною радою, як засновником відповідача 1, не надавалась згода (погодження) на укладення спірного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що права на обробіток землі, здійснення посівів та їх набуття у власність, передбачені умовами спірного договору, являють собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які згідно ст. 92 Земельного кодексу України, складають титул права постійного користування.

Таким чином, земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою комунальної власності шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

За приписами ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З вищенаведених обставин слідує, що наділений правом постійного користування землею відповідач 1 фактично передав у користування відповідачу 2 земельну ділянку комунальної форми власності, не маючи права розпоряджатися нею, за відсутності рішення відповідного органу місцевого самоврядування, без проведення аукціону (земельних торгів) та без погодження на укладення спірного договору органом управління (Хмельницької обласної ради), що передбачено положеннями статуту комунального закладу.

Крім того, судом звертається увага, що відповідно до глави 15 Земельного кодексу України, як спеціального нормативного акту, що регулює земельні правовідносини, земельна ділянка, яку використовує відповідач 2, не належить йому на жодному з передбачених законодавством титулів - праві власності чи праві оренди, тому це землекористування здійснюється за відсутності визначеної підстави.

Отже, відповідачами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі та отримання в оренду спірної земельної ділянки.

Слід зазначити, що свобода договору у розумінні статті 627 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Натомість, у даному випадку відповідачами не дотримано вимог земельного законодавства при укладенні спірного договору, зокрема, положень ст.ст. 92, 93, 95, 96, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", якими обумовлено порядок та умови передачі земельних ділянок в оренду, визначено істотні умови договору оренди тощо, оспорений договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на вищенаведене у сукупності суд дійшов висновку, що спірний договір є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі", не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та укладений з перевищенням відповідачем 1 своїх повноважень. Наведене свідчить про недійсність договору про використання земельної ділянки на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

На підставі наведеного, вимога прокурора про визнання недійсним договору від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки, укладеного між комунальним соціально-медичним закладом "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" та фізичною особою-підприємцем Холодом Миколою Федоровичем, підлягає задоволенню.

Крім того, у позові прокурором було заявлено вимогу про зобов`язання фізичну особу-підприємця Холода Миколу Федоровича звільнити займану ним земельну ділянку комунальної форми власності площею 11,589 га, яку він займає на підставі договору від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки.

Разом з тим, прокурором подано клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання фізичну особу-підприємця Холода Миколи Федоровича звільнити займану ним земельну ділянку комунальної форми власності площею 11,589 га, яку він займає на підставі договору від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки.

Як слідує з матеріалів справи, 16.11.2022р. фізичною особою-підприємцем Холодом Миколою Федоровичем та комунальним соціально-медичним закладом "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого сторони склали даний акт про те, що за договором від 30.04.2022р. було повернуто земельну ділянку площею 11,589 га у власність закладу.

Таким чином, оскільки відповідачем 2 на підставі акта приймання-передачі від 16.11.2022р. повернуто відповідачу 1 земельну ділянку комунальної форми власності площею 11,589 га, яку він займав та використовував на підставі договору від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки, та відповідно усунуто обставини, що були підставою для звернення прокурора до суду з позовними вимогами про зобов`язання відповідача 2 звільнити земельну ділянку, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору в цій частині.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, зважаючи на те, що предмет спору в частині зобов`язання відповідача 2 звільнити земельну ділянку існував на момент звернення до суду з позовом та припинив існування під час розгляду справи в суді, провадження у справі у зазначеній частині підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Суд зауважує, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині визнання недійсним договору від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки, укладеного між комунальним соціально-медичним закладом "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" та фізичною особою-підприємцем Холодом Миколою Федоровичем. Провадження у справі в частині зобов`язання фізичної особи-підприємця Холода Миколи Федоровича звільнити займану ним земельну ділянку комунальної форми власності площею 11,589 га, яку він займає на підставі договору від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки, належить закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору в частині задоволених позовних вимог покладаються на відповідачів.

Крім того, судом зазначається, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення позовних вимог, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов керівника Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Меджибізької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, смт. Меджибіж Хмельницької області та Хмельницької обласної ради, м. Хмельницький до 1) комунального соціально-медичного закладу "Меджибізький дитячий будинок-інтернат", смт. Медибіж Хмельницької області 2) фізичної особи-підприємця Холода Миколи Федоровича, смт. Меджибіж Хмельницької області про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку, задовольнити частково.

Визнати недійсним договір від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки, укладеного між комунальним соціально-медичним закладом "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" (31530, Хмельницька область, смт. Меджибіж, вул. Жовтнева, 106, ідентифікаційний код 03191650) та фізичною особою-підприємцем Холодом Миколою Федоровичем ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Стягнути з комунального соціально-медичного закладу "Меджибізький дитячий будинок-інтернат" (31530, Хмельницькка область, смт. Меджибіж, вул. Жовтнева, 106, ідентифікаційний код 03191650) на користь Хмельницької обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02911102, р/р UA188201720343120002000002814, Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) 1240,50 грн (одну тисячу двісті сорок гривень 50 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Холода Миколи Федоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Хмельницької обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02911102, р/р UA188201720343120002000002814, Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) 1240,50 грн (одну тисячу двісті сорок гривень 50 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Видати накази.

Провадження у справі в частині зобов`язання фізичної особи-підприємця Холода Миколи Федоровича звільнити займану ним земельну ділянку комунальної форми власності площею 11,589 га, яку він займає на підставі договору від 30.04.2022р. про використання земельної ділянки, закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31.01.2023 року.

Суддя С.В. Заверуха

Відрук. 2 примірн.:

1 - до справи;

2 - відповідачу 2 (31530, Хмельницька обл., смт. Меджибіж, вул. Дачна, 37/1) - рекоменд. з повід.

Електронні адреси:

позивача 1 - 04404556@mail.gov.ua

позивача 2 - oblrada@km-oblrada.gov.ua

прокуратури - let_oprok@khmel.gp.gov.ua; sekretariat@khmel.gp.gov.ua

відповідача 1- mdbi@meta.ua