Постанова

від 25.01.2023 по справі 520/9956/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2023 р.Справа № 520/9956/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2021, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., м. Харків, повний текст складено 13.10.21 по справі № 520/9956/21

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова

до Харківської міської ради третя особа ОСОБА_1

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним адміністративним позовом, в якому позивач просив визнати протиправним та скасувати пункт 34 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2020 за №2151/20 «Про надання громадянам та територіальній громаді м. Харкова дозволу та відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою», яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею орієнтовно 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подав апеляційну скаргу , вважає, що вказане рішення суду підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального (ст. ст. 39, 118, 123 ЗК України, ст.ст. 16-18,24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») та процесуального (ст. ст. 72-77, 90, 242, 244-246 КАС України) права, а також при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення. Вказує , що оскаржуваним рішенням Харківської міської ради від 24.06.2020 No 2151/20 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто присадибної ділянки. Тобто, місце розташування вказаної земельної ділянки, яку ОСОБА_1 бажає отримати для будівництва і обслуговування житлового будинку, суперечить вимогам основної містобудівної документації, а саме генеральному плану м. Харкова та плану зонування (зонінгу) території м. Харкова. Таким чином, вказане рішення Харківської міської ради в частині надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, прийнято в порушення вимог ч. 7 ст. 118 та ч. 3 ст. 123 ЗК України.

Виявивши, що цільове призначення земельної ділянки, яку має намір одержати позивачка, не відповідає вимогам генерального плану, Харківська міська рада повинна була відмовити у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам генерального плану населеного пункту.

Вважає , що висновки суду першої інстанції про те, що з наданих прокурором доказів не видається можливим встановити місце розташування спірної земельної ділянки ділянці є безпідставними та не грунтуються на матеріалах справи. Водночас, долучені прокурором до позовної заяви належні та допустимі докази у повному обсязі підтверджують обставини порушення Харківською міською радою чинного законодавства та вимоги прокурора про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 у справі No 520/9956/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора.

Харківська міська рада подала до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 року є законним та обгрунтованим, отже, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Просить у задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні наполягала на задоволенні апеляційної скарги.

Відповідач в судове засідання не з`явився , про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішеннясуду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що позивачем під час опрацювання відомостей публічної кадастрової карти України, генерального плану м. Харкова, плану зонування території (зонінгу) та Єдиного міського реєстру актів Харківської міської ради було встановлено, що пунктом 34 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2020 за No2151/20 "Про надання громадянам та територіальній громаді м. Харкова дозволу та відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею орієнтовно 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач, вважаючи пункт 34 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2020 за No2151/20 протиправним, оскільки, на його думку, генеральним планом м. Харкова, затвердженим рішенням Харківської міської ради від 23.06.2004 за № 89/04, зі змінами, затвердженими рішенням Харківської міської ради від 18.12.2019 за №1902/19, територія по вул. Ковригінській в м. Харкові розташовується на території житлової багатоквартирної забудови, звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того , що позивачем не надано доказів на які вони посилаються, а отже оскаржуваний позивачем пункт 34 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2020 за No2151/20 "Про надання громадянам та територіальній громаді м. Харкова дозволу та відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою" є таким, що не підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Порядок відведення земельних ділянок урегульовано Земельним кодексом України 118 (далі - ЗКУ).

Статтею 118 ЗКУ врегульовано порядок розгляду клопотань громадян про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність, так і статтею 123 ЗКУ, визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність або користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертаються з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Законним результатом розгляду зазначених клопотань є або прийняття рішення про дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або про мотивовану відмову у його наданні. При цьому підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки можуть бути лише: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Цей перелік відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗКУ, ч. 3 ст. 123 ЗКУ є вичерпним.

За вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за №638/15764/17,,від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а та інших.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови згідно з приписами ст. 39 Земельного кодексу України здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Згідно із ст. 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно ст. 25 Закону режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Відповідно до ст. 17 Закону генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до генерального плану м. Харкова, затвердженого рішенням сесії Харківської міської ради від 23.06.2004 № 89/04, зі змінами, затвердженими рішенням сесії Харківської міської ради від 18.12.2019 № 1902/19, вул. Ковригінська розташована на території житлової багатоквартирної забудови.

Відповідно до приписів ст. 17 Закону у складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту.

План зонування території, як різновид містобудівної документації, згідно ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах (конкретно) визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", план зонування території встановлює: 1. функціональне призначення території, 2. вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, 3. вимоги до ландшафтної організації окремих територій (функціональних зон) населеного пункту.

Згідно з п. 4.1 ДБН Б. 1-1-22-2017, планом зонування (зонінгом) на території населеного пункту визначаються межі зон (підзон) з однорідними видами та умовами використання та встановлюються містобудівні регламенти, що діють у межах цих зон (підзон).

Територіальна зона - територія у визначених межах стосовно якої встановлені містобудівні регламенти. Територіальна підзона - це частина зони, в межах якої деякі умови та обмеження використання та забудови земельних ділянок відрізняються від аналогічних показників територіальної зони, що пов`язане з відповідними планувальними обмеженнями.

Відповідно до ДБН 5.1.1-22:2017 "Склад та зміст плану зонування території" на схемі зонування території населеного пункту у відповідності з функціональним призначенням поділяється на територіальні зони, для кожної з яких встановлюється містобудівний регламент.

Так, Рішенням сесії Харківської міської ради від 18.12.2019 №1902/19 затверджено в складі генерального плану зміни до плану зонування території (зонінгу) міста Харкова, затвердженого рішенням 22 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 27.02.2013 № 1024/13 (зі змінами), розроблені ТОВ "ФІРМА САТОР".

Відповідно до плану зонування території (зонінгу) міста Харкова вул. Ковригінська розташована у житловій зоні, підзонах Ж-1, Ж-3 - підзона садибної забудови, підзона багатоквартирної житлової забудови.

До житлових зон відносяться території, що призначаються для розташування житлових будинків, споруд для зберігання індивідуальних транспортних засобів, окремих вбудованих чи прибудованих об`єктів соціального і культурно-побутового обслуговування населення та інших об`єктів громадського, спортивно-оздоровчого призначення, що не потребують встановлення санітарно-захисних зон та не створюють негативного впливу на навколишнє середовище.

Житлові зони формуються на території існуючої сельбищної забудови населеного пункту та в районах, передбачених містобудівною документацією під нову житлову забудову.

Садибна забудова Ж-1 (зона садибної забудови) призначається для розташування одноквартирних житлових будинків до 4 поверхів (включно з мансардним поверхом) із земельними ділянками або зблокованих житлових будинків на сусідніх земельних ділянках.

Багатоквартирна житлова забудова Ж-3 (зона багатоквартирної житлової забудови) призначається для розташування багатоквартирних житлових будинків до 4 поверхів включно, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування, окремих об`єктів загальноміського та районного значення.

На момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради генеральний план міста Харкова, затверджений рішенням Харківської міської ради від 23.06.2004 No 89/04 (зі змінами, затвердженими рішенням Харківської міської ради від 18.12.2019 No 1902/19), та план зонування території міста Харкова, затверджений рішенням Харківської міської ради від 27.02.2013 No 1024/13 (зі змінами, затвердженими рішенням Харківської міської ради від 18.12.2019 No 1902/19) були чинними і їх чинність не була оскаржена або скасована у встановленому законом порядку.

Відповідно до Положення про Департамент містобудування та архітектури Харківської міської ради, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 20.11.2015 р. № 7/15, зі змінами (у редакції, що діяло на час винесення оскаржуваного рішення), до повноважень Департаменту, зокрема, належить: аналіз стану містобудування на території міста, організація розробки, затвердження: у встановленому порядку містобудівних програм, містобудівної документації та внесення змін до них; координація діяльності суб`єктів містобудування щодо комплексного розвитку територій, планування, забудови і реконструкції міста, визначення відповідності намірів забудови земельної ділянки або місця розташування об`єкта будівництва вимогам державних будівельних норм, містобудівній документації, визначення територій для містобудівних потреб, розміщення об`єктів.

Відповідно до висновку Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.09.2020 року № 3202/0/608-20 по матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 було встановлено, що згідно з генеральним планом м. Харкова, затвердженим рішенням сесії Харківської міської ради від 23.06.2004 року № 89/04 із змінами, затвердженими рішенням сесії ХМР від 18.12.2019 року № 1902/19, земельна ділянка по АДРЕСА_1 розташована: на території житлової багатоквартиної забудови, згідно з планом зонування територій (зонінгом) міста Харкова земельна ділянка розташована в житловій зоні, підзонах Ж-1, Ж-3, садибна забудова, багатоквартирна житлова забудов (до 4 поверхів включно), поза межами червоної лінії вулиць, на теперішній час земельна ділянка по АДРЕСА_1 вільна від забудови.

Департаментом були підготовлені графічні матеріали місця розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 в яких зазначено, що місце розташування цієї земельної ділянки не суперечить затвердженій містобудівній документації (копія графічних матеріалів додається прокурором до позову).

Згідно з ч. 1 ст.77 КАСУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст.77 КАСУкраїни в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 14 березня 2018 року у справі № 760/2846/17, обов`язок доказування в адміністративному судочинстві, визначений ст. 71 КАС України, розподіляється таким чином, щопозивач повинендовести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Згідно із пунктом 3 частини другої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Так, в обґрунтування своїх тверджень позивач посилається на графічні матеріали, а саме графічні плани міста Харкова (а.с. 48-51) як на доказ того, що спірна земельна ділянка знаходить на території житлової багатоквартирної забудови.

Досліджуючи зазначені графічні матеріали суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що з їх змісту не видається можливим встановити місце розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , та встановити, що місце розташування цієї земельної ділянки не суперечить затвердженій містобудівній документації, яка досліджена судом та її надана оцінка вище.

В матеріалах справи відсутні графічні зображення, з конкретним зазначенням розташування вказаної вилиці Ковригінської, та з більш деталізованим зображенням саме вказаної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , на яку ОСОБА_1 бажає отримати дозвіл для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Колегія суддів зазначає , що з доданих позивачем до матеріалів справи документів не вбачається, що саме цільове призначення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , на яку ОСОБА_1 бажає отримати дозвіл для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд суперечить не відповідає вимогам генерального плану, тому доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Тобто, позивачем не спростовано належними та допустимими доказами правомірність прийняття пункту 34 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2020 за No2151/20 "Про надання громадянам та територіальній громаді м. Харкова дозволу та відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою"

Враховуючи наведене суд вважає, що позивачемне надано доказів в підтвердження позовнихвимог, в зв`язку із чим у їх задоволенні необхідно відмовити.

Саме з наведених вище підстав всі інші доводи та посилання апелянта на постанови Верховного Суду до уваги судом не приймаються.

Між тим, слід звернути увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки, так само як і розроблення проекту, не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно дост. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 по справі № 520/9956/21 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 30.01.2023 року