Постанова

від 30.01.2023 по справі 320/9863/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/9863/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Федотова І.В.,

Коротких А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області форми «Ф» від 16.02.2021 №0036574-2403-1027 про визначення зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу 18010300) в сумі 8776, 81 грн, в т.ч. за 2020 рік - 8776,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючий орган протиправно прийняв податкове повідомлення-рішення про нарахування податкових зобов`язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік, оскільки вказана будівля не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 266 Податкового кодексу України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Доводи апеляційної скарги за своїм змістом дублюють доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач зареєстрований як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець (дата державної реєстрації - 09.02.2017, дата запису: 08.02.2017, номер запису: 2 353 000 0000 037180) та перебуває на податковому обліку у Білоцерківській ДПІ ГУ ДПС у Київській області відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру, видами економічної діяльності за кодами КВЕД є: 20.09 - виробництво інших основних органічних хімічних речовин (основний); 46.19 - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; 01.45 розведення овець і кіз; 01.46 - розведення свиней; 01.47 - розведення свійської птиці; 01.49 - розведення інших тварин.

На підставі наданих позивачем документів встановлено, що позивач систематично та на постійній основі займається підприємницькою діяльністю у сфері виробництва спектру палива для вогнищ і печей (деревне вугілля, дрова твердих порід, тріска для розпалу тощо).

Зокрема, відповідно до Договору поставки №7413 від 09.01.2020, Договору купівлі-продажу товарів №02/04-КП-2020 від 17.04.2020 позивач постачав продукцію власного виробництва ТОВ «Сільпо-Фуд», ТОВ «ГРІН БІОГРУП», зокрема, деревне вугілля неагломероване.

Вказану господарську діяльність позивач здійснював у комплексі нежитлових будівель, що розташовані на земельній ділянці площею 3,1999 га, кадастровий номер 3223786000:03:035:0124, за адресою: Київська область, Рокитнянський район, с. Синява, урочище «Перетічки», буд.1, який належному йому на праві власності на підставі договору дарування комплексу нежитлових будівель №5553 від 14.10.2011.

З довідки Синявської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 18.01.2021 №14/02-25 вбачається, що вищезазначений комплекс нежитлових будівель, які належать позивачу, з 2011 року по даний час, використовуються у промисловому виробництві деревного вугілля, брикету та фасованих дров.

Згідно із технічним паспортом та Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкт складається з наступних нежитлових виробничих приміщень: адмін.будівля літ. «А», прохідна літ. «Б», виробничий корпус літ. «В», склад літ. «Г», пакувальня літ. «Д», виробничий корпус «Ж», токарний цех літ. «З», склад літ. «К», загальною площею 810,90 кв.м.

Цільове призначення комплексу споруд в усіх перерахованих документах визначене наступним чином - «Комплекс» та «Нежитлова будівля».

За твердженнями позивача, вказані приміщення промислового призначення він використовує для промислового виробництва деревного вугілля, брикету та фасованих дров.

З копії податкової декларацій платника єдиного податку - ФОП, в яких визначені обсяги оподатковуваних операцій та задекларовані до сплати суми єдиного податку за 2020 рік вбачається, що у рядку 9 зазначено основний вид діяльності у звітний період згідно із КВЕД - « 20.14 Виробництво інших основних органічних речовин». Таким чином, позивач самостійно визначив і вказав для контролюючого органу основне джерело підприємницького доходу у 2020 році.

Дана декларація прийнята відповідачем без зауважень, про що, зокрема, свідчить отримана позивачем засобами електронного зв`язку квитанція № 2 до цієї декларації, та їх показники у повному обсязі відображені в інформаційних базах даних ДПС України.

Перераховані вище фактичні обставини справи, встановлені судом на підставі наданих позивачем документів, не викликають у суду сумнівів у достовірності такої інформації, не заперечуються сторонами справи, а відповідачем, в свою чергу, у передбачений законом спосіб та за допомогою належних доказів спростовані або заперечені не були.

Головним управлінням ДПС у Київській області 20.11.2020 прийнято та направлено позивачеві за поштовою адресою податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0036574-2403-1027 про визначення зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу 18010300) за 2020 рік у сумі 8776,81 грн.

Не погоджуючись з таким рішення відповідача, позивач оскаржив його до Державної податкової служби України у порядку адміністративного оскарження.

Проте, рішенням Державної податкової служби України від 29.06.2021 №4945/Д/99-00-06-01-04-09, скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення без змін.

Вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що вказані об`єкти нерухомого майна позивача не є об`єктами оподаткування згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Згідно з п.п.265.1.1 п.265.1 ст. 265 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.п.14.1.129 п.14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості, серед іншого, виділяють будівлі промислові та склади (абзац «ґ» цього підпункту).

Відповідно до пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідності до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», С «Переробна промисловість», О «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та Р «Будівництво».

Тобто, в цілях застосування норм пп. 266.2.2 Податкового кодексу України промисловими вважаються підприємства, які відповідно до ДК 009:2010 належать до вищезазначених секцій.

Термін «промислове підприємство» охоплює всі підприємства, які належать до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість, переробна промисловість, будівництво, електроенергія, газ, водопостачання і санітарне обслуговування, транспорт, склади і служби зв`язку (ст. 1 Конвенції про допомогу у випадках виробничого травматизму від 08.07.1964 № 121).

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України.

У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.

Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відповідно до Державного Класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: Код 125 - Будівлі промислові та склади клас Будівлі промислові; цей клас включає: - криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням; 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості, 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії, 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості, 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості, 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості, 1251.7 Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Зі змісту наведеної норми убачається, що перелік будівель промисловості не є вичерпним.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єктів нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Також, у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно із ч.2 ст. 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором законом.

Таким чином, в розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, промислові будівлі та складські приміщення промислових підприємств.

Вищевикладені обставини, а також положення пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, ст. 51 Цивільного кодексу України, ст. 62 Господарського кодексу України свідчать про те, що будівлі, які належать на праві власності позивачеві, а саме «комплекс нежитлових виробничих будівель»: адмінбудівля літ. «А», прохідна літ. «Б», виробничий корпус літ. «В», склад літ. «Г», пакувальня літ. «Д», виробничий корпус «Ж», токарний цех літ. «З», склад літ. «К», загальною площею 810,90 кв.м. призначений для промислового виробництва дерев`яного вугілля, брикету та фасованих дров, а отже є будівлями промисловості, а тому згідно з пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16.

Водночас, застосування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення, дозволяє дійти до висновків, що обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» пп. 266.2.2 п. 266,2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Відтак, функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості, є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду, що узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність правових підстав для визначення контролюючим органом сум податкових зобов`язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковим повідомленням-рішенням №0036574-2403-1027, оскільки вказані вищі об`єкти нерухомого майна не є об`єктами оподаткування згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга відповідача повністю дублює відзив на позовну заяву, тобто в ній не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС України - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя І.В. Федотов

Суддя А.Ю. Коротких