Рішення

від 30.08.2022 по справі 450/2011/16-ц

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/2011/16-ц Провадження № 2/450/810/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2022 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Данилів Є.О.

при секретарі Ориняк Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Львівській області

про (предмет позову):

визнати незаконним та скасувати рішення 34 сесії 5 демократичного скликання Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 604 від 19.10.2010 року в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,1625 га, розташовану в с. Раковець Пустомитівського району Львівської області.

скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва обслуговування житлового будинку і господарських споруд /ділянка АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_2 на підставі рішення 34 сесії 5 демократичного скликання Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області №604 від 19.10.2010 року,

суд постановив

підстава позову(позиціяпозивача): 25.08.2004 року Раковецька сільська рада Пустомитівського району Львівської області своїм рішенням № 118 передала їй земельну ділянку площею 0,16 га. в кварталі забудови № 40 с. Раковець Пустомитівського району Львівської області для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. 15.10.2004 року Раковецька сільська рада Пустомитівського району Львівської області своїм рішенням № 129 передала їй земельну ділянку площею 0,1625 га. в кварталі забудови № 40 с. Раковець Пустомитівського району Львівської області. На підставі вказаних рішень у 2008 році позивач замовила та виготовила будівельний паспорт на забудову вищевказаної земельної ділянки в кварталі забудови № 40 с. Раковець Пустомитівського району Львівської області.

Стверджує, що при підготовці технічної документації їй стало відомо, про те, що земельну ділянку площею 0,1625 га. в кварталі забудови № 40 с. Раковець Пустомитівського району Львівської області, рішенням Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 604 від 19.10.2010 року, було передано у приватну власність ОСОБА_3 , який отримав її від ОСОБА_2 на підставі договору дарування, що за її словами підтверджено відповіддю Відділу Дежгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області на адвокатський запит № 22/2/6 від 23.05.2016 року.

Наголошує на тому, що рішенням 34 сесії 5 демократичного скликання Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 604 від 19.10.2010 року в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,1625 га, розташовану в с. Раковець Пустомитівського району Львівської області фактично припинено її право приватної власності на його земельну ділянку 0,1625 га в кварталі забудови № 40 с. Раковець Пустомитівського району Львівської області, яку отримано нею згідно рішення Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 129 від 15.10.2004 року.

Позиція відповідачаСолонківської сільськоїради Львівськогорайону Львівськоїобласті: при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

Позиція відповідача ОСОБА_4 : згіднозаперечення напозовну заявупросив узадоволенні позовнихвимог відмовитиза безпідставністю,оскільки ніпозовна заява,ні матеріалисправи немістять поясненьстосовно розбіжностейу площахземельних ділянок,які зазначеніу вищевказанихрішеннях сільськоїради (0,16га та0,1625га),а відтакдоказів стосовнотого,що цеодна іта жземельна ділянка,чи церізні земельніділянки. В тойже час,покликаючись нате,що земельнуділянку позивачцібуло переданоу власність,позивачка неподала досуду вищезгаданих технічнихматеріалів тадокументів,що підтверджуютьрозмір земельноїділянки,які передбаченіч.2ст.118ЗК України. Окрім того у заяві про застосування строків позовної давності представник відповідача зазначає, що ще в 2008 році позивачка знала про процес оформлення земельної ділянки, а тому без поважних причин пропустила строк звернення до суду із позовом.

Позиція відповідача ОСОБА_2 : у судове засідання не з`явився.

Позиціятретьої особи,що незаявляє самостійнихвимог напредмет споруГоловного управлінняДержгеокадастру уЛьвівській області: представник у судове засідання не з`явився.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

12.08.2016року ухваласуду прозалишення позовубез руху;23.08.2016року ухваласуду провідкриття провадженняу справі;24.10.2016року запереченняна позовнузаяву;24.10.2016року ухваласуду провитребування доказів;30.11.2016року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про відкладеннярозгляду справи;08.02.2017року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про ознайомленняз матеріаламисправи;14.02.2017року клопотанняпозивача продолучення доматеріалів справи;28.03.2017року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про ознайомленняз матеріаламисправи;25.05.2017року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про ознайомленняз матеріаламисправи;31.01.2018року клопотанняпредставника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 про ознайомленняз матеріаламисправи;06.03.2018року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про ознайомленняз матеріаламисправи;07.03.2018року ухвалапро забезпеченняпозову;25.05.2018року клопотанняпредставника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 про відкладеннярозгляду справи;04.12.2018року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про відкладеннярозгляду справи;13.02.2019року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про відкладеннярозгляду справи;13.02.2019року клопотанняпредставника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 про відкладеннярозгляду справи;15.04.2019року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про відкладеннярозгляду справи;18.06.2019року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про відкладеннярозгляду справи;05.12.2019року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про відкладеннярозгляду справи;26.02.2020року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про відкладеннярозгляду справи;28.02.2020року клопотанняпредставника Солонківськоїсільської радиЛьвівського районуЛьвівської областіпро розглядсправи завідсутності учасникасправи;18.03.2020року письмовіпояснення представникапозивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 ;04.09.2020року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про відкладеннярозгляду справи;06.10.2020року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про відкладеннярозгляду справи;02.12.2020року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про відкладеннярозгляду справи;26.01.2021року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_7 про ознайомленняз матеріаламисправи тавідкладення розглядусправи;28.01.2021року заявапредставника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 про застосуваннястроків позовноїдавності;16.07.2021року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_7 про відкладеннярозгляду справи26.11.2021року клопотанняпредставника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_7 про відкладеннярозгляду справи;24.12.2021року клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_7 про відкладення розгляду справи; 17.06.2022 року клопотання представника Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про розгляд справи за відсутності сторони; 30.08.2022 року заява представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 про розгляд справи у їх відсутності на підставі наявних у справі документів.

Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.

Судом встановлено, що рішенням 13 сесії 4 демократичного скликання № 118 від 25.08.2004 року Раковецькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 було надано земельну ділянку площею 0,16 га. в кварталі забудови № 40 с. Раковець Пустомитівського району Львівської області. Рішенням 14 сесії 4 демократичного скликання № 129 від 15.10.2004 року Раковецькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку уточненою площею 0,1625 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в кварталі забудови № 40 с. Раковець Пустомитівського району Львівської області.

Рішенням №604від 19.10.2010року Раковецькоюсільською радоюПустомитівського районуЛьвівської області було передано у приватну власність ОСОБА_3 , який отримав її від ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельну ділянку площею 0,1625 га. в кварталі забудови № 40 с. Раковець Пустомитівського району Львівської області, для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. На підставі цього рішення ОСОБА_3 було виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1625 га, кадастровий номер земельної ділянки 4623685600:01:002:0252.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається у порядку, передбаченому законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правовідносини у сфері набуття права власності на землю, врегульовані положенням Земельного Кодексу України № 2768-Ш від 25.10.2001, у тому числі тими, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, а саме до внесення змін на підставі Закону України від 28.04.2021 за № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набув чинності 27.05.2021 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ним Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовано ст. 118 Земельного Кодексу України.

Відповідно доч.6ст.118Земельного КодексуУкраїни громадяни,зацікавлені водержанні безоплатноу власністьземельної ділянкиіз земельдержавної абокомунальної власностідля веденняособистого селянськогогосподарства умежах нормбезоплатної приватизації,подають клопотаннядо відповідногооргану виконавчоївлади абооргану місцевогосамоврядування,який передаєземельні ділянкидержавної чикомунальної власностіу власністьвідповідно доповноважень,визначених ст.122цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно із ч. 7 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац 2 ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України).

Відповідно до ст. 186-1 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частин 9-11 ст. 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Із зазначених норм процесуального закону слідує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу було передано земельну ділянку площею 0,16 га., а відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1625 га. Таким чином, є всі підстави вважати, що земельна ділянка площею 0,1625 га. в кварталі забудови № 40 с. Раковець Пустомитівського району Львівської області, для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, належна ОСОБА_2 є окремим об`єктом права власності, і не має жодного стосунку до земельної ділянки позивача.

При цьому, ні позовна заява, ні матеріали справи не містять пояснень стосовно розбіжностей у площах земельних ділянок, які зазначені у вищевказаних рішеннях сільської ради (0,16 га та 0,1625 га), а відтак доказів стосовно того, що це одна і та ж земельна ділянка, чи це різні земельні ділянки.

Окрім того, згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується зокрема цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

Вище згаданих документів, які б підтверджували право власності позивача на будь-яку земельну ділянку в селі Раковець, останнім до суду подано не було, як і розробленої земельно-технічної документації, розробленої на виконання рішень органу місцевого самоврядування та її реєстрації відповідно до вимог закону у Державному земельному кадастрі.

Згідно ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначені земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають реєстрації в Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру.

Згідно ч.ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом: створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону; внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; оброблення та систематизації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру.

Згідно ст.16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Статтею 24 цього Закону визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Доказів реєстрації в державному земельному кадастрі земельних ділянок, які надавалися позивачу матеріали справи не містять.

Як вказується самим позивачем, нею державного акту на земельну ділянку виготовлено не було та державної реєстрації права власності на це майно не проводилося. Як вбачається з відповіді на запит № 29-1315-0.6-4873/2-16 від 31.10.2016 року, виданою Відділом Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області, у відділі Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області, відомості щодо видачі державних актів на право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_1 на території Раковецької сільської ради відсутні.

З цього випливає висновок про те, що позивач не набула права власності на земельну ділянку площею 0,16 га. в кварталі забудови № 40 с. Раковець Пустомитівського району Львівської області, а тому її твердження, що оспорюваним рішенням було припинено її право власності є необгрунтованим та безпідставним.

Окрім того, судом не береться до уваги як доказ, проект забудови земельної ділянки № НОМЕР_1 , що виданий ОСОБА_1 , оскільки такий не містить дати виготовлення останнього та у такому міститься посилання на рішення Раковецької сільської ради №118 від 25.08.2004р. площею 1625 кв.м., хоча зі змісту рішення Раковецької сільської ради №118 від 25.08.2004 р. вбачається надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 площею 0,16га.

Відповідно доправової позиціїВерховного Суду,що викладенау постанові від02.09.2019р.у справі№ справа №500/5291/13-ц, провадження N 61-26, частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина п`ята стаття 158 ЗК України).

Питання щодо накладення земельних ділянок може бути вирішене лише за наявності відповідної земельно-кадастрової документації, на підставі якої й можливо визначити наявність чи відсутність накладень, а в наданих для дослідження матеріалах наявні лише рішення органу місцевого самоврядування про надання земельних ділянок у користування та плани їх відводу, але відсутні акти щодо встановлення та закріплення меж в натурі з описом межових знаків чи лінійних межових споруд і їх прив`язок до існуючих будівель чи пунктів державної геодезичної мережі.

Бюро технічної інвентаризації не є землевпорядною організацією, виконані ним в різні періоди плани досліджуваних земельних ділянок не відносяться до складу земельно-кадастрової документації і вказують лише на місце розташування будівель і споруд, у тому числі огорож, відносно один одного і для даного дослідження мають довідковий характер.

Окрім того, судом не приймається як доказ відповідь Відділу містобудування та архітектури Пустомитівської РДА щодо тотожності земельних ділянок, що передані згідно рішень Раковецької сільської ради ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки відповідний відділ не є землевпорядною організацією та акти щодо встановлення та закріплення меж в натурі щодо земельної ділянки гр. ОСОБА_1 відсутні, що давали б можливість прийти до висновку щодо тотожності земельних ділянок щодо яких заявлено позовні вимоги у даній справі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Право на справедливий суд та доступ до правосуддя визначено також у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Відповідно до ст. 124, 129 Конституції України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно п. 1, 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із зазначених норм процесуального закону слідує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу позову.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову суд враховує, що обставини на які покликається позивач на підтвердження своїх позовних вимог не знайшли свого підтвердження у представлених суду доказах, разом з тим такі, не можуть слугувати підставою для визнання незаконним та скасувати рішення Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 604 від 19.10.2010 року в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,1625 га, розташовану в с. Раковець Пустомитівського району Львівської області.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

На підставі пункту 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року №139-V).

За наявностізазначених обставин,очевидним длясуду євідсутність порушеногоправа позивача,рішенням Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 604 від 19.10.2010 року, реалізація якого та реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_2 не виступає у причиновому зв`язку із неможливістю ОСОБА_1 здійснити реєстрацію належного їй права власності на земельну ділянку, оскільки така здійснюється за наявності технічної документації із землеустрою, яка має бути розроблена з врахуванням технічної документації земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , та право власності на яку було зареєстроване у 2013 році.

Такимчином,суду недоведено,що оскаржуванимирішеннями відповідачабуло порушеноправо власностіпозивача,оскільки набуттятакого судомне встановлено,а томувідмовляючи узадоволенні позовусуд зазначає,що доводипозивача пропорушення їїправ,свобод чиінтересів єабстрактними,не містятьжодного обґрунтуваннянегативного впливуспірними рішеннямиРаковецької сільськоїради № 118 від 235.08.2004 року та № 129 від 15.10.2004 року на її конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаними рішенням, без належного на те обґрунтування, що не є тотожним порушенню права чи інтересу, а протилежного суду не доведено.

Щодо вказівки представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_6 у заяві від 28.01.2021 року на пропуск позивачем строку позовної давності, то суд виходить із такого:

оскаржуване рішення Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 604 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» прийняте 19.10.2010 року.

Згідно вимог ЦК України в редакції від 19.12. 2011 року (п. 4 ч. 1 ст. 268) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року № 4176-VI п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено. Згідно п. 3 ч. 5 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Позивач звернувся до суду із позовом що розглядається 11.08.2016 року.

ВСУ у справі за № 6-2469цс16 висловлена така правова позиція: пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Крім того, виходячи з вимогстатті 261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Наведена правова позиція відображена в Постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №445/25/16.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

В судовому засіданні не встановлено підстав вважати, що рішення 34 сесії 5 демократичного скликання Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 604 від 19.10.2010 року впливають та права та інтереси позивача ОСОБА_1 , а відтак, в задоволенні позову слід відмовити по суті.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відтак, суд не знаходить за можливе давати оцінку іншим доводам сторони позивача, оскільки такі не впливають на вирішення спору по суті.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97- ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов`язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. П. 3 ч. 2ст. 129 Конституції Українивизначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих ним повноважень судом створені належні умови для надання сторонами доказів, заявлення клопотань витребування додаткових доказів.

Проте, представником позивача, наданих йому законом прав не реалізовано та не надано суду доказів, на підтвердження того, що позивач не мав можливості довідатися про оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

У п. 11 Постанови № 14 від 18.12. 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Пленум ВСУ роз`яснив наступне: встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Таким чином, заявлена позивачем позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 604 від 19.10.2010 року в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,1625 га, розташовану в с. Раковець Пустомитівського району Львівської області задоволенню не підлягає у зв`язку і пропуском трьохрічного строку позовної давності (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Проте, наслідки спливу строку позовної давності визначенні ч. 4 ст. 267 ЦК України не підлягають застосуванню, оскільки суд відмовляє у позові оскільки такий безпідставний.

Заходи забезпечення позову вжиті у відповідності до ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 07.03.2018 року у справі № 450/2011/16-ц, у виді накласти арешт на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована на території Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, площею 0,1625 га, кадастровий номер 4623685600:01:002:0252, що належить ОСОБА_3 , згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК №032715 від 03.03.2012 року підлягають скасуванню на підставі ч. 6 ст. 154 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи по захист свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст.16 ЦК, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду по захист наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від цього вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Таким чином, виходячи із суті та змісту заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у представлених суду доказах, враховуючи визначений позивачем об`єкт та предмет спору, а тому оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12,13,89,259,264,265 ЦПК України,

ухвалив:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

про (предмет позову):

визнати незаконним та скасувати рішення 34 сесії 5 демократичного скликання Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 604 від 19.10.2010 року в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,1625 га, розташовану в с. Раковець Пустомитівського району Львівської області.

скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва обслуговування житлового будинку і господарських споруд /ділянка АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_2 на підставі рішення 34 сесії 5 демократичного скликання Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області №604 від 19.10.2010 року, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 05.09.2022 року.

Учасники справи: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ; Солонківська сільська рада Львівського району Львівської області, с. Солонка, вул. Центральна, 3; ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 ; ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 ; Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів, проспект Чорновола, 4.

СуддяЄ. О. Данилів