Постанова

від 17.01.2023 по справі 493/2705/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3316/23

Справа № 493/2705/18

Головуючий у першій інстанції Ільніцька О. М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу приватного підприємства «Левчик» на рішення Балтського районного суду Одеської області від 07 червня 2022 року по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Нива" до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондара Олексія Миколайовича, приватного підприємства "Левчик" про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Нива» звернулося до Балтського районного суду Одеської області з позовом, який в подальшому уточнило до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара Олексія Миколайовича, Приватного підприємства "Левчик" про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації (т.1, а.с. 1-6; т. 2 а.с. 122-123).

В обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ "Агро-Нива" зазначило, що 01.09.2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агро-Нива» було укладено договір оренди землі, що розташована в с. Обжиле Балтського району Одеської області, площею 3,21 га, який зареєстрований у книзі реєстрації договорів Балтського ДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.10.2010 року за № 041051401835, строком на 25 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. Спадкоємцем даної земельної ділянки після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_1 . На даний час договір оренди землі, кадастровий номер 5120684400:01:001:0251 від 01.09.2007 року сторонами не розривався та діє до 01.09.2032 року. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 30.11.2017 року приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Смірновою Н.С. зареєстровано нового власника земельної ділянки ОСОБА_1 , підставою виникнення права власності стало свідоцтво про право на спадщину за законом, бланк НМХ 656714 серія та номер 1552, виданий 30.11.2017 р. приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Смірновою Н.С. З листа відповідача ПП «Левчик» позивачу стало відомо про те, що 30.03.2018 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» укладено договір оренди землі, на підставі чого державним реєстратором КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондарем О.М. 04.04.2018 року зареєстровано інше речове право № 25626676 право оренди земельної ділянки, строком на 10 років з правом пролонгації, підставою внесення запису було рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40528536 від 06.04.2018 року. 05.07.2020 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» укладено угоду про розірвання договору від 30.03.2018 року, про що 29.10.2020 року державним реєстратором Чернечанської сільської ради Балтського району Одеської області Сарафанюк Ю.В. вчинено реєстрацію про припинення іншого речового права права оренди земельної ділянки.

15.07.2020 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» було укладено новий договір оренди земельної ділянки, яка розташована на території Обжильської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер 5120684400:01:001:0251, площею 3.2129 га, на підставі чого 17.09.2020 року державним реєстратором Чернечанської сільської ради Балтського району Сарафанюк Ю.В. здійснено державну реєстрацію іншого речового права право оренди земельної ділянки ПП « ОСОБА_3 » (строком на 10 років). Підставою внесення запису було рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 54183623 від 22.09.2020 року. Враховуючи, що договір оренди земельної ділянки, укладеної між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» в порушення вимог ст.116 ч.5 ЗК України, згідно яких передбачене правило неможливості передачі в користування земельної ділянки без припинення права попереднього користування, позивач просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3.2129 га, кадастровий номер: 5120684400:01:001:0251, який був укладений 15.07.2020 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик», скасувати державну реєстрацію прав оренди вказаної земельної ділянки ПП «Левчик» та припинити право оренди ПП «Левчик» на земельну ділянку кадастровий номер 5120684400:01:001:0251.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 07 червня 2022 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Нива» до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондара Олексія Миколайовича, ПП "Левчик" про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди землі задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №б/н, щодо оренди земельної ділянки площею 3,2129 га, кадастровий номер 5120684400:01:001:0251, розташованої на території Обжильської сільської ради Балтського району Одеської області, укладений 15.07.2020 року між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Левчик». Скасовано державну реєстрацію права оренди Приватного підприємства «Левчик» на земельну ділянку кадастровий номер 5120684400:01:001:0251, площею 3,2129 га, проведену на підставі договору оренди землі №б/н від 15.07.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Левчик» (запис про інше речове право 38982682 від 29.10.2020 року) та припинено право оренди Приватного підприємства «Левчик» на земельну ділянку кадастровий номер 5120684400:01:001:0251, площею 3,2129 га.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ПП «Левчик» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Балтського районного суду Одеської області від 07 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про залишення позову без задоволення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПП «Левчик» обгрунтовує апеляційну скаргу тим, що матеріали справи не містять доказів для підтвердження обставин реєстрації договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Нива». Наявність відмітки про реєстрацію з відображенням реєстраційного номеру на самій копії договору оренди не є належним підтвердження факту реєстрації договору оренди. Враховуючи недоведеність позивачем реєстрації договору оренди, його право, як орендаря, не підлягає захисту в обраний ним спосіб та відповідно до наведених позивачем обґрунтувань. Відсутність підстав для задовлення позову позбавляє позивача і права на відшкодування понесених судових витрат на сплату судового збору, правову допомогу та витрат пов`язаних з розглядом справи.

ТОВ «Агро-Нива»подано відзивна апеляційнускаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відзив на апеляційну скаргу вмотивовано тим, що суд першої інстанції дослідив всі належні та допустимі докази, які додані до справи. Доводи апеляційної скарги не відповідають встановленим у справі обставинам і дослідженим доказам та не засновані на законодавстві.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, представник ПП «Левчик, а також ОСОБА_1 , державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондар О.М. в судове засідання, призначене на 17.01.2023 року на 15.00 годину не з`явилися, про причини не явки не повідомили, заяв про неможливість прийняття участі у розгляді справи в режимі відео конференції або про відкладення розгляду справи, не подали.

Представник ТОВ «Агро-Нива», який взяв участь у розгляді справи в режим відео конференції, з урахуванням належного повідомлення інших учасників справи і зокрема апелянта та відсутності підстав для відкладення судового засідання, вважав за можливе розглянути справу за відсутності осіб та представників, які не взяли участь у розгляді справи.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки поважність причин неявки судом апеляційної інстанції не встановлена, приймаючи до уваги, що апелянт реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, а позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а також, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, колегія суддів вважає, що спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, розгляд апеляційним судом справи у відсутності сторін при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі№ 361/8331/18.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, визнаючи недійсним договір оренди земельної ділянки №б/н, щодо оренди земельної ділянки площею 3,2129 га, кадастровий номер 5120684400:01:001:0251, розташованої на території Обжильської сільської ради Балтського району Одеської області, укладений 15.07.2020 року між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Левчик»,скасовуючи державну реєстрацію права оренди Приватного підприємства «Левчик» на земельну ділянку кадастровий номер 5120684400:01:001:0251, площею 3,2129 га, проведену на підставі договору оренди землі №б/н від 15.07.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Левчик» (запис про інше речове право 38982682 від 29.10.2020 року) та припиняючи право оренди Приватного підприємства «Левчик» на земельну ділянку кадастровий номер 5120684400:01:001:0251, площею 3,2129 га., суд першоїінстанції виходив з того, що:

- на час укладення оспорюваного договору оренди землі від 15.07.2020 року, договір оренди від 01.09.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Агро-Нива» строком на 25 років, зареєстрований у книзі реєстрації договорів Балтського ДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.10.2010 року за № 041051401835, відповідно до вимог законодавства та умов договору, не припинений, строк його дії не сплив та у встановленому законом та договором порядку не розірваний;

- укладення договору оренди землі від 15.07.2020 року між ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ) та ПП «Левчик» на об`єкт, право оренди на який за ТОВ «Агро-Нива» не припинено, не може визнаватися законним, оскільки одна й та сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями;

- під час реєстрації договору оренди від 15 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик», державним реєстратором Чернеченської сільської ради Балтського району Одеської області Сарафанюк Ю.В. не були дотримані вимоги законодавства, що регулює порядок реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

01.09.2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агро-Нива» було укладено договір оренди землі, що розташована в с. Обжиле Балтського району Одеської області, загальною площею 3,21 га, строком на 25 років. (т. 1 а. с.13).

Договір оренди землі від 01.09.2007 року укладений у відповідності до законодавства, чинного на час його укладення.

ОСОБА_1 , як новий власник, не розривала цього договору оренди, та він не визнаний недійсним, а отже вказаний договір оренди дійсний до 01.09.2032 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, після його смерті вказану земельну ділянку успадкувала ОСОБА_1 , про що приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Смірновою Н.С. 30.11.2017 року було зареєстровано право власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, бланк НМХ 656714, серія та номер 1552, виданий 3.11.2017 року, підстава внесення рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38446188 від 30.11.2017 року (т.3, а.с. 36).

У відповідності до ч. 4 ст. 32 ЗУ «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до п. 40 договору оренди земельної ділянки, укладеного між ТОВ «Агро-Нива» та ОСОБА_2 від 01.09.2007 року, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація не є підставою для зміни умов або розірвання цього Договору.

30.03.2018 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» було укладено договір про оренду земельної ділянки (т. 2 а.с. 241-243), на підставі якого державним реєстратором КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондарем О.М. 04.04.2018 року зареєстровано нове речове право - право оренди земельної ділянки, строком на 10 років з правом пролонгації, номер запису про інше речове право 25626676, підстава внесення запису рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40528536 від 06.04.2018 року.

05.07.2020 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» укладено угоду про розірвання договору, про що 29.10.2020 року державним реєстратором Чернечанської сільської ради Балтського району Одеської області Сарафанюк Ю.В. вчинено реєстрацію про припинення іншого речового права права оренди земельної ділянки (т. 2 а.с. 57).

15.07.2020 року між ОСОБА_1 та ПП «Левчик» було укладено договір оренди земельної ділянки, яка розташована на території Обжильської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер 5120684400:01:001:0251, площею 3.2129 га, строком на 10 років (т. 2 а.с. 244-247, т. 3 а.с. 30-32).

29.10.2020 року згідно з записом № 38982682 державним реєстратором Чернечанської сільської ради Балтського району Сарафанюк Ю.В. здійснено державну реєстрацію іншого речового права право оренди земельної ділянки ПП «Левчик» строком на 10 років на підставві рішення про державну реєстрацію № 54923956 від 03.11.2020 року (т. 3 а.с. 41).

Колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

В силу ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

В силу ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно норм ст.ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договорів) договір оренди землі підлягає державній реєстрації та набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 202 ЗК України передбачено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Наказом Державного комітету України по земельним ресурсам № 135 від 23.05.2003 року «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру удосконалення структури державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 травня 2003 року за № 408/7729, який діяв до 01.01.2013 року, реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди землі здійснює ДП ««Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». Повноваження були покладені на ДП «Центр ДЗК».

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень » права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно із норм ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Діяльність органів державної реєстрації речових прав з 01 січня 2013 року регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яким передбачено право державного реєстратора запитувати від органів виконавчої влади відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити даному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ст. 3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями (ч. 1, 2 ст. 27 Закону України "Про оренду землі").

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Тобто, державний реєстратор під час прийняття рішення про проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Верховний Суд України і Верховний Суд неодноразово висловлювали правову позицію з приводу того, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації, і що факт чинності попередніх договорів оренди землі унеможливлює державну реєстрацію прав оренди згідно договорів оренди землі, укладених пізніше (постанови ВС України від 29 вересня 2015 року у справі № 802/37191, від 30 березня 2016 року у справі № 21-1434а15, від 15 листопада 2016 року у справі № 825/1287/15-а). Рішення державного реєстратора підлягає скасуванню не лише із підстав недійсності оспорюваного договору оренди, але й з підстав порушення державним реєстратором норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно під час вчинення відповідних реєстраційних дій. Протиправні дії і рішення державного реєстратора призводять до виникнення ситуації з подвійною реєстрацією права користування землею на одну і ту саму земельну ділянку за різними особами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок з приводу того, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно із ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Верховний Суд у постанові від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19 зазначив, що за змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України №1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020 року) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Встановивши, що станом на дату укладення оспорюваного договору земельна ділянка вже перебувала в оренді ТОВ «Агро-Нива» на підставі договору оренди від 01.09.2007 року з ОСОБА_2 , зареєстрованого у книзі реєстрації договорів Балтського ДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.10.2010 року за № 041051401835, який у встановленому законом порядку не визнаний недійсним та не розірваний, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 як правонаступник орендодавця ОСОБА_2 не мала права повторно передавати її в оренду відповідачу ПП «Левчик» і набув вірного висновку, що договір оренди земельної ділянки від 15.07.2020 року підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 215 та ч.1 ст. 203 ЦК України, оскільки порушує право позивача на користування орендованою земельною ділянкою, передбачене ст.25 Закону України «Про оренду землі».

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що сама по собі відсутність в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію іншого речового права щодо оренди земельної ділянки ТОВ «Агро-Нива» на час укладення спірного договору не є підставою для відмови у задоволенні позову, так як факт реєстрації договору оренди земельної ділянки від 01.09.2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агро-Нива» підтверджується записом про її реєстрацію 18.10.2010 року у Балтському ДЗК, під записом за № 041051401835, зробленим на самому договорі (т. 1 а.с. 13-14).

Доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних рішень у різних країнах.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Колегія суддів звертає увагу, що державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондар Олексій Миколайович залучений позивачем до участі у справі в якості співвідповідача.

Між тим, державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондар О.М. в апеляційному порядку рішення суду не оскаржує, внаслідок чого виходячи з принципу диспозитивності, відсутні підстави для надання оцінки правильності визначення його процесуального статусу у справі, як відповідача (співвідповідача), оскільки це безпосередньо не впливає на висновок районного суду по суті заявлених вимог і стосується виключно інтересів самого державного реєстратора.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Левчик» - залишити без задоволення.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 07 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 25.01.2023 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова