Постанова

від 24.01.2023 по справі 910/2010/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2023 р. Справа№ 910/2010/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

Секретар судового засідання: Луцюк А.В. За участю представників учасників процесу: від позивача : не з`явився; від відповідача: адвокат Гребеник І.С. Розглянув у відритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інлайн" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 у справі №910/2010/22 (суддя Смирнова Ю.М., м. Київ, повний текст складено - 28.09.2022)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інлайн"

про стягнення 1 330 329,22 грн,

З результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс" (далі - позивач/ТОВ "Стілсервіс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інлайн" (далі - відповідач/ТОВ "Інлайн") про стягнення 1 330 329,22 грн, з яких: 854 540,00 грн інфляційних втрат, 475 789,22 грн 3% річних. Також позивач просив суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу на суму 15 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №30-03/18 від 30.03.2018 в частині поставки оплаченого товару у строк, визначений цим правочином.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 у справі №910/2010/22 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з ТОВ "Інлайн" на користь ТОВ "Стілсервіс" 681 948,09 грн інфляційних втрат, 416 640,93 грн 3% річних, витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 478,84 грн та 12 387,04 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- наявними у справі документами та доказами підтверджується оплата позивачем вартості товару за договором та те, що відповідачем не було здійснено поставку товару у визначений договором строк;

- позивач 20.09.2019 та 21.10.2019 звернувся до відповідача з листами за вих.№20/09-19-01 та №21/10-19-01 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 14 000 000,00 грн;

- відповідач свої зобов`язання по поверненню позивачу сплаченої ним попередньої оплати належним чином у строк, встановлений ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України не виконав, у зв`язку з чим у відповідача у вересні 2019 року січні 2022 року існувала заборгованість, яка була погашена відповідачем у повному обсязі тільки 14.01.2022;

- оскільки відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати на вимогу позивача, у ТОВ "Стілсервіс" виникло право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України;

- здійснивши перерахунок належних до сплати 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням оплат відповідача, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 416 640,93 грн та 681 948,09 грн інфляційних втрат;

- з огляду на часткове задоволення позову, керуючись положеннями п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України прийшов до висновку про розподіл витрати на правову допомогу у відсотковому співвідношені до задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, ТОВ "Інлайн" (далі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 у справі №910/2010/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі; вирішити питання судових витрат.

Зокрема, узагальненні доводи заявника апеляційної скарги зводяться до того, що:

- поза увагою суду першої інстанції залишений той факт, що у матеріалах справи відсутні будь- які докази направлення/отримання відповідачем вимоги у будь - який спосіб вимоги про повернення грошових коштів, після отримання якої зобов`язання відповідача могли б вважатися грошовими;

- грошове зобов`язання виникає за договором поставки виникає лише після пред`явлення відповідної вимоги про повернення оплати, отриманої від позивача;

- суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що у наданих платіжних дорученнях відповідачем було вказано про повернення частини авансу за металобрухт згідно листа позивача №21/10-19-01 від 21.10.2019, що свідчить про отримання ТОВ "Інлайн" означеного листа, залишивши поза увагою той факт, що у вказаних платіжних дорученнях, а саме у призначенні платежу не міститься посилань про те, що лист №21/10-19-01 від 21.10.2019 був саме від ТОВ "Стілсервіс";

- місцевий господарський суд неправомірно відмовив у задоволенні поданого відповідачем клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач до Північного апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 у справі №910/2010/22- без змін, посилаючись на те, що матеріали справи містять копію листа позивача №21/10-19-01 від 21.10.2019 та платіжні доручення, в яких відповідач посилається на листи ТОВ "Стілсервіс", як на підставу повернення грошових коштів; відповідачем не було доведено, які саме обставини будуть встановлені за результатами експертизи та яке вони мають значення для справи. Також у відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Інлайн" у справі №910/2010/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інлайн" подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 у справі №910/2010/22, вирішено відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи.

02.11.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/2010/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/2010/22; розгляд апеляційної скарги ТОВ "Інлайн" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 у справі №910/2010/22 призначено на 13.12.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 розгляд справи №910/2010/22 відкладено на 24.01.2023.

Явка сторін

У судове засідання з`явився представник скаржника (відповідача).

Позивач своїх представників у судове засідання своїх представників не направив.

Нормами ст. 120 ГПК України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 надіслана учасникам справи на їх електронні адреси, наявні у справі та в електронні кабінети учасників.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність від позивача клопотань/заяв про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, а також враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.

Позиції учасників справи

У судовому засіданні представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 у справі №910/1022/22 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.03.2018 між ТОВ "Стілсервіс", як покупцем та ТОВ "Інлайн", як продавцем, було укладено договір поставки №30-03/18 (далі - Договір) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти й оплатити відходи та брухт кольорових металів, іменовані надалі товар, в асортименті, кількості, одиницях виміру та за ціною, зазначених у погоджених сторонами специфікаціях, доданих до даного договору та які є його невід`ємною частиною (п.1.1).

У п.п. 2.1., 2.2. Договору сторони визначили, що найменування товару, його асортимент, кількість і одиниці виміру товару, строго передбачаються погоджених сторонами специфікаціях, узгоджених сторонами на кожну партію товару, доданих до даного договору, та які є його невід`ємною частиною і не підлягають змінам без письмового узгодження між сторонами. Специфікація складається постачальником або покупцем за узгодженням сторін.

У відповідності до п.3.1., 3.2., 3.3. Договору поставка товару здійснюється на умовах ЕХW відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс-2010", з території постачальника (пункт поставки), місце розташування якої зазначається в специфікації. Постачальник відвантажує товар покупцю у строки, які зазначені у специфікації. Датою поставки є дата, зазначена в накладних та інших документах.

Ціна визначається у відповідності із специфікацією на кожну партію товару, розуміється на умовах поставки відповідно до підписаної специфікації на кожну окрему партію. Будь-яка зміна ціни повинна бути погоджена сторонами. Загальна сума договору складається в залежності від загальної суми всіх узгоджених сторонами специфікацій (п.п.6.1., 6.2. Договору).

Згідно із п.п. п.п.7.1., 7.3. Договору оплата товару здійснюється на підставі виставленого рахунку на узгоджену партію. Датою оплати вважається дата списання коштів з рахунку покупця або дата проведення заліку в межах визначеного способу розрахунків, або дата передання векселя.

Відповідно до п.п.11.1., 11.2. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2019, але у будь-якому випадку до остаточного виконання обов`язків сторонами. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

У специфікації №1 до Договору сторони погодили найменування, кількість, ціну товару, що буде поставлений за договором, зокрема, загальна вартість товару, що поставляється по цій специфікації, складає 3 3592 000,00 грн у т.ч. ПДВ, термін поставки: червень-вересень 2018 року, умови поставки: самовивіз транспортом покупця, умови оплати: оплата товару здійснюється на підставі виставленого рахунку на узгоджену партію.

На виконання умов договору позивачем, на підставі рахунків відповідача №023 від 11.04.2018, №024 від 12.04.2018, №035 від 30.04.2018, №47 від 26.07.2018 було сплачено відповідачу 14 000 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №107 від 13.04.2021 на суму 5 000 000,00 грн, №125 від 02.05.2018 на суму 2 000 000,00 грн, №218 від 27.07.2018 на суму 1 500 000,00 грн, №105 від 12.04.2018 на суму 5 500 000,00 грн.

20.09.2019 та 21.10.2019 позивач звернувся до відповідача з листами за вих.№20/09-19-01 та №21/10-19-01 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 14 000 000,00 грн.

В свою чергу, відповідачем було повернуто позивачу попередню оплату на загальну суму 11 500 000,00 грн згідно платіжних доручень ТОВ "Інлайн" наступним чином: №66 від 19.11.2019 на суму 200 000,00 грн, №48 від 22.10.2019 на суму 500 000,00 грн, №56 від 06.11.2019 на суму 300 000,00 грн, №66 від 19.11.2019 на суму 200 000,00 грн, №79 від 23.12.2019 на суму 500 000,00 грн, №88 від 21.01.2020 на суму 500 000,00 грн, №3-55:5BU/1 від 05.05.2020 на суму 200 000,00 грн, №39 від 07.07.2020 на суму 500 000,00 грн, №57 від 27.07.2020 на суму 250 000,00 грн, №71 від 01.09.2020 на суму 500 000,00 грн, №99 від 17.09.2020 на суму 350 000,00 грн, №118 від 06.10.2020 на суму 500 000,00 грн, №119 від 05.11.2020 на суму 500 000,00 грн, №135 від 23.11.2020 на суму 500 000,00 грн, №165 від 11.12.2020 на суму 500 000,00 грн, №181 від 17.12.2020 на суму 500 000,00 грн, №198 від 30.12.2020 на суму 1 500 000,00 грн, №372 від 09.07.2021 на суму 1 000 000,00 грн, №382 від 11.08.2021 на суму 500 000,00 грн, №112 від 25.10.2021 на суму 1 500 000,00 грн, №155 від 18.11.2021 на суму 400 000,00 грн, №198 від 16.12.2021 на суму 200 000,00 грн.

Також, як вбачається з підписаного та скріпленого печатками сторін акту звірки взаємних розрахунків за період з 12.04.2018 по 04.01.2022 відповідач 20.09.2019 повернув позивачу кошти у розмірі 2 500 000,00 грн.

05.01.2022 позивач звернувся до відповідача із претензією №0105-4.1, у якій просив відповідача протягом 20 календарних днів з моменту направлення даної претензії сплатити ТОВ "Стілсервіс" заборгованість за Договором поставки №30-3/2018 від 30.03.2018 у розмірі 6 395 545,66 грн, з яких: 100 000,00 грни- основна заборгованість, 4 956 000,00 грн- неустойка за порушення строків оплати поставки, 487 805,66 грн -відсотки за користування коштами та 852 740,00 грн - інфляційні втрати.

Відповідач у відповіді на претензію позивача №0105-4.1 від 05.01.2022 повідомив про те, що відсутні правові підстави для задоволення вказаної претензії ТОВ "Стілсервіс" щодо стягнення 4 956 000,00 грн- неустойки за порушення строків оплати поставки, 487 805,66 грн -відсотків за користування коштами та 852 740,00 грн - інфляційних втрат. Також у вказаній відповіді ТОВ "Інлайн" повідомило позивача, що 1 00 000,00 грн основної заборгованості за Договором поставки №30-3/2018 від 30.03.2018 буде оплачено до 31.01.2022.

Відповідачем було оплачено основну заборгованість 14.01.2022, що підтверджується платіжним дорученням №225 від 14.01.2022 на суму 100 000,00 грн.

18.01.2022 позивач звернувся до відповідача із претензією №118-4-1, у якій просив відповідача протягом 20 календарних днів з моменту направлення даної претензії сплатити ТОВ "Стілсервіс" заборгованість у розмірі 6 298 419,64 грн, з яких:, 4 956 000,00 грн- неустойка за порушення строків оплати поставки, 487 879,64 грн -відсотки за користування коштами та 854 540,00 грн - інфляційні втрати.

Відповідач у відповіді на претензію позивача №118-4-1 від 05.01.2022 повідомив про те, що відсутні правові підстави для задоволення вказаної претензії ТОВ "Стілсервіс" щодо стягнення заборгованості у розмірі 6 298 419,64 грн, з яких: 4 956 000,00 грн- неустойка за порушення строків оплати поставки, 487 879,64 грн -відсотки за користування коштами та 854 540,00 грн - інфляційні втрати.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про стягнення з відповідача 3% річних на суму 475 789,22 грн за період з 28.09.2019 по 13.01.2022 та інфляційні втрати на суму 854 540,00 грн за період з жовтня 2019 року по грудень 2021 року.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши думку представника скаржника, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині поставки оплаченого товару у строк, визначений цим правочином та, як наслідок, неповернення сплаченої позивачем попередньої оплати на вимогу покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс" у строк, встановлений ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін ( ст. 712 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом ч.1, ч.2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності.

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

При цьому, місцевий господарський суд встановив, що виконання позивачем, як покупцем, свого обов`язку з перерахування відповідачу, як продавцю, попередньої оплати за товар на суму 14 000 000,00 грн підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: платіжними дорученнями ТОВ "Стілсервіс".

Водночас, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки відповідачем товару на вказану суму у строк, погоджений між сторонами у специфікації №1 до договору.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивач 20.09.2019 та 21.10.2019 звернувся до відповідача з листами за вих.№20/09-19-01 та №21/10-19-01 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 14000000,00 грн.

В свою чергу, ТОВ "Інлайн" у період з 22.10.2019 по 14.01.2022 повернуло позивачу попередню оплату на загальну суму 11 500 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями. При цьому, у призначенні платежу зазначених платіжних доручень відповідачем було вказано про повернення частини авансу за металобрухт згідно листа позивача №21/10-19-01 від 21.10.2019, тобто відповідач зазначений лист отримав.

Крім того, згідно наявного в матеріалах справи підписаного та скріпленого печатками сторін акту звірки взаємних розрахунків за період з 12.04.2018 по 04.01.2022 вбачається, що відповідач 20.09.2019 повернув позивачу кошти у розмірі 2 500 000,00 грн.

За твердженнями позивача, у призначенні платежу зазначеного платіжного доручення відповідачем вказано про повернення частини авансу за металобрухт згідно листа позивача №20/09-19-01 від 20.09.2019, що є підтвердженням отримання відповідачем вимоги позивача про повернення попередньої оплати №20/09-19-01 від 20.09.2019. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням вищенаведених положень чинного законодавства України, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати позивачу настав 27.09.2019.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Інлайн" свої зобов`язання по поверненню позивачу сплаченої ним попередньої оплати належним чином у строк, встановлений ч.2 ст. 530 ЦК України не виконало, у зв`язку з чим у відповідача у вересні 2019 року січні 2022 року існувала заборгованість, яка була погашена відповідачем у повному обсязі лише 14.01.2022.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних на суму 475789,22 грн за період з 28.09.2019 по 13.01.2022 та інфляційні втрати на суму 854 540,00 грн за період з жовтня 2019 року по грудень 2021 року, з приводу чого суд зауважує наступне.

Так, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України поширюються як на договірні, так і на недоговірні грошові зобов`язання незалежно від підстав їх виникнення, позаяк ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України, а тому, приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України (аналогічна правова позиція міститься в п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

За змістом ст.ст.509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України є грошовим зобов`язанням, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 цього Кодексу.

Отже, оскільки відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати на вимогу позивача, отримання якої відповідачем, виходячи із суті зобов`язання сторін, є свідченням того, що продавець усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів, у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок інфляційних втрат та 3% річних , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду про те , що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають часткову задоволенню, а саме у розмірі 416 640,93 грн та 681 948,09 грн інфляційних втрат.

Крім цього, відповідач оскаржує рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 12 387,04 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Положеннями ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У свою чергу, ч. 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Місцевим господарським судом встановлено та убачається із матеріалів справи, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 17.10.2018, який укладений між Адвокатським об`єднанням "Курчин і Партнери" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс", додаткову угоду №4 від 31.01.2022 до цього договору, рахунок-фактуру №СФ-0000031 від 02.02.2022 на суму 15 000,00 грн.

Відповідно умов додаткової угоди №4 від 31.01.2022 до договору про надання правової допомоги від 17.10.2018 між Адвокатським об`єднанням "Курчин і Партнери" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс" погоджено, і як встановлено судом, адвокатським об`єднанням фактично надано такі послуги: підготовка позовної заяви, відповіді на відзив та інших заяв по суті справи, участь адвоката у судових засіданнях.

При цьому між позивачем та адвокатським об`єднанням погоджено вартість послуг на суму 15 000,00 грн, який не залежить від обсягу наданої допомоги та кількості відпрацьованих годин.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з наданих відповідачем документів вбачається, що витрати у розмірі 12 387,04 грн витрат на професійну правничу допомогу є розумними та виправданими (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною). Заявлена до стягнення сума відповідає критерію реальності (дійсності).

З огляду на викладене, виходячи з приписів чинного господарського процесуального законодавства стосовно необхідності розподілу судових витрат пропорційно задоволених вимог, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог та обсяг наданої адвокатам відповідачу правової допомоги, з огляду на відсутність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про покладення на позивача означених вище витрат в сумі 12 387,04 грн.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених скаржником апеляційній скарзі

В апеляційній скарзі скаржник посилається на необґрунтованість суду у відмові в задоволенні клопотання про призначення експертизи

Судова колегія не погоджується із даними твердженнями скаржника та зазначає, що ст. 99 ГПК України передбачені умови, при сукупності яких, суд за клопотанням учасника (учасників) справи або з власної ініціативи призначає експертизу.

Такими умовами є: з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідач за змістом клопотання посилався на те, що проведення експертизи необхідно для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Судова експертиза призначається судом лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.05.2018 у справі №910/14879/17.

Експертиза призначається судом у тому випадку, коли неможливо встановити певні обставини справи іншими засобами доказування.

Втім, за даною конкретною справою, усі обставини справи є встановленими належними та достатніми доказами.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови відповідачу в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи.

У даному апеляційному провадженні колегія суддів не вбачає підстав для призначення судової технічної експертизи з урахуванням того, що належні і допустимі докази, необхідні для вирішення спору, наявні у справі. Їх колегія оцінює в межах своїх повноважень, визначених ст. 269 ГПК України і висновок експерта для вірного вирішення спору у даній справі не є необхідним.

Стосовно тверджень заявника апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що у наданих платіжних дорученнях відповідачем було вказано про повернення частини авансу за металобрухт згідно листа позивача №21/10-19-01 від 21.10.2019, що свідчить про отримання ТОВ "Інлайн" означеного листа, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Правова позиція з даного питання також викладена в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №923/875/19 від 31.03.2021.

Верховним Судом в постановах від 14.05.2020 у справі №910/7515/19, від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 09.04.2019 у справі №903/394/18 застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Виходячи з встановлених обставин у даній справі, колегія суддів вважає, що поведінку відповідача, а саме повернення позивачу попередньої оплату на загальну суму 11 500 000,00 грн згідно платіжних доручень ТОВ "Інлайн" №№66 від 19.11.2019 на суму 200 000,00 грн, №48 від 22.10.2019 на суму 500 000,00 грн, №56 від 06.11.2019 на суму 300 000,00 грн, №66 від 19.11.2019 на суму 200 000,00 грн, №79 від 23.12.2019 на суму 500 000,00 грн, №88 від 21.01.2020 на суму 500 000,00 грн, №3-55:5BU/1 від 05.05.2020 на суму 200 000,00 грн, №39 від 07.07.2020 на суму 500 000,00 грн, №57 від 27.07.2020 на суму 250 000,00 грн, №71 від 01.09.2020 на суму 500 000,00 грн, №99 від 17.09.2020 на суму 350 000,00 грн, №118 від 06.10.2020 на суму 500 000,00 грн, №119 від 05.11.2020 на суму 500 000,00 грн, №135 від 23.11.2020 на суму 500 000,00 грн, №165 від 11.12.2020 на суму 500 000,00 грн, №181 від 17.12.2020 на суму 500 000,00 грн, №198 від 30.12.2020 на суму 1 500 000,00 грн, №372 від 09.07.2021 на суму 1 000 000,00 грн, №382 від 11.08.2021 на суму 500 000,00 грн, №112 від 25.10.2021 на суму 1 500 000,00 грн, №155 від 18.11.2021 на суму 400 000,00 грн, №198 від 16.12.2021 на суму 200 000,00 грн із зазначенням в останніх (платіжних дорученнях) «повернення частини авансу за металобрухт згідно листа позивача №21/10-19-01 від 21.10.2019», а в подальшому, не визнання обставин ознайомлення (отримання) із вказаним листом позивача не можна визнати добросовісною, оскільки вона є суперечливою, а також ставить під сумнів чесність намірів та добросовісності відповідача як учасника господарських правовідносин.

Інші наведені доводи скаржника, викладені в поданій ним апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 у справі №910/2010/22, та, відповідно, апеляційна скарга ТОВ "Інлайн" є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 у справі №910/2010/22 покладаються на скаржника.

Щодо вимог ТОВ "Стілсервіс" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн при перегляді справи №910/2010/22 апеляційна колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Приймаючи до уваги те, що заява про розподіл судових витрат надана представником ТОВ "Стілсервіс" разом з відзивом на апеляційну скаргу, до винесення постанови, колегія суддів зазначає про дотримання строків подання вказаної заяви, встановлених ч.8 ст. 129 ГПК України.

За положеннями ч. 1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Крім того, п.2 ч. 2 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За положеннями ч.3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, ч. 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п. п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Як вбачається з матеріалів справи, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 17.10.2018, який укладений між Адвокатським об`єднанням "Курчин і Партнери" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс", додаткову угоду №9 від 18.11.2022 до цього договору, рахунок-фактуру №СФ-0005823 від 18.11.2022 на суму 10 000,00 грн, платіжне доручення №244 від 22.11.2022 на суму 10 000,00 грн та акт прийняття-передачі виконаних послуг від 22.11.2022.

Відповідно умов додаткової угоди №9 від 18.11.2022 до договору про надання правової допомоги від 17.10.2018 між Адвокатським об`єднанням "Курчин і Партнери" та ТОВ "Стілсервіс" погоджено, і як встановлено судом, адвокатським об`єднанням фактично надано такі послуги: підготовка відзиву на апеляційну скаргу у справі №910/2010/22, підготовка інших заяв по суті справи №910/2010/22, участь адвоката у судових засіданнях в Північному апеляційному господарському суді у режимі відео конференції.

При цьому між позивачем та адвокатським об`єднанням погоджено вартість послуг на суму 10 000,00 грн, який не залежить від обсягу наданої допомоги та кількості відпрацьованих годин.

Відповідно до п.1 акта прийняття-передачі виконаних послуг від 22.11.2022 виконавець надав послуги клієнту згідно договору про надання правової допомоги від 17.10.2018 та додаткової угоди №9 від 18.11.2022 в наступному обсязі, а саме:

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 у справі №910/2408/22;

- написання процесуальних документів у справі під час розгляду справи судом апеляційної інстанції;

- участь адвоката в судовому засіданні в Північному апеляційному господарському суді, в.т.ч. в режимі відеоконференції.

У п. 3 вказаного акта зазначено, що виконавець виконав і передав наступні послуги в рамках надання правої допомоги, визначенні у положеннях підписано між сторонами договору про надання правової допомоги від 17.10.2018 та додаткової угоди №9 від 18.11.2022, а клієнт сплатив 10 000,00 грн.

Вказаний акт підписаний представниками обох сторін договору.

Однак вказаний акт не підтверджує надання Адвокатським об`єднанням "Курчин і Партнери" ТОВ "Стілсервіс" послуг саме щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "Інлайн" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 у справі №910/2010/22.

Крім того, як убачається із матеріалів вбачається, позивачем до суду апеляційної інстанції не подавалося будь - яких процесуальних документів.

Водночас, від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не надходило.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказана правова позиція щодо застосування норм права викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, та враховується судом під час розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованою та доведеною заяву ТОВ "Стілсервіс" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн та стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інлайн" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 у справі №910/2010/22 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інлайн" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 7, ідентифікаційний код 30722199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілсервіс" (04119, м. Київ, вул. Якіра, будинок 10-А, офіс 13, ідентифікаційний код 39445402) 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Доручити Господарському суду міста Києва у порядку ст. 327 Господарського процесуального кодексу України видати відповідний наказ.

6. Справу №910/2010/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддями - 30.01.2023.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова