Постанова

від 31.01.2023 по справі 910/6574/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2023 р. Справа№ 910/6574/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022, повний текст якого складений 17.10.2022

у справі № 910/6574/22 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс»

про стягнення 4 421,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача збитків в сумі 4 421,10 грн..

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, у порушення приписів статті 201 ПК України, за наслідками здійснених між сторонами господарських операцій з поставки позивачу товару не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх у Єдиному реєстрі податкових накладних, позбавивши цим позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту в сумі 4 421,10 грн. та завдавши таким чином позивачу збитки у вказаному розмірі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6574/22 позов задоволено, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 4 421,10 грн. збитків та 2 481,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції:

- встановивши, що спір у даній справі виник внаслідок того, що відповідач не виконав обов`язку щодо реєстрації податкових накладних по факту здійснення господарських операцій з поставки товару за видатковими накладними № 952 від 03.11.2020 та № 1016 від 15.12.2020, що позбавило позивача можливості отримати податковий кредит на відповідну суму ПДВ 4 421,10 грн.;

- дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати відповідні податкові накладні становить прямий причинно-наслідковий зв`язок із неможливістю включення позивачем суми ПДВ у розмірі 4 421,10 грн. до податкового кредиту та зменшення податкового зобов`язання на означену суму, яка фактично є збитками позивача, що свідчить про наявність у даному випадку усіх елементів складу господарського правопорушення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6574/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що:

- судом першої інстанції було протиправно обмежено право відповідача на подання відзиву на позовну заяву протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, так як ухвалу про відкриття провадження від 01.08.2022, якою відповідачу було встановлено строк на подання відзиву протягом 15 днів з дня отримання ухвали, відповідач отримав лише 07.10.2022 під час ознайомлення з матеріалами справи, а оспорюване рішення судом першої інстанції було прийнято 17.10.2022, тобто за п`ять днів до закінчення строку на подання відзиву;

- судом першої інстанції не було досліджено всіх обставин справи та зокрема не прийнято до уваги те, що неподання податкових декларації на реєстрацію було спричинено неправомірним внесення відповідача до переліку ризикових платників. Так, з огляду на прийняття 05.02.2020 рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 20538, яким встановлено відповідність платника податку (відповідача) критеріям ризиковості на підставі п. 8 критеріїв ризиковості, відбулось фактично повне зупинення реєстрації усіх без виключення податкових накладних, поданих відповідачем на реєстрацію. Так як реєстрація всіх податкових накладних відповідача була фактично зупинена/заблокована, відповідачем здійснювались заходи щодо подання документів та скарг з метою забезпечення реєстрації податкових накладних здійснення яких вимагало від нього значної кількості ресурсів, однак не приносило жодного результату, з огляду на що відповідачем було прийнято рішення зосередити свої ресурси на процедурах адміністративного та судового оскарження та подано відповідний позов за наслідками розгляду якого рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 640/20276/21 визнано протиправним та скасовано рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 20538. Отже, у спірному випадку відповідачем були прийняті усі можливі заходи щоб позивач не втратив право на віднесення сум податку на додану вартість до додаткового кредиту;

- позивачем не було доведено всіх елементів складу господарського правопорушення, необхідних для прийняття рішення про стягнення збитків, так як у діях відповідача не мало місце порушення господарського зобов`язання адже зобов`язання щодо поставки товару за спірним договором поставки відповідачем виконано повністю, а обов`язок зі складення та реєстрації податкових накладених за своєю суттю не являється господарським зобов`язанням;

До апеляційної скарги апелянтом додані додаткові докази, а саме засвідчені копії:

- рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 640/20276/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві про визнання протиправним рішення від 05.02.2020 та зобов`язання вчинити дії;

- повідомлення про подання пояснень та копії документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено № 5 від 24.04.2019 з квитанцією № 2 та рішенням про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 1151228/42346687 від 26.04.2019;

- повідомлення про подання пояснень та копії документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено № 4 від 23.04.2019 з квитанцією № 2 та рішенням про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 1151229/42346687 від 26.04.2019.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2022, справу №910/6574/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тарасенко К.В., Тищенко А.І..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6574/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/6574/22.

28.11.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3760/22 від 30.11.2022 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2022, справу №910/6574/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І..

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6574/22, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

28.12.2022 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що:

- судом першої інстанції вчинено всіх необхідних дій для повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, зокрема, направлено ухвалу суду від 01.08.2022 про відкриття провадження на юридичну адресу відповідача, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105492613025, проте неотриманням поштової кореспонденції відповідач позбавив себе можливості доведення власної позиції, що викладається у відзиві на позовну заяву;

- у апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що реєстрація всіх податкових накладних відповідача була фактично зупинена/заблокована, проте, так як відповідачем не було надано доказів того, що ним було складено та надано на реєстрацію податкові накладні по спірних господарських операціях, їх реєстрації і не могла бути зупинена,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем додані витяги з он-лайн сервісу Укрпошти «Відстеження поштових пересилань» щодо поштової кореспонденції з трек-номером 0105492613025 (щодо направлення судом першої інстанції відповідачу ухвали від 01.08.2022 у цій справі - примітка суду) та щодо поштової кореспонденції з трек-номером 0710101023360 (щодо направлення позивачем відповідачу копії позовної зави у цій справі - примітка суду).

Щодо наданої відповідачем копії рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 640/20276/21 та наданих позивачем витягів з он-лайн сервісу Укрпошти «Відстеження поштових пересилань» щодо поштової кореспонденції з трек-номером 0105492613025 та щодо поштової кореспонденції з трек-номером 0710101023360, колегія суддів зазначає про те, що відомості як щодо судових рішень, так і щодо відстеження поштових пересилань є загальновідомими та містяться в мережі Інтернет, а відтак такі документи не можуть вважаться додатковими доказами по справі.

Щодо решти наданих відповідачем доказів, а саме засвідчених копій повідомлення про подання пояснень та копії документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено № 5 від 24.04.2019 з квитанцією № 2 та рішенням про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 1151228/42346687 від 26.04.2019 та повідомлення про подання пояснень та копії документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено № 4 від 23.04.2019 з квитанцією № 2 та рішенням про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 1151229/42346687 від 26.04.2019, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

У апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що судом першої інстанції було протиправно обмежено право відповідача на подання відзиву на позовну заяву протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, так як ухвалу про відкриття провадження від 01.08.2022, якою відповідачу було встановлено строк на подання відзиву протягом 15 днів з дня отримання ухвали, відповідач отримав лише 07.10.2022 під час ознайомлення з матеріалами справи, а оспорюване рішення судом першої інстанції було прийнято 17.10.2022, тобто за п`ять днів до закінчення строку на подання відзиву.

Щодо вказаного колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що судом першої інстанції ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 01.08.2022 було направлено за адресою: 03061, м. Київ, вул. Миколи Шепелєва, 6, яка самим відповідачем зазначена у апеляційній скарзі як власна. Водночас вказане відправлення повернулось до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Вказане свідчить про те, що судом першої інстанції було вчинено всіх необхідних дій для належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи та спростовує посилання відповідача на те, що судом першої інстанції було протиправно обмежено право відповідача на подання відзиву на позовну заяву.

Водночас колегія суддів приймає до уваги наступне.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі "

«Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

За обставин що склались, з огляду на принцип рівності сторін, щодо, зокрема, надання кожному розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до розгляду всі подані відповідачем до суду апеляційної інстанції докази.

Станом на 31.01.2023 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 та від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

07.07.2020 позивач (покупець) та відповідач (постачальник) уклали договір поставки товару № 20-0344-Т укладений на підставі проведення закупівлі № 2-142-20 ID: UA-2020-04-23-002356-b (далі Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався передати (поставити) у встановлені умовами Договору строки (строк) покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язався прийняти товар, поставка якого є предметом цього договору, і сплатити за нього (організувати виплату) грошову суму в розмірі та на умовах, встановлених цим Договором.

В п. 1.2 Договору сторони погодили, що предметом поставки є товар: ДК 021:2015 код 15330000-0 Оброблені фрукти та овочі (Консерви овочеві, сухофрукти, горох та інше).

Згідно з п. 3.1 Договору планова (гранична) ціна означеного правочину становить 53 400,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 8 900,00 грн.

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата покупцем за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після переходу права власності на товар відповідно до пункту 5.11 цього Договору, протягом 60 календарних днів за умови наявності на реєстраційному рахунку замовника грошових коштів, виділених під оплату бюджетного зобов`язання за цим Договором.

Право власності на товар та ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця після його прийняття відповідно до пункту 5.6 цього Договору (п. 5.11 Договору).

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору відповідач згідно з підписаними представниками сторін видатковими накладними № 952 від 03.11.2020 на суму 26 379,72 грн. (у тому числі ПДВ 4 396,62 грн.) та № 1016 від 15.12.2020 на суму 146,88 грн. (у тому числі ПДВ 24,48 грн.) поставив позивачу товар на загальну суму 26 526,60 грн. (у тому числі ПДВ 4 421,10 грн.).

Вказаний товар позивачем був оплачений у повному обсязі, що сторонами також не заперечується та підтверджується наданими позивачем засвідченими копіями платіжних доручень № 1559 від 04.12.2020 на суму 26 379,72 грн. (у тому числі ПДВ 4 396,62 грн.) та № 3878 від 24.12.2020 на суму 146,88 грн. (у тому числі ПДВ 24,48 грн.).

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що відповідач, у порушення приписів ст. 201 ПК України, не оформив податкові накладні за вищевказаними господарськими операціями та не зареєстрував їх у Єдиному реєстрі податкових накладних, позбавивши позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту в сумі 4 421,10 грн. та завдавши таким чином позивачу збитки у зазначеному розмірі, які позивач і просить стягнути з відповідача.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пп. «а» п 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з матеріалів справи слідує, що відповідач не дотримався вимог чинного законодавства щодо реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних за наслідками спірних господарських операцій.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до ДПС по роботі з великими платниками Державної податкової служби України зі скаргою на контрагента за нереєстрацію податкової накладної (лист вих. № 1539/01030200-2021 від 19.04.2021) в якій зазначив про те, що не може скористатися правом на податковий кредит з ПДВ щодо спірних господарських операцій. Факт направлення позивачем вказаної скарги підтверджується наявними у матеріалах справи копіями фіскального чеку від 19.04.2021 та списку згрупованих поштових відправлень листів.

Крім того, при поданні 16.04.2021 податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2021 року, позивачем також була подана заява про порушення відповідачем граничних термінів реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних за вищевказаними господарськими операціями за видатковими накладними на загальну суму ПДВ у розмірі 4 421,10 грн.

Посилання відповідача на те, що:

- неподання податкових декларації на реєстрацію було спричинено неправомірним внесення відповідача до переліку ризикових платників, а саме тим, що з огляду на прийняття 05.02.2020 рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 20538, яким встановлено відповідність платника податку (відповідача) критеріям ризиковості на підставі п. 8 критеріїв ризиковості відбулось фактично повне зупинення реєстрації усіх без виключення податкових накладних, поданих відповідачем на реєстрацію;

- так як реєстрація всіх податкових накладних відповідача була фактично зупинена/заблокована, відповідачем здійснювались заходи щодо подання документів та скарг з метою забезпечення реєстрації податкових накладних здійснення яких вимагало від нього значної кількості ресурсів, однак не приносило жодного результату, з огляду на що відповідачем було прийнято рішення зосередити свої ресурси на процедурах адміністративного та судового оскарження та подано відповідний позов за наслідками розгляду якого яке рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 640/20276/21 визнано протиправним та скасовано рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 20538;

- у спірному випадку відповідачу були прийняті усі можливі заходи щоб позивач не втратив право на віднесення сум податку на додану вартість до додаткового кредиту,

колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що відповідачем не надано як доказів того, що реєстрація всіх податкових накладних відповідача фактично зупинена/заблокована, так і доказів того, що ним вчинялись дії щодо реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних за спірними господарськими операціями на загальну суму ПДВ у розмірі 4 421,10 грн.

При цьому колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що додані ним до апеляційної скарги копії повідомлення про подання пояснень та копії документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено № 5 від 24.04.2019 з квитанцією № 2 та рішенням про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 1151228/42346687 від 26.04.2019 та повідомлення про подання пояснень та копії документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено № 4 від 23.04.2019 з квитанцією № 2 та рішенням про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 1151229/42346687 від 26.04.2019 не можуть бути як доказом того що реєстрація всіх податкових накладних відповідача фактично зупинена/заблокована, так і доказом того, що відповідачем вчинялись дії щодо реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних за спірними господарськими операціями на загальну суму ПДВ у розмірі 4 421,10 грн., так як вказані докази свідчать лише про відмову у реєстрації інших податкових накладних.

Вказаним спростовуються посилання відповідача на те, що ним були прийняті усі можливі заходи щоб позивач не втратив право на віднесення сум податку на додану вартість до додаткового кредиту.

Положення п. 201.10 ст. 201 ПК України за загальним правилом не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов`язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних; при цьому покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця. Однак, подання такої скарги згідно з наведеною нормою не є підставою для включення ним сум податку до складу податкового кредиту.

Аналогічний правовий висновок викладено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.08.2018 по справі № 917/877/17. При цьому, у вказаній постанові Верховний Суд відступив від висновку, викладеного у пункті 28 постанови Верховного Суду від 12.03.2018 року в справі № 918/216/17, згідно з яким передбачалось, що відповідно до положень абз. 15 п. 201.10 ст. 201 ПК України порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а обумовлює її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача з доданням певного пакету документів.

Нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 по справі № 908/1568/18 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 по справі № 917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.

Згідно з нормами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 623 ЦК України:

- боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1);

- розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором;

- збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3);

- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Отже, спір у даній справі виник внаслідок того, що відповідач не виконав обов`язку щодо реєстрації податкових накладних по факту здійснення господарських операцій з поставки товару за видатковими накладними № 952 від 03.11.2020 та № 1016 від 15.12.2020, що позбавило позивача можливості отримати податковий кредит на відповідну суму ПДВ 4 421,10 грн.

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах бездіяльність відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати відповідні податкові накладні становить прямий причинно-наслідковий зв`язок із неможливістю включення позивачем суми ПДВ у розмірі 4 421,10 грн. до податкового кредиту та зменшення податкового зобов`язання на означену суму, яка фактично є збитками позивача, що свідчить про те, що у даному випадку наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Вказаним спростовуються посилання відповідача на те, що позивачем не було доведено всіх елементів складу правопорушення, необхідних для прийняття рішення про стягнення збитків.

При цьому колегія суддів зауважує відповідачу і на тому, що те, що його позиція про те, що обов`язок зі складення та реєстрації податкових накладених за своєю суттю не являється господарським зобов`язанням не може свідчити про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.

З огляду на викладені вище обставини суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 4 421,10 грн.. Рішення суду першої інстанцій залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6574/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6574/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6574/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6574/22.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

А.І. Тищенко