Рішення

від 30.01.2023 по справі 380/8842/22

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/8842/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2023 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №380/8842/22 за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Венігер» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просило стягнути з Приватного підприємства «Венігер» на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - 41 507,47 грн. (39 606,67 грн. - сума адміністративно-господарських санкцій; 1900,80 - пеня) адміністративно господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Позивач вказує, що 10.03.2022 року Приватне підприємство «Венігер» подало до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми № 10-ПОІ (річна), в якому зазначило наступну інформацію: середньооблікова кількість штатних працівників 09 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до норм чинного законодавства встановлено інвалідність 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1 особа. Таким чином, Приватне підприємство «Венігер» допустило порушення у частині невиконання у 2021 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю кількістю 1 особа.

Позивач зазначає, що середньорічна заробітна плата штатного працівника у Приватному підприємстві «Венігер» протягом 2021 року становила 79213,34 грн. З огляду на це за 1 робоче місце, яке призначалося для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте таким, до відповідача належить на підставі частини першої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» застосувати адміністративно-господарські санкції у розмірі 39606,67 грн. Крім того, сума пені, яка підлягає сплаті за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій відповідно до вимог частини другої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» становить 1900,80 грн. Отже, загальна сума заборгованості Приватного підприємства «Венігер» перед Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю становить 41507,47 грн.

З огляду на вищенаведене адміністративний позов просить задовольнити в повному обсязі.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою від 11.07.2022 року у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

21 жовтня 2022 року від відповідача на адресу суду повернувся конверт за закінченням терміну зберігання з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 11 статті 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

З огляду на наведені вище норми КАС України суд уважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття спрощеного позовного провадження у цій справі та про своє право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом встановлені наступні обставини:

10.03.2022 року Приватне підприємство «Венігер» подало до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми № 10-ПОІ (річна) згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача в 2021 році становила 09 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб, кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», 1 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника 79213,34 грн .

За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції, виходячи з розміру середньорічної заробітної плати його штатного працівника у сумі 79213,34 грн, що підтверджується Розрахунком загальної заборгованості за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за звітний 2021 рік Приватного підприємства «Венігер».

Згідно з указаним Розрахунком середньооблікова кількість штатних працівників відповідача становить 09 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність складає 0 осіб; норматив працевлаштування осіб з інвалідністю становить 1 особа; середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 79213,34 грн; розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягають до сплати, становить 39606,67 грн.

Також відповідно до Розрахунку розміру пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році загальна сума пені, яку належить сплатити Приватному підприємству «Венігер» за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій становить 1900,80 грн.

Загальна сума заборгованості Приватного підприємства «Венігер» перед Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю становить 41507,47 грн (адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю 39606,67 грн + пеня 1900,80 грн).

Зміст спірних правовідносин полягає у тому, що, на думку позивача, внаслідок порушення відповідачем законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у нього виникла заборгованість перед позивачем зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 41507,47 грн, яка самостійно ним не сплачена, та підлягає стягненню з відповідача.

Норми права, які застосував суд, наступні:

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із частиною другою статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, наведеною нормою зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення учасника господарських відносин від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, учасник господарських відносин звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення вчинення правопорушення.

У зв`язку з цим перевірці підлягає факт вжиття відповідачем залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке у межах спірних правовідносин полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом № 875-ХІІ нормативу.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VI) своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання вимог пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, (далі Порядок).

Відповідно до пунктів 3, 5, 6 розділу І Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна.

Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Згідно із пунктом 1 Розділу ІІІ Порядку за наявності у роботодавців коментарів до вакансії заповнюється розділ ІІ, у якому відображаються порядковий номер відповідного запису в розділі І, а також характеристики вакансій (умови праці, розмір заробітної плати та вимоги до претендентів).

У пункті 1 зазначається порядковий номер відповідного запису з розділу І та вказується кількість вакансій.

У пункті 2 наводиться загальна кількість осіб із числа громадян, що мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення»), яких роботодавець може працевлаштувати. За бажанням роботодавця може проводитись деталізація категорій претендентів на вакансію з урахуванням категорій громадян, перелік яких наведений у статті 14 Закону України «Про зайнятість населення», а також внутрішньо переміщених осіб.

Отже, звіт за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і водночас запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Суд звертає увагу на те, що періодичність подання звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлена, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі у встановленому порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17.

Відповідно до частин першої - третьої статті 18-1 Закону № 875-ХІІ особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, за змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави дійти висновку, що законодавець чітко визначив, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- у разі не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство, установу, організацію, фізичну особу, яка використовує найману працю, покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для їх працевлаштування та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. У свою чергу закон не покладає обов`язок на підприємство, установу, організацію, фізичну особу, яка використовує найману працю здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі 816/740/17, від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд зауважує, що Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування таких осіб.

З огляду на викладене обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом № 875-ХІІ нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Водночас доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або

1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або

2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Суд встановив, що у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників Приватного підприємства «Венігер» становила 10 осіб, а тому відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону № 875-ХІІ норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача становив 1 особу.

У той же час, як підтверджують матеріали справи, у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у відповідача складала 0 осіб (рядок звітності форми № 10-ПОІ (річна) незаповнений).

Отже, нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач у 2021 році не виконав.

Разом з тим суд відзначає, що у матеріалах справи відсутні докази подання відповідачем до державної служби зайнятості звіту (звітів) форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за період з січня по грудень 2021 року.

Наведені вище обставини свідчать про те, що відповідач не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для досягнення відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим законом нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що оскільки будь-яких доказів, які б підтверджували факт виконання відповідачем нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю з 2021 рік чи факт подання ним до державної служби зайнятості звіту (звітів) форми З-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за січень-грудень 2021 року матеріали справи не містять, то наявні правові підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ, у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, і не зайняте особою з інвалідністю.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Таким чином, загальна сума заборгованості Приватного підприємства «Венігер» перед Львівським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю становить 41507,47 грн (адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю 39606,67 грн + пеня 1900,80 грн).

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим як зазначає Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 805/528/17-а (адміністративне провадження № К/9901/3571/17, К/9901/3590/17) згідно з принципом змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Отже, з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (79005, м. Львів, пл. Маланюка, 6) до Приватного підприємства «Венігер» (79049, Львівська обл., м. Львів, вул. Скрипника, буд.25, кв.53) про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Венігер» (79049, Львівська обл., м. Львів, вул. Скрипника, буд.25, кв.53, код ЄДРПОУ 34461718) на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (пл. Маланюка, 6, м. Львів, 79005, код ЄДРПОУ 13817458) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню у розмірі 41507,47 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15. розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Рішення складено в повному обсязі 30.01.2023 року.

Суддя Гавдик З.В.