Постанова

від 30.01.2023 по справі 640/19255/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19255/21 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Єгорової Н.М.,

при секретарі Дмитренко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Естет Прайм Буд» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Естет Прайм Буд» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ЕСТЕТ ПРАЙМ БУД» податкового законодавства при декларуванні за листопад 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке визначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах за лютий-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, січень-жовтень 2020 року, про що складений акт документальної позапланової виїзної перевірки від 15.02.2021 року №12551/26-15-07-02-02-17/40554658«Про результаті документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ЕСТЕТ ПРАЙМ БУД» (далі - акт перевірки), яким зафіксовано такі порушення: п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 813 008,00 гривень, у т.ч. за листопад 2020 в сумі 1 813 008 гривень, та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6 406 180,00 грн., у т.ч. за листопад 2020 року в сумі 6 406 180 гривень.

На підставі акту ГУ ДПС у м. Києві від 15.02.2021 року №12551/26-15-07-02-02-17/40554658 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕСТЕТ ПРАЙМ БУД» податкового законодавства при декларуванні за листопад від`ємного значення з податку на додану вартість, яке визначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2017 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2020 року», контролюючим органом прийнято:

- податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 08.04.2021 року №00260260702 про зменшення ТОВ «ЕСТЕТ ПРАЙМ БУД» від`ємного значення з ПДВ за листопад 2020 року в сумі 6 406 180,00 гривень;

- податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 08,04.2021 року №00260230702 про збільшення ТОВ «ЕСТЕТ ПРАЙМ БУД» грошового зобов`язання з ПДВ на суму 2 266 260,00 гривень (у т.ч. за податковим зобов`язанням - 1 813 008,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 453 252,00 гривень).

Позивач, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕСТЕТ ПРАЙМ БУД» зареєстровано як суб`єкт господарювання з 09.06.2016 року, про що в СДР зроблений запис за №10651020000022763 року. Товариство є платником податку на додану вартість. Основним видами діяльності Товариства є наступні коди КВЕД: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний); 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна; 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту; 71.11 Діяльність у сфері архітектури.

За результатами податкової перевірки, позивачем зменшений «знятий» весь податковий кредит з ПДВ у т.ч. за періоди червень - грудень 2017 року; березень - квітень 2019 року; січень -листопад 2020 року на суму 6406 180 грн. (показники рядків 16.1, 19 податкової декларації з ПДВ за листопад 2020 року) на суму 6 406 180,00 гривень.

Згідно акту податкової перевірки (ст. 5) основним чинником виникнення у підприємства від`ємного значення з ПДВ є: придбання товарів (у т.ч. придбання послуг будівництва багатоквартирного житлового комплексу з об`єктами громадського призначення в с. Підгірці, Обухівського району Київської області).

Контрагент позивача - ТОВ «АНТАЛІЯ ЛТД» (код за ЄДРПОУ 39742014) зареєстровано як суб`єкт господарювання 09.04.2015 року, має статус платника ПДВ, видами діяльності Товариства є коди КВЕД: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний); 43.11 Знесення; 43.12 Підготовчі роботи на будівельному майданчику: 43.21 Електромонтажні роботи; 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи; 41.10 Організація будівництва будівель. В перевіряємих періодах Товариством на підставі укладених договорів із позивачем в якості генпідрядника (підрядника) виконувалися будівельні роботи.

Контрагент позивача - ТОВ «Д-І-М» (код за ЄДРПОУ 39219384) зареєстровано як суб`єкт господарювання 20.05.2014 року, має статус платника ПДВ, видами діяльності Товариства є коди КВЕД: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний); 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна; 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту; 71.11 Діяльність у сфері архітектури; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 35.13 Розподілення електроенергії. В перевіряємих періодах Товариством надавалися послуги позивачу послуги по залученню фізичних та юридичних осіб на придбання об`єктів нерухомості замовника, організацію продажу квартир, компанії в мережі Інтернет та ін.

Як вірно зауважено судом першої інстанції, в акті перевірки відсутня будь-яка негативна інформація щодо контрагентів позивача (інформація про наявність кримінальних проваджень за ст. 212, 205-1 КК України, неподання податкової звітності, відсутність ресурсів для здійснення діяльності та ін.). Податкові накладні ТОВ «АНТІЛІЯ ЛТД», ТОВ «Д- І-М» по взаємовідносинам з позивачем безперешкодно зареєстровані в ЄРПН.

Разом з тим, згідно акту перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем приписів п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, виходячи з наступного: договори генерального підряду на виконання робіт від 12.04.2018 року №12/04-2018-П, від 06.04.2017 року №02/04-2017, від 01.07.2020 року №010720-ПЛС-1-ШР укладені між позивачем та ТОВ «АНТІЛІЯ ЛТД» є довгостроковими. У разі, якщо згідно з умовами цивільно-правового договору на виконання робіт з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом, укладеного між замовником і виконавцем , передбачено поетапно здавання робіт (здавання черг будівництва) замовнику, що оформлюється згідно з чинним законодавством, то для цілей оподаткування ПДВ такий договір вважається довгостроковим договором. У такому випадку за операціями замовника з придбання робіт у виконавця податковий кредит формується за правилом «першої події» відповідно до п. 198.2 ст. 198 ГІК України. Довгостроковим договором не передбачено поетапного здавання робіт. Податковий кредит з ПДВ замовник - ТОВ «ЕСТЕТ ПРАЙМ БУД» за довгостроковим договором визнається на дату фактичного (отримання результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за таким договором.

Відповідно до п.187.9, ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань виконавця довгострокових договорів (контрактів) є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами). Для цілей цього пункту довгостроковий договір (контракт) - це будь-який договір на виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання.

Відповідно до абз. 6 п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Отже, враховуючи те, що договорами підряду, укладеними між позивачем та його контрагентом, передбачено щомісячне фінансування будівельних робіт та щомісячне складання акту виконаних будівельних робіт, то платник ПДВ, який постачає послуги з будівництва в рамках такого договору, формує податкові зобов`язання за такими операціями за правилом «першої події», а замовник будівництва формує податковий кредит за такими операціями на підставі податкової накладної, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних, колегія суддів також вважає доводи позивача обґрунтованими.

Крім того, виконання підрядником робіт позивачу умовами вказаних договорів передбачають поступове (поетапне) виконання умов вказаних договорів, етапи виконання робіт є відокремленими (відображені в календарному графіку будівництва, локальному кошторисі, додаткових угодах та договірних цінах), визначені строки їх виконання та порядок їх здачі.

Враховуючи вищевикладене, якщо договір підряду не відповідає критеріям довгострокового договору (контракту), визначеним відповідно до п. 187.9 ПКУ, платник ПДВ, який здійснює будівельні роботи за таким договором, формує податкові зобов`язання за операціями, здійсненими в рамках такого договору, за правилом «першої події» (п. 187.1 ст. 187 ПК України), а замовник будівництва формує податковий кредит за такими операціями на підставі податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що правомірність включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ в періодах, що перевірялися за результатами господарських операцій позивача з його контрагентами, підтверджується первинними документами та розрахунковими документами фінансово-господарської діяльності позивача.

Враховуючи зазначене, а також наявні документи в матеріалах справи, документальними підтвердженнями здійснення господарської діяльності позивача з контрагентами є первинні документи, зокрема, такі договори, податкові накладні та ін..

Разом з тим, за результатами дослідження взаємовідносин платника податків з його контрагентом податковий орган робить висновок про неможливість виконання робіт (надання послуг) за вищевказаними документами, оскільки господарська діяльність товариства має ознаки фіктивності.

Так, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналізуючи матеріали, що долучені до матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав вважати, що складені між позивачем та контрагентами первинні документи не відповідають положенням законодавства та не містять всі обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому вказані вище документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача. Зворотного відповідачем не доведено та не спростовано.

Крім того, матеріалами справи та відповідачем не підтверджено факт відсутності у позивача бухгалтерських та інших фінансово-господарських документів оформлених згідно вимог чинного законодавства, що свідчать про реальність здійснення господарських операцій з контрагентом.

Крім того, презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Як вбачається з вищевикладеного, позивач добросовісно виконав свої зобов`язання, що покладені на нього нормами чинного законодавства при здійсненні господарських операцій з контрагентами, своєчасно оформив договір та первинні бухгалтерські документи.

Крім того, для здійснення господарської операції немає необхідності володіти майном, зокрема приміщеннями на праві приватної власності. Таке майно може перебувати у підприємства на підставі укладених договорів оренди, лізингу, безоплатного користування і т.п.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові КАС ВП від 27.02.2018 року у справі №813/1974/17.

До того ж, згідно з висновком ВАСУ від 23.04.2014 року у справі №К/800/7245/14, не можуть слугувати свідченням безтоварності господарських операцій і твердження податкового органу про відсутність у спірних постачальників необхідних умов для досягнення результатів виконання спірних операцій з поставки послуг позивачеві в силу відсутності персоналу, основних засобів, виробничих активів. Адже ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких підприємство не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Відтак, з урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами згідно вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У той же час, відповідачем на надано доказів, які б підтверджували фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, свідчили про відсутність фактичного виконання господарських операцій за вказаними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди тощо.

У справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини визнав, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) від 22.01.2009 р. надає змогу не допустити обмеження законного права платника податків на податковий кредит, віднесення певних сум до витрат, за умови реальності господарської операції, у випадку порушення його контрагентом та контрагентами такого контрагента податкової дисципліни. Вказаним Рішенням роз`яснено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Підтвердженням того, що платника ПДВ не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, а також того, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати, слугує Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» від 18.03.2010 року (заява №6689/03). Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив. У рішенні у справі «Бізнес Суппорт Центр» проти Болгарії» зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

З урахуванням викладеного, зважаючи на недоведеність фіктивності господарських операцій позивача з його контрагентами та належність первинних документів, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судовою колегією також враховується, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Єгорова Н.М.

Повний текст виготовлено: 31 січня 2023 року.