Постанова

від 01.02.2023 по справі 640/18540/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/18540/18 Суддя першої інстанції: Вовк П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Височанської Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Східспецремонт» до Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділа Державної податкової служби України, про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Східспецремонт» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2022, -

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Східспецремонт» (далі - позивач, ТОВ «Східспецремонт») звернулось у суд з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділа Державної податкової служби України, (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.2018 №5382615147.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуване рішення прийняте на підставі необґрунтованих висновків щодо нереальності господарських правовідносин позивача із Товариством з обмеженою відповідальністю «Дан Компані» (далі - ТОВ «Дан Компані»), а також щодо заниження ТОВ «Східспецремонт» доходу у 2017 році на 4370440,00 грн під час відображення в податковому обліку кредиторської заборгованості по виданих позивачем векселях, адже позивач не визначив та не відобразив фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості в момент виникнення заборгованості в загальному розмірі 5063651,00 грн за 2017 рік та не здійснював амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу на суму 693211,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2020, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 13.07.2022 рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приймаючи вказану постанову, Верховний Суд указав, що суди попередніх інстанцій встановивши факт придбання позивачем товару у ТОВ «Дан Компані» на підставі первинних документів наданих позивачем, не перевірили, чи відповідають ці документи вимогам ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо зазначення в них обов`язкових реквізитів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас докази, на які послалися суди попередніх інстанцій на обґрунтування своїх рішень, є обов`язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2022 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи та надано їм помилкову правову оцінку.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, а рішення суду - скасувати, з таких підстав.

Судом установлено, що ГУ ДФС у м. Києві проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Східспецремонт» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства щодо єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, за результатами якої складено акт від 17.07.2018 №181/26-15-14-07-02-10/38311208 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення ТОВ «Східспецремонт», зокрема, вимог п.п. 44.1, 44.2, 44.6 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток приватних підприємств на суму 1280019,00 грн.

На підставі Акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №4072615147, яким ТОВ «Східспецремонт» збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1682051, 00 грн.

За результатами адміністративного (досудового) оскарження рішенням про результати розгляду скарги від 17.10.2018 №33748/6/99.99.11.01.02-25 ДФС України скасувало указане рішення у частині нарахування грошового зобов`язання за помилковими висновками відповідача про операції позивача з ТОВ «Імпульс», ТОВ «ЮФ «Регіональна управляюча компанія» та в частині визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток за рахунок невизнання перевіркою взаємовідносин з ТОВ «Вугілляпром», ТОВ «Гранд-Інжиніринг» та у відповідній частині штрафних санкцій.

На підставі рішення ДФС України, ГУ ДФС у м. Києві видано нове податкове повідомлення-рішення від 22.10.2018 №5382615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ «Східспецремонт» з податку на прибуток приватних підприємств на 1257850,00 грн, в тому числі на 864511,00 грн за податковим зобов`язання та на 393339,00 грн за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із указаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що контролюючим органом доведено правомірність викладених в Акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що грошове зобов`язання ТОВ «Східспецремонт» з податку на прибуток приватних підприємств нараховане на підставі висновків контролюючого органу про те, що:

- позивач не визначив та не відобразив фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості за виданими для ТОВ «Східно-Український Енергетичний Союс» векселями в момент виникнення заборгованості в загальному розмірі 5063651, 00 грн за 2017 рік та не здійснював амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу на суму 693211,00 грн, як наслідок, занизив дохід за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на 4370440,00 грн під час відображення в податковому обліку кредиторської заборгованості по вказаних векселях;

- задокументовані господарські операції між ТОВ «Східспецремонт» з ТОВ «Дан Компані» у лютому, березні 2015 року не є реальними.

Як убачається з Акту перевірки, на виконання умов договорів від 30.01.2015 №6, від 30.10.2014 №123/30-10/14 та в рахунок оплати за поставлений товар позивачем на користь ТОВ «Східно-Український Енергетичний Союз» було виписано прості векселі. Станом на 31.12.2017 векселі не пред`явлені до сплати та не погашені, а тому існує кредиторська заборгованість з терміном виникнення більш ніж 12 календарних місяців по взаємовідносинах із ТОВ «Східно-Український Енергетичний Союз» стосовно складання та пред`явлення векселів до сплати, а тому кредиторська заборгованість за виданими довгостроковими векселями має обліковуватися на рах. 685 «Розрахунки з іншими кредиторами».

Відповідач зауважує, що позивачем не визначено та не відображено фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості в момент її виникнення на 5063651 грн за 2017 рік та не здійснено амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу на суму 693211 грн.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо обігу векселів в Україні врегульовано наступними нормативними актами: Женевською конвенцією 1930, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні та прості векселі; Женевською конвенцією 1930 про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі; Женевською конвенцією 1930 про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів; Законом України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі»; Законом України «Про цінні папери і фондову біржу»; Законом «Про обіг векселів в Україні» та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України (ст. 1 Закону України «Про обіг векселів в Україні»).

Пунктом 2 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» встановлено, що «боргові цінні папери» - це цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання, зокрема емітента, сплатити у визначений строк кошти. До боргових цінних паперів належать, зокрема, векселі.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов`язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Вексель складається на спеціальному бланку з відповідним ступенем захисту від підроблення за встановленою формою та розміром, вимоги щодо типової форми якого регламентовано Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 03.09.2013 №1681, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.09.2013 за №1639/24171.

Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» 06.07.1999 України приєдналась до Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі.

Обов`язкові реквізити простого векселя визначені в ст. 75 Уніфікованого закону. Так, простий вексель містить: (1) назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; (2) безумовне зобов`язання сплатити визначену суму грошей; (3) зазначення строку платежу; (4) зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; (5) найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; (6) зазначення дати і місця складання простого векселя; (7) підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Згідно зі ст. 76 Уніфікованого закону документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у попередній статті, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті. Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред`явленням.

Також, відповідно до ст. 33, 34 Уніфікованого закону (з урахуванням вимог ст. 77 цього закону стосовно простих векселів), встановлено наступні строки платежу за переказним та простим векселем, а саме: за пред`явленням; у визначений строк від пред`явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

Простий вексель строком за пред`явленням підлягає оплаті при його пред`явленні. При цьому, він повинен бути пред`явлений для платежу протягом одного від дати його складання.

У силу норм ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов`язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. При цьому, у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Зі змісту наведених норм законів можна дійти правового висновку про те, що операції щодо видачі та погашення векселя є своєрідним способом проведення негрошового розрахунку за отримані товари (роботи, послуги). У свою чергу вексель по суті виступає письмовим борговим зобов`язанням у вигляді цінного паперу, складеного за встановленою формою, що посвідчує відносини позики і передбачає зобов`язання особи, яка його видала (векселедавця), сплатити у визначений строк зазначену в ньому суму коштів особі, якій він виданий (векселедержателю). Обов`язковою умовою проведення із застосуванням векселів є наявність договору, який в письмовій формі, передбачає такий порядок розрахунку та те, що у випадку видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселями.

При цьому простий вексель - це вексель, який виписується позичальником (векселедавцем) і містить нічим не зумовлене зобов`язання сплатити борг векселедержателю. Простий вексель характеризується тим, що у нього векселедавець та платник співпадають, тобто це є одна і та юридична або фізична особа.

У бухгалтерському обліку відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №892/4185) операції з видачі векселя в рахунок погашення заборгованості за договором купівлі-продажу товарів відображається в такий спосіб: у продавця закривається дебіторська заборгованість за кредитом рахунка 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» і з`являється заборгованість, що відображається за дебетом рахунка 341 «Короткострокові векселі, отримані в національній валюті». У покупця одночасно закривається кредиторська заборгованість по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» і з`являється заборгованість по рахунку 621 «Короткострокові векселі в національній валюті».

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на користь ТОВ «Cхідно-Український Енергетичний Союз» виписано прості векселі на загальну суму 5063651,43 грн, згідно з актами приймання-передачі векселів від 25.11.2016 із встановленим строком їх погашення до 24.11.2026.

За змістом цих простих векселів сплата відсотків за ними не передбачалась.

Станом на 31.12.2016 заборгованість по векселях обліковується на бухгалтерському рах.511 «Довгострокові векселі видані» на 5063651 грн, відтак векселі на дату виписки є довгостроковими, у зв`язку із зазначенням у них строку пред`явлення 24.11.2026.

Відповідно до п.п. 4, 5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання» (далі - П(С)БО 11), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306), яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов`язання та її розкриття у фінансовій звітності, з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.

Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

У розумінні цього П(С)БО 11, зокрема: довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями, а поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Сума погашення - недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

За змістом п.п. 7, 8 і 10 П(С)БО 11 до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення.

Зобов`язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов`язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов`язання на довгострокове.

Довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Поряд з цим п.п. 11 і 12 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання.

Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.

З контексту наведених положень П(С)БО 11 можна дійти висновку, що зобов`язання, які виникли за простими векселями позивача, виписаними на погашення заборгованості по оплаті товару за договорами від 30.01.2015 №6, від 30.10.2014 №123/30-10/14, за своєю суттю відносяться до поточних зобов`язань. Такі зобов`язання в бухгалтерському обліку платника відображаються не за теперішньою вартістю, а за сумою погашення.

При цьому та обставина, що зобов`язання за векселями відображалися позивачем на бухгалтерському рахунку для довгострокових виданих векселів, не змінює сутті самих векселів та зобов`язань, що за ними виникли.

Водночас у розумінні Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі - П(С)БО 13), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 №559 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.12.2001 за №1050/6241) зобов`язання позивача за векселями відносяться також до фінансових інструментів, а саме - фінансових зобов`язань як контрактного зобов`язання щодо: а) передачі грошових коштів або інших фінансових активів іншому підприємству; б) обміну фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

У силу п.п. 10, 11, 29, 31 і 32 П(С)БО 13 фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною - укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Безумовні права вимоги і зобов`язання визнаються фінансовими активами і фінансовими зобов`язаннями, якщо за умовами контракту підприємство має право на отримання грошових коштів або бере на себе зобов`язання сплатити грошові кошти.

Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інструментів, які не є об`єктом декларування та оцінюються за справедливою вартістю, визнається іншими доходами або іншими витратами.

Таким чином, порядок оцінки фінансових інструментів у вигляді фінансових зобов`язань та відображення її результатів в бухгалтерському обліку визначено у П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», а саме: на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю. При цьому, П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно-правових актах.

За змістом тексту Акта перевірки контролюючим органом до спірних правовідносин були застосовані Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» (далі - П(С)БО 12), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 №91 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.05.2000 за №284/4505) в частині оцінки та відображенні в бухгалтерському обліку фінансових інвестицій, та п. 11 і 14 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 28 «Зменшення корисності активів» (далі - П(С)БО 28), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2004 №817 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №35/10315), в частині визначення формули дисконтування заборгованості за векселями.

Так, згідно з п.п. 3, 4, 8 і 10 П(С)БО 12 амортизована собівартість фінансової інвестиції - собівартість фінансової інвестиції з урахуванням часткового її списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).

Фінансові інвестиції первісно оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов`язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов`язаних з придбанням фінансової інвестиції.

Фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату балансу відображаються за справедливою вартістю.

Сума збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу (крім інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі) відображається у складі інших доходів або інших витрат відповідно.

Фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення, відображаються на дату балансу за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій.

Різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. Приклад визначення суми амортизації дисконту, премії та амортизованої собівартості фінансових інвестицій за методом ефективної ставки відсотка наведено в додатку 1 до Положення (стандарту) 12.

Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій відповідно.

У даному випадку, якщо припустити можливість застосування порядку визначення амортизованої собівартості фінансових інвестицій для цілей визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання, то різниця між собівартістю (номінальною вартістю) векселів позивача та договірною вартістю погашення його зобов`язання за договором купівлі-продажу цінних паперів відсутня. Крім того, як зазначалося вище, у силу п. 12 П(С)БО 11 поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про відсутність у відповідача підстав для застосування П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» до спірних правовідносин.

Також безпідставними є посилання контролюючого органу на пункти П(С)БО 28 для визначення формули дисконтування зобов`язань за векселями, оскільки відповідно до п. 1 цього Положення його норми застосовуються для формування в бухгалтерському обліку саме інформації про зменшення корисності активів (визначення яких як ресурсів, контрольованих підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, міститься у П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»), а не до зобов`язань.

Таким чином, висновки контролюючого органу про те, що позивач занизив дохід за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на 4370440,00 грн колегія суддів вважає необґрунтованими.

Щодо реальності задокументованих господарських операції між ТОВ «Східспецремонт» з ТОВ «Дан Компані» у лютому, березні 2015 року, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, між ТОВ «Східспецремонт» та ТОВ «Дан Компані» 10.12.2014 укладено договір поставки №148/24-12/14, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристик якої зазначені у специфікаціях до договору.

Відповідно до специфікацій 1-10 до договору №148/24-12/14 постачальник мав здійснити поставку наступних товарів: Цемент ГЦ-40 у кількості 8 тн на суму 44808, 00 грн, вагонетка 6 шт на суму 59400, 00 грн, дошка н/обр. 25 мм у кількості 57 на суму 60 534, 00 грн, міжрамне стягування 1м у кількості 416 на суму 34 170, 24 грн, М 24(27) - 416 шт. на суму 80 489, 40 грн відповідно до специфікації №4 та міжрамне стягування 1м у кількості 30 на суму 2 464, 20 грн, М 24(27) - 95 шт. на суму 9 291, 00 грн відповідно до специфікації №5, піки на МО2Б у кількості 21 на суму 1 291, 50 грн, міжрамне стягування 1м у кількості 460 на суму 37 784, 40 грн, М 24(27) - 866 шт. на суму 84 694, 80 грн відповідно до специфікації №7, міжрамне стягування 1м у кількості 89 на суму 7 310, 46 грн, М 24(27) - 558 шт. на суму 54 572, 40 грн відповідно до специфікації №8, піки на МО2Б у кількості 1000 шт. на суму 87 600, 00 грн, м 24(27) у кількості 600 шт. на суму 58 680, 00 грн.

Згідно з видатковими накладними за лютий-березень 2015 року ТОВ «Дан Компані» поставлено позивачу товар на суму 432402,00 грн.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 Закону №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За змістом цієї норми обов`язковими для первинного документу є такі ознаки: він має містити відомості про господарську операцію; він підтверджує (фіксує) факт операції.

У свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 цього ж Закону).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у цій нормі.

Відповідно до положень п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Ураховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Такий висновок щодо оцінки документів, наданих платником податків на підтвердження даних податкового обліку, зробив Верховний Суд України в постанові від 27.03.2012 у адміністративній справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві, за участю прокурора м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення та відшкодування ПДВ.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд в ряді постанов, зокрема в постановах від 24.01.2018 (справа №2а-19379/11/2670), від 28.10.2019 (справа №280/5058/18), від 26.02.2020 (справа №826/1308/18), від 06.05.2020 (справа №640/4687/19), а також від 05.09.2018 (адміністративне провадження №К/9901/2599/18) та від 14.02.2020 (адміністративне провадження №К/9901/26975/18).

Сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового обліку, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Колегія суддів звертає увагу, що у видаткових накладних, долучених до матеріалів справи позивачем, відсутні відомості про місце передачі товару, а міститься лише інформація у вигляді запису «м. Київ». Водночас, згідно з умовами договору від 10.12.2014 №148/24-12/14, специфікацій до нього та даних товарно-транспортних накладних, відвантаження товару відбулось у м. Макіївці, тобто видаткові накладні були складені передчасно, адже вони повинні бути підписані під час виконання вимог договору поставки та складені у місті відвантаження, а саме у м. Макіївці.

Отже, в порушення вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, долучені позивачем до матеріалів справи видаткові накладні виписані з порушенням встановленого порядку, а саме, відсутнє відображення необхідних реквізитів, які б підтверджували передачу продукції від постачальника до покупця (у видаткових накладних відсутнє конкретне місце складання видаткових накладних).

Відповідно до листа ДФС від 15.01.2016 №621/6/99-99-19-02-02-15 та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363), у додатку 7 яких визначено форму товарно-транспортної накладної (далі також - ТТН).

Пунктом 11.1 Правил №363 визначено, що ТТН є основним документом на перевезення вантажів. Згідно з розділом 1 Правил №363, ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно- матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Визначена форма ТТН є обов`язковою до використання всіма суб`єктами господарської діяльності незалежно від форм власності та сфери управління.

Згідно з п. 11.4 Правил №363 ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовником (вантажовідправником) виписуються в кількості не менше чотирьох екземплярів; вантажовідправник всі екземпляри засвідчує підписом і за необхідності - печаткою (штампом).

Відповідно до п. 11.1 Правил №363 ТТН може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та асиькість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Пунктами 11.4-11.9 вказаних Правил, які врегульовують питання оформлення документів на перевезення, визначено, що ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менш чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що всі чотири екземпляри ТТН мають бути ідентичними за змістом та підтверджувати обставини перевезення товару в розрізі, в тому числі місця навантаження товару та пункту розвантаження.

Водночас товарно-транспортні накладні, складені на відпуск продукції, вважатимуться недійсними без доданих доручень, без підпису одержувачів, як і ті, що мають виправлення.

Однак, в порушення положень Правил №363, долучені позивачем до матеріалів справи ТТН не містять обов`язкових реквізитів, а саме: конкретного місця навантаження (лише зазначено місто Донецьк); конкретного місця розвантаження (лише зазначено місто Макіївка).

У той же час, у ТТН в графі «відпуск за довіреністю вантажоодержувача: серія» значиться довіреність за №ВСРД0000028 від 12.03.2015 виданою Никифоров С.С. Однак такої довіреності позивачем до матеріалів справи долучено не було.

У зв`язку з наведеним, не вбачається можливим встановити ким саме отримано вищевказаний товар, де саме навантажувався та розвантажувався товар, а отже неможливо прослідкувати рух товарів від контрагента до позивача.

Крім того жодного документа, що підтверджує наявність складських приміщень у позивача у м. Макіївці, до матеріалів справи також долучено не було.

У розрізі зазначеного суд звертає увагу на те, що наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та для відмови платнику податку у формуванні податкового зобов`язання, якщо інші об`єктивні дані свідчать про зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема у постанові від 12.06.2018 у справі №825/3419/14.

Одне лише посилання на відсутність документів на перевезення придбаного товару, а також недоліки в їх оформленні не може бути достатньою підставою для позбавлення платника права на формування податкового обліку, якщо обставини у справі не викликають сумніву в тому, що поставка товару відбулася. Однак, за іншого складу обставин у справі відсутність товарно-транспортних накладних або суттєві недоліки у їх оформленні, як документа, що супроводжує вантаж при транспортуванні, може свідчити проти факту поставки товару.

Так, наявність первинних документів є обов`язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового обліку, оскільки виконання зобов`язання за правочином зумовлює складання й інших документів. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентом з огляду на відсутність у нього матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та не відповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з Єдиного реєстру податкових накладних; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагента, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов`язань, відсутність контрагента за місцезнаходженням. Такі доводи підлягають ретельній перевірці судом з використанням засобів доказування, передбачених нормами КАС, в тому числі й інших, не первинних документів, складання яких передбачено законодавством або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Хоч товарно-транспортна накладна не є первинним документом, коли спір стосується встановлення реальності господарської операції, її наявність та належне оформлення є належним доказом переміщення товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки. Це стосується й інших документів, які повинні супроводжувати поставку відповідно до правових норм, умов договору або загальної практики.

Відсутність такого документа або суттєві недоліки в його оформленні може ставити під сумнів реальний характер господарської операції, особливо з урахуванням інших обставин, які свідчать про її безтоварність, наприклад, об`єктивна неможливість здійснення господарських операцій контрагентом, враховуючи податкову інформацію щодо характеру його діяльності; не встановлення джерела походження товару за результатами аналізу ланцюга постачання за даними Єдиного реєстру податкових накладних (так званий «обрив» ланцюга постачання); не відповідність предмета поставки видам господарської діяльності контрагентів у ланцюгу постачання; наявність кримінальних проваджень щодо контрагента; відсутність документів бухгалтерського обліку, складення яких передбачено правовими нормами або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту, та/чи суттєві недоліки в їх оформленні, тощо.

У постанові від 14.02.2020 (адміністративне провадження №К/9901/26975/18) Верховний Суд зробив висновок, що у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести, що у нього були встановлені законом підстави для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми податкового зобов`язання.

З`ясовуючи обставини щодо реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

У постанові Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №825/3990/14 викладена правова позиція, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд констатує відсутньою можливість підтвердити факт транспортування, розвантаження та зберігання товару за договором від 10.12.2014 №148/24-12/14.

Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники цивільно-правової угоди самостійно у п. 5.1 Розділу 5 договору від 10.12.2014 №148/24-12/14 визначили для себе перелік обов`язкових для підтвердження виконання договірних зобов`язань документів, серед яких вказали, довіреність, але позивачем не надано належних доказів видачі відповідним особам товариства довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, як і самих довіреностей.

Підсумовуючи наведене, вбачається, що позивачем не надано довіреності, журнали реєстрації довіреностей на отримання товару та інші супровідні документі, що не підтверджує факту їх надання та не дає можливості зробити висновки щодо зв`язку відповідних витрат позивача з фінансово-господарською діяльністю підприємства. Тобто позивач не підтвердив факт виконання договору від 10.12.2014 №148/24-12/14 у зв`язку з відсутністю первинних документів, необхідність яких передбачена умовами самого договору.

Ураховуючи вищезазначене, обґрунтованими є викладені відповідачем в Акті перевірки висновки про заниження фінансового результату до оподаткування та відповідно заниження податку на прибуток на суму 77832,00 грн.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 22.10.2018 №5382615147 в частині визначення позивачу податкового зобов`язання у розмірі 77832,00 грн є правомірним. Штрафних санкцій відносно цієї частини відповідачем не визначено.

Натомість в іншій частині таке податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення.

За змістом ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норм матеріального права, що зумовило неправильне вирішення справи.

Частинами 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 цієї правової норми закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Правові засади справляння судового збора, платники, об`єкти та розміри ставок судового збора, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збора визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI у відповідній редакції (далі - Закон).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону у редакції, чинній на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збора за подання адміністративного позову майнового характера, який подано юридичною особою, складала 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір за подання апеляційної скарги обраховується, виходячи із положень статей 3 та 4 Закону - в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки апеляційним судом ухвалено нове судове рішення, відповідно розподіл судових витрат підлягає зміні, а саме, позивачу мають бути відшкодовані понесені судові витрати у розмірі 44250,67 грн, з яких 17700,27 грн - сплачений судовий збір за позовні вимоги, які задоволено ((786679,00 + 393339,00) х 1,5%), та 26550,40 грн - сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (17700,27 х 150%).

Керуючись ст.ст. 33, 34, 139, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Східспецремонт» задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2022 скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Східспецремонт» задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 22.10.2018 №5382615147 на загальну суму 1180018 (один мільйон сто вісімдесят тисяч вісімнадцять) грн 00 коп, з яких за податковими зобов`язаннями - 786679 (сімсот вісімдесят шість тисяч шістсот сімдесят дев`ять) грн 00 коп, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом) - 393339 (триста дев`яносто три тисячі триста тридцять дев`ять) грн 00 коп.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділа Державної податкової служби України, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Східспецремонт» понесені ним судові витрати у розмірі 44250 (сорок чотири тисячі двісті п`ятдесят) грн 67 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька

Повний текст постанови складений 01.02.2023.