Постанова

від 23.10.2007 по справі 25-11/318-06-8431

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

25-11/318-06-8431

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 жовтня 2007 р.                                                                                   № 25-11/318-06-8431  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “ІА Автоцентр”, м. Київ,

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.06.2007

зі справи № 25-11/318-06-8431

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ІА Автоцентр”

до приватного підприємства “Рекламно-інформаційна агенція “Медіа Компас”, м. Одеса,

про зобов'язання передати права на торговельні марки та стягнення неустойки в сумі 510 000 грн.,

та зустрічним позовом приватного підприємства “Рекламно-інформаційна агенція “Медіа Компас” (далі –Підприємство)

до товариства з обмеженою відповідальністю “ІА Автоцентр” (далі - Товариство)

про визнання недійсним ліцензійного договору, визнання права попереднього користування торговельною маркою та стягнення 90 800 грн.,

за участю представників сторін:

позивача – Велігури М.Г., Процюка О.В.,

відповідача – не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство на підставі укладеного з відповідачем ліцензійного договору від 21.07.2003 № 1 звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про зобов'язання Підприємства передати позивачеві майнові права на знаки для товарів і послуг (торговельні марки) “Мир Квартир. Одесса” та “Мир Квартир. Плюс”, а також про стягнення неустойки в сумі 510 000 грн.  

У зустрічному позові Підприємство просило: визнати недійсним згаданий ліцензійний договір від 21.07.2003 № 1; визнати за відповідачем право попереднього користування на знак для товарів і послуг “Мир Квартир. Одесса”; стягнути з Товариства суму 90 800 грн., сплачену на підставі недійсного правочину.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.02.2007 (суддя Малярчук І.А.) позов Товариства залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), а зустрічний позов Підприємства задоволено частково: визнано недійсним на майбутнє ліцензійний договір від 21.07.2003 № 1; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Прийняте місцевим судом рішення в частині залишення без розгляду первісного позову з посиланням на приписи пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України та пункт 7 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 № 02-5/612 “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” мотивовано неможливістю його вирішення внаслідок неявки позивача та неподання ним матеріалів, витребуваних судом. Рішення з зустрічного позову мотивовано: невідповідністю згаданого ліцензійного договору на момент його укладення вимогам чинного законодавства; необхідністю визнання ліцензійного договору недійсним на майбутнє через неможливість повернення сторін у первісний стан, що, зокрема, є й підставою для відмови у стягненні сплачених за ним коштів; відсутністю підстав для визнання за Підприємством права попереднього користування на знак для товарів і послуг “Мир Квартир. Одесса”.    

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.06.2007 (колегія суддів у складі: Таценко Н.Б. –головуючий суддя, судді Сидоренко М.В., Мишкіна М.А.) рішення суду першої інстанції зі справи скасовано та провадження у справі припинено.

Постанову апеляційного суду з посиланням на приписи пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України мотивовано тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки власником свідоцтв України на знаки для товарів і послуг № 52559 (комбіноване позначення “Мир квартир. Одесса...”, т. 2, а.с. 59) та № 36610 (комбіноване позначення “Мир квартир...”, т. 2, а.с. 61) є фізична особа – громадянин Тарнавський Сергій Вікторович (далі –Тарнавський С.В.), за заявками якого здійснено державну реєстрацію цих торговельних марок, та з яким 02.09.2003 Товариством укладено ліцензійний договір на використання знака для товарів і послуг.  

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Усіх учасників судового процесу відповідно до вимог статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Згідно з частинами другою і третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

В силу положень статей 147, 150, 151 Конституції України юрисдикція Конституційного Суду України на даний спір не поширюється, а відтак він підлягає розгляду в судах загальної юрисдикції.

При цьому даний спір не є й публічно-правовим спором, внаслідок чого не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів (статті 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас компетенція місцевих загальних судів визначена частиною другою статті 22 Закону України “Про судоустрій України”, згідно з якою вони розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України ці суди в порядку цивільного судочинства розглядають: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства; інші справи, віднесені законом до їх компетенції.

Частина третя статті 22 Закону України “Про судоустрій України”, визначаючи повноваження господарських судів як спеціалізованих судів з розгляду спорів у сфері господарських правовідносин, установлює, що цими судами розглядаються також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Статтею 41 ГПК України передбачено, що господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом, та розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України визначено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

Предметом даного судового розгляду є вимоги Товариства до Підприємства з приводу виконання умов укладеного ними ліцензійного договору від 21.07.2003 № 1 та вимоги Підприємства до Товариства про визнання недійсним цього ж ліцензійного договору, визнання права попереднього користування та стягнення коштів. Вимог до фізичних осіб не містить ні первісний, ані зустрічний позови. Свідоцтва України на знаки для товарів і послуг №№ 52559, 36610, власником яких є Тарнавський С.В., та укладений цією фізичною особою з Товариством ліцензійний договір від 02.09.2003, у межах даного судового провадження не оспорюються. Попередніми судовими інстанціями на даний час не встановлено фактичних обставин, які свідчили б про наявність вимоги Підприємства до Тарнавського С.В. визнати за Підприємством право попереднього користування саме на будь-який зі знаків для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ 52559, 36610 (враховуючи межі правової охорони торговельної марки щодо зареєстрованих зображення та переліку товарів і послуг, які визначено пунктом 4 статті 5 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”). При цьому подання позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в його задоволенні.

Отже, як за предметом спору, так і за суб'єктним складом сторін даний спір не є підвідомчим загальним судам України.

Водночас згідно з частиною першою статті 1 та частиною першою статті 21 ГПК України сторонами в судовому процесі –позивачами і відповідачами –можуть бути лише юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Однак третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, хоча й наділяється процесуальними правами (за певними винятками) і несе процесуальні обов'язки сторони (стаття 27 ГПК України), не є стороною (позивачем чи відповідачем) зі справи, а виступає як окремий учасник судового процесу поряд зі сторонами, прокурором, іншими особами, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України (стаття 18 цього Кодексу).

Таким чином, суд апеляційної інстанції мав можливість залучити громадянина Тарнавського С.В. до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що не вплинуло б на підвідомчість спору.

З огляду на наведене апеляційним господарським судом неправильно застосовано пункт 1 частини першої статті 80 ГПК України та безпідставно припинено провадження у справі.

Водночас суд першої інстанції, прийнявши рішення про залишення позову Товариства без розгляду, процитував приписи пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України та пункт 7 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 № 02-5/612, але не взяв до уваги їх правової суті.

Статтею 75 ГПК України встановлено, що якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Визнавши недійсним на майбутнє ліцензійний договір від 21.07.2003 № 1 та водночас залишивши без розгляду позовні вимоги Товариства про стягнення неустойки за цим договором та про зобов'язання Підприємства передати позивачеві майнові права на знаки для товарів і послуг “Мир Квартир. Одесса” та “Мир Квартир. Плюс”, суд першої інстанції не з'ясував ні наявності правових підстав для стягнення неустойки взагалі, ані наявності у Підприємства зареєстрованих торговельних марок (знаків для товарів і послуг), передачі прав на які вимагає Товариство.

При цьому місцевий суд не навів у рішенні конкретних фактичних обставин, встановленню яких перешкоджає неподання позивачем витребуваних документів та його неявка в судове засідання (що суд мав зробити на підставі дослідження наявних доводів кожної зі сторін та оцінки вже поданих як позивачем, так і відповідачем доказів).

Крім того, висновок суду першої інстанції про необхідність для вирішення спору за первісним позовом подання доказів щодо розірвання ліцензійного договору суперечить його ж власному рішенню (за зустрічним позовом) про визнання цього ж ліцензійного договору недійсним на майбутнє, що неможливо стосовно розірваного договору.

Отже, місцевим господарським судом неправильно застосовано пункт 5 частини першої статті 81 ГПК України та безпідставно залишено без розгляду позов Товариства.

Водночас позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами є взаємопов'язаними.

Таким чином, наведені порушення норм процесуального права призвели до прийняття попередніми судовими інстанціями неправильних рішень зі справи, які підлягають скасуванню відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України.

Касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України        

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “ІА Автоцентр” задовольнити.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 21.02.2007 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.06.2007 зі справи № 25-11/318-06-8431 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Суддя               В.Селіваненко

Суддя                І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов