Постанова

від 01.02.2023 по справі 505/2538/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1878/23

Справа № 505/2538/18

Головуючий у першій інстанції Івінський О. О.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно» на рішення Котовськогоміськрайонного суду Одеської області від 20 липня 2021 року по справіза позовом адвоката Кресюна Василя Андрійовича в інтересах ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди та упущеної вигоди, -

встановив:

15 серпня 2018 рокуадвокат Кресюн Василь Андрійович в інтересах ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди та упущеної вигоди, мотивуючи тим, що між ФОП ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно» укладено договір Підряду №19/17 відповідно до п.2.1 якого: підрядник зобов`язується виконати роботи з перевезення зернових та олійних культур з поля на елеватори власним автотранспортом з водіями, згідно переліку: КАМАЗ 5320, 126-85 НІ причіп ГКБ 8350, НОМЕР_1 . Також між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено усний договір відповідно до якого він працює у неї водієм на автомашині КАМАЗ 5320, НОМЕР_2 , НОМЕР_1 .

29 вересня 2017 о 19.30 год. ОСОБА_3 , керуючи зернозбиральним комбайном марки «Джон Дір» 9640і, д/н номер НОМЕР_3 , який на праві власності належить ТОВ «Чубівське зерно», в с. Кирилівка Кодимського району Одеської області на полі, в порушення вимог п.2.35; 10.9; 12.2 Правил дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості під час руху транспортного засобу заднім ходом, не впевнившись в безпечності, скоїв наїзд на автомобіль «Камаз5320», д/н НОМЕР_4 , який стояв на тому ж полі, водієм якого був ОСОБА_2 ..

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, кабіну автомобіля «Камаз5320» д/н НОМЕР_4 погнуло і ОСОБА_2 затиснуло в кабіні, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження, а автомашина отримала механічні пошкодження: пошкоджено лобове скло, реле поворотів, шлангу тиску, щітку скло очищувача, повітряний шланг, 2 шланги ввімкнення блоку.

З метою розв`язання конфлікту, ОСОБА_3 було запропоновано сплатити певну суму коштів, на що він відмовився, у зв`язку з чим були викликані співробітники поліції, які склали схему події та протокол, який направили до суду.

Постановою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 27 грудня2017 року ОСОБА_3 був визнаний винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та піддано стягненню з ньогоштрафу в розмірі 340,00 грн з чого вбачається, що ОСОБА_3 скоїв адміністративне правопорушення, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 відмовився відшкодувати нанесену матеріальну шкоду, ОСОБА_2 був вимушений за власні кошти придбати та замінити пошкоджені деталі та оплатити ремонт, а саме: 2 лобових скла, вартістю 985,00 грн кожне, на суму 1970,00 грн; реле поворотів вартістю 525,00 грн; шланг тиску вартістю 130,00 грн; 2 щітки скло очищувача, вартістю по 43,00 грн кожна на суму 86,00 грн; 2 шланги ввімкнення блоку на суму 112,00 грн; 2 повітряні шланги на суму 164,00 грн; на придбання наждачки, шпаклівки, герметика, автоемалі та розчинника на загальну суму 310,00 грн + 792,00 грн = 1102,00 грн за рихтовку, шпаклівку та покраску кабіни кошти у сумі 5000,00 грн, а всього на загальну суму 9089,00 грн.

Аварія сталася 29 вересня 2017 року коли йшов інтенсивний збір врожаю соняшника та кукурудзи. Автомашина «Камаз5320», д/н НОМЕР_5 знаходилася на ремонті з 29.09.2017 по 16.10.2017 18 робочих днів. У середньому за один робочий день перевозилося 19 тон зерна, у зв`язку з чим одноденний прибуток становив 1500,00 грн. 3а 18 робочих днів середній заробіток становив би 18 днів х l500,00 грн = 27000 грн. Таким чином упущена вигода за 18 робочих днів становить 27000,00 грн. Також було витрачено 30 літрів солярки за пробіг автомашини 99,2 км. з причепом на поле в с. Кирилівка та з поля до дому, вартістю 29 грн за 1 літр на загальну суму 870,00 грн.

Таким чином, ТОВ «Чубівське зерно» повинно відшкодувати: ФОП: ОСОБА_1 : упущену вигоду у сумі 27000,00 грн; вартість 30 літрів солярки на суму 870,00 грн судовий збір у сумі 1841,00 грн, а всього на суму 29711,00 грн та ОСОБА_2 , кошти які він витратив на: придбання запасних частин на автомашину 2 987,00 грн; на придбання лакокрасочних матеріалів, герметика, шпаклівки, наждачки та розчинника 1102,00 грн на ремонт та фарбування кабіни автомобіля 5 000,00 грн; судовий збір у сумі 704,80 грн всього на суму 9793,80 грн.

Позивачі разом зі своїм представником, адвокатом КресюномВасилем Андрійовичем, у судовому засіданні на позовних вимогах наполягали та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно» директор Мартинюк О.В. у судове засідання не з`явився, про дату час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, проте надав відзив на позовну заяву, згідно якого вказав, що вважає, що позивачі не надали доказів, якими обґрунтовуються їхні позовні вимоги, а саме документи, які би підтверджували заявлені в позовній заяві суми збитків, тому підстав для виплати позивачам заявлених ними сум коштів не вбачається.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про день, час та місце судового засідання, про причини неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи у його відсутність не надавав.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 липня 2021 року позовну заявуФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди та упущеної вигоди задоволено.

Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно», ЄДРПОУ: 31082209, адреса: с. Мардарівка, Подільський район, Одеська область, на користь ФОП ОСОБА_1 , код НОМЕР_6 , адреса: с. Нестоїта, Подільський район, Одеська область упущену вигоду у сумі 27000,00 грн, вартість пального на суму 870,00 грн;

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно», ЄДРПОУ: 31082209, адреса: с. Мардарівка, Подільський район, Одеська область, на користь ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 матеріальну шкоду у розмірі 9089,00 грн;

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно», ЄДРПОУ: 31082209, адреса: с. Мардарівка, Подільський район, Одеська область, на користь ФОП ОСОБА_1 , код НОМЕР_6 , адреса: с. Нестоїта, Подільський район, Одеська область судовий збір у розмірі 1841,00 грн;

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно», ЄДРПОУ: 31082209, адреса: с. Мардарівка, Подільський район, Одеська область, на користь ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 704,80 грн.

В апеляційній скарзі відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно», просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимогЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 01 лютого 2023 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі та у відзиві адвоката Кресюна Василя Андрійовича в інтересах позивачів ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно із частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодуватиїї в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Разом із тим вартість усунення інших негативних наслідків має розумно відповідати межам порушеного права, за захистом якого спрямоване звернення позивача до суду.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за державним реєстраційним № НОМЕР_4 власником автомобілю КАМАЗ 5320 є ОСОБА_4 .

Згідно довіреності, серії ВТТ №072928, від 10 лютого 2014 року, ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_5 та ОСОБА_1 представляти її інтереси в органах Державтоінспекції, нотаріату, страхування, станціях технічного обслуговування, комісійних магазинах, авто гаражних кооперативних та будь-яких інших установах та підприємствах незалежно від їх форм власності, підпорядкування та галузевої належності з питань, пов`язаних з управлінням, експлуатацією та розпорядженням (продаж, здача в оренду, позичку) автомобіля марки КАМАЗ модель 5320, 1982 року випуску, кузов НОМЕР_7 , тип ТЗ-ВАНТАЖНИЙ БОРТОВИЙ-С, належного їй на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорта) НІС 308532, виданого та зареєстрованого Первомайським МРЕВ УДАІ УМВС України в Миколаївській області 05.02.2004 року, реєстраційний номерний знак НОМЕР_4 .

Відповідно до протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу №00580-01042-17 від 28.02.2017 автомобіль КАМАЗ 5320 за державним реєстраційним № НОМЕР_4 , який зареєстрований 05.02.2004 транспортний засіб після технічного контролю визнано технічно справним.

Згідно протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу №00580-01041-17 від 28.02.2017 автомобіль ГКБ8350 за державним реєстраційним № НОМЕР_1 ,який зареєстрований 02.10.2008 транспортний засіб після технічного контролю визнано технічно справним.

Відповідно до договору Підряду №19/17 укладеного між ФОП ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно» згідно із п.2.1 підрядник зобов`язується виконати роботи з перевезення зернових та олійних культур з поля на елеватори власним автотранспортом з водіями згідно переліку: КАМАЗ 5320, 126-85 НІ причіп ГКБ 8350, ВЕ 07-56 ХХ.

27 грудня 2017 року постановою Котовського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_3 було визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та піддано стягненню з нього штрафуу розмірі 340,00 грн з чого вбачається, що ОСОБА_3 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, а саме: порушення правил дорожньогоруху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 29 вересня 2017 року, десь біля 19.00 год ОСОБА_2 приїхав на поле на атомобілі«Камаз» з причепом. Збирання врожаю було закінчено, всі комбайни були сконцентровані на виїзд з поля. Його автомобіль знаходився на скошеній частині поля, поруч з іншим автомобілем. Він знаходився в кабіні автомобіля увімкнув світло та заповнював накладні. Габаритні вогні на автомобілі були увімкнені. На відстані близько 3 метрів, побачив, як на нього заднім ходом рухається комбайн «Джон Дір». Комбайн фактично почав давити машину, при цьому ніяких звукових сигналів не подавав, хоча ці комбайни оборудовані заднім сигналом. В результаті автомобіль отримав механічні пошкодження. Його затисло в кабіні, за допомогою інших водіїв він зміг вибратися на зовні. Водієм комбайну виявився ОСОБА_3 останньому пропонували на місці вирішити конфлікт та відшкодувати спричинену шкоду, але той не погодився, після чого були викликані працівники поліції.

Відтак, суд першоїінстанціїдійшоввисновку, щопозивачем були понесені витрати на заміну пошкоджених деталей та оплату ремонту автомобіля, а саме: - 2 лобових скла, вартістю 985,00 грн кожне, на суму 1970,00 грн; реле поворотів вартістю 525,00 грн; шланг тиску вартістю 130,00 грн; 2 щітки скло очищувача, вартістю по 43,00 грн кожна на суму 86,00 грн; 2 шланги ввімкнення блоку на суму 112,00 грн; 2 повітрянішланги на суму 164,00 грн; на придбання наждачки, шпаклівки, герметика, автоемаліта розчинника на загальну суму 310,00 грн + 792,00 грн = 1102,00 грн за рихтовку, шпаклівку та покраску кабіни кошти у сумі 5000,00 грн всього на загальну суму 9089,00 грн, що підтверджують копії товарних чеків та розписка, які знаходяться в матеріалах справи (а.с.23-25).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правилстатті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно достатті 22 ЦК Україниу вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року по справі №127/16524/16-ц (провадження №61-22106св18) зазначено, що «тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який має довести, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиноюі достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача».

Відповідно до ч. 6ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, 27 грудня 2017 року постановою Котовського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_3 було визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме: порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Однак, відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання, що є порушенням законних прав ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .Таким чином, між сторонами виникли спірні правовідносини щодо відшкодування упущеної вигоди спричиненої ДТП.

Згідно із ч.4 ст.623 цього Кодексу при визначені неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Упущена вигода це дохід або прибуток, який міг би отримати суб`єкт у разі здійснення своєї діяльності і який він не одержав в наслідок дії обставин, що не залежали від нього, якщо розмір його передбаченого доходу або прибутку можна обґрунтувати.

Повертаючись до матеріалів справи, яка розглядається судом, суд відмічає, щовнаслідок вчинення ДТП відбувся простій автомашини марки«Камаз-5320»д/н НОМЕР_5 , що склало 18 робочих днів.

Відповідно до розрахунків втрат (квитанції) від простою автомашини марки «Камаз-5320», яка знаходилась на ремонті в період з 29.09.2017 по 16.10.2017, позивач зазнав збитків в розмірі 27000,00 грн, за наступною формулою: 1 500,00 грн (втрачений дохід від простою автомашини від одного робочого дня) х18 днів.

Будь-яких доказів на спростування розрахунку заборгованості відповідачем не надано, такий не оскаржувався, а відтак є чинним, а тому приймається судом до уваги.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок винних дій відповідача при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди позивачем понесено збитки у вигляді упущеної вигоди у спірному розмірі, а тому суд приходить переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення шкоди є обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню та становлять всього у розмірі 27000,00 грн.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, виходячи з наступного.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6Конвенціїбуло бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Проте, позивачами ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та їх представником, адвокатом Кресюном Василем Андрійовичем, не доведено належним чином підстави позову, а саме, правові підстави для притягнення відповідачадо відповідальності в частині обґрунтування розміру майнової шкодита визначення упущеної вигоди.

Так, у пункті 2постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Таким чином, під час вирішенняспорів про відшкодуванняшкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативним наслідками.

Розглядаючи аналогічні справи, Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №463/2473/15 (провадження №61-25053св18), у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №522/22726/15 (провадження №61-25847св18), зробив правовий висновок про те, що «відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності,як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), ступінь її вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

При цьому, встановлення прямого причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Згідно із частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини».

Відновлювальний ремонт (або ремонт) це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів(далі КТЗ)чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженоїнаказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092).

Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженоїнаказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 рокувартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де:

С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;

С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;

С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;

Е З- коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу та ПДВ.

На підтвердження розміру майнової шкоди, заданої внаслідок ДТП, представник позивача послався копії товарних чеківінакладних на придбання необхідних для ремонту матеріалів та розписка про проведення ремонту автомобіля (а.с.23-25), які у даному випадку не можуть бути вважатися належними доказами.

Проте, колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутній акт огляду пошкодженого автомобіля з участю винної у ДТП особи, не визначена у встановленому законом порядку вартість відновлення пошкодженого автомобіля, що перешкоджає встановленню реальної вартістю збитків для проведення відновленого ремонту автомобіля.

Як зазначалось вище, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

У даному випадку колегія суддів вважає, що позивачем ФОП ОСОБА_1 не доведено належним чином реальний розмір упущеної вигоди, оскільки наданий позивачем розрахунок упущеної вигоди є абстрактним.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захистправ людиниі основоположнихсвобод та практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метоюу контексті конституційного принципу верховенстваправа та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, позивачіне надали суду документального підтвердження ні фактично понесених витрат на придбання запчастин, ні факту придбання нових запчастин у платника ПДВ та ні проведення відновленого ремонту автомобіля в розмірі 9793,80 грн, а також не доведено реальний розмір упущеної вигоди, завданої пошкодженням автомобіля.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачімають право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, але у даному випадку в судовому засіданні позивачамине доведено належним чином, що відповідач порушив їх права. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України їх право не підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, вимоги адвоката Кресюна Василя Андрійовича в інтересахФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 89, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей22,1192 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідач, ТОВ «Чубівське зерно»,понесло і документально підтвердило витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 3817,50 грн (а.с. 133), тому у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги з позивачівна користь відповідача підлягає присудженню судовий збір в сумі 3817,50 грнв рівних частках.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п остановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно» задовольнити, рішення Котовськогоміськрайонного суду Одеської області від 20 липня 2021 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовуадвоката Кресюна Василя Андрійовича в інтересах ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди та упущеної вигоди, відмовити.

Стягнути з ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: с. Нестоїта, Подільський район, Одеська область,та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чубівське зерно», код ЄДРПОУ: 31082209, адреса: с. Мардарівка, Подільський район, Одеська область, витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в розмірі 3817,50 грн в рівних частках.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 01 лютого 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дришлюк

Р.Д.Громік