Постанова

від 01.02.2023 по справі 501/3889/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2638/23

Справа № 501/3889/21

Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,

переглянув у порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Одеського обласного центру зайнятості на рішення Іллічівського районногосуду Одеської області від 23 грудня 2021 року у справі за позовом Одеського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з виплаченої допомоги по безробіттю, -

встановив:

19 жовтня 2021 року Одеський обласний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з виплаченої допомоги по безробіттю згідно якого просить суд стягнути з відповідача до бюджету Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття заборгованість з виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 10 494,20 грн та суму понесених судових витрат, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулась за сприянням у працевлаштуванні до Іллічівської міської філії ОЦЗ із заявою про надання статусу безробітної особи та заявою про призначення виплати допомоги по безробіттювід 14.12.2020.У зв`язку із відсутністю підходящої роботи та згідно поданої заяви ОСОБА_1 надано статус безробітної особи наказ від 15.12.2020 №НТ 201215. ОСОБА_1 в заяві про надання статусу безробітного зазначила, що не відноситься до зайнятого населення відповідно до ст.4 Закону України «Про зайнятість населення» та через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, з правами та обов`язками безробітного була ознайомлена. На підставі Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, Чорноморською міською філією Одеського ОЦЗ здійснено верифікацію та моніторинг достовірності інформації, поданої ОСОБА_1 під час реєстрації в центрі зайнятості.За даними обміну інформації з Пенсійним фондом України встановлено, що ОСОБА_1 у період перебування у статусі безробітного знаходилася у трудових відносинах з ТОВ «Брокер СервіцеГроуп» (код ЄДРПОУ: 35894689, м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд.77, 03150).Чорноморською міською філією Одеського ОЦЗ направлено запит щодо підтвердження інформації про працевлаштування ОСОБА_1 від №67/01-28, але відповідь не надійшла.Чорноморська міська філія Одеського ОЦЗ направила запит до Київського міського центру зайнятості з проханням провести перевірку достовірності даних про перебування у трудових або інших відносинах ОСОБА_1 з «Брокер СервіцеГроуп» та скласти акт розслідування страхових випадків.На запит Київського міського центру зайнятості від 10.03.2021 №19-/555/10-26/21 ТОВ «Брокер СервіцеГроуп» надало відповідь від 08.06.2021 №167, в якій підтвердило інформацію, що між ТОВ «Брокер СервіцеГроуп» (код ЄДРПОУ 35894689) та громадянкою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) укладений Договір про надання посередницьких послуг від 10.08.2020 №800972262.Договір був дійсним станом на 08.06.2021, а виплати винагороди ОСОБА_1 здійснювалися відповідно до актів виконаних робіт. На момент знаходження ОСОБА_1 на обліку в Чорноморскькій міській філії Одеського ОЦЗ у статусі безробітної особи, відповідач знаходилась в трудових відносинах. Відповідач стала на облік 14.12.2020, виплата допомоги по безробіттю припинена з 01.07.2021,. у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 скрила факт свого працевлаштування.Згідно до Договору надавала посередницькі послуги у сфері страхування та згідно п.1.2 та п.4.3 Договору розрахунок та виплата винагороди (комісійних) здійснювалась виходячи з фактичних результатів діяльності. Зазначене вище підтверджується Актом від 31.08.2020 №800-972262-082020 надання послуг до Договору доручення №800972262 від 10.08.2020.В Акті зазначено, що Повірений, а саме ОСОБА_1 надала необхідні за Договором доручення послуги за період з 01.08.2020 по 31.08.2020, що взаємні обов`язки виконані в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають. Також в Акті визначена сума винагороди, яка виплачена ОСОБА_1 , а саме: комісійна винагорода 2 037,95 грн без ПДВ; прибутковий податок (18) 366,83 грн; військовий збір (1,5) 30,57 грн.Підлягає до сплати 1 640,55 грн без ПДВ. Відповідно до п.18 ч.2 ст.22 Закону України «Про зайнятість населення» Чорноморською міською філією Одеського ОЦЗ проведено розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення зареєстрованої безробітної ОСОБА_1 16.06.2021 по результатам перевірки Київським міським центром зайнятості складений акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення №1656 від 16.06.2021. В акті визначено, що безробітна ОСОБА_1 в порушення вимог ч.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» надала недостовірні дані, не повідомила своєчасно Чорноморську міську філію Одеського ОЦЗ про обставини, які впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання послуг.Наказом від 21.07.2021 №НТ210721 з 01.07.2021 припинено виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 у зв`язку із її зайнятістю.04.08.2021 Чорноморською міською філією Одеського обласного центру зайнятості виданий наказ від 04.08.2021 №28 про повернення коштів ОСОБА_1 , отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг за період з 14.12.2020 по 30.06.2021 у сумі 10494,20 грн.Згідно довідки Одеського обласного центру зайнятості від22.09.2021 №4684/06/42-21 заборгованість перед бюджетом Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в особі Одеського обласного центру зайнятості складає 10494,20 грн.Позивач у добровільному порядку суму боргу не повернув.На підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач ОСОБА_1 07.12.2021 надала суду відзив на позов, у якому просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що вона не укладала трудові договори з ТОВ «Брокер СервіцеГроуп», вона сплатила страхові поліси, відповідно до яких її син ОСОБА_2 є застрахованою особою, а вона є його страхувальником та буде сплачувати (поповнювати) страхові внески до 2037 року (а.с.59-61). Відповідач за період перебування на обліку як безробітного не отримувала доходу в ТОВ «Брокер СервіцеГроуп», окрім допомоги по безробіттю.

У судовому засіданні представник позивача просив суд задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на пояснення, викладені у відзиві на позов.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 23 грудня 2021 року у задоволенні позову Одеського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з виплаченої допомоги по безробіттю відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач, Одеський обласний центр зайнятості, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимогЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 01 лютого 2023 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача, Одеського обласного центру зайнятості,підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно з пунктом першим частини першоїстатті 1215 ЦК Українине підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засібдо існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Статтею 39 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»визначено, що спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»розроблений відповідно доКонституції Українита Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Статтею 1 вказаного Законувизначено, зокрема, що страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.

Відповідно до частини1статті3 зазначеного Законузаконодавство про страхування на випадокбезробіттяскладається з Основ законодавстваУкраїнипро загальнообов`язкове державне соціальнестрахування, цьогоЗакону,Закону України «Про зайнятість населення» та інших нормативно-правовихактів, щорегулюютьвідносини у сферістрахування на випадокбезробіття, а такожміжнароднихдоговорівУкраїни, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про зайнятість населення»визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

Статтею 1 вказаного Законувизначено, зокрема, щобезробіттясоціально-економічнеявище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерелаіснування; безробітний особа вікомвід 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатнаприступити до роботи; зареєстрованийбезробітний особа працездатноговіку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатнаприступити до роботи; зайнятість не заборонена законодавствомдіяльністьосіб, пов`язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі.

Стаття 6 зазначеного Законувстановлює, що кожен має право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке забезпечується державою шляхом створення правових, організаційних та економічних умов для такого вибору; реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб`єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону, кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом, зокрема надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства.

Працевлаштуванняце система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпеченнятрудовоїзайнятостінаселення, а зайнятість (згідност.1 Закону України «Про зайнятістьнаселення») це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов`язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім`ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб`єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Підпунктом 5.5 Порядку надання допомоги по безробіттю, затвердженогонаказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 №307, зареєстрованогов МіністерствіюстиціїУкраїни 14.12.2000 №915/5136 (далі Порядок), визначено, щопрацевлаштуваннябезробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов`язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб`єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами) є підставою для припинення виплати допомоги по безробіттю та зняття з обліку, як безробітного у державній службі зайнятості, що передбачено пунктом 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 №219.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулась за сприянням у працевлаштуванні до Іллічівської міської філії ОЦЗ із заявою про надання статусу безробітної особи та заявою про призначення виплати допомоги по безробіттю від 14.12.2020 (а.с.22-23).У зв`язку з відсутністю підходящої роботи та згідно поданої заяви ОСОБА_1 надано статус безробітної особи наказ від 15.12.2020 №НТ 201215 (а.с.24).

ОСОБА_1 узаяві про надання статусу безробітногозазначила, що не відноситься до зайнятогонаселеннявідповідно до ст.4 Закону України «Про зайнятістьнаселення» та через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, з правами та обов`язками безробітного ознайомлена.

На підставі Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, Чорноморською міською філією Одеського ОЦЗ було здійснено верифікацію та моніторинг достовірності інформації, поданої ОСОБА_1 під час реєстрації у центрі зайнятості.

За даними обміну інформації з Пенсійним фондом України встановлено, що ОСОБА_1 у період перебування у статусі безробітного знаходилася у трудових відносинах з ТОВ «Брокер Сервіце Гроуп» код ЄДРПОУ: 35894689, м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд.77, 03150.

Чорноморською міською філією Одеського ОЦЗ направлено запит щодо підтвердження інформації про працевлаштування ОСОБА_1 від №67/01-28 (а.с.28).

Чорноморська міська філія Одеського ОЦЗ направила запит до Київського міського центру зайнятості з проханням провести перевірку достовірності даних про перебуванняу трудовихабоінших відносинах ОСОБА_1 з «Брокер Сервіце Гроуп» та скластиакт розслідуваннястраховихвипадків (а.с.29).

На запит Київської міської центру зайнятості від 10.03.2021 №19-/555/10- 26/21 ТОВ «Брокер СервіцеГроуп» надаловідповідьвід 08.06.2021 №167, щоміж ТОВ «Брокер Сервіце Гроуп» (код ЄДРПОУ 35894689) та громадянкою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) укладений Договір про надання посередницьких послуг від 10.08.2020 №800972262 (а.с.30).Договір був дійсним станом на 08.06.2021, а виплати винагороди ОСОБА_1 здійснювалися відповідно до актів виконаних робіт.

Відповідно до Договору про надання посередницьких послуг від 10.08.2020, ОСОБА_1 надавала посередницькі послуги у сфері страхування та згідно п.1.2 та п.4.3 Договору розрахунок та виплата винагороди (комісійних) здійснюваласьвиходячи з фактичнихрезультатівдіяльності.

Зазначене вище підтверджується Актом від 31.08.2020 №800-972262-082020 надання послуг до Договору доручення №800972262 від 10.08.2020 (а.с.34).

В Актізазначено, щоПовірений ОСОБА_1 надаланеобхідні за Договором доручення послуги за період з 01.08.2020 по 31.08.2020, що взаємніобов`язкивиконанів повномуобсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

ТакожуАктівизначена сума винагороди, яка виплачена ОСОБА_1 , а саме:- комісійнавинагорода 2037,95 грн без ПДВ; прибутковийподаток (18) 366,83 грн;- військовийзбір (1,5) 30,57 грн.Підлягає до сплати 1640,55 грн без ПДВ.

Відповідно до п.18 ч.2 ст.22 Закону України «Про зайнятість населення» Чорноморською міською філією Одеського ОЦЗ проведено розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення зареєстрованої безробітної ОСОБА_1 .

По результатам перевірки Київським міським центром зайнятості 16.06.2021 складений акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення №1656 від 16.06.2021 (а.с. 36).

В акті визначено, що безробітна ОСОБА_1 в порушення вимог ч.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» надала недостовірні дані, не повідомила своєчасно Чорноморську міську філію Одеського ОЦЗ про обставини, які впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання послуг.Наказом від 21.07.2021 №НТ210721 з 01.07.2021 припиненовиплатудопомоги по безробіттю ОСОБА_1 у зв`язку з іїзайнятістю (а.с.24).

Чорноморською міською філією Одеського обласного центру зайнятості виданий наказ від 04.08.2021 №28 про повернення коштів ОСОБА_1 , отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг за період з 14.12.2020 по 30.06.2021 в сумі 10 494,20 грн (а.с. 37).

Згідно довідки Одеського обласного центру зайнятості від 22.09.2021 №4684/06/42-21 заборгованість перед бюджетом Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в особі Одеського обласного центру зайнятостіскладає 10494, 20 грн (а.с.38).

На адресу ОСОБА_1 05.08.2021 направлено лист-претензію №482/01-28 (а.с.39), на яку відповідач надала відповідь про скасування наказу від 04.08.2021 про повернення коштів (а.с.40-41).

Відповідно до страхових полісів, син відповідача ОСОБА_2 є застрахованою особою, а ОСОБА_1 є його страхувальником та буде сплачувати (поповнювати) страхові внески до 2037 року (а.с.42-44, 45)

Разом із тим, позивачем не надано суду доказів того, що відповідачем за період перебування на обліку як безробітного (зокрема, за період з 14.12.2020 по 01.07.2021) отримувався дохід в ТОВ «Брокер Сервіце Гроуп», окрім допомоги по безробіттю.

Під час розгляду справи встановлено, що на час звернення до позивача із заявами про надання статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю, ОСОБА_1 сплатила страхові поліси, відповідно до яких її син ОСОБА_2 є застрахованою особою, а вона є його страхувальником та буде сплачувати (поповнювати) страхові внески до 2037 року.

Статус особи, що діє за дорученням (договором доручення), не є тотожним статусу зайнятої особи. Наявність цивільно-правового договору між ТОВ «Брокер Сервіце Гроуп» та відповідачем на виконання договорів страхування не може свідчити про надання відповідачем недостовірної інформації щодо своєї зайнятості, оскільки такий договір укладено для сплати (поповнення) страхових внесків застрахованою особою, яким є син відповідача ОСОБА_2 ..

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, що відповідач під час звернення до позивача із заявами про надання статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю не вчинив дій, що свідчать про подання ним недостовірних відомостей про обставини, що впливають на умови виплати йому забезпечення.Суд не встановив, що відповідач умисно не виконав своїх обов`язків та зловживав ними, що тягне стягнення з нього суми виплаченого забезпечення.Отже, суд не знаходитьпідстав для задоволення позову.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосуванняКонвенції,а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне«…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 рокуу справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представитив суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справине інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем, Одеським обласним центром зайнятості, доведено належним чином обґрунтованість вимог пред`явленого позову, а саме, відповідачка безпідставно набулавиплати допомоги по безробіттю в розмірі 10494, 20 грнвнаслідок не виконала свої обов`язки, визначені у заявах, та всупереч вимог законодавства, надала неправдиві відомості не повідомила щодо наявності доходувідповідно до Договору про надання посередницьких послуг від 10.08.2020, за яким ОСОБА_1 надавала посередницькі послуги у сфері страхування та згідно п.1.2 та п.4.3 Договору розрахунок та виплата винагороди (комісійних) здійснювалась виходячи з фактичних результатів діяльності.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підставиабо підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

У статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньоїправовоїпідстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненнюзаробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15 (провадження №14-445цс18) зроблено наступний правовий висновок: «Велика Палата Верховного Судувважає, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум».

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_1 безпідставно набула виплати у вигляді допомоги по безробіттю в розмірі 10 494,20 грн внаслідок подання нею недостовірних даних щодо наявності доходу з надання посередницьких послуг у сфері страхування.

У даному випадку встановлено, що відповідачпорушує права позивача,тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України правапозивача підлягають судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановівід 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, позовні вимоги Одеського обласного центру зайнятості є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 264, 265 ЦПК України, та порушення норм матеріального права, а саме, ст. 1215 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволенні позову.

На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач поніс та документально підтвердивсудові витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви в сумі 2270,00 грн (а.с. 1) та при подачі апеляційної скарги в сумі 3405,00 грн, а всього 5675,00 грн (2270,00 грн + 3405,00 грн), тому у зв`язку із задоволенням позову та апеляційної скаргив повному обсязі з відповідачки на користь позивача слід присудити витрати по сплаті судового збору в сумі 5675,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п остановив:

Апеляційну скаргуОдеського обласного центу зайнятості задовольнити, рішення Іллічівськогоміського суду Одеської областівід 23 грудня 2021 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов Одеського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з виплаченої допомоги по безробіттю, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , до бюджету Фонду загальнообов`язкового соціального страхування України на випадок безробіття (номер рахунку:UA928201720355409300700705397, отримувач: Одеський обласний центр зайнятості,код ЄДРПОУ: 03491435, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО банку 820172)заборгованість виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у сумі 10494,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , до бюджету Фонду загальнообов`язкового соціального страхування України на випадок безробіття (номер рахунку:UA928201720355409300700705397, отримувач: Одеський обласний центр зайнятості,код ЄДРПОУ: 03491435, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО банку 820172) витрати по сплаті судового збору в сумі 5675,00грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 01 лютого 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дришлюк

Р.Д.Громік