Рішення

від 24.01.2023 по справі 910/18892/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2023Справа № 910/18892/20За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю «СІНЕВО УКРАЇНА»

2) Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

про стягнення 277 552, 85 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Качкурова С.В.;

від відповідача: Салюк М.І.;

від третьої особи на стороні позивача: не з`явився;

від третіх осіб на стороні відповідача 1, 2: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 277 552, 85 грн, з яких: 258 387, 44 грн основна заборгованість, 9 201, 82 грн інфляційні втрати та 9 963, 59 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 525, 526, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України, обґрунтовані тим, що відповідач з вересня 2016 року є власником нежитлових приміщень (у літ. А) №46,47-48, 49, 50, 51, 54 (нежитлові приміщення комерційного призначення), на першому та підвальному поверхах житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32 та в період з жовтня 2018 року по квітень 2020 року не сплачував вартість спожитої теплової енергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

18.12.2020 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи з викликом сторін. В обґрунтування клопотання зазначено, що дана справа являється складною та має суттєве значення для сторін, а тому, на думку позивача, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін є неможливим.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у задоволенні клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено, з підстав викладених в ухвалі суду.

04.01.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти обставин викладених у позові, та, зокрема, зазначає, що в нього відсутня технічна можливість споживання теплоенергії і він фактично не користувався послугами позивача. Разом з відзивом відповідачем подано заяву в порядку ст.90 ГПК України, з переліком питань.

Також представником відповідача подано клопотання про призначення в справі інженерно-технічної експертизи та про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а саме на стороні відповідача - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «СІНЕВО УКРАЇНА», оскільки останні в спірний період були орендарями приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 32 та володіють інформацією щодо температурного режиму та стану опалення і на стороні позивача - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», як балансоутримувача та організацію, що надає послуги з утримання будинку та Виробничо обслуговуючий підрозділ «Лук`янівка», як структурний обслуговуючий підрозділ останнього, оскільки вони володіють інформацією щодо технічного переоснащення мереж теплопостачання і констатували факт перепланування систем центрального опалення попереднім власником.

11.01.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме відомостей споживання з 18.03.2020-06.04.2020, 18.02.2020-17.03.2020, 20.01.2020-17.02.2020, 20.12.2019-19.01.2020.

Крім того, відповідач просив суд залучити до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а саме на стороні відповідача - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ТОВ «СІНЕВО УКРАЇНА» та на стороні позивача - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» і Виробничо обслуговуючий підрозділ «Лук`янівка».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «СІНЕВО Україна» (надалі - третя особа-1), 2) Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - третя особа-2), в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (надалі - третя особа-3), зобов`язано позивача надати для огляду оригінали доданих до позову документів та відповіді на питання подані відповідачем у порядку ст.90 ГПК України, в частині клопотання щодо залучення Виробничо обслуговуючого підрозділу «Лук`янівка» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача відмовлено, підготовче засідання призначено на 10.02.2021.

14.01.2021 від позивача надійшло клопотання про поновлення строку для надання відповіді на відзив.

22.01.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, і якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що

29.01.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

01.02.2021 від третьої особи-3 надійшли пояснення.

10.02.2021 від відповідача надійшло клопотання про призначення судової інженерно-технічної експертизи.

Засідання призначене на 10.02.2021 не відбулося, в зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 призначено підготовче засідання на 03.03.2021.

Засідання призначене на 03.03.2021 не відбулося, в зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

10.03.2021 від представника позивача надійшли відповіді на питання подані відповідачем у порядку ст. 90 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання призначено на 21.04.2021.

20.04.2021 від представника відповідача надійшли письмові пояснення щодо відповідей позивача на питання відповідача.

У підготовче засідання 21.04.2021 з`явились представники позивача та відповідача, представники третіх осіб у засідання не з`явились, причини своєї неявки суду не повідомили. Представник позивача заявила клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з клопотанням про призначення судової інженерно-технічної експертизи, яке судом протокольно задоволено. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 відкладено підготовче засідання на 01.06.2021.

21.05.2021 від третьої особи-3 надійшли письмові пояснення.

27.05.2021 від відповідача надійшли пояснення.

31.05.2021 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з перебуванням представника позивача на лікарняному та зайнятістю інших працівників, які можуть бути представниками. Крім того, зазначає, що через поширення короновірусної хвороби, частина працівників перебувають на дистанційній формі роботи та на лікарняному.

У підготовче засідання 01.06.2021 з`явився представник відповідача, представники позивача та третіх осіб у засідання не з`явились, про день та час розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином. Суд, з урахуванням думки представника відповідача протокольно задовольнив клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відклав підготовче засідання на 16.06.2021.

15.06.2021 від позивача надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду, з рекомендованим переліком питань на вирішення експертизи та заперечення на клопотання про призначення експертизи, в якому останній зазначив, що в матеріалах справи достатньо доказів, які підтверджують наявність у відповідача заборгованості та дають можливість вирішити справу по суті.

У підготовче засідання 16.06.2021 з`явилися представники відповідача та позивача, представники третіх осіб в засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник відповідача в засіданні просила суд задовольнити клопотання про призначення експертизи, представник позивача заперечувала проти призначення в справі інженерно-технічної експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 призначено судову експертизу по справі № 910/18892/20, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження в справі на час проведення судової експертизи та отримання висновку експерта зупинено.

05.08.2021 на адресу суду надійшов лист за підписом директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Рувіна О., в якому останній просив у зв`язку зі значною поточною завантаженістю фахівців з будівельно-технічних досліджень різної категорії складності, погодити строк проведення вищезазначеної експертизи в термін понад 90 днів.

Також 05.08.2021 до суду звернувся експерт Курочкін С. з клопотанням про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судової експертизи №24150/21-43.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2021 поновлено провадження в справі № 910/18892/20, клопотання директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Рувіна О. задоволено, погоджено строк проведення судової експертизи в справі №910/18892/20 понад 90 календарних днів. Клопотання експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Курочкіна С. задоволено, зобов`язано учасників справи надати до суду додаткові документи (належним чином завірені копії чи оригінали) для направлення до Київського науково-дослідного інституту судових експерти. Провадження в справі № 910/18892/20 зупинено на час проведення експертизи.

31.10.2022 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта від 07.10.2022 №24150/21-43 разом з матеріалами справи № 910/18892/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 поновлено провадження в справі № 910/18892/20 та підготовче засідання в справі призначено на 29.11.2022.

28.11.2022 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких міститься клопотання про призначення додаткової судової інженерно-технічної експертизи.

У підготовче засідання 29.11.2022 з`явилися представники відповідача та позивача, представники третіх осіб в засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 підготовче засідання відкладено на 13.12.2022.

09.12.2022 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшли додаткові пояснення.

13.12.2022 від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 13.12.2022 з`явились експерт, представника позивача та відповідача, представники третіх осіб у засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Суд протокольною ухвалою долучив додаткові пояснення представника позивача до матеріалів справи, задовольнив клопотання представника позивача про долучення доказів направлення додаткових пояснень іншим учасникам справи до матеріалів справи та долучив їх до матеріалів справи. Також суд, із врахуванням думки сторін, протокольною ухвалою відмовив у задоволені клопотання представника відповідача про призначення в справі додаткової судової інженерно-технічної експертизи. Крім цього, представник відповідача в засіданні заявила клопотання про витребування доказів у третьої особи-3, а саме актів випробувань системи, в задоволені якого судом, із врахуванням думки представників позивача, протокольною ухвалою відмовлено. Також враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, учасниками справи було заявлено про надання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 24.01.2023.

У судове засідання 24.01.2023 з`явилися представники позивача на відповідача, представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Представник відповідача заявила усне клопотання про витребування оригіналів документів, яке судом, із урахуванням думки представника позивача, протокольною ухвалою залишено без розгляду, як таке, що подане з пропуском установленого законом строку. Представник позивача в судовому засіданні надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, представник відповідача заперечувала проти позову в повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка представників третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 24.01.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

З 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.

Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (позивач) останнє є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно відповідач з 19.09.2016 є власником нежитлових приміщень (у літ. А) №46,47-48, 49, 50, 51, 54 (нежитлові приміщення комерційного призначення), на першому та підвальному поверхах житлового будинку загальною площею 970,1 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32, а тому у відповідності до положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" останній є індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг.

25.02.2020 позивачем на адресу відповідача направлено лист за вих.№30/1/1/2764 разом з проектом договору на постачання теплової енергії №1110040-01 від 20.02.2020, проте останній договір не підписав та 10.03.2020 надав відповідь за вих.№24-1512, у якій зазначив, що з моменту переходу права власності приміщення за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд.32 фактично відключено від споживання теплової енергії та їх опалення здійснюється електричними обігрівачами.

31.07.2020 позивач направив відповідачу листа за вих.№30/5/3/85/9 в якому зазначив, що відповідачем не було надано доказів того, що приміщення за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд.32 у встановленому законом порядку відключено від мереж централізованого опалення. Окрім того зазначив, що згідно з актом обстеження від 23.06.2020 за №20/539, який складено, в тому числі, в присутності представника відповідача який відмовився від підписання акту, встановлено, що опалення нежитлових приміщень належних відповідачу здійснюється від загальнобудинкової системи житлового будинку за адресою вул. Білоруська, буд.32.

За адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд.32, відповідно до корінця наряду №627 від 22.10.2018 було включено опалення, а згідно корінця наряду №106 від 08.04.2019 опалення відключено та відповідно до корінця наряду №72 від 26.10.2019 було включено опалення, а згідно корінця наряду №104 від 05.04.2020 опалення відключено.

Нежитлові приміщення (у літ. А) №46,47-48, 49, 50, 51, 54 (нежитлові приміщення комерційного призначення), на першому та підвальному поверхах житлового будинку загальною площею 970,1 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32, є невід`ємною частиною централізованої системи опалення всього будинку та облік теплоспоживання вказаного приміщення здійснюється пропорційно його опалювальній площі, за особовим рахунком 1110040-01.

Як зазначає позивач, відповідачем за період з жовтня 2018 року по квітень 2020 року було спожито теплову енергію на суму загальну суму 258 387,44 грн, що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) (т.1, а.с.56-68) та актами приймання-передавання товарної продукції (т.1, а.с.27-40), однак вартість спожитої теплової енергії не оплатив.

Спір у даній справі виник, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості поставленої теплової енергії в період з жовтня 2018 року по квітень 2020 року, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 258 387, 44 грн основної заборгованості, 9 201, 82 грн інфляційних втрат та 9 963, 59 грн 3% річних.

Як установлено судом, спірні відносини (з жовтня 2018 року по квітень 2020 року) між сторонами регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV), яким визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами (втратив чинність з 01.05.2019), а також Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017 (далі - Закон № 2189-VІІІ), який введено в дію з 01.05.2019 та він є чинним.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Так само, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2189-VІІІ надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Разом з тим відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №922/4239/16 від 21.08.2019 та в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 по справі № 904/6293/17).

Отже, підставою для виникнення в споживача зобов`язань з оплати послуг з теплопостачання без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ).

Також відповідно до п. 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (які були чинні на момент виникнення правовідносин (далі - Правила)), плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Матеріалами справи підтверджено, що в період з жовтня 2018 року по квітень 2020 року позивач поставив відповідачу теплову енергію за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32, нежитлові приміщення (у літ. А) №46,47-48, 49, 50, 51, 54 (нежитлові приміщення комерційного призначення), на першому та підвальному поверхах житлового будинку, (особовий рахунок 1110040-01) на загальну суму 258 387,44 грн, що підтверджується копіями актів про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, обліковими картками, відомостями обліку спожитої теплової енергії, корінців нарядів на включення та відключення будинку у період опалювального сезону за вказаний період.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.18 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" від 21.07.2005 № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку (абз.1 п.20 цих Правил).

У разі відсутності в квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв метр (куб.метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим (п.21 вищенаведених Правил).

Як зазначено судом вище нежитлові приміщення (у літ. А) №46,47-48, 49, 50, 51, 54 (нежитлові приміщення комерційного призначення), на першому та підвальному поверхах житлового будинку загальною площею 970,1 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32, є невід`ємною частиною централізованої системи опалення всього будинку та облік теплоспоживання вказаного приміщення здійснюється пропорційно його опалювальній площі.

Відповідач, не погоджуються з доводами позивача, зазначає, що не міг та не користувався послугами позивача та не споживав теплову енергію в спірний період.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд звертає увагу відповідача на те, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню. Тобто, означене вказує на те, що будь-яке заперечення сторони в справі повинно бути доказово обґрунтоване.

На підтвердження наявності у відповідача заборгованості позивачем подано суду: акти про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, облікові картки, відомості обліку спожитої теплової енергії, корінці нарядів на включення та відключення будинку в період опалювального сезону.

Суд зазначає, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, в контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі №910/17662/19).

Посилання відповідача, щодо того, що корінці наряду є неналежними доказами, так як не підтверджують фактичне постачання відповідачу теплової енергії, а лише фіксують підключення всього п`ятиверхового житлового будинку, судом до уваги не беруться з огляду на таке.

Як указано судом вище на підставі виданих корінців нарядів підключається дійсно весь будинок за вказаною адресою в цілому. На окрему частину нежитлового приміщення, корінці нарядів не видаються.

Зазначений в корінцях нарядів споживач КП «ЦОС Шевченківського району» являється обслуговуючою організацією, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32, саме тому в корінцях нарядів зазначена інформація стосовно КП «ЦОС Шевченківського району».

Також за клопотанням відповідача судом ухвалою суду від 16.06.2020 було призначено судову експертизу по справі № 910/18892/20, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення експерту було поставлено наступні питання:

1) Чи можливо вважати наявний технічний стан системи опалення нежитлових приміщень (у літ. А) гр. приміщень №46,47-48, 49, 50, 51, 54 (нежитлові приміщення комерційного призначення), на першому та підвальному поверхах житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32 функціонально-справним та придатним до експлуатації в опалювальний період?

2) Чи впливає встановлена запірна арматура мережі центрального опалення на забезпечення центральним опаленням нежитлових приміщень (у літ. А) гр. приміщень №46, 47-48, 49, 50, 51, 54 (нежитлові приміщення комерційного призначення), на першому та підвальному поверхах житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32?

3) Чи можливе одночасне функціонування горизонтальної та вертикальної системи опалення в будинку за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32?

4) Чи можливо в разі демонтажу запірної арматури мережі центрального опалення запустити та користуватися тепловою системою, що розміщена в нежитлових приміщеннях (у літ. А) гр. приміщень №46, 47-48, 49, 50, 51, 54 (нежитлові приміщення комерційного призначення), на першому та підвальному поверхах житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32 без шкоди загально-будинковій системі опалення та/або порушення температурного режиму теплопостачання в квартири мешканцям житлових квартир чотирьох верхніх поверхів?

5) Який термін/дата встановлення запірної арматури на відводі мережі центрального опалення, що подає теплоносій до нежитлових приміщень на першому та підвальному приміщенню перекриття по вул. Білоруська, 32?

6) Чи можливо виконати реконструкцію теплового пункту та переобладнання системи централізованого опалення з вертикальної розводки на горизонтальну без наявності та погодженої проектно-технічної документації, як в житловому будинку в цілому та і в нежитлових приміщеннях (у літ.А) приміщень №46, 47-48, 49, 50, 51, 54 (нежитлові приміщення комерційного призначення), на першому та підвальному поверхах житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32?

7) Чи призвело переобладнання системи централізованого опалення нежитлових приміщеннях до розбалансування внутрішньобудинкової системи опалення всього житлового будинку, яка відноситься до інженерної системи будинку, як цілісного майнового комплексу за адресою: місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 32?

Відповідно до висновку експертизи №24150/21-43 від 07.10.2022 експертом не було встановлено дату встановлення запірної арматури, що свідчить про те, що вона могла бути встановлена і відповідачем та після спірного періоду (жовтень 2018 року-квітень 2020 року), а також, зокрема, зазначено (питання 2), що встановлена запірна арматура мережі внутрішньобудинкової системи опалення, запірна арматура на вводі розподільчого вузлу обліком теплової енергії, впливає на забезпечення подачі теплоносія по трубопроводам для нежитлових приміщень (у літ. А) гр. приміщень №46, 47-48, 49, 50, 51, 54.

Крім цього, експерт Сергій Курочкін надав аналогічні пояснення в підготовчому засіданні 13.12.2022 та зазначив про придатність запірної арматури для використання в опалювальний період для подачі теплоносія по проведеним трубопроводам до зазначених нежитлових приміщень. Зокрема, експерт пояснив, що у відповідача є фактична можливість використовувати запірну арматуру для отримання в опалювальний період послуг з теплопостачання.

Отже, відповідачем не підтверджено та не доведено в установленому законом порядку неможливість використання запірної запірної арматури та відповідно, споживання теплової енергії з мережі центрального опалення.

Положеннями частини 4 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власність зобов`язує.

Згідно зі статтею 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Пунктом 12 ч.1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Відповідно до п.24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Окрім того, Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 №169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише щодо будинку в цілому.

Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 за №1478/11758 (який був чинний до 17.09.2019), з моменту внесення до нього змін наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 № 169 визначав процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води саме усього житлового будинку, а не окремих приміщень у ньому, як це було визначено первісно.

Також процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж станом на момент надання послуг була встановлена Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019, який чинний з 17.09.2019.

Відповідач не надав доказів відключення централізованого опалення в нежилих приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 32.

Матеріали справи не містять відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення приміщення відповідача від мережі централізованого теплопостачання та доказів ненадання йому послуг з постачання тепла в спірний період в встановленому законодавством порядку та погодження такого відключення з компетентними особами.

Самовільне відключення від мереж централізованого опалення також не може слугувати підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду України від 11.11.2015 у справі №6-1192цс15 та Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №904/6293/17).

Окрім того, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач звертався до компетентних органів починаючи з вересня 2018 року (дата отримання, як зазначає відповідач, доступу до приміщень) так і на момент розгляду справи, з заявою про оформлення такого відключення відповідно до норм чинного законодавства України.

Крім цього, суд критично ставиться до посилань відповідача на те, що строк оплати за теплову енергію не настав, оскільки ним не отримувалися рахунки на оплату, а він самостійно позбавлений можливості визначити платіжні реквізити позивача для перерахування коштів, з огляду на таке.

Так, не виставлення/не направлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем. Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором.

За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 від 07.02.2018 у справі №910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19.

Суд наголошує, що позивач є комунальним підприємством та його платіжні реквізити є загальнодоступними в мережі Інтернет, строк оплати комунальних послуг, як і тарифи встановлюється нормативно-правовими актами, а також саме на відповідача, як власника майна покладено обов`язок щодо сплати вартості комунальних послуг, а тому він не був позбавлений можливості дізнатися вартість послуг та оплатити їх.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт від 02.11.2018 (т.1, а.с.129), оскільки він, по-перше, складений без участі представника позивача, який саме є постачальником теплової енергії, а по-друге, вказаний акт не підтверджує неможливість фактично користуватися послугами з теплопостачання, а свідчить лише про те, що на момент огляду запірна арматура була перекрита.

Підсумовуючи наведене вище, враховуючи, що доказів оплати відповідачем суми боргу в розмірі 258 387,44 грн матеріали справи не містять та відповідачем таких доказів суду не надано, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основної заборгованості.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 01.11.2018 по 30.09.2020 3% річних у сумі 9 963,59 грн та 9 201,82 грн інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по вересень 2020 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання в вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п`ятої статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

З огляду на те, що в спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (в строки, визначені законом).

Перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем у розмірі 9 963,59 грн за загальний період з 01.11.2018 по 30.09.2020, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки, як зазначено вище судом, відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяцем, отже, початком періоду нарахування 3 % річних є 21.11.2018, тому судом здійснено власний розрахунок 3 % річних за несвоєчасну сплату спожитих послуг за загальний період з 21.11.2018 по 30.11.2021, враховуючи вихідні дні, а саме наступним чином:

Період надання послугВартість послуг, грнПеріод нарахування 3% річнихСума 3% річних, грнжовтень 2018 року2 242,9721.11.2018-30.09.2020125,22листопад 2018 року20 696,8621.12.2018-30.09.20201 104,45грудень 2018 року41 342,4422.01.2019-30.09.20202 097,43січень 2019 року34 635,4821.02.2019-30.09.20201 671,76лютий 2019 року29 061,5021.03.2019-30.09.20201 335,84березень 2019 року26 508,0223.04.2019-30.09.20201 146,57квітень 2019 року5 284,8821.05.2019-30.09.2020216,43жовтень 2019 року742,5221.11.2019-30.09.202019,18листопад 2019 року19 105,4921.12.2019-30.09.2020446,36грудень 2019 року18 037,6121.01.2020-30.09.2020375,54січень 2020 року23 376,6521.02.2020-30.09.2020427,29лютий 2020 року20 110,2621.03.2020-30.09.2020319,79березень 2020 року15 727,8821.04.2020-30.09.2020210,13квітень 2020 року1 514,8821.05.2020-30.09.202016,51 Всього9 512,50

За розрахунком суду розмір 3 % річних за загальний період 21.11.2018 по 30.09.2020 становить 9 512,50 грн, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає частковому задоволенню в розмірі визначеному судом.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 9 201,82 грн за період з листопада 2018 року по вересень 2020 року, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяцем, тому останнім невірно визначено періоди нарахування інфляційних втрат, так як за неповний місяць інфляційна складова боргу не нараховується, отже початком нарахування інфляційних втрат є грудень 2018 року.

Судом здійснено власний перерахунок інфляційних втрат за загальний період з грудня 2018 року по вересень 2020 року та розрахунком суду розмір інфляційних втрат становить 7 728,33 грн, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню в розмірі визначеному судом.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 258 387, 44 грн основної заборгованості, 9 512, 50 грн 3% річних та 7 728, 33 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було подано клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору в розмірі 243,60 грн.

Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».

Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст.4 зазначеного Закону визначений розмір ставок судового збору, що справляється за подання позовних заяв до господарського суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем було заявлено одну вимогу майнового характеру в сумі 277 552,85 грн, отже, за подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 4 163,29 грн (277 552,85х1,5%).

Як убачається з матеріалів справи позивачем було сплачено за подання позовної заяви судовий збір за платіжним дорученням №830117 від 26.08.2020 в розмірі 4 406,89 грн.

На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, позивач має право на повернення судового збору в загальному розмірі 243,60 грн.

Зі змісту ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що рішення суду не є виконавчим документом, у зв`язку з чим, питання про повернення судового збору буде вирішено окремою ухвалою суду.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 32, ідентифікаційний код 14352406) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) 258 387 (двісті п`ятдесят вісім тисяч триста вісімдесят сім) грн 44 коп. основної заборгованості, 9 512 (дев`ять тисяч п`ятсот дванадцять) грн 50 коп. 3% річних, 7 728 (сім тисяч сімсот двадцять вісім) грн 33 коп. інфляційних втрат та 4 134 (чотири тисячі сто тридцять чотири) грн 42 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 02.02.2023.

Суддя Я.А.Карабань