Рішення

від 11.10.2007 по справі 20-7/179-2/346

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-7/179-2/346

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"11" жовтня 2007 р. справа № 20-7/179-2/346

За позовом Гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2”(99040, м. Севастополь, вул. Маршала Бірюзова;99011, м. Севастополь, Делегардова балка)

до відповідачаприватного підприємства „Камизо ЛПК”(юридична адреса: 99011, м. Севастополь, пров. Панорамний, 13, офіс 3; поштова адреса: 99029, м. Севастополь, вул. Сілаєва, б.5-А, кв.60)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

- приватне підприємство „Синтез-Юг”(м. Севастополь, вул. Токарєва, 3);- Державне підприємство „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам” в особі Севастопольської міської філії(99011, м. Севастополь, вул. Демидова, 13);- Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів(99011 м. Севастополь, вул. Леніна, 2).

простягнення боргу за Договором № 3 від 02.01.2003 про спільну діяльність щодо експлуатації АЗС у сумі 5382,78 грн., з яких: основний борг –5226,00 грн., 3% річних –156,78 грн.;

та зазустрічним позовом

приватного підприємства „Камизо ЛПК”

до відповідачаГаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2”

провизнання Договору про сумісну діяльність від 02.01.2003 недійсним, стягнення з ГБК „Вимпел-2” в порядку реституції витрати по сплаті орендної плати в розмірі 3210,00грн.

Суддя  Шевчук Н.Г.

Представники:

позивача -  не з'явився;

відповідача –Козлов М.О., довідка ЄДРПОУ 22-366-1467 від 25.04.2002,

                        Іванова О.О., довіреність №92 від 08.11.2006;

третіх осіб -   не з'явились;

СУТЬ СПОРУ:

Гаражно-будівельний кооператив „Вимпел-2” 13.09.2006 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовними вимогами до приватного підприємства „Камизо ЛПК” про стягнення заборгованості за період з 01.09.2005 по 01.09.2006 за Договором  від 02.01.2003 про сумісну діяльність щодо експлуатації АЗС у сумі 5382,78 грн., з яких: основний борг –5226,00 грн., 3% річних –156,78 грн. (т.1 арк. с. 3-5).

Позовні вимоги мотивовані посиланням на статті 610-614 Цивільного кодексу України та невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті за договором про сумісну діяльність.

Відповідач проти позову заперечує, оскільки вважає що договір суперечить вимогам закону, у сторін не було наміру здійснювати спільну діяльність, натомість, зміст договору та дії сторін свідчать про те, що мали місце відносини по оренді земельної ділянки, однак договір не відповідає і вимогам закону до договорів оренди (т. 1 арк. с. 64-65).

Приватне підприємство „Камизо ЛПК”  звернулось із зустрічним позовом до  гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2” про визнання договору про сумісну діяльність від 02.01.2003 недійсним на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України як такого, що не вповідає вимогам статті 153 Цивільного кодексу УРСР та  частин 1, 4, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, та стягнення в порядку реституції витрат по оплаті орендної плати по цьому договору у сумі 3210 грн. (т. 1 арк. с. 78-80).     Відповідач також поряд з вимогами про відшкодування витрат по сплаті державного мита і інформаційно-технічних витрат по зустрічному позову просить також стягнути з позивача на відшкодування витрат  по оплаті юридичної допомоги 300 грн.

В обґрунтування своїх вимог приватне підприємство „Камизо ЛПК”  (далі –ПП “Камизо ЛПК”) посилається на норми статей   203, 215, 216, 651, 654 Цивільного кодексу України та вважає, що сторони фактично уклали договір оренди земельної ділянки, однак цей договір не відповідає ні вимогам законодавства як щодо договору про сумісну діяльність, так і договору оренди.     

Гаражно-будівельний кооператив „Вимпел-2” (далі –ГБК “Вимпел-2”) проти зустрічного позову заперечує, вимоги вважає необґрунтованими (т. 1 арк. с. 138).

Ухвалою господарського суду від 22.11.2006 у справі № 20-7/179 при первісному розгляді цього спору до участі у справі були залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача приватне підприємство “Синтез-Юг”. Державне підприємство “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах” в особі Севастопольської міської філії та Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів (т. 1 арк. с. 140-141).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12.03.2007 у справі № 20-7/179 за результатами розгляду зазначених спорів т. 2 арк. с. 119-126):

- визнані недійсними зміни в договір від 02.01.2003  про сумісну діяльність по експлуатації АЗС, розташованої на території гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2”, укладений між гаражно-будівельним кооперативом „Вимпел-2” та приватним підприємством „Камизо ЛПК” в частині зміни призначення платежу „орендну плату”;

- позовні вимоги  гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2” задоволені повністю;

- стягнуто з приватного підприємства „Камизо ЛПК” на користь гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2” заборгованість в розмірі 5382,78грн (у тому числі основний борг –5226,00грн; три проценти річних –156,78грн), а також судові витрати: державне мито в розмірі 102,00грн. і витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00грн.;

- в задоволенні зустрічних позовних вимог приватного підприємства „Камизо ЛПК”  відмовлено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду  від 07.05.2007 зазначене рішення господарського суду першої інстанції залишене без змін (т. 2 арк. с. 172-188).

За результатами розгляду касаційної скарги ПП “Камизо ЛПК” постановою Вищого господарського суду України від 31.07.2007  рішення  господарського суду міста Севастополя від 12.03.2007 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.05.2007 скасовані з направленням справи на новий розгляд (т. 2 арк. с. 205-210).

Господарський суд касаційної інстанції у зазначеній постанові вказав на необхідність при новому розгляді справи встановити правову природу зобов'язань, які виникли у сторін в силу факту укладення договору від 02.01.2003, виходячи  з аналізу прав та обов'язків, які виникають у сторін у зв'язку з укладенням такої угоди; встановити, які саме спільні господарські цілі є предметом спільної діяльності сторін; встановити, яким чином сторони здійснюють ведення спільних справ, так як з'ясування цих обставин має суттєве значення для визначення правової прироби спірного договору та відповідності його вимогам закону.

Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, відповідно до приписів статті 11112 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду  першої інстанції під час нового розгляду спору.

При новому розгляді справи розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В :

Згідно рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради депутатів трудящих №21/651 від 4.10.1976 ГБК „Вимпел –2” відведена земельна ділянка загальною площею 1,8га, яка розташована на південному схилі відгалуження балки Сардинаки під будівництво майданчику для розміщення металевих гаражів. Тим же рішенням розмір земельної ділянки змінений з 1,8га до 1,5га (т. 1 арк.с. 111).

В доповнення до рішення №21/651 від 04.10.1976 виконавчим комітетом Севастопольської міської ради депутатів трудящих рішенням №10/332 від 24.05.1977 ГБК „Вимпел –2” відведена додатково земельна ділянка під будівництво гаражів –стоянок  та розміщення металевих гаражів для зберігання особистого автотранспорту загальною площею 3 га (т. 1 арк.с. 112).

Рішенням Севастопольської міської ради депутатів трудящих №19/697 від 03.10.1979 ГБК „Вимпел –2” знову додатково відведена земельна ділянка під будівництво гаражів –стоянок для зберігання особистого автотранспорту загальною площею  3,2 га (т. 1 арк.с. 113).

Цими ж рішеннями забудовник зобов'язувався протягом трьох місяців з моменту прийняття рішення оформити акт на безстрокове користування ділянкою.

ГБК „Вимпел –2” після відведення земельних ділянок під будівництво гаражів –стоянок та розміщення металевих гаражів для зберігання особистого автотранспорту до прийняття діючого Земельного кодексу України оформлення права на відведені земельні ділянки не завершив.

Згідно пункту 6 Розділу X „Перехідні положення” Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Але згідно з Рішенням Конституційного Суду України N 5-рп/2005  від 22.09.2005 положення пункту 6 Розділу X щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

На момент вирішення цього  спору по суті право власності або право оренди ГБК „Вимпел –2” відведені кооперативу земельні ділянки не оформлене.

ПП „Камизо ЛПК” в особі директора Козлова М.О. 15.11.2001 уклало договір оренди майна №1 з фізичними особами Худолей М.В. та Козловим М.О., предметом якого є АЗС контейнерного типу, що розташована на території ГБК „Вимпел –2”, строком на 2 роки (т. 2 арк .с. 14-15).

ГБК „Вимпел –2” та ПП „Камизо ЛПК” 02.01.2003 уклали договір про спільну діяльність по експлуатації АЗС, розташованої на території ГБК „Вимпел –2” (т. 1 арк.с. 11, 84).

Згідно пункту 1.1 договору від 02.01.2003 предметом договору є сумісна діяльність для досягнення загальних господарських цілей.

Строк дії договору згідно пункту 4.2 сторони передбачили з 01.01.2003 та протягом 5 років за узгодженням сторін, якщо не буде письмової заяви однієї із сторін по коректуванню договору або його розірвання з істотних причин: оплата, утримання АЗС, її робота та інше.

У відповідності до пункту 3.2 договору від 02.01.2003 ПП „Камизо ЛПК” прийняло на себе обов`язок своєчасно сплачувати внесок на розвиток ГБК „Вимпел –2” у розмірі 300,00грн (у тому числі ПДВ).

Сторонами 30.04.2003 в пункт 3.2 договору від 02.01.2003 внесені зміни про встановлення за погодженням сторін розміру орендної плати, які виконані шляхом вчинення рукописного напису на другому аркуші договору після тексту договору.

При дослідженні наданих сторонами копій екземплярів договору від 02.01.2003 судом встановлений ряд розбіжностей у тексті цих документів.

Так, договір ГБК „Вимпел –2” не містить підпису директора ПП „Камизо ЛПК” Козлова Н.А., в той час як договір ПП „Камизо ЛПК” цей підпис містить.

Також у тексті рукописного напису про внесення змін до пункту 3.2 договору в екземплярі договору ПП “Камизо ЛПК” розмір місячної орендної плати з 01.05.2003 вказаний у сумі 400 грн., а в екземплярі  ГБК „Вимпел –2”  - становить 402 грн.. При цьому чітко помітні виправлення без будь –яких застережень щодо їх правомірності, а також, на відміну від екземпляра ПП “Камизо ЛПК”, ця сума вказана також прописом.

Відповідно до пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину  стороною (сторонами) вимог, які встановлені  частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України такими загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема є:

- зміст правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також  моральним засадам суспільства;

-  особа, яка вчиняє правочин,  повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-  волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-  правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На час укладення договору про сумісну діяльність по експлуатації АЗС, розташованої на території ГБК „Вимпел –2”, діяв Цивільний кодексу УРСР (1963р.), у відповідності з вимогам якого, зокрема,  а також інших діючих на той час законодавчих актів  і повинен був укладатися цей договір.

Згідно приписів статей 430-432 Цивільного кодексу УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за їх загальною згодою.

Якщо учасники договору про сумісну діяльність за згодою між собою доручили керівництво їх сумісною діяльністю одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ учасників договору.

Особа, якій доручено ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору.

Для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю.

Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю.

Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується представниками сторін, спільна господарська мета у сторін договору була відсутня, порядок ведення спільних справ не визначався, як не визначалась і особа, якій доручалось би керівництво сумісною діяльністю та ведення спільних справ учасників договору, будь-які внески учасниками договору у сумісну діяльність не передбачались і не робились.

Натомість, як зміст самого договору, так і складені сторонами цього договору на його виконання акти приймання-здавання виконаних робіт, а також податкові накладні, які видавались позивачем відповідачу, свідчать про те, що ГБК „Вимпел –2” та ПП “Камизо ЛПК” 02.01.2003  був укладений договір оренди земельної ділянки.

Так, відповідно до пункту 2.1 Договору ГБК „Вимпел –2” забезпечує безперебійне використання території, на якій встановлена АЗС, вивезення сміття, забезпечення електропостачання; а ПП “Камизо ЛПК” зобов'язується використовувати земельну ділянку лише за її цільовим призначенням, щомісячно сплачувати  внесок на розвиток ГБК, а згідно змін від 30.04.2003  до пункту 3.2 Договору передбачено внесення саме орендної плати.

Згідно актів приймання-здавання виконаних робіт ГБК „Вимпел –2” надавало, а ПП “Камизо ЛПК” приймало послуги оренди, і позивач при цьому виписував податкові накладні, в яких вказував господарську операцію як оренда, починаючи з січня місяця по вересень місяць 2003 року (т. 1 арк. с. 85-93).

За таких обставин суд вважає, що ГБК „Вимпел –2” та ПП „Камизо ЛПК” уклали договір про сумісну діяльність по експлуатації АЗС від 02.01.2003 для приховання договору оренди земельної ділянки, який вони насправді вчинили.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

А тому відносини ГБК „Вимпел –2” та ПП „Камизо ЛПК” по договору про сумісну діяльність по експлуатації АЗС від 02.01.2003 регулюються правилами щодо договору оренди землі.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно –правовими актами.

Главою 15 Земельного кодексу України визначено два види користування землею –право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

За правилами норм статей 3, 4 Закону України „Про оренду землі” об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності, а орендодавцями земельних ділянок, в свою чергу, виступають громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Згідно статті 12 Закону України „Про оренду землі” N 161-XIV від 6 жовтня 1998 року із змінами і доповненнями в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору, договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Відповідно до статті 5 цього Закону орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад.

Частиною 4 статті 93 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору, передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Частинами 1, 3-6 статті 9 Закону України “Про оренду землі” на момент укладення спірного договору передбачалось, що орендована для несільськогосподарського використання земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись у володіння і користування іншій особі (суборенда) у разі переходу до неї права володіння і користування на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій земельній ділянці, а також у інших випадках і межах, передбачених законом.

Умови договору суборенди земельної ділянки (її частини) мають бути визначені в межах договору оренди земельної ділянки (її частини) і не суперечити йому. Термін суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди земельної ділянки.

У разі припинення або розірвання договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За бажанням однієї зі сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Статті 13 та 14 цього закону встановлювали, що договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі.

Невід'ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки.

Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням:

на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору;

на строк більше 5 років - в обов'язковому порядку.

Умови договору оренди земельної ділянки не можуть суперечити законам України.

Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є:

1) об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

2) термін договору оренди;

3) орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду);

4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі;

5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки;

7) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

8) відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

Діюче на момент укладення ГБК „Вимпел –2” та ПП „Камизо ЛПК” договору про сумісну діяльність по експлуатації АЗС від 02.01.2003 не наділяло особу, якій земельна ділянка надана у постійне користування, правом передачі цієї ділянки або її частини в суборенду (оренду) іншій особі.

Окрім того, спірний договір не містить істотних умов, які є необхідними для договору оренди земельної ділянки, а саме: не визначений об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), умови повернення земельної ділянки; відсутній план (схема) земельної ділянки.

Оскільки земельна ділянка позивачем відповідачу по акту не передавалась, то відсутні підстави вважати, що останній користувався земельною ділянкою як орендар.

Таким чином, укладений ГБК „Вимпел –2” та ПП „Камизо ЛПК” договір про сумісну діяльність по експлуатації АЗС від 02.01.2003 суперечить зазначеним вище вимогам діючого на момент його укладення цивільного законодавства –Закону України “Про оренду землі” та Земельному кодексу України, що відповідно до частини 1 статті 215 та частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Згідно статті 236 цього Кодексу правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Цивільний кодекс України пов'язує з видом правочину, визнаного недійсним, лише правові наслідки його недійсності.

Правові наслідки недійсності правочину передбачені статтею 216 цього Кодексу, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

ПП „Камизо ЛПК” відповідно до наданих квитанцій, що не заперечується позивачем, сплатило ГБК „Вимпел –2” з січня по вересень 2003 року орендну плату у сумі 3210 грн., які ГБК „Вимпел –2” повинен повернути ПП „Камизо ЛПК” як наслідок недійсності договору.

У свою чергу, ПП „Камизо ЛПК” також повинно повернути ГБК „Вимпел –2” одержане  на виконання цього договору. Однак, оскільки земельна ділянка позивачсем відповідачу не передавалась, то в цій частині наслідки недійсності правочину не застосовуються.

Що стосується витрат ГБК „Вимпел –2”, які могли бути понесені ним у зв'язку з перебуванням на його земельній ділянці майна  ПП „Камизо ЛПК”, то при наявності достатніх підстав він може вимагати від відповідача відшкодування понесених кооперативом витрат.

Стосовно перебування майна відповідача на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, то у зв'язку з розірванням 23.10.2003 за згодою сторін договору оренди майна №1 від  15.11.2001, укладеного ПП „Камизо ЛПК” з фізичними особами Худолей М.В. та Козловим М.О., предметом якого є АЗС контейнерного типу, що розташована на території ГБК „Вимпел –2”, що підтверджується приписом на аркуші 3 цього договору, то докази перебування майна відповідача на території ГБК “Вимпел-2” після 23.10.2003 відсутні (т. 2 арк. с. 14-15).

За таких обставин вимоги ПП „Камизо ЛПК” про визнання договору про сумісну діяльність від 02.01.2003 недійсним та стягнення з ГБК „Вимпел –2”  в порядку реституції витрат по оплаті орендної плати по цьому договору у сумі 3210 грн. обгрунтовані  і підлягають задоволенню.

Позовні ж вимоги ГБК „Вимпел –2”  задоволенню не підлягають.

Вимоги ПП „Камизо ЛПК” про відшкодування витрат  по оплаті юридичної допомоги  у розмірі 300 грн. також не підлягають задоволенню, оскільки докази того, що ці витрати понесені відповідачем безпосередньо у зв'язку із розглядом зазначеної справи та відносяться до складу господарських витрат, визначених статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, відсутні, а тому і підстав для покладення цих витрат на позивача у порядку статті 49 цього Кодексу не вбачається. Надана відповідачем квитанція від 11.09.2006 до прибуткового касового ордеру  №598 не є таким доказом (т. 1 арк.с. 94).

Відповідно до зазначеної статті на ГБК „Вимпел –2”  покладаються витрати ПП „Камизо ЛПК” по оплаті державного мита у сумі 187 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. за зустрічним позовом.

Беручи до уваги викладене та керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України суд

В И Р І Ш И В :

1.  У задоволенні первісного позову відмовити.

2.  Зустрічний позов задовольнити.

3. Визнати недійсним договір від 02.01.2003 про сумісну діяльність щодо експлуатації АЗС, укладений  Гаражно-будівельним кооперативом „Вимпел-2” та приватним підприємством „Камизо ЛПК”.

4.  Стягнути з Гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2” (99040, м.Севастополь, вул. Маршала Бірюзова; 99011, м. Севастополь, Делегардова балка, код ЄДРПОУ 22307851, п/р 26005301973 в СФ АКБ УСБ м.Севастополь, МФО 324195) на користь приватного підприємства „Камизо ЛПК” (юридична адреса: 99011, м. Севастополь, пров. Панорамний, 13, офіс 3; поштова адреса: 99029, м. Севастополь, вул. Сілаєва, б.5-А, кв.60, код ЄДРПОУ 24491014, п/р невідомий)  в порядку реституції грошові кошти у сумі  3210 грн. (три тисячі двісті десять грн. 00 коп.), витрати по оплаті державного мита у сумі 187 грн. (сто вісімдесят сім грн. 00 коп.) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                                             Н.Г.Шевчук

Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано  16.10.2007.