Рішення

від 02.02.2023 по справі 760/11406/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/11406/21

2/760/466/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

02 лютого 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді: Оксюти Т.Г.

при секретарі - Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесико Інжиніринг» про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди та понесених збитків,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі у сумі 54000,00 грн; моральну шкоду в розмірі 25000,00 грн; витрати по оплаті юридичних послуг в розмірі 8000,00 грн; судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 2015 року і по дату звернення до суду з даним позовом він перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Тесико Інжиніринг». Розмір заробітної плати позивача становить 18000,00 грн щомісячно, яку позивач отримує на руки у готівковій формі. Відповідач не видавав позивачу щомісяця розрахункові листки, де було б зазначено нараховані та виплачені суми.

З вересня 2020 року почалися затримки по виплаті заробітної плати, а з жовтня 2020 року роботодавець взагалі припинив виплату заробітної плати.

За період з жовтня по грудень 2020 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по виплатам заробітної плати в розмірі 54000 грн.

Позивач неодноразово звертався до роботодавця з вимогами виплатити заборгованість по заробітній платі, але в задоволенні вимог позивача було відмовлено.

До теперішнього часу роботодавець не здійснив із позивачем розрахунок по виплаті заборгованості по заробітній платі та не видав довідку про доходи за 2020 рік.

У пенсійному фонді позивач отримав довідку з якої вбачається, що відповідач надавав недостовірні відомості про заробітну плату позивача та не сплачував за позивача ЄСВ у повному обсязі за весь відпрацьований період, у зв`язку з чим, не весь період роботи позивача у ТОВ «Тесико Інжиніринг» враховано до страхового стажу.

Також позивач зазначає, що невиконання відповідачем своїх обов`язків спричинило моральні страждання, які знаходяться між собою в причинно-наслідковому зв`язку; позивач став знервованим та дратівливим, втратив сон, знаходиться у стані нервового стресу. Завдану моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 25000,00 грн.

На підставі зазначеного позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 17.05.2021 у справі відкрито спрощене позовне провадження.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 17.05.2021 задоволено клопотання позивача про витребування доказів по справі.

У встановлений ухвалою строк від відповідача відзив на позовну заяву не надійшов.

Суд, відповідно до ст.ст. 223, 280, 281 ЦПК України вважає за доцільне ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно положень пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що з 2015 року і по грудень 2020 року включно ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Тесико Інжиніринг», що підтверджується відомостями із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5).

Згідно змісту позовної заяви, щомісячний розмір заробітної плати позивача становить 18000,00 грн; заробітну плату позивач отримував на руки у готівковій формі; відповідач не видавав позивачу щомісяця розрахункові листки, де було б зазначено нараховані та виплачені суми. З вересня 2020 року почалися затримки по виплаті заробітної плати, а з жовтня 2020 року роботодавець взагалі припинив виплату заробітної плати.

За період з жовтня по грудень 2020 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по виплатам заробітної плати в розмірі 54000 грн.

Згідно з інформацією Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 страхувальником за кодом ЄДРПОУ 35159164 (ТОВ «Тесико Інжиніринг»), сплата страхових внесків за ОСОБА_1 перераховані не за весь відпрацьований період.

Стаття 43 Конституції України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною другою статті 2 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, оскільки між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір, то між сторонами виникли певні права і обов`язки.

З наданої позивачем копії трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що відповідачем не було внесено у трудову книжку позивача запис про прийом на роботу.

Разом з тим, відповідач з 2015 року виплачував позивачу заробітну плату, та хоч і не за всі місяці, але сплачував ЄСВ, що свідчить про те, що між сторонами існували трудові обов`язки.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно положень ст. 141 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно- правовими актами.

Положеннями статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Вбачається, що в порушення вищевказаних норм закону, за період з жовтня по грудень 2020 року роботодавець не здійснював виплату заробітної плати позивачу.

Відповідно до статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Вбачається, що позивача не було ознайомлено з жодним актом відповідача, який би якимось чином погіршував умови оплати його праці у період з жовтня по грудень 2020 року. Таким чином, невиплата позивачу заробітної плати у вказаний період часу є грубим порушенням його прав на своєчасну та встановлену трудовим договором заробітну плату.

Згідно розрахунку позивача загальний розмір заборгованості із виплати заробітної плати позивачу становить 54000,00 грн.

Відповідно до положень статтей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач довів ті обставини, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 54000,00 грн.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.

Позивач стверджує, що невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо виплати заробітної плати та не сплати за позивача ЄСВ у повному обсязі за весь відпрацьований період спричинило для нього виникнення моральних страждань, позивач став знервованим та дратівливим, втратив сон, знаходиться у стані нервового стресу. Завдану моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 25000,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України (п.3, 9) № 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Отже, для відшкодування моральної шкоди в даній справі необхідні наступні підстави: наявність душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, членів його сім`ї чи близьких родичів або у зв`язку з пошкодженням його майна. Необхідними умовами також є неправомірність рішень, дій чи бездіяльності та наявність вини відповідача.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що невиконання відповідачем своїх обов`язків по сплаті заробітної плати спричинило для нього виникнення моральних страждань, однак визначена позивачем сума для відшкодування моральної шкоди є завищеною.

З огляду на зазначене, виходячи із засад розумності та справедливості, суд, оцінюючи докази, надані позивачем в обґрунтування спричинення останньому моральних страждань, вважає можливим задовольнити вимоги про стягнення моральної шкоди частково, а саме в розмірі 3000,00 грн.

Що стосується витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження надання позивачу правничої допомоги на суму 8000,00 грн до матеріалів справи було долучено копії таких документів: договір про надання правової допомоги №Д-633 від 11.12.2020, укладений між ТОВ «Київський центр правової допомоги» та ОСОБА_1 , у якому сторонами погоджено розмір гонорару за надання правової допомоги в сумі 8000,00 грн; чотири квитанції про оплату юридичних послуг на загальну суму 8000,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу, а саме на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Оскільки законодавство більше не містить встановленого граничного розміру компенсації витрат на правничу допомогу, питання розподілу витрат пов`язане виключно із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Відповідно до позиції висловленої у постанові КАС ВС від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Заперечень стосовно стягнення судових витрат від відповідача не надходило.

Суд не наділений повноваженням, та відповідно - не вправі, зменшити розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, виключно за клопотанням іншої сторони (постанова Верховного Суду від 08.04.2019 року у справі №922/619/18).

За таких обставин, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

З урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 908,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 2, 21, 94, 97, 115, 139, 141 КЗпП, статтями 16, 23, 1167 ЦК України, статтями 2-5, 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 273, 274, 279, 280, 281, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесико Інжиніринг» про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди та понесених збитків, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесико Інжиніринг» (код ЄДРПОУ: 35159164, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Тополева, буд. 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі в розмірі 54000,00 грн, моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн, витрати по оплаті юридичних послуг в розмірі 8000,00 грн, судовий збір в розмірі 908,00 грн.

У задоволення решти вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тесико Інжиніринг», код ЄДРПОУ: 35159164, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Тополева, буд. 6.

Суддя