Постанова

від 03.02.2023 по справі 946/6495/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3483/23

Справа № 946/6495/21

Головуючий у першій інстанції Баннікова Н. В.

Доповідач Гірняк Л. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2023 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

Головуючого судді Гірняк Л.А.,

Суддів Сегеди С.М., Комлевої О.С.,

розглянувшив порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредіт Дніпро» на заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредіт Дніпро» (далі: АТ "Банк Кредіт Дніпро") до ОСОБА_1

- про стягнення кредитної заборгованості,

встановила:

ПРОЦЕДУРА:

Короткий зміст позовних вимог:

У серпні 2021 року АТ "Банк Кредіт Дніпро" звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 25 листопада 2019 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №22039000231085, відповідно до якого банк надав відповідачеві грошові кошти у розмірі 74400,00 грн., а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в строк до 25 листопада 2024 року. У порушення умов кредитного договору позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 21 травня 20221 року становить 103283,55 грн. та складається з наступного:

- 72779,55 грн. - тіло кредиту;

- 30504 грн. - комісія.

На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з відповідача на користь АТ "Банк Кредіт Дніпро" загальну заборгованість за вищезазначеним кредитним договором у розмірі 103283,55 грн.

Короткий зміст рішення першої інстанції:

Заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2022 року позов задоволено частково.

Судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Кредіт Дніпро" у погашення заборгованості за кредитним договором, що утворилась станом на 21 травня 2021 року, грошові кошти в сумі 72779,55 грн., що є тілом кредиту та судовий збір в розмірі 1599,57 грн. (а.с.49-50).

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення комісії суд першої інстанції прийшов висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Короткий зміст апеляційної скарги:

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням представник АТ "Банк Кредіт Дніпро" подав апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягнення заборгованості по комісії та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов про стягнення заборгованості по сумі несплачених комісій - задовольнити.

Сторони своїм правом згідно ст. 360 ЦПК України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Згідно ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1ст.369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Аргументи (доводи) апеляційної скарги

Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення комісії з відповідача незаконне, необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Посилається на те, що відповідач укладення кредитного договору не оспорював, як і його окремі умови. Сторони досягли всіх істотних умов, скріпили особистими підписами. Однак суд вирішив питання у своєму рішенні, які не були предметом цього спору, а посилання на постанову Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 є безпідставним, так як така практика сформована до набрання чинності Закону України від 15 листопада 2016 року №1734-VIII "Про споживче кредитування"

Положення чинного договору передбачають принцип свободи договору, підписавши кредитний договір ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначено договором. Суд встановив несправедливість умов кредитного договору поза межами заявлених вимог позивача та відсутність заперечень відповідача.

Фактичні обставини та оцінка апеляційного суду

Судова колегія переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються досліджуваних фактів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з огляду на наступне.

Згідно із ч.1ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами. Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України N 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено номативно-правовими актами.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такий правовий висновк зазначений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15ц.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому апеляційну скаргуАТ "Банк Кредит Дніпро" слід залишити без задоволення, а заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2022 року - без змін.

Судовий збір:

Оскільки колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, судові витрати АТ "Банк Кредит Дніпро" за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст.367,368, 374, 375,381,382,383,384,390ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» залишити без задоволення.

Заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: Л.А. Гірняк

С.М. Сегеда

О.С. Комлева