Рішення

від 02.02.2023 по справі 922/2445/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2445/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (04119, м.Київ, вул.Ю.Іллєнка, б.83-Д, код ЄДРПОУ: 33695095) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Філія "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (03049, м.Київ, Повітрофлотський проспект, б.11/15, код ЄДРПОУ: 30019801). до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Ліберті" (61013, м.Харків, вул.Матюшенка, б.13, код ЄДРПОУ: 42506889) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

06.12.2022 Акціонерне товариство "Банк інвестицій та заощаджень" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Ліберті", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Ліберті" заборгованість за основним зобов`язанням у розмірі 58 498,59 грн., що включає в себе: суму зобов`язання по банківських гарантіях у розмірі 43 713,31 грн., інфляційні витрати за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 10 097,77 грн., 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 1 185,65 грн., пеню за своєчасне невиконання зобов`язань у розмірі 3 501,86 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що станом на 31.10.2022 відповідач свої договірні зобов`язання не виконав, гарантійну суму не сплатив, тому заборгованість за Договором про надання банківської гарантії №15128/21-ТГ від 09.08.2022 становить 58 498,59 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.12.2022 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Ліберті" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2445/22. Вирішено розгляд справи №922/2445/22 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Філію "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (03049, м.Київ, Повітрофлотський проспект, б.11/15, код ЄДРПОУ: 30019801).

12.12.2022 для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 та ст.167 Господарського процесуального кодексу України, суд з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта" направив на адресу відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Ліберті" (61013, м.Харків, вул.Матюшенка, б.13) вище зазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2445/22 від 08.12.2022 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, вказану судову кореспонденцію 04.01.2023 повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

16.01.2023 ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2445/22 від 08.12.2022 було повторно направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Ліберті" (61013, м.Харків, вул.Матюшенка, б.13), яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження. Зазначена адреса також вказана позивачем в позовній заяві.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію було повернуто 31.01.2023 на адресу суду без доказів вручення із зазначенням пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Судом 02.02.2023 було повторно перевірено відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо місцезнаходження відповідача та встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Ліберті" свого місцезнаходження не змінено, і його офіційною адресою станом на 02.02.2023 є вул. Матюшенка, б.13, м. Харків.

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі №904/9904/17).

Також, 12.12.2022 для надання можливості третій особі скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 та ст.168 Господарського процесуального кодексу України, суд з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта" направив на адресу залученої третьої особи - Філія "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (03049, м.Київ, Повітрофлотський проспект, б.11/15) вище зазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2445/22 від 08.12.2022 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

27.12.2022 від представника Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" через канцелярію господарського суду Харківської області надійшли письмові пояснення (вх.№17218 від 27.12.2022), в якому зазначено, що Філія "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" із поданою позовною заявою Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" погоджується, вважає її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

На виконання умов тендерної документації ТОВ "Енерго Ліберті" надано банківські гарантії від 28.08.2021 №15128/21-ТГ/1 та від 28.08.2021 №15128/21-ТГ/2, відповідно до яких Акціонерне товариство "Банк інвестицій та заощаджень" - Гарант, ТОВ "Енерго Ліберті" - Принципал та Філія "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" - Бенефіціар; термін дії гарантій до 10.01.2022 включно.

Гарантіями передбачений порядок та умови виплати гарантійного відшкодування у розмірі 38 753,22 грн. та 4 960,09 грн., а саме: "за цією гарантією Гарант безвідклично зобов`язаний сплатити Бенефіціару суму Гарантії протягом 5 робочих/банківських днів після дня отримання Гарантом першої письмової вимоги Бенефіціара про сплату суми Гарантії".

Однією з підстав сплати Гарантом повної суми тендерного забезпечення є непідписання договору про закупівлю учасником, який став переможцем тендеру.

Інформація щодо невиконання Принципалом основного зобов`язання, забезпеченого вищевказаною гарантією, зазначена у листі ТОВ "Енерго Ліберті" від 13.10.2021 №7-65 та протоколі від 21.10.2021 №590/21 засідання тендерного комітету Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця".

Філія "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" звернулась з вимогами до Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" про сплату повної суми тендерного забезпечення у розмірі 38 753,22 грн. та 4 960,09 грн. на рахунок Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця".

22.11.2021 Акціонерне товариство "Банк інвестицій та заощаджень" виконала вимоги та оплатила у повному обсязі тендерні забезпечення на користь Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" у розмірі 38 753,22 грн. та 4 960,09 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 22.11.2021 №1813760 та від 22.11.2021 №1813928.

Отже, керуючись ст.ст.526, 554, 560, 569, 611 ЦК України та ст.200ГК України, представник третьої особи вважає, що наявні усі законні підстави для задоволення позову Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" та стягнення з відповідача фактично сплаченої гарантійної суми та усіх понесених Гарантом у зв`язку з цим витрат.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 02.02.2023 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

09.08.2021 року між Акціонерним товариством "Банк інвестицій та заощаджень" (надалі Гарант) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Ліберті» (надалі Принципал) укладено Договір про надання Банківської гарантії №15128/21-ТГ (надалі - Договір про надання банківської гарантії), на підставі якого Гарантом 28.08.2021 року на користь Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (надалі - Бенефіціар), видано Банківську гарантію №15128/21- ТГ (надалі - Гарантія), з метою забезпечення тендерної пропозиції щодо закупівлі: "Електричних акумуляторів (акумулятори та акумуляторні батареї), затвердженою рішенням тендерного комітету Бенефіціара від 19 серпня 2021 року, назва предмета закупівлі: 31430000-9 Електричні акумулятори (акумулятори та акумуляторні батареї), Лот№1" на суму 38 753,22 грн., а також видано банківську гарантію №15128/21-ТГ-2 (надалі - Гарантія 2), з метою забезпечення тендерної пропозиції щодо закупівлі: "Електричних акумуляторів (акумулятори та акумуляторні батареї), затвердженою рішенням тендерного комітету Бенефіціара від 19 серпня 2021 року, назва предмета закупівлі: 31430000-9 Електричні акумулятори (акумулятори та акумуляторні батареї), Лот№2" на суму 4 960,09 грн.

Всього сума за Договором про надання Банківської гарантії №15128/21-ТГ від 09.08.2021 року складає 43 713,31 грн. (у відповідності до пункту 1.2 Договру).

Гарант безвідклично зобов`язаний сплатити Бенефіціару суму Гарантії протягом п`яти робочих/банківських днів після дня отримання Гарантом письмової вимоги Бенефіціара про сплату суми Гарантії.

Згідно з умовами п. 3.4.2 Договору гарантії, Принципал зобов`язується протягом 2 (двох) банківських днів з моменту сплати Гарантом грошових коштів по Гарантії, на вимогу Бенефіціара, та отримання від Гаранта відповідної вимоги, відшкодувати Гаранту в повному обсязі всі витрати (включаючи, але не обмежуючись наступними): а) суми, фактично сплачені Гарантом Бенефіціару в порядку та у випадках передбачених Гарантією; б) збитки, включаючи реальні збитки, упущену вигоду та збитки від інфляційних процесів; в) судові витрати, понесені Гарантом за Гарантією.

Умовами п.4.2. Договору гарантії, Сторони встановили, що в разі порушення Принципалом (відповідачем) строків відшкодування Гаранту витрат по Гарантії, передбачених п.3.4.1. даного Договору, Принципал сплачує Гаранту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

11.11.2021 на адресу Банка від Бенефіціара надійшла вимога за вих.№ЦЗВ-20/4223 від 05.11.2022 по Банківській гарантії №15128/21-ТГ/1 від 28.08.2021 про сплату гарантійної суми у розмірі 38 753,22 грн., у зв`язку з настанням гарантійного випадку, а саме: "переможець закупівлі за Лотом 1 ТОВ "Енерго Ліберті" в електронній системі закупівель оприлюднив лист від 13.10.2021 щодо відмови від подальшої співпраці в рамках даної закупівлі та посилається на підставу - не підписання договору про закупівлю учасником, який став переможцем тендеру".

11.11.2021 на адресу ТОВ "Енерго Ліберті" АТ «Банк Інвестицій та Заощаджень» було направлено повідомлення-вимогу за вих.№03-9/03/8255 від 11.11.2021 про отримання письмової вимоги по банківській гарантії та відшкодування фактично сплаченої гарантійної суми по банківській гарантії №15128/21-ТГ/1 від 28.08.2021 на виконання Договору про надання банківської гарантії №15128/21-ТГ від 09.08.2021.

Також 11.11.2021 на адресу Банка від Бенефіціара надійшла вимога за вих.№ЦЗВ-20/4224 від 05.11.2022 по Банківській гарантії №15128/21-ТГ/2 від 28.08.2021 про сплату гарантійної суми у розмірі 4 960,09 грн., у зв`язку з настанням гарантійного випадку, а саме: "переможець закупівлі за Лотом 2 ТОВ "Енерго Ліберті" в електронній системі закупівель оприлюднив лист від 13.10.2021 щодо відмови від подальшої співпраці в рамках даної закупівлі та посилається на підставу - не підписання договору про закупівлю учасником, який став переможцем тендеру".

11.11.2021 на адресу ТОВ "Енерго Ліберті" АТ «Банк Інвестицій та Заощаджень» було направлено повідомлення-вимогу за вих.№03-9/03/8256 від 11.11.2021 про отримання письмової вимоги по банківській гарантії та відшкодування фактично сплаченої гарантійної суми по банківській гарантії №15128/21-ТГ/2 від 28.08.2021 на виконання Договору про надання банківської гарантії №15128/21-ТГ від 09.08.2021.

Зазначені повідомлення-вимоги Гаранта Принципалом задоволено не було.

Вимога Бенефіціара становить належне представлення 22.11.2021 на виконання умов Банківських гарантій №15128/21-ТГ/1 від 28.08.2021, №15128/21-ТГ/2 від 28.08.2021 та вимог вих.№ЦЗВ-20/4223 від 05.11.2022, вих.№ЦЗВ-20/4224 від 05.11.2022 про сплату гарантійних сум, Гарантом сплачено на користь Бенефіціара гарантійну суму в розмірі 38 753,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1813760 від 22.11.2021 та сплачено на користь Бенефіціара гарантійну суму в розмірі 4 960,09 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1813928 від 22.11.2021.

03.12.2021 на адресу ТОВ "Енерго Ліберті" АТ «Банк Інвестицій та Заощаджень» було направлено вимоги про відшкодування фактично сплаченої гарантійної суми по банківській гарантії №15128/21-ТГ/1 від 28.08.2021 та №15128/21-ТГ/2 від 28.08.2021 за вих.№05-1/01/8903 від 01.12.2022 та за вих.№05-1/01/8904 від 02.12.2022 відповідно на адресу, зазначену в Договорі про надання банківської гарантії №15128/21-ТГ/1 від 28.08.2021 та №15128/21-ТГ/2 від 28.08.2021: 03062, м.Київ, пр-т Перемоги, 67, а так5ож на юридичну адресу Товариства: 61013, м.Харків, вул.Матюшенка, 13 (копії чеків та описів поштового відправлення містяться в матеріалах справи).

Відповідно до другого абзацу пункту 3.4.2 Договору, сторони домовилися, що датою отримання Принципалом відповідної вимоги Гаранта вважається дата передачі Гарантом відповідної вимоги до відділення поштового зв`язку для відправлення Принципалу на адресу, зазначену в Договорі, або дата, зазначена Принципалом або уповноваженою ним особою на другому примірнику відповідної вимоги, під час безпосереднього отримання.

Відділення АТ «УКРПОШТА» прийняло дану вимогу 03.12.2021, що підтверджується відбитком печатки, і згідно із п.3.4.2 Договору, Позивач розпочав нараховувати заборгованість на З (третій) день, а саме: з 06.12.2021.

Станом на 31.10.2022 відповідач свої договірні зобов`язання не виконав, гарантійну суму не сплатив, тому заборгованість за Договором про надання банківської гарантії №15128/21-ТГ від 09.08.2022 становить 58 498,59 грн. та розраховується наступним чином: сума зобов`язання по гарантії, пеня нарахованого в межах шестимісячного строку згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (з 06.12.2021 по 05.05.2022), 3% річних та інфляційні витрати згідно із ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (з 06.12.2021 по 31.10.2022 включно).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

На підставі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525-526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст.509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України).

Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч.2 ст.200 ГК України).

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (ч.3 ст.200 ГК України).

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України №639 від 15.12.2004.

Так, у пункті 9 частини 3 розділу I Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов`язань у повному обсязі або їх частину в разі пред`явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Вказаним Положенням передбачено, що безвідклична гарантія - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром; безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

За змістом положень статей 561, 566 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов`язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Частиною 1 статті 563 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Згідно із ч.2, 3 ст.563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Як встановлено ст.554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Дії (бездіяльність) Принципала (Відповідача) щодо не погашення перед Гарантом існуючої заборгованості є неправомірними та такими, що суперечать умовам Договору про надання банківської гарантії №15128/21-ТГ від 09.08.2021; ст.555 та ст.569 ЦК України, положенню про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 639.

Суд звертає увагу, що з боку Відповідача не надано жодного правового заперечення, не викладено своїх доводів та не здійснено жодної дії для врегулювання чи оспорювання доводів Позивача.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості за банківською гарантією у розмірі 43 713,31 грн., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 43 713,31 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 3 501,86 грн. за своєчасне невиконання зобов`язань.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 4.2 Договору.

Так, сторони погодили, що керуючись ч.6 ст.232 ГК України, сторони домовились, що в разі порушення Принципалом строків відшкодування Гаранту витрат по Гарантії, передбачених п.3.4.2 даного Договору, Принципал сплачує Гаранту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, до повного виконання зобов`язання.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, а тому суд задовольняє позов у цій частині.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача суму 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 1 185,65 грн. та інфляційні витрати у розмірі 10 097,77 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

В наведеній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.".

Відповідно до приписів частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

При цьому відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Отже, з урахуванням останніх правових позицій, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, інфляційна складова за певний місяць враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (час прострочення у неповному місяці більше 15 днів - за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (15 днів) - за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується).

Суд зазначає, що норми ст.625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення % річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата % річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, за змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У розумінні положень ст.625 ЦК України, кредитором є будь-яка особа, в якої наявне право грошової вимоги.

При цьому, приписи ст.625 ЦК України про розмір % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір % річних не встановлений договором або законом.

Відтак, з огляду на те, що відповідачем неналежним чином виконано його грошове зобов`язання перед позивачем з оплати наданих послуг, нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та % річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду, зокрема, від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Відповідно до другого абзацу пункту 3.4.2 Договору, сторони домовилися, що датою отримання Принципалом відповідної вимоги Гаранта вважається дата передачі Гарантом відповідної вимоги до відділення поштового зв`язку для відправлення Принципалу на адресу, зазначену в Договорі, або дата, зазначена Принципалом або уповноваженою ним особою на другому примірнику відповідної вимоги, під час безпосереднього отримання.

Відділення АТ «УКРПОШТА» прийняло дану вимогу 03.12.2021, що підтверджується відбитком печатки, і згідно із п.3.4.2 Договору, Позивач розпочав нараховувати заборгованість на З (третій) день, а саме: з 06.12.2021.

Станом на 31.10.2022 відповідач свої договірні зобов`язання не виконав, гарантійну суму не сплатив, тому заборгованість за Договором про надання банківської гарантії №15128/21-ТГ від 09.08.2022 становить 58 498,59 грн. та розраховується наступним чином: сума зобов`язання по гарантії, пеня нарахованого в межах шестимісячного строку згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (з 06.12.2021 по 05.05.2022), 3% річних та інфляційні витрати згідно із ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (з 06.12.2021 по 31.10.2022 включно).

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 3 та 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справ Конвенція та практика Європейського суду застосовується українськими судами як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Ліберті", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Філія "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця", про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Ліберті" (61013, м.Харків, вул.Матюшенка, б.13, код ЄДРПОУ: 42506889) на користьАкціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (04119, м.Київ, вул.Ю.Іллєнка, б.83-Д, код ЄДРПОУ: 33695095) заборгованість за основним зобов`язанням у розмірі 58 498,59 грн., що включає в себе: суму зобов`язання по банківських гарантіях у розмірі 43 713 (сорок три тисячі сімсот тринадцять) грн. 31 коп., інфляційні витрати за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 10 097 (десять тисяч дев`яносто сім) грн. 77 коп., 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 1 185 (одна тисяча сто вісімдесят п`ять) грн. 65 коп., пеню за своєчасне невиконання зобов`язань у розмірі 3 501 (три тисячі п`ятсот одна) грн. 86 коп., а також судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "02" лютого 2023 р.

СуддяТ.О. Пономаренко