Постанова

від 25.01.2023 по справі 676/3119/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 676/3119/20

провадження № 61-12054св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області,

відповідачі: Кам'янець-Подільська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 липня 2022 року в складі судді Вдовичинського А. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року керівник Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області звернувся до суду з позовом до Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказав, що прокуратурою проводилося вивчення стану законності надання земельних ділянок у приватну власність, у межах якого установлено, що розпорядженням Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації № 775/2007-р від 13 листопада 2007 року «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 » останньому передано у власність земельну ділянку площею 0,12 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (далі - спірна земельна ділянка), та видано державний акт про право власності на земельну ділянку.

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах захисної прибережної смуги Дністровського водосховища, а тому відноситься до земель водного фонду.

При передачі ОСОБА_1 у власність цієї земельної ділянки Кам`янець-Подільська районна державна адміністрація не врахувала розміри та межі прибережної захисної смуги річки Дністер, внаслідок чого допустила порушення вимог статей 59, 60 Земельного кодексу України і статей 85, 88 Водного кодексу України.

З моменту вибуття із власності держави спірної земельної ділянки Хмельницька обласна державна адміністрація не вживала заходів щодо захисту інтересів держави з метою повернення у власність цієї земельної ділянки. Звернення прокурора з позовом у суд спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності передачі земельних ділянок у власність. Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності становлять суспільний, публічний інтерес.

Враховуючи зазначене, прокурор просив суд: визнати незаконним і скасувати розпорядження голови Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області від 13 листопада 2007 року № 775/2007 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 » в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,12 га та передання її у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області; повернути з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Китайгородської сільської ради спірну земельну ділянку; визнати недійсним державний акт серії ЯЕ № 046599 про право власності на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 липня 2022 року у задоволенні позову керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження голови Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області від 13 листопада 2007 року № 775/2007, місцевий суд виходив із недоведеності цих вимог, зокрема і ненадання позивачем доказів віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду. Вважаючи позовні вимоги про повернення спірної земельної ділянки похідними від вимог по визнання недійсним розпорядження від 13 листопада 2007 року, суд також відмовив у їх задоволенні за недоведеністю.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення без задоволення вимог прокурора щодо визнання недійсним державного акта на право власності на землю у зв'язку із тим, що цей спосіб захисту прав не є ефективним.

З огляду на те, що після заміни Хмельницької обласної державної адміністрації на правонаступника - Китайгородську сільську раду Кам`янець-Подільського району Хмельницької області прокурор не уточнив позовні вимоги, а подані ним заяви про зміну предмета позову були йому повернуті ухвалою суду від 27 червня 2022 року, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав подання позову прокурором в інтересах сільської ради.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року змінено рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 липня 2022 року в частині відмови у позові про визнання незаконним і скасування розпорядження, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в частині відмови у позові про повернення земельної ділянки скасовано та ухвалено нове в цій частині, яким повернуто з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку площею 0,12 га, яка розташована за межами с. Колодіївка Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. У решті рішення суду залишено без змін.

Рішення суду у частині відмови в позові про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не оскаржувалось, а тому не переглядалось апеляційним судом.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, а тому не могла бути передана відповідачу ОСОБА_1 у приватну власність на підставі оскаржуваного розпорядження і підлягає поверненню на користь держави. Водночас суд вважав, що вимога про скасування цього розпорядження, яке вже реалізовано і вичерпало свою дію, не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки не забезпечує реальне поновлення прав держави, за захистом якого прокурор звернувся до суду.

Крім того, суд дійшов висновку щодо представництва прокурором інтересів держави, а не конкретно визначеного органу - Китайгородської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2022 року заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати в частині відмови у позові про визнання незаконним і скасування розпорядження та ухвалити нове про задоволення позову в цій частині.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року справа № 910/1809/18, від 14 листопада 2018 року справа № 183/1617/16, від 15 вересня 2020 року справа № 469/1044/17, тощо.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції під час вирішення спору в частині визнання незаконним і скасування розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області від 13 листопада 2007 року № 775/2007 безпідставно послався на правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року в справі № 331/6927/16-ц, не врахувавши, що встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Незаконність оскаржуваного розпорядження полягає у тому, що Кам`янець-Подільська районна державна адміністрація передала у приватну власність земельну ділянку водного фонду під виглядом земель сільськогосподарського призначення, що прямо заборонено законодавством України.

Оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Таким чином, на переконання заявника, оскарження в судовому порядку правовстановлюючого рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, поєднане з оскарженням речового права на земельну ділянку, є ефективним способом захисту права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі розпорядження Кам`янець-Подільської райдержадміністрації № 458/2007р. від 26 червня 2007 року ПП Фірма «Земля» виготовила проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 для ведення садівництва та сінокосіння на території Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (тепер Китайгородська сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області) за межами населеного пункту Колодіївка Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Розпорядженням Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації № 775/2007-р від 13 листопада 2007 року «Про передачу у власність земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 » відповідачу передано у власність земельну ділянку площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області за межами населених пунктів. Дозволено виготовлення державного акта на право власності на землю.

На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_1 06 грудня 2007 року отримав державний акт серії ЯЕ № 046599 про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6822484100:03:004:0031, площею 0,12 га для ведення садівництва, який був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею за № 1507503070.

Згідно із планом-схемою розташування спірної земельної ділянки, виготовленого сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_2 станом на 21 травня 2020 року, дана земельна ділянка частково знаходиться в межах 200-метрової прибережної захисної смуги р. Дністер (а. с. 25).

За результатами проведеної інженером-геодезистом ОСОБА_2 геодезичної зйомки та співставлення проектної документації водоохоронної зони Дністровського водосховища на території Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області з даними Публічної кадастрової карти України земельна ділянка кадастровий номер 6822484100:03:004:0031 знаходиться у межах захисної прибережної смуги Дністровського водосховища (а. с. 24).

Відповідно до листа Басейнового управління водних ресурсів річок Прут і Сірет Державного агентства водних ресурсів України від травня 2020 року № 401 земельна ділянка кадастровий номер 6822484100:03:004:0031 відповідно до проектної документації знаходиться в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища (а. с. 21-22).

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Оскільки рішення суду першої інстанції було змінено постановою апеляційного суду, касаційному перегляду підлягає саме постанова суду апеляційної, а не рішення суду першої інстанції.

У зв`язку із тим, що касаційна скарга містить доводи лише в частині вирішення судом апеляційної інстанції вимог про визнання незаконним і скасування оскаржуваного розпорядження, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення переглядається судом касаційної інстанції тільки у цій частині.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що розпорядженням Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації № 775/2007-р від 13 листопада 2007 року «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 » останньому передано у власність земельну ділянку площею 0,12 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах захисної прибережної смуги Дністровського водосховища, а тому відноситься до земель водного фонду.

Водночас при передачі ОСОБА_1 у власність цієї земельної ділянки Кам`янець-Подільська районна державна адміністрація не врахувала розміри та межі прибережної захисної смуги річки Дністер, внаслідок чого допустила порушення вимог статей 59, 60 Земельного кодексу України і статей 85, 88 Водного кодексу України.

З огляду на вказане прокурор для відновлення порушеного права власності на землі водного фонду звернувся до суду з декількома вимогами, серед яких була також заявлена вимога про визнання недійсним розпорядженням Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації № 775/2007-р від 13 листопада 2007 року.

Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) та інших Велика Палата Верховного Суду виснувала, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, й таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) та інші).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Суд, незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року в справі № 748/1230/21 (провадження № 61-4608св22).

Установивши, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, суд апеляції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що ця земельна ділянка не могла бути передана відповідачу ОСОБА_1 у приватну власність на підставі оскаржуваного розпорядження і підлягає поверненню на користь держави.

Разом із тим в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку розпорядженню Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації № 775/2007-р від 13 листопада 2007 року, на підставі якого спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 , та виклав її у мотивувальній частині судового рішення, вказавши про її незаконність та порушення Кам`янець-Подільською районною державною адміністрацією норм статей 59, 60 Земельного кодексу України і статей 85, 88 Водного кодексу України під час передання спірної землі відповідачу.

Водночас суд підставно вважав, що вимога про скасування цього розпорядження, яке вже реалізовано і вичерпало свою дію, не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки не забезпечує реальне поновлення прав держави, за захистом якого прокурор звернувся до суду.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції під час вирішення спору в частині визнання незаконним і скасування розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області від 13 листопада 2007 року № 775/2007 безпідставно послався на правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року в справі № 331/6927/16-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене посилання стосується не вирішення Верховним Судом конкретних вимог про визнання недійсним розпорядження органу державної влади, а наслідків обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року справа № 910/1809/18, від 14 листопада 2018 року справа № 183/1617/16, від 15 вересня 2020 року справа № 469/1044/17, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури залишити без задоволення, а постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара