Постанова

від 01.02.2023 по справі 308/2484/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 308/2484/17

провадження № 61-3563св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Ужгородська місцева прокуратура,

відповідачі: Ужгородська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2020 року у складі судді Фазикош О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Мацунич М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Ужгородська місцева прокуратура звернулась до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішень Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки, витребування земельної ділянки на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Позов мотивовано тим, що за результатами вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства щодо порядку передачі громадянам у користування земельних ділянок з комунальної власності встановлено, що рішенням 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 28 грудня 2012 року № 795 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, загальною площею 0,0590 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з подальшою передачею її в оренду. Рішенням 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 14 березня 2014 року № 1231 ОСОБА_1 указану земельну ділянку надано в оренду на три роки до 27 лютого 2017 року. Рішенням 25 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 12 вересня 2014 року № 1433 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі з подальшою передачею у власність, а рішенням 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07 листопада 2014 року № 1509 - затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:24:001:0447, площею 0,0590 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку. Відповідно до генерального плану міста Ужгорода, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради № 313 від 04 червня 2004 року, на відведеній відповідачці земельній ділянці будівництво житлової заборони заборонено, тому розміщення на ній житлового будинку та надання відповідно дозволу без внесення змін до генерального плану містить суперечить вимогам статті 20 Земельного кодексу України, а прийняті рішення ради порушують права територіальної громади міста. 10 квітня 2015 року указана земельна ділянка ОСОБА_2 була продана ОСОБА_3 .

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив: визнати незаконним та скасувати пункт 1.69 рішення 20 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 14 березня 2014 року № 1231; визнати незаконним та скасувати пункт 1.9 рішення 25 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 12 вересня 2014 року № 1433; визнати незаконним та скасувати пункт 1.15 рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07 листопада 2014 року № 1509; накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:24:001:0447, площею 0,0590 га; витребувати від ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:24:001:0447, площею 0,0590 га, на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2020 року позов залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи позивач повторно не з`явився у судове засідання, тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

При цьому суд зазначив, що прокурор подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване запровадженням з 12 березня 2020 року в Україні карантину з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену COVID-19, та погіршенням епідеміологічної ситуації у м. Ужгороді і Закарпатській області, у зв`язку із чим представник не може з`явитись у судове засідання.

При цьому суд вказав, що таке клопотання є ідентичним клопотанню, поданому перед початком попереднього судового засідання, призначеного на 10 вересня 2020 року, та мотивоване аналогічними підставами. Доказів того, що прокурор хворіє або перебуває на самоізоляції до клопотання не надано.

Разом із цим місцевий суд вказав на відсутність підтвердження того, що жоден інший прокурор Ужгородської місцевої прокуратури не може взяти участь у судовому засіданні.

Не погодившись з таким судовим рішенням, Ужгородська місцева прокуратура подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 січня 2021 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 16 жовтня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та цивільного процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2021 року Закарпатська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 січня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи, а підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.

Доводи інших учасників справи

25 серпня 2021 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку від представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Логойди В. М. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

27 травня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду № 70/0/226-23 від 18 січня 2023 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку із перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаною з вагітністю та пологами, справа № 308/2484/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Коротенка Є. В., суддів: Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, в тому числі з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п`ята статті 223 ЦПК України).

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/ неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Такі правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16-ц, від 27 березня 2020 року у справі № 522/22303/14-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18.

Встановлено, що у березні 2017 року Ужгородська місцева прокуратура як позивач звернулась до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішень Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки, витребування земельної ділянки на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 травня 2017 року відкрито провадження у даній справі, справу призначено до судового розгляду на 13 червня 2017 року без проведення попереднього судового розгляду.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Два останні судові засідання у даній справі були призначені на 10 вересня 2020 року та 16 жовтня 2020 року.

У судове засідання, призначене на 10 вересня 2020 року, позивач не з`явився, подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи від 10 вересня 2020 року, яке мотивоване запровадженням з 12 березня 2020 року в Україні карантину з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричиненої COVID-19, та погіршенням епідеміологічної ситуації у м. Ужгороді і Закарпатській області.

У наступне судове засідання, призначене на 16 жовтня 2020 року, позивач повторно не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи від 16 жовтня 2020 року, мотивоване аналогічними підставами.

Обізнаність позивача про дату, час та місце розгляду даної справи підтверджується матеріалами справи та не спростовується учасниками справи.

Таким чином, позивачу було відомо про два останні судові засідання, однак до суду він не з`явився і заяви про розгляд справи у його відсутність не подавав.

За вказаних обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, врахувавши, що справа тривалий час перебувала на розгляді в суді, розгляд справи неодноразово відкладався, позивач, будучи повідомленим про дату та час розгляду справи, двічі поспіль не з`явився у судове засідання, дійшов правильного висновку про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частин першої статті 257 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, діяв

у межах своїх повноважень та у визначений процесуальним законом спосіб.

При цьому слід ураховувати, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення його без розгляду, має право звернутися до суду повторно (частина друга статті 257 ЦПК України), тому порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вбачається.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували запровадження заходів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), не заслуговують на увагу, оскільки позивач не був позбавлений можливості порушити перед судом клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з дотриманням положень статті 212 ЦПК України.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у підготовче засідання суперечить вимогам ЦПК України, є безпідставними, оскільки із матеріалів справи убачається, що ухвалою про відкриття провадження у справі призначено справу до судового розгляду по суті без проведення підготовчого судового засідання, а після зміни складу суду суд у новому складі не ухвалював рішення про проведення підготовчого провадження та повторно розпочав розгляд справи по суті, у відповідності до вимог абзацу другого частини дванадцятої статті 33 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги також не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов