Рішення

від 03.02.2023 по справі 201/8090/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/8090/22

Провадження № 2/201/213/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2023 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді Батманової В.В.

за участю секретаря Турбаївської М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Січ» Дніпропетровської обласної ради про стягнення невиплаченої заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 26.10.2022 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Комунального підприємства «Січ» Дніпропетровської обласної ради про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 130527,06 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 11352 грн., вихідну допомогу в розмірі 17646,30 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 216333,40 грн., моральну шкоду у розмірі 6500,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві значив, що з 03.01.2020 працював на посаді заступника директора з питань управління об`єктами Комунального підприємства «СІЧ» Дніпропетровської обласної ради, звільнений 11.10.2021 на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату.

Позивач надав до суду заяву, у якій просив задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував, просив розглядати справу без його участі.

Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, з таких підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).

При розгляді справи встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно доположень ст.233КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що з 03.01.2020 працював в Комунальному підприємстві «СІЧ» Дніпропетровської обласної ради на посаді заступника директора з питань управління об`єктами.

11.10.2021 позивача було звільнено на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату (а.с. 5).

Згідно розрахунку позивача та наданих розрахунково-платіжних відомостей заборгованість по виплаті заробітної плати складає 130527,06 грн., компенсація за невикористану відпустку складає 11352 грн., вихідна допомога складає 17646,30 грн. без відрахувань податків та зборів за період з 01.02.2021 по 11.10.2021, яка підлягає стягненню з відповідача (а.с. № 6-14).

Відповідно до ст.44 КЗпП у разі скорочення до обов`язкових виплат належать: заробітна плата; вихідна допомога, що дорівнює не менше ніж середній місячний заробіток; компенсація невикористаної відпустки.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то вказані вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Відповідно до ч. 1 ст. З Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

6 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16. ВП Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117КЗпПУкраїни механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

На думкуВП ВерховногоСуду,суд можезменшити розмірсереднього заробіткуза часзатримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1)розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2)період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3)ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4)інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника т роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, дотримання принципу справедливості під час здійснення правосуддя є необхідним, що закріплено як на національному, так і на міжнародному рівні; дотримання даного принципу і засади цивільного судочинства є безумовно необхідним і під час прийняття судового рішення і у даній справі.

Виходячи з принципів розумності та справедливості суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2021 по 03.02.2023 в розмірі 130000 грн.

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав ОСОБА_1 , а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останньої уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.

Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивачу було заподіяно моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання протяком певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню в розмірі 6500,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з урахуванням задоволення позовних вимог позивача, на підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави суму судового збору в розмірі 2960,25 грн., оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подачу позову, предметом якого є стягнення заробітної плати.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 12,13, 76, 77,81, 82, 89, 141, 259,263,264,265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Січ» Дніпропетровської обласної ради про стягнення невиплаченої заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Січ» Дніпропетровської обласної ради (код ЄДРПОУ 32835641) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 130527 (сто тридцять тисяч пятсот двадцять сім) грн. 06 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 11352 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят дві) грн., вихідну допомогу в розмірі 17646 (сімнадцять тисяч шістсот сорок шість) грн. 30 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2021 по 03.02.2023 в розмірі 130000 (сто тридцять тисяч) грн., моральну шкоду у розмірі 6500 (шість тисяч п`ятсот) грн., а разом 296 025 (двісті дев`яносто шість тисяч двадцять п`ять) гривень 36 копійки.

Стягнути з Комунального підприємства «Січ» Дніпропетровської обласної ради (код ЄДРПОУ 32835641) на користь держави судовий збір в розмірі 2960 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят) гривня 25 копійок.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення суду відповідно до положень ст. 289 ЦПК України набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення. Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя В.В. Батманова