Постанова

від 25.01.2023 по справі 380/5728/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/5728/20 пров. № А/857/10862/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року (суддя - Кравців О.Р., час ухвалення - 14:17 год., місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - 18.02.2022),

в адміністративній справі №380/5728/20 за позовом Головного управління ДПС у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ГАЛ-КАТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОБАККО Трейдінг",

про визнання договору недійсним,

встановив:

У липні 2020 року позивач Головне управління ДПС у Волинській області звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ГАЛ-КАТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОБАККО Трейдінг", в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.01.2019 №11-п укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ГАЛ-КАТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОБАККО Трейдінг".

Відповідач ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив в задоволенні позовну відмовити.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 року у задоволені позову відмовлено повністю.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що судом першої інстанції неправильно та неповно встановлено обставини та застосовано норми права з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що суд першої інстанції формально розглянув справу, нівелюючи суть (реальний зміст) операцій. Так, згідно з результатами первинного аналізу операцій, зокрема за даними АІС «Податковий блок», ЄРПН, встановлено, що на виконання Договору купівлі-продажу №11-п від 04.01.2019 протягом лютого 2020 року відповідачем ТОВ «ТОБЛККО ТРЕЙДИНГ») для відповідача ТОВ «ТД «ГАЛ-КАТ») до Єдиного реєстру податкових накладних включено 14 ПН за загальну суму 40032,0 (в т.ч. ПДВ 6672,00) тис. грн.. ГУ ДПС у Волинській області вважає, що господарська операція, оформлена цим Договором фактично не відбулася, оскільки поставка по договору здійснена не була в зв`язку з відсутністю товару у продавця, а походження товару «виливки мідні» не прослідковується по ланцюгу постачання. В результаті того, що господарська операція не мала реального втілення, то первинні документи (зокрема, податкові накладні), складені відповідачами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення операції. Метою укладення Договору є формування штучного податкового кредиту ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" та ухилення від сплат податку на додану вартість. Тому вважає апелянт, що відповідач ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" штучно формує ліміт в системі СЕА та отримує право зареєструвати податкові накладні або розрахунки коригуванням в ЄРПН (ліміт) за рахунок сум, які сформовані внаслідок складання первинних документів на операції, що фактично не відбулися. Загальна податкова вигода від укладення оспорюваного договору без наміру його фактичної реалізації полягає у формуванні штучного податкового кредиту на 6672 тис. грн.. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій, встановити наявність ділової мені у розглядуваних операціях, підтвердити або спростувати добросовісність позивача, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. На думку скаржника, наявність укладеного між учасниками господарської операції договору сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідно операції. Право платника на відображення в податковому обліку господарських операції виникає в разі реальності задекларованих господарських операцій, наявності ділової мети в розглядуваних операціях, добросовісності платника та дотримання учасниками операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватися виключно на підставі норм податковою законодавства. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником видатку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 09.02 2022 та винести постанову, якою позов задовольнити повністю.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено, що між ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" (далі - Покупець, відповідач-1) та ТОВ "ТОБАККО ТРЕЙДІНГ" (далі також - Продавець, відповідач-2) 04.01.2019 укладено договір купівлі-продажу за №11-п (далі - Договір) (а.с. 5 т.1).

Відповідно до п.1.2 вказаного Договору (з врахуванням додаткового договору від 01.08.2019р.), товаром за цим договором є виливки мідні, а також чушки алюмінієві (а.с. 6 т.1).

Позивач вважаючи, що господарська операція, оформлена Договором, фактично не відбулася, відповідно до пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України та у порядку п.5 ч.1 ст.19 КАС України звернувся із цим позовом до адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено в порядку, визначеному КАС України, нереальності спірного договору, укладення його з метою отримання незаконної податкової вигоди, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Такі аргументи позивача ґрунтуються на припущеннях, та не підтверджуються належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту 20.1 ст.20 ПК України, контролюючому органу, серед іншого, надається право: для здійснення функцій, визначених законом, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (пп. 20.1.4); у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів (пп. 20.1.14); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків (пп. 20.1.18); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України (пп.20.1.19).

Згідно з пп.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до ст.62 ПК України, податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Правовою підставою позову контролюючим органом вказано статтю 215 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова Пленуму) зазначено, що нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

У відповідності до п.7 постанови Пленуму, виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч.1 ст.216 ЦК (435-15).

Для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Згідно п.18 постанови Пленуму №9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України (254к/96-ВР); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК (435-15) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як встановлено ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про те, що заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно із ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

Встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 208 ЦК України, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди (наприклад, у вигляді податкового кредиту).

Обов`язок довести перед судом, що правочин вчинено з такою метою, в силу норми частини 1 статті 77 КАС України належить позивачу.

Доводячи, що укладений між ТОВ «ТД «ГАЛ-КАТ» та ТОВ «ТОБЛККО ТРЕЙДИНГ» правочин купівлі-продажу від 04.01.2019 №11-п спрямований на створення штучних підстав для незаконного отримання ТОВ «ТД «ГАЛ-КАТ» права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов`язань, апелянт (позивач) посилається, що відповідачі - сторони договору - не мали на меті досягти наслідків, обумовлених цим договором, уклали його виключно для отримання податкової вигоди; у них відсутня можливість для виконання умов договору (достатня кількість працівників, відповідних господарських ресурсів); господарські операції з постачання виливок мідних не відбулися.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Як видно зі змісту ч.1 ст.216 ЦК України, у разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків.

За змістом статей 265-267 Господарського кодексу України, згідно договору поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Суд зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Матеріалами справи підтверджується, що Договір купівлі-продажу від 04.01.2019 №11-п укладено у письмовій формі та він містить істотні умови, які характерні для такого виду договорів.

Вказаний Договір був укладений ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" з метою придбання виливок мідних, які використовується в господарській діяльності ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ де згідно договору на переробку давальницької сировини укладеного з ТзДВ "ГАЛ-КАТ" №1-д від 16.09.2015 ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" передає на переробку давальницьку сировину, в тому числі виливки мідні, а за результатами переробки отримує готову продукцію: дріт, жилу та інші напівфабрикати мідні. Дану готову продукцію ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" реалізовує на ринку України.

Згідно з умовами Договору продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується своєчасно здійснити оплату за товар та прийняти його, право власності на товар переходить до Покупця в момент передачі йому Товару.

Зобов`язання Продавця з поставки Товару вважаються виконаними, право власності на товар, а також ризики з його втрати переходять від Продавця до Покупця з моменту передачі товару (накладна чи інше).

Зобов`язання Покупця за розрахунками за Товар вважаються виконаними після зарахування 100% грошових коштів - вартості Товару на розрахунковий рахунок Продавця протягом 180 банківських днів з дня отримання товару, згідно з наданими рахунками-фактурами, договорами та видатковими накладними.

Податковим органом за результатами первинного аналізу операцій ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ", зокрема за даними ІС "Податковий блок", Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що ТОВ "ТОБАККО ТРЕЙДІНГ" протягом лютого 2020 року на адресу ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" виписані та зареєстровані в ЄРПН 14 податкових накладних на постачання виливок мідних вартістю 40032,0 грн. на суму ПДВ - 6672,00 грн. (згідно переліку - а.с. 7 т.1).

Підставою для реєстрації податкових накладних в ЄРПН стало перерахування ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" 01.03.2019, 04.03.2019, 04.03.2019, 26.03.2019, 05.03.2019, 07.03.2019, 13.03.2019, 19.03.2019, 20.03.2019, 26.03.2019, коштів (попередня оплата) за виливки мідні.

Судом встановлено, що вказані податкові накладні за 2020 рік були зареєстровані і спорів щодо їх реєстрації не було.

Позивач (апелянт) зазначає, що Договором не передбачено місця поставки та зберігання товару, однак, вказане спростовується наступним.

05.02.2020 між ТОВ "ТД ГАЛ-КАТ" та ТОВ "ТОБАККО ТРЕЙДІНГ" було укладено Договір відповідального зберігання №05/02 відповідно до умов договору Зберігач (ТОВ "ТОБАККО ТРЕЙДІНГ" зобов`язується за плату зберігати товар (виливки мідні), переданий йому Поклажодавцем (ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" і повернути це майно Поклажодавцеві у схоронності (а.с. 190 т.1).

Відповідно до п.1.2 вищезазначеного Договору, на зберігання передається майно, перелік, кількість і заставна вартість якого мають бути зазначені в Актах прийому-передачі, що підписуються Сторонами безпосередньо при передачі майна на зберігання. Відповідальне зберігання майна є платним, місце зберігання майна є склад Зберігача: м. Львів, вул. Шевченка, 327.

На виконання умов Договору, ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" було надано акти приймання-передачі майна на зберігання від 07.02.2020, 08.02.2020, 10.02.2020, 11.02.2020, 12.02.2020, 01.04.2020, 05.05.2020.

Досліджені судом первинні документи в повному обсязі відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та не викликають сумнівів у їх достовірності.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 73 - 76 КАС України).

Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.2 ст.79 КАС України, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Позивач без належного обґрунтування зазначає про те, що оскільки господарська операція фактично не відбулась, то первинні документи (зокрема податкові накладні), складені ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" та ТОВ "ТОБАККО ТРЕЙДІНГ" на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

Доводячи, що правочин між ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" та ТОВ "ТОБАККО ТРЕЙДІНГ" спрямований на створення штучних підстав для незаконного отримання права ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов`язань, позивач посилається на участь платника у схемах формування сумнівного податкового кредиту та ухилення від сплати податків на додану вартість.

Проте, на підтвердження своїх аргументів ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" було додано копію спірного договору та додаткової угоди до нього, копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, копії платіжних доручень про оплату товару, копію договору відповідального зберігання, копії актів приймання-передачі товару на відповідальне зберігання, копію договору на переробку давальницької сировини, копію акту-приймання давальницької сировини, копію договору про надання транспортних послуг, копії актів про надання послуг з переробки давальницької сировини, копії податкових накладних, копію акту про результати документальної планової перевірки, копії комерційних пропозицій ТОВ "ТОБАККО ТРЕЙДІНГ" щодо поставки виливок мідних, копії протоколів випробувань щодо якості продукції, копію договору на надання послуг з проведення випробувань щодо якості поставленої продукції, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 78-250 т.1; 1-106 т.2; 170-184 т.2; 3-114 т.3).

Наявні в матеріалах адміністративної справи первинні документи щодо господарських взаємовідносин за розглядуваним договором купівлі-продажу за №11-п від 04.01.2019 року вказують на те, що у даному випадку має місце невиконання умов договору, а не укладення його з метою, яка суперечить інтересам держави.

Таким чином, наявні первинні документи підтверджують реальність господарських операцій між ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" та ТОВ "ТОБАККО ТРЕЙДІНГ", а саме, фактичне придбання товарів та використання у власній господарській діяльності.

Отже, з матеріалів справи видно, що в діях відповідачів відсутній умисел під час укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування або несплати податків.

Крім цього, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт здійснення контролюючим органом заходів податкового контролю безпосередньо щодо ТОВ "ТД "ГАЛ-КАТ" та ТОВ "ТОБАККО ТРЕЙДІНГ", з відображенням та закріпленням результатів їх проведення у відповідному джерелі, та факт вчинення оспорюваного правочину, позивач не надав. Наведене свідчить про те, що передбачених законом заходів податкового контролю безпосередньо щодо відповідачів позивачем не здійснювалось.

Як видно з аналізу повноважень контролюючого органу, наданих йому чинним законодавством, ГУ ДПС у Волинській області має достатні адміністративні можливості для здійснення визначених йому законом завдань та функцій податкового контролю, зокрема щодо виявлення фактів вчинення платниками податків податкових правопорушень та отримання від платників податків засвідчених належним чином копій документів, що стосуються фактів виявлених порушень вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Однак, як видно з матеріалів справи, своїми повноваженнями з метою, якою вони надані законом, перед зверненням до суду з цим позовом позивач не скористався.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено в порядку, визначеному КАС України, нереальності спірного договору, укладення його з метою отримання незаконної податкової вигоди, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а його аргументи ґрунтуються на припущеннях, та не підтверджуються належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, що вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

На переконання колегії суддів, всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року в адміністративній справі №380/5728/20 за позовом Головного управління ДПС у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ГАЛ-КАТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОБАККО Трейдінг" про визнання договору недійсним - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 03.02.2023 року