Рішення

від 03.02.2023 по справі 910/3370/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.02.2023Справа № 910/3370/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Романчук" (вул. Соборності 34, смт. Стара Вижівка, Старовижівський район, Волинська область, 44401)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвосток" (вул. Кудрі Івана, буд. 20 Б, м. Київ, 01042)

про стягнення 39 000,00 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Романчук" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвосток" про стягнення 39000,00 грн. боргу, а також витрат по сплаті судового збору, витрат на правову допомогу в сумі 5300,00 грн. та 2000,00 грн. відшкодування гонорару успіху в разі задоволення позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами на підставі Замовлення № 600563/22 від 21.01.2022 року договору перевезення в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг перевезення, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 09.06.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 31.05.2022 року надійшла заява б/н від 03.06.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3370/22 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/3370/22 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 13.06.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 20-Б, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/3370/22 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 20.06.2022 року поштового відправлення №0104231604626 відповідачу.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 13.06.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансвосток» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяв, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем у позовній заяві, 21.01.2022 року на адресу електронної пошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Романчук» як перевізника від Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансвосток» як експедитора та замовника перевезення надійшло замовлення №600563/22 на перевезення вантажу автомобільним транспортом до Договору №21/01-22 від 21.01.2022 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Зокрема, згідно умов замовлення узгоджено міжнародне перевезення вантажу (алкогольні напої, в скляних пляшках) за маршрутом: маршрутом м. Білосток, Підляське воєводство, Польща - с. Стоянка, Києво-Святошинський район, Київська область, Україна; адреса завантаження: 20, Елеваторська, 15-950, м. Білосток, Польща, дата завантаження: 26.01.2022 року; адреса вивантаження: Києво-Святошинський район, Київська область, с. Стоянка, 21 км Житомирського шосе, секція С складу 2 букви Н, Україна; дата вивантаження: 31.01.2022 року; тип транспортного засобу: ТЕНТ 20т/90 м.куб, державний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; умови оплати: ставка перевезення складає 39 000,00 грн.; строк оплати - 14 днів з моменту отримання оригіналів документів.

При цьому вказане транспортне замовлення в подальшому було погоджене позивачем та відповідачем, про що свідчать підписи представників перевізника та експедитора та відбитки печаток сторін на вказаному примірнику замовлення. Тобто вказане замовлення свідчить про узгодження між сторонами умов перевезення та прийняття замовлення до виконання позивачем.

Отже, приймаючи до уваги матеріали справи та відсутність заперечень з боку відповідача щодо обставин підписання вказаного замовлення та прийняття його до виконання останнім, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків.

Так, за змістом зобов`язальних правовідносин відповідно до умов вказаного замовлення №600563/22 від 21.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Романчук» як перевізник зобов`язалось здійснити міжнародне перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом м. Білосток, Підляське воєводство, Польща - с. Стоянка, Києво-Святошинський район, Київська область, Україна у строки та на умовах, визначених у Замовленні, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансвосток» як експедитор та замовник перевезення зобов`язалось сплатити перевізнику за виконане перевезення вантажу встановлену у замовленні плату.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами з приводу надання послуг міжнародного автомобільного перевезення свідчить, що між сторонами шляхом підписання та узгодження відповідного замовлення фактично укладено договір перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Водночас судом встановлено, що Замовлення №600563/22 від 21.01.2022 року містить посилання на договір №21/01-22 від 21.01.2022 року.

При цьому, враховуючи встановлені судом згідно наявних матеріалів справи та пояснень позивача обставини, а саме електронне листування, факт неповернення відповідачем надісланого на його адресу позивачем проекту Договору перевезення вантажу №21/01-22 від 21.01.2022 року, за висновками суду Договір на перевезення вантажу №21/01-22 від 21.01.2022 року у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками, сторонами не укладений.

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з приписами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно статті 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

За висновками суду товарно-транспортна накладна є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно наданої позивачем міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 25.01.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи, що відповідно до умов Замовлення №600563/22 від 21.01.2022 року у січні 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Романчук» було прийнято у м. Білосток, Підляське воєводство, Польща, про що свідчить відмітка вантажовідправника в графі 22 СМR, до перевезення транспортним засобом НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 вантаж на палєтах та доставлено вантажоотримувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «РУСТ Україна», м. Київ, Україна 31.01.2022 року, що підтверджується відповідною відміткою в графі № 24 СМR. Факт проходження вантажем митного контролю Долинської митниці України 27.01.2022 засвідчено відповідними відмітками митниці.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) від 25.01.2022 року є належним та допустимим доказом надання перевізником послуг міжнародного перевезення вантажу та укладення договору між сторонами, зміст якої, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR дають суду підстави стверджувати про виконання перевізником обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовленому місці вивантаження.

Таким чином суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг міжнародного перевезення вантажу, обумовлених замовленням №600563/22 від 21.01.2022 року в зазначених обсягах та з належною якістю. При цьому вантажоодержувачем та вантажовідправником, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Факт надання позивачем послуг з перевезення за вказаним Замовленням № 600563/22 від 21.01.2022 року та CMR від 25.01.2022 року відповідачем не заперечувався.

Окрім того, на підтвердження факту надання послуг з перевезення позивачем згідно умов Замовлення на перевезення вантажу № 600563/22 від 21.01.2022 року за вищевказаним маршрутом складено також акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 25 від 31.01.2022 року на суму 39 000,00 грн. (з посиланням на спірну заявку), копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно зі статтею 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Як визначено умовами Замовлення № 600563/22 від 21.01.2022 року, вартість послуг з перевезення становить 39 000,00 грн.; оплата транспортних послуг здійснюється експедитором (замовником) у строк - 14 днів з моменту отримання оригіналів документів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 03.02.2022 року було надіслано на адресу відповідача пакет документів, що на підставі яких мала здійснюватися оплата, а саме: виставлений відповідачу рахунок №25 від 31.01.2022 року на оплату транспортних послуг по міжнародному перевезенню вантажу по маршруту м. Белосток (Польща) - с. Стоянка (Україна), автомобіль держ. номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 на суму 39 000,00 грн., акт №25 здачі-приймання наданих послуг, який містить посилання на дані маршруту та транспортного засобу, а також міжнародну товарно-транспортну накладну СМR від 25.01.2022 року.

Факт надсилання зазначених документів на адресу керівника замовника (експедитора) ОСОБА_2 підтверджується наявними в матеріалах справи наданими позивачем письмовими доказами, а саме копіями фіскального чеку від 03.02.2022 року та експрес - накладної № 59000790127791 від 03.02.2022 року.

Згідно витягу з офіційного сайту ТОВ «Нова Пошта» щодо відстеження поштового відправлення зазначені документи були отримані керівником відповідача Лук`яненко Сергієм Івановичем 05.02.2022 року.

Отже, з урахуванням умов Замовлення № 600563/22 від 21.01.2022 року щодо строків оплати, відповідач мав здійснити оплату наданих позивачем транспортних послуг у строк до 19.02.2022 року.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, вказані документи залишені без оплати, підписаний екземпляр акту здачі - прийняття робіт (надання послуг) відповідачем повернуто не було.

Наразі, доказів наявності звернень відповідача до перевізника з підстав ненадання останнім усіх необхідних для здійснення оплати документів та/або надання неналежно оформлених документів, передбачених умовами замовлення, сторонами суду не надано.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору та у зв`язку з нездійсненням оплати послуг перевезення позивач звертався до відповідача з претензією б/н від 14.04.2022 року про сплату заборгованості за надані послуги з міжнародного перевезення вантажу на суму 39 000,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання вказаної претензії 14.04.2022 року на адресу відповідача разом з доданими до неї рахунком, актом, замовленням та СМR підтверджується наданими позивачем копіями фіскального чеку від 14.04.2022 року, опису вкладення у цінний лист від 14.04.2022 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4440101341008, згідно якого документи отримано відповідачем 20.04.2022 року.

Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та реагування, надані позивачем послуги з міжнародного перевезення вантажу оплачені відповідачем не були.

Таким чином, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо перерахування коштів за надані ТОВ «Романчук» послуги з міжнародного перевезення вантажу на суму 39 000,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам замовлення відповідачем не виконано, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним замовленням у розмірі 39 000,00 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Замовлення № 600563/22 від 21.01.2022 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного замовлення на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за замовленням на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості за надані послуги перевезення за замовленням на підставі наданих позивачем доказів.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Замовленням № 600563/22 від 21.01.2022 року у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг міжнародного перевезення вантажу відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 39 000,00 грн. боргу за надані за вказаним замовленням послуги міжнародного перевезення підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в загальній сумі 7 300,00 грн., у тому числі: 5 300,00 грн. - вартість наданих юридичних послуг та 2 000,00 грн. - гонорар успіху у разі задоволення судом позовних вимог, суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору про правову допомогу від 23.04.2022 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Романчук» (клієнт, позивач у справі) та адвокатом Лоза Віктором Миколайовичем (повірений за договором); копію акту приймання-передачі наданих послуг від 26.04.2022 року; оригінал Довіреності від 23.04.2022 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №507 від 16.05.2008 року на ім`я Лоза Віктора Миколайовича; копію квитанції до прибуткового касового ордера №03-04 від 26.04.2022 року на суму 5 300,00 грн.

За твердженням позивача, загальна сума оплачених та заявлених останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/3370/22, склала 5 300,00 грн.

Крім того, позивач просив суд у разі задоволення позовних вимог стягнути з відповідача 2 000,00 грн. у якості відшкодування гонорару успіху, який має бути сплачений позивачем за наслідками розгляду справи судом.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно умов пункту 1 Договору про правову допомогу від 23.04.2022 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Романчук» (клієнт (довіритель), позивач у справі) та адвокатом Лоза Віктором Миколайовичем (повірений), повірений зобов`язується від імені та за рахунок довірителя здійснити наступні дії: Надати правову допомогу у спорі, що виник із ТОВ «Трансвосток». 3 цією метою: 1. Здійснити огляд, вивчення та попередню правову оцінку документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням (3 год.). 2. Провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу (0,5 год.). 3. Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (7 год.) 4. Провести аналіз судової практики (1 год.). 5. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (3 год.).

Відповідно до пункту 2.1 Договору довіритель сплачує повіреному винагороду у розмірі 5 300,00 грн.

Розрахунок здійснюється в наступному порядку: кошти у вказаній у пункті 2.1 договору сумі сплачуються повіреному після передачі підготовленої позовної заяви (пункт 2.2 договору).

У пункті 2.3 договору сторони також погодили, що при задоволенні позову довіритель сплачує повіреному премію (гонорар успіху) у сумі 2 000,00 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг від 26.04.2022 року, підписаного позивачем та адвокатом без зауважень, повірений надав, а довіритель прийняв послуги загальною вартістю 5 300,00 грн.

При цьому позивачем на підтвердження оплати наданих послуг адвоката надано копію квитанції до прибуткового касового ордеру №03-04 від 26.04.2022 року на суму 5 300,00 грн. з посиланням в призначення платежу на реквізити укладеного з адвокатом договору.

Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Суд зазначає, що визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

При цьому судом враховано, що заявлені до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 5 300,00 грн. позивачем сплачені в повному обсязі, факт їх оплати належним чином підтверджено матеріалами справи.

В частині вимог про стягнення з відповідача витрат на відшкодування гонорару успіху у сумі 2 000,00 грн., який позивач має сплатити на користь адвоката у разі задоволення судом позовних вимог, суд зазначає, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18 зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що передбачена у пункті 2.3 Договору про правову допомогу сума у розмірі 2 000,00 грн. (гонорар успіху), обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою (задоволення позову), є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. При цьому загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, складає 7 300,00 грн., що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару, та є співмірним з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, в т.ч. акт наданих послуг, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу і висновків суду про задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню повністю в сумі 7 300,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвосток" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, буд. 20Б, код ЄДРПОУ 39016767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Романчук" (44401, Волинська область, смт. Стара Вижівка, вул. Соборності, буд. 34, код ЄДРПОУ 43024461) 39 000 (тридцять дев`ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 7 300 (сім тисяч триста) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 03 лютого 2023 року.

Суддя А.М. Селівон