Ухвала

від 03.02.2023 по справі 910/1531/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

м. Київ

03.02.2023Справа № 910/1531/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М., розглянувши матеріали

заяви Гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про забезпечення позову до пред`явлення позову

у справі № 910/1531/23

Інші особи, які можуть отримати статус учасника справи:

відповідач: Чернівецька обласна військова адміністрація (вул. Грушевського,1, місто Чернівці, 58000).

Представники сторін: без виклику.

Обставини справи :

Гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до Господарського суду міста Києва з заявою б/н від 27.01.2023 року про забезпечення позову, в якій заявники просять суд вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом:

- зупинення дії Розпорядження №1517-р від 22.12.2022 року щодо зобов`язання зареєструвати у новій редакції Статут Релігійної організації «Релігійна громада парафії на честь Собору святого великомученика Димитрія Чернівецької єпархії Православної Церкви України села Юрківці», що розташована за адресою: вул. Центральна, 67-А с. Юрківці Чернівецький район Чернівецька область, начальника Чернівецької обласної військової адміністрації код ЄДРПОУ 00022680, розташованої за юридичною адресою: вул. Грушевського,1, місто Чернівці 58000;

- заборони державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», в тому числі державному реєстратору Управління культури Чернівецької ОВА, приймати рішення про державну реєстрацію змін, та здійснювати державну реєстрацію змін і вносити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідні записи та вчиняти інші реєстраційні дії, що стосуються реєстрації Статуту в новій редакції Релігійної організації «Релігійна громада парафії на честь Собору святого великомученика Димитрія Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви села Юрківці», що розташована за адресою: вул. Центральна,67-А, с. Юрківці, Чернівецького (Заставнівського) району Чернівецької області», ЄДРПОУ 25075536 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

При цьому заявники зазначають про намір звернення до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про скасування Розпорядження Чернівецької обласної військової адміністрації №1517-р від 22.12.2022 року у зв`язку з його безпідставністю та протиправністю, оскільки воно видане поза передбачений законодавством порядок та зміст та призвело до порушення прав та інтересів позивачів.

Дослідивши подану позивачем заяву про забезпечення позову до пред`явлення позову суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно з ч.ч.1, 3 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), а також фактична неможливість виконання рішення або приведення в стан, що передував спірним обставинам. Саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії, про яку просить заявник.

При цьому оскільки, як зазначено в заяві, гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають намір звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 07.09.2020 року у справі №904/1766/20, від 26.08.2020 року у справі №907/73/19, від 24.06.2020 року у справі №902/1051/19.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з позовними вимогами, які позивач має намір заявити. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Окремо господарський суд звертає увагу на те, що не повинні вживатись такі заходи до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Зокрема, враховуючи положення частини 11 статті 137 ГПК України суд зобов`язаний з`ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 18.05.2022 року у справі № 910/12187/21.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому або можливості настання несприятливих наслідків.

В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв`язку з предметом позовних вимог позову, намір зі звернення з яким має заявник, та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому та захисту порушених прав.

Так, в обґрунтування заяви про забезпечення позову б/н від 27.01.2023 року заявники посилаються на наявність протиправного розпорядження Чернівецької обласної релігійної організації № 1517-р від 22.12.2022 року "Про реєстрацію Статуту релігійної організації" щодо реєстрації у новій редакції Статуту Релігійної організації «Релігійна громада парафії на честь Собору святого великомученика Димитрія Чернівецької єпархії Православної Церкви України села Юрківці», що розташована за адресою: вул. Центральна, 67-А с. Юрківці Чернівецький район Чернівецька область.

При цьому заявники наголошують, що вказане розпорядження прийняте всупереч положенням Статуту та без відома членів релігійної громади, всупереч її інтересів та без участі керівного органу - парафіяльної ради Релігійної громади, а також із порушенням компетенції органу, що затвердив нову редакцію Статуту, чим заявникам як членам існуючої релігійної громади завдана шкода у вигляді перешкоджання вільному віросповіданню та дотриманню канонів православної церкви, виконанню та прийняттю участі в канонічних обрядах тощо.

Тобто, заявники зазначають, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист порушених прав та інтересів позивачів, за захистом яких вони мають намір звернувся до суду першої інстанції, оскільки позивачі та інші члени релігійної громади висловились за духовну та канонічну єдність з Українською православною церквою, відтак релігійна громада зазнала неправомірного втручання у свою діяльність.

Як встановлено судом, заявники наголошують на тому, що предметом позову, з яким вони мають намір звернутися до суду, є скасування виданого розпорядження як незаконного та безпідставного, підставою якого визначені незаконні дії суб`єкта владних повноважень, відтак, на переконання заявників, ефективним способом захисту порушених прав є, зокрема, саме зупинення дії розпорядження Чернівецької обласної релігійної організації № 1517-р від 22.12.2022 року.

Додатково заявниками зазначено про очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень та необхідність захисту своїх законних прав від посягань відповідача, проте в поданій заяві, окрім посилання на ст. 35 Конституції України про свободу віросповідання, не зазначено, які саме приписи чинного законодавства порушено відповідачем під час прийняття оспорюваного розпорядження.

В свою чергу суд наголошує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Суд, який постановляє вжити такий захід забезпечення, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням відповідного акту (розпорядження).

Поряд із цим суд зазначає, що згідно з частинами першою - другою статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Дорани проти Ірландії").

Суд звертає увагу, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

Поряд із цим суд наголошує, що частиною 1 статті 137 ГПК України визначено вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову, який (перелік) може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених Законами України або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд зауважує, що, на відміну від положень ГПК України, такий вид забезпечення позову як зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта передбачено пунктом 1 частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто може бути застосовано виключно у порядку адміністративного судочинства, але з урахуванням застережень, визначених пунктом 5 частини 3 зазначеної статті.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 у справі №910/7451/21.

Відтак, у господарському процесі позов не може бути забезпечено шляхом зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, оскільки захід забезпечення позову у виді зупинення дії індивідуального акту не передбачено імперативними положеннями частини 1 статті 137 ГПК України, іншими законами або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судом встановлено, що відповідачем у спорі заявниками визначено Чернівецьку обласну військову адміністрацію.

При цьому суд наголошує, що застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій щодо здійснення державної реєстрації змін до даних Релігійної організації «Релігійна громада парафії на честь Собору святого великомученика Димитрія Чернівецької єпархії Православної Церкви України села Юрківці», які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в тому числі реєстрації нової редакції Статуту, може призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів такого заявника, який, у свою чергу, не є учасником даної судової справи.

Суд наголошує на тому, що твердження позивачів щодо можливої подальшої неможливості проводити богослужіння та релігійні обряди, а також позбавлення можливості здійснення організаційно - розпорядчих та адміністративно - господарських дій з метою забезпечення діяльності релегійної громади ґрунтуються виключно на припущеннях та не підкріплені належними та допустимими доказами, позаяк жодних доказів вчинення відповідачем відповідних дій позивачем суду не надано.

Таким чином, на переконання суду, позивачем не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову утруднить можливість для позивача вчинення дій, направлених на відновлення стану, який існував до порушення його прав, та не доведено, що забезпечення позову у даній справі у спосіб, зазначений ним, зокрема, шляхом зупинення дії розпорядження № 1517-р від 22.12.2022 року, сприятиме виконанню завдань інституту забезпечення позову як елементу права на судовий захист, спрямованого на недопущення незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивачів, за захистом яких вони мають намір звернувся.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 б/н від 27.01.2023 року про забезпечення позову до пред`явлення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон