Постанова

від 31.01.2023 по справі 161/19806/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/19806/21 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/52/23 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 23 травня 2018 року вона уклала з відповідачем ОСОБА_2 договір позики, який був нотаріально посвідчений, згідно умов якого передала, а відповідач прийняв у власність грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США, які зобов`язувався повернути їй у строк до 01 червня 2019 року. Умовами договору вони також погодили відсотки за користування позикою у розмірі 30% річних. 26 червня 2019 року між ними було укладено договір про внесення змін до умов зазначеного договору позики, згідно умов якого строк повернення позики продовжений до 01 вересня 2019 року.

Позивач також вказувала, що відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, позику у строк, встановлений договором, не повернув.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_4 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь 100 000 доларів США основної суми позики, 30% відсотків річних за користування позикою у розмірі 42 575 доларів США, а також понесені по справі судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2022 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 100 000 доларів США.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_4 скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки рішення суду відповідачем ОСОБА_2 оскаржується лише в частині задоволення позову про стягнення з нього на користь позивача ОСОБА_4 заборгованості за договором позики у розмірі 100 000 доларів США, тому в іншій частині це рішення апеляційним судом згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 травня 2018 року між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір позики. Згідно умов цього договору позивач передала, а відповідач прийняв у власність грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США (п. 1 договору), які зобов`язувався повернути позикодавцю у строк до 01 червня 2019 року (п. 3 договору) (а.с.12, 13). Пунктом 2 вказаного договору сторони погодили відсотки за користування позикою у розмірі 30% річних.

Факт передачі позивачем грошових коштів відповідачу у борг за зазначеним договором позики підтверджується письмовою розпискою останнього від 23 травня 2018 року (а.с.15).

26 червня 2019 року між сторонами по справі було укладено договір про внесення змін до умов договору позики, згідно умов якого строк повернення позики продовжений до 01 вересня 2019 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків ст. 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Підставою позову у цій справі є невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу грошових коштів.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з статтями 509, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц та від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю на виконання умов цього договору грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором, укладення якого може підтверджуватися розпискою позичальника або іншим документом.

Як встановлено судом, факт одержання відповідачем ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 100 000 доларів США у борг за укладеним між ними 23 травня 2018 року договором позики, який був нотаріально посвідчений, підтверджується власноруч написаною письмовою розпискою відповідача. Однак відповідач свої зобов`язання за договором позики щодо повернення позичених у борг грошових коштів у визначений договором строк не виконав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, наведене дає підстави вважати, що позивач ОСОБА_4 у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України довела та надала належні і допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, а саме, що відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики від 23 травня 2018 року, укладення якого підтверджується нотаріально посвідченим договором та письмовою розпискою відповідача про одержання грошових коштів у борг, не виконав, надані йому позивачем грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США, на вимогу останньої, не повернув. Тому встановивши зазначені обставини справи, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення заявленого ОСОБА_4 позову, та з урахуванням наведених норм матеріального права, стягнув на її користь з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 100 000 доларів США.

При цьому стягнення судом заборгованості за договором позики саме в іноземній валюті узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у його постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суму боргу у рішенні суду необхідно було визначити в еквіваленті до національної валюти України - гривні.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_4 є законним та обґрунтованим.

У своїх доводах апеляційної скарги відповідач також вказував, що судом порушено норми ст. 280 ЦПК України щодо умов проведення заочного розгляду справи. Крім того, суд ухвалюючи оскаржуване рішення не звернув уваги на те, що у справі є його розписки про повернення позики ОСОБА_5 , який є чоловіком позивача.

Проте такі доводи колегією суддів до уваги не приймаються.

Статтею 280 ЦПК України визначено умови за яких суд може, а не зобов`язаний ухвалити заочне рішення у справі. Водночас при ухваленні рішення у цій справі такі умови були відсутні, у зв`язку з чим суд не зобов`язаний був ухвалювати заочне рішення. Суд також врахував ту обставину, що судові засідання неодноразово відкладалися за клопотанням відповідача та його представника ОСОБА_6 , який з початку збройної агресії російської федерації перебуває у лавах Територіальної оборони м.Луцька, проте вказана обставина не є поважною причиною неявки ОСОБА_2 у судові засідання та не позбавляла відповідача можливості укласти договір про надання правничої допомоги з іншим адвокатом щодо представництва його інтересів у суді. Про розгляд справи судом 29 серпня 2022 року відповідач в силу положень ЦПК України був належним чином повідомлений, проте в судове засідання не з`явився без поважних причин.

Пунктом 7 договору позики від 23 травня 2018 року визначено, що позика вважається повернутою у момент передання позикодавцеві суми, зазначеної в п. 1 договору, з урахуванням відсотків, нарахованих за користування грошовими коштами, готівкою або зарахування на її банківський рахунок. У разі відмови прийняття грошей позичальник має право внести суму в депозит. Тобто вказаним пунктом договору позики визначено умову належного виконання зобов`язання. Водночас в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт передання відповідачем позивачу отриманих у борг грошових коштів за згаданим договором позики, а наявні в матеріалах справи розписки відповідача про повернення позики ОСОБА_5 , не підтверджують факту повернення позики, оскільки вказана особа не була кредитором (позикодавцем), що свідчить про те, що повернення грошових коштів йому не може вважатися належним виконанням зобов`язання.

Разом з тим, зі змісту розписок ОСОБА_5 , якими відповідач підтверджує повернення боргу у розмірі 100 000 доларів США позичальнику, неможливо встановити, що саме ОСОБА_2 повертав борг. Так в розписці від 05 травня 2020 року зазначено що ОСОБА_5 отримав 100 000 доларів США, але від кого і згідно якого договору не зазначено (а.с.180). В розписці ОСОБА_5 від 12 червня 2020 року зазначено, що він отримав від ОСОБА_2 22 500 доларів США, що є відсотками згідно розписки ОСОБА_2 станом на 01 червня 2020 року (а.с.181). Проте позивач не заявляла позовних вимог про стягнення відсотків станом на 01 червня 2020 року, а у стягненні відсотків за період з 03 червня 2020 року по 03 листопада 2021 року у розмірі 42 575 доларів США судом відмовлено. Згідно розписки ОСОБА_2 від 08 травня 2019 року, наданої представником позивача апеляційному суду, ОСОБА_2 зобов`язується повернути позику у розмірі 100 000 доларів США та проценти у розмірі 7 500 доларів США. Таким чином твердження відповідача про повернення суми боргу чоловікові позичальника ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, у своїх доводах відповідач покликався на те, що суд не дослідив докази, які підтверджують надання грошових коштів, оскільки сума позики у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а тому проста форма укладення документів в цьому випадку не допускається, тобто факт передачі коштів не міг бути підтверджений розпискою. Нотаріус у договорі мав би підтвердити факт передачі коштів, а не посилатися на розписку. До того ж, судом не досліджено походження грошових коштів, які нібито йому надала у позику позивач.

Однак законодавством не визначена окрема процедура нотаріального посвідчення передачі грошових коштів при укладанні договору позики, нотаріусом було дотримано усі вимоги законодавства при його посвідченні. Крім того, відповідач не ставив питання про визнання недійсною розписки за якою позивач передала йому у борг грошові кошти.

Отже, наведені відповідачем ОСОБА_2 в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами і не впливають на законність рішення суду.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, є подібними доводам, які викладені у відзиві на позовну заяву, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування у цій частині відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2022 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: