Постанова

від 02.02.2023 по справі 908/3582/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2023 року м. Дніпро Справа № 908/3582/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Орєшкіної Е.В., Березкіної О.В.,

секретар судового засідання: Манець О.В.

представники сторін:

від Позивача: не з`явився

від Відповідача -1: Лишенко С. С. - адвокат ( посвідчення № 884 від 23.06.2011 р. )

від Відповідача -2: не з`явився

від Прокурора: Трубіцина В. Д. - прокурор відділу ( посвідчення № 058497 від 07.12.2020 р. )

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.09.2022 р.

( суддя Боєва О.С., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 21.09.2022 р. )

у справі

за позовом:

Першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

Позивач:

Національне агентство з питань запобігання корупції,

м. Київ

до Відповідачів:

- 1. Комунального закладу Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою "Захисник" Запорізької обласної ради,

м. Запоріжжя

- 2. Фізичної особи-підприємця Лапіної Анни Миколаївни

м. Запоріжжя

про визнання недійсним договору та

стягнення грошових коштів у дохід держави

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя звернувся в інтересах держави в особі органу, уповноваженого представляти інтереси держави позивача: Національного агентства з питань запобігання корупції до Господарського суду Запорізької області з позовом до Комунального закладу Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради, та Фізичної особи підприємця Лапіної Анни Миколаївни, з позовними вимогами про: визнання недійсним договору на постачання продуктів харчування № 44/30 від 10.09.2019 р., укладеного між Комунальним закладом Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради та Фізичною особою підприємцем Лапіною Анною Миколаївною; стягнення з Фізичної особи підприємця Лапіної Анни Миколаївни отриманих на підставі договору № 44/30 від 10.09.2019 р. коштів в розмірі 21 600,00 грн. у дохід держави; стягнення з Комунального закладу Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради вартості поставленого на підставі договору № 44/30 від 10.09.2019 р. - коштів в розмірі 21 600,00 грн. у дохід держави.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч приписам абз. 10, 11 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» Стрельников М.В., будучи виконуючим обов`язків начальника КЗ ЗОЛ «Захисник» ЗОР - 10.09.2019 р. уклав договір поставки товару № 44/30 з ФОП Лапіною А.М., яка є його донькою, чим вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів, а також, достовірно знаючи про наявність суперечностей між його приватним інтересом та службовими повноваженнями, що впливає на об`єктивність та неупередженість прийняття рішень, не повідомив Запорізьку обласну раду про наявність реального конфлікту інтересів при укладенні зазначеного договору. Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.08.2020 р. у справі № 336/3340/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією та притягнуто його до відповідальності, передбаченої ч. ч. 1, 2 ст.172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З огляду на встановлення судом порушень ОСОБА_1 вимог закону при укладенні від імені КЗ ЗОЛ «Захисник» ЗОР договору постачання від 10.09.2019 р. № 44/30 з ФОП Лапіною А.М., такий правочин на підставі ч. 2 ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції», ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним в судовому порядку. Одночасно в результаті визнання його недійсним мають бути застосовані правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України. Наявність умислу на вчинення правочину, що суперечить інтересам держави та моральним засадам суспільства Комунальним закладом ЗОЛ «Захисник» ЗОР, від імені якого договір підписано уповноваженою посадовою особою ОСОБА_1 , встановлено у постанові Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.08.2020 р. у справі № 336/3340/20 та не підлягає доказуванню. Відповідачу-2, що є іншою стороною правочину, яка є рідною донькою ОСОБА_1 та відповідно не могла не розуміти наявність конфлікту інтересів та того, що укладений договір суперечить вимогам антикорупційного законодавства, інтересам держави та моральним засадам суспільства. На підставі оспорюваного правочину ФОП Лапіною А.М. отримано грошові кошти в сумі 21 600,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, які підлягають стягненню в дохід держави. КЗ ЗОЛ «Захисник» ЗОР отримано товар на суму 21 600,00 грн., що підтверджується накладними, який неможливо повернути, тому стягненню в дохід держави підлягають грошові кошти в розмірі 21 600,00 грн.. В позовній заяві також викладено обґрунтування щодо наявності підстав та необхідності звернення Прокурора до суду з позовом з метою представництва інтересів держави в особі Національного агентства з питань запобігання корупції, що є уповноваженим державою органом, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних відносинах та який не здійснює їх належним чином.

Позовні вимоги обґрунтовано ст. ст. 1, 4 Закону України «Про основи національної безпеки України» та ст. ст. 1, 3, 8, 12, 28, 45, 67 Закону України «Про запобігання корупції», ст. ст. 5, 19, 34 Конвенції ООН проти корупції від 31.10.2003 р., яка набрала чинності для України з 01.01.2010 р., ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.09.2022 р. позов задоволено частково. Визнано недійсним договір на постачання продуктів харчування № 44/30 від 10.09.2019 р., укладений між Комунальним закладом Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою "Захисник" Запорізької обласної ради та Фізичною особою підприємцем Лапіною Анною Миколаївною. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з Комунального закладу Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою "Захисник" Запорізької обласної ради, на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя суму 1 135 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з Фізичної особи- підприємця Лапіної Анни Миколаївни на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя 1 135 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури, в якій просить рішення суду від 07.09.2022 р. скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення господарського суду Запорізької області від 07.09.2022 р. у справі № 908/3582/21 постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме Закону України «Про запобігання корупції», ст. 228 ГК України, Бюджетного кодексу України та з порушенням норм процесуального права, а саме ст. ст. 236, 238 ГПК України у зв`язку з чим на підставі ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового про задоволення позовних вимогу прокурора у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду про що позовні вимоги в частині, які стосуються правових наслідків недійсності правочину, задоволенню не підлягають.

Водночас, на думку Скаржника, висновки суду про незастосування правових наслідків недійсності правочину зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а саме Закону України «Про запобігання корупції», ст. 228 ЦК України, Бюджетного кодексу України та з порушенням норм процесуального права, а саме ст. ст. 236, 238 ГПК України.

При цьому Скаржник зазначає, що питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 р. у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 р. у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 р. у справі № 910/1424/16 та від 31.05.2018 р. у справі № 911/639/17.

Скаржник наголошує на тому, що постанова Шевченківського районного м. Запоріжжя від 04.08.2020 р. у справі № 336/3340/20 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, є належним доказом обставин протиправного укладання договору поставки товару - продуктів харчування від 10.09.2019 р. № 44/30 та його умислу на вчинення вищевказаного правочину всупереч інтересам держави та моральним засадам суспільства. Разом з тим, ОСОБА_2 достовірно було відомо, що вона є рідною донькою ОСОБА_1 . Відповідно вона не могла не розуміти наявність конфлікту інтересів та того, що укладений договір суперечить вимогам антикорупційного законодавства, інтересам держави та моральним засадам суспільства.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів, за відсутності доводів сторін, на підставі власних припущень, безпідставно вдався до оцінки фактам проведення розрахунків за оспорюваним правочином за рахунок обласного бюджету Запорізької області та зробив висновок про не наведення прокурором підстав для представництва інтересів держави в частині правових наслідків недійсності правочину. Крім того, перевіряючи повноваження Прокурора на представництво інтересів держави в суді, зроблено висновок про наявність законних підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі Позивача - Національного агентства з питань запобігання корупції. Однак на стор. 15 цього рішення наявний висновок щодо необґрунтування Прокурором підстав для представництва інтересів держави щодо правових наслідків недійсності правочину. При цьому судом не враховано, що вимога про застосування наслідків недійсного правочину є похідною та відповідає обраному прокурором способу захисту інтересів держави.

Відтак, на думку Скаржника, оскільки позов Прокурором подано з метою усунення наслідків правопорушення, пов`язаного з корупцією, предметом доказування у цій справі є суперечність договору поставки товару - продуктів харчування від 10.09.2019 р. № 44/30 інтересам держави і суспільства його маральним засадам, обсяг виконання цього договору сторонами, наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Однак суд першої інстанції дійшов хибного висновку про необхідність підтвердження прокурором порушення матеріальних інтересів держави, понесених державою збитків внаслідок укладання правочину та обґрунтування неефективності використання коштів.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Комунального закладу Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою "Захисник" Запорізької обласної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Комунальний заклад посилається на те, що Прокурором не доведено бездіяльність компетентного органу - Національного агентства з питань запобігання корупції, а відтак підстави для представництва Прокурором інтересів держави в суді відсутні. До того ж, Запорізька обласна рада не наділена повноваженнями на здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері закупівель та вжиття заходів, пов`язаних з усуненням порушень у цій сфері. Саме Держаудитслужба є органом, який наділений повноваженнями на здійснення заходів контролю щодо додержання вимог чинного законодавства при проведенні замовниками публічних закупівель, а також на звернення до суду в інтересах держави у разі незабезпечення підконтрольною установою виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Крім того, у відзиві Комунальний заклад посилається на те, що спірний правочин, не впливає на престижність закладу освіти та не суперечить моральним засадам суспільства, в контексті його спрямованості на виникнення цивільних прав та обов`язків, виконання його сторонами, а відтак без нанесення шкоди власності територіальних громад.

Комунальний заклад також вказує на те, що судом по справі № 336/3340/20 встановлено, що ОСОБА_1 вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів, чим скоїв адміністративне правопорушення. Таким чином, суд може брати до уваги лише відповідно цю обставину. Вирок суду у кримінальній справі відносно ОСОБА_1 відсутній, що є цілком логічним, оскільки юридична особа не може бути притягнене до кримінальної відповідальності, також такий вирок відсутній відносно посадової особи Відповідача, який підписав оспорюваний правочин.

Також, Комунальний заклад зазначає про те, що вимога Позивача про повернення в дохід держави коштів у визначеній ним сумі є необгрунтованою, оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 228 ЦК України якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою. Відповідач -1 грошових коштів не одержував, а отже і сплачувати їх не повинен.

Позивач та Відповідач -2 не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2022 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді Орєшкіна Е.В., Березкіна О.В..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.10.2022 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/3582/21. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.09.2022 р. по справі № 908/3582/21 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

Матеріали справи № 908/3582/22 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2022 р. відкрито апеляційне провадження у спаві та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 15.12.2022 р..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.12.2022 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 02.02.2023 р..

Позивач та Відповідач -2 не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Позивача та Відповідача -2.

В судовому засіданні 02.02.2023 р., оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

7. Встановлені судом обставини справи

10.09.2019 р. між Комунальним закладом Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою Захисник Запорізької обласної ради (Покупець) в особі начальника ліцею Стрельникова Миколи Васильовича, діючого на підставі Статуту, та Фізичною особою-підприємцем Лапіною Анною Миколаївною (Постачальник ) укладено Договір на постачання продуктів харчування № 44/30, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник передає у власність Покупця продукти харчування: Какао; шоколад та цукрові кондитерські вироби код ДК 021:2015 15840000-8, а саме: какао-порошок 15841300-8, а Покупець сплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами (далі «Товар»), які зазначені у специфікації ( Додаток № 1 ), що додається до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. п. 2.1., 2.3., 2.4., 3.3. Договору ціни на товар встановлюються в національній валюті України. Ціна на товари визначається у специфікації. Загальна сума договору складає 21 600,00 грн. без ПДВ. Всі розрахунки за договором проводяться у гривнях.

Договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до 31.12.2019 р. (п. 10.1. Договору).

Матеріали справи свідчать, що за платіжними дорученнями № 957 від 23.09.2019 р. на суму 2 400,00 грн., № 1246 від 29.10.2019 р. на суму 2 880,00 грн., № 1462 від 27.11.2019 р. на суму 2 880,00 грн. та № 70 від 20.01.2020 р. на суму 13 440,00 грн. ( а. с. 33-35 ), Покупцем перераховано на рахунок Постачальника загальну суму 21 600,00 грн. за продукти харчування (какао) на підставі договору від 10.09.2019 р. № 44/30.

За видатковими накладними № РН-0000022 від 11.09.2019 р. ( 2 400,00 грн.), № РН-0000024 від 24.10.2019 р. ( 2 880,00 грн.), № РН-0000031 від 25.11.2019 р. ( 2 880,00 грн.), № РН-0000034 від 19.12.2019 р. ( 13 440,00 грн. ) ( а. с. 89-92 ) Покупцем отримано товар какао на загальну суму 21 600,00 грн. за договором № 44/30 від 10.09.2019 р..

Відповідно до п. п. 1.1., 1.3, 4.1, 4.5. Статуту Комунального закладу Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою Захисник Запорізької обласної ради (нова редакція), затвердженого рішенням Запорізької обласної ради від 28.02.2008 №30, Ліцей є середнім загальноосвітнім навчальним закладом ІІІ ступеня з поглибленим вивченням програми допризовної підготовки юнаків; є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Запорізькій обласній раді (Уповноважений орган), а також за галузевою спрямованістю підвідомчим управлінню освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації. Ліцей є юридичною особою, має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, бути позивачем і відповідачем у судових інстанціях.

За змістом п.п. 11.1, 11.5, 11.5.1, 11.5.15., 11.5.16. Статуту Управління Ліцеєм здійснює начальник. Начальник Ліцею, зокрема, без доручення діє від імені Ліцею, представляє його інтереси у відносинах з юридичними та фізичними особами, укладає договори, тощо; несе персональну відповідальність за дотримання фінансової дисципліни згідно з чинним законодавством України; розпоряджається коштами та іншими цінностями відповідно до чинного законодавства та цього Статуту.

Контроль за фінансовою, а також за окремими сторонами діяльності Ліцею здійснюється управлінням освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації та відповідними органами в межах їх компетенції згідно з чинним законодавством України (п.12.3. Статуту).

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.08.2020 р. у справі № 336/3340/20 за наслідками розгляду об`єднаної справи про адміністративні правопорушення, пов`язані за корупцією, що надійшла від Управління стратегічних розслідувань в Запорізькій області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконуючого обов`язки начальника Комунального закладу Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради, на ОСОБА_1 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 3 400 грн. у дохід держави.

У вказаній постанові суду у справі № 336/3340/20 встановлено, що виконуючий обов`язки начальника Комунального закладу Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради Стрельников Микола Васильович згідно з п.п. а п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», приміткою до ст. 172-7 КУпАП є суб`єктом відповідальності за адміністративні правопорушення, передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, знаходячись за місцем своєї роботи в Комунальному закладі Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради за адресою: м. Запоріжжя, вул. Військбуд, буд. 570, в період з 28.08.2018 р. по 10.09.2019 р. вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів, що є порушенням п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції».

Так зокрема, 10.09.2019 р. ОСОБА_1 , діючи в умовах реального конфлікту інтересів, уклав між Комунальним закладом Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради та ФОП Лапіною Анною Миколаївною, яка є його близькою особою - донькою, Договір № 44/30 поставки товару - продуктів харчування ( какао порошок ) на суму 21 600 грн. 00 коп., а також, достовірно знаючи про наявність в його діях реального конфлікту інтересів, а саме: наявність суперечності між його приватним інтересом та службовими повноваженнями, що впливає на об`єктивність та неупередженість прийняття рішень, не повідомив Запорізьку обласну раду про наявність реального конфлікту інтересів при укладанні цього договору ( протоколи № 327, 328 про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією від 25.06.2020 р. за ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП ).

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.08.2020 р. у справі № 336/3340/20 набрала законної сили.

Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене, Перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в порядку ст. 53 ГПК України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Позивач: Національне агентство з питань запобігання корупції, за яким відкрито провадження у даній справі № 908/3582/21.

У позовній заяві прокурор зазначив, що з огляду на обставини, встановлені судом у справі № 336/3340/20 щодо порушення ОСОБА_1 вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» при укладенні від імені КЗ ЗОЛ «Захисник» ЗОР договору від 10.09.2019 р. № 44/30 з ФОП Лапіною А.М., такий правочин на підставі ч. 2 ст. 67 вказаного Закону, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним в судовому порядку. Одночасно в результаті визнання його недійсним мають бути застосовані правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України.

При цьому Прокурор зазначив, що невжиття Національним агентством з питань запобігання корупції, яке у даному випадку є суб`єктом владних повноважень, захисту інтересів держави, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, заходів щодо визнання недійсним договору, укладеного з порушенням вимог Закону України «Про запобігання корупції», і який суперечить інтересам держави та моральним засадам суспільства, свідчить про неналежне виконання таким органом своїх повноважень, у зв`язку із чим є обґрунтовані підстави для звернення прокурора до суду з даним позовом.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в порядку ст. 53 ГПК України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Національне агентство з питань запобігання корупції.

При цьому прокурор зазначив, що невжиття Національним агентством з питань запобігання корупції, яке у даному випадку є суб`єктом владних повноважень, захисту інтересів держави, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, заходів щодо визнання недійсним договору, укладеного з порушенням вимог Закону України «Про запобігання корупції», і який суперечить інтересам держави та моральним засадам суспільства, свідчить про неналежне виконання таким органом своїх повноважень, у зв`язку із чим є обґрунтовані підстави для звернення Прокурора до суду з даним позовом.

У ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 ст. 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 ст 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах ( висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 р. у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 р. у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах ( пункт 35 постанови від 27.02.2019 р. у справі № 761/3884/18 ). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо Позивач визначив стороною у справі певний орган ( пункт 27 постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).

У пункті 3 частини 1 ст. 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" ).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень ( абзаци 1- 3 частини 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3-5 ст. 53 ГПК України і частини 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої ст 1311 Конституції України з урахуванням практики ЄСПЛ свідчить, що Прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва Прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя ( пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України ).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має вияв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має вияв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не Прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави ( аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципомnovit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав Прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави Прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід Прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав Прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу ( пункт 70 постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц ). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив Прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту ( пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц ).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою Прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу Позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду Прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі Прокурор набуває статусу Позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Прокурор правомірно звернувся з позовом до господарського суду, оскільки органом уповноваженим захищати законні інтереси держави та територіальної громади у спірних правовідносинах залишається Національне агентство з питань запобігання корупції.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про запобігання корупції спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції це органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції.

В матеріалах справи міститься копія листа Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя від 22.10.2021 р. (а.с. 159-160), відповідно до якого прокурор, у зв`язку обставинами, встановленими постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.08.2020 р. у справі № 336/3340/20 щодо виявлення порушень вимог закону, допущених під час укладення та виконання договорів, що призвело до незаконного витрачання бюджетних коштів, звернувся до Національного агентства з питань запобігання корупції з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді та просив надати інформацію щодо обізнаності Позивача про наявність зазначеної постанови суду, щодо вжиття ним будь-яких заходів реагування за фактами встановленими судом, щодо планування звернення Позивачем до суду з позовами про визнання договорів недійсними та повідомлення причин у разі не звернення до суду.

На зазначений лист Департаментом з питань дотримання законодавств про конфлікт інтересів та обмежень щодо запобігання корупції Національного агентства з питань запобігання корупції надано відповідь за вих. № 31-02/80548-21 від 08.11.2021 р. ( а. с. 161 ), в якій зазначено про обізнаність щодо наявності рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.08.2021 р. у справі № 336/3340/20 та про внесення ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення. Разом із тим вказано, що повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції визначені у ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції» і не передбачають представництво в суді законних інтересів держави, зокрема, у разі завдання шкоди шляхом вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією. Національне агентство з питань запобігання корупції згідно з п. 5-6 ч. 1 ст. 12 даного Закону має право звертатися до суду з позовами щодо визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення. При цьому Агентство звертається до суду у разі виявлення відповідних підстав під час виконання покладених повноважень. Вказано, що Національне агентство не готувало та не планує здійснювати підготовку позову про визнання недійсними правочинів щодо яких зазначено у листі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя.

Відповідно до п. 56 частини першої ст. 12 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень, зокрема, має право: звертатися до суду із позовами (заявами) щодо визнання незаконними нормативно-правових актів, індивідуальних рішень, виданих (прийнятих) з порушенням встановлених цим Законом вимог та обмежень, визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення.

Також в матеріалах справи міститься лист прокуратури від 07.12.2021 р. № 57-1041625-21 з повідомленням Національного агентства з питань запобігання корупції в порядку частини 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про звернення до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним та стягнення коштів ( а. с. 48 ).

Як зазначалося раніше, оскаржуваним рішенням господарського суду позов Прокурора задоволено частково. Суд визнав недійсним договір на постачання продуктів харчування № 44/30 від 10.09.2019 р., укладений між Комунальним закладом Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою "Захисник" Запорізької обласної ради та Фізичною особою підприємцем Лапіною Анною Миколаївною, відмовивши у задоволенні іншої частини позову пов`язаною зі стягненням з відповідачів коштів у дохід держави.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається із прохальної частини апеляційної скарги, Прокурор просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі, при цьому з тексту самої апеляційної скарги вбачається, що доводи апеляційної скарги направлені на скасування рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог Прокурора, тобто пов`язаною зі стягненням з відповідачів коштів у дохід держави.

При цьому, колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині часткового задоволенні вимог ( визнаня недійсним договору на постачання продуктів харчування № 44/30 від 10.09.2019 р. ).

Суд першої інстанції у задоволенні вимог Прокурора пов`язаних зі стягненням з відповідачів коштів у дохід держави відмовив, що колегія суддів вважає помилковим, з огляду на таке.

Ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

За змістом ч.3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Закон України "Про запобігання корупції" визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Так, відповідно до ст. 67 Закону України "Про запобігання корупції", нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

Ст. 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Частиною 3 ст. 228 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.10.2021 р. у справі № 910/4089/20 зазначив, що ознаками недійсності господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку. І метою такого правочину є мета, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Згідно ч. 3 ст. 5 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Порушення норм Закону України Про запобігання корупції під час укладання оспорюваного договору, що встановлено постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.08.2020 р. у справі № 336/3340/20 є порушенням правового господарського порядку. Отже укладений між відповідачами оспорюваний договір суперечить інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання його недійсним.

При цьому колегія зазначає, що матеріали справи не містять доказів прийняття будь-яких дій ФОП Лапіною А.М. або Стрельниковим М.В. з метою врегулювання конфлікту інтересів.

ФОП Лапіна А.М., укладаючи оспорюваний договір, усвідомлювала, що від імені Покупця діє її батько, який є керівником КЗ "Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою "Захисник" ЗОР.

У зв`язку з наведеним колегія суддів не погоджується з рішенням господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Щодо досліджуваної справи, за поставлені ФОП Лапіною Анною Миколаївною продукти харчування КЗ "Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою "Захисник" Запорізької обласної ради сплатив 21 600,00 грн..

Оскільки, кошти в сумі 21 600,00 грн. сплачено Відповідачем -1 на підставі правочину, який визнано судом недійсним на підставі того, що останній суперечить інтересам держави і суспільства, при наявності умислу у обох сторін, оскільки правочин виконано на зазначену суму обома сторонами, колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення з ФОП Лапіної Анни Миколаївни та КЗ "Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою "Захисник" ЗОР в дохід держави по 21 600,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Оскільки продукти харчування на суму 21 600,00 грн., отримані Відповідачем -1, неможливо повернути, так як вони були спожиті, то стягненню у дохід держави підлягає сума 21 600,00 грн., що й передбачено ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Мотивуючи відмову у застосуванні наслідків недійсності правочину Господарський суд зазначив, що зі змісту заявленого позову також не вбачається, що його подано на захист порушених матеріальних інтересів держави при недотриманні при вчиненні правочину визначеного законодавством принципу максимальної ефективності, невигідності його умов для держави, наявності понесених державою збитків внаслідок укладення правочину, в позові відсутнє обґрунтування неефективності використання коштів.

Колегія суддів звертає увагу, що Прокурор, обгрунтовуючи порушення інтересів держави, посилався на Закон України Про основи національної безпеки України, відповідно до ст.1 якого боротьба з корупцією є одним із елементів національної безпеки та на Конвенцію ООН проти корупціїї від 31.10.2003 р. і зазначав, що вчинення корупційних діянь шкодить не лише зовнішнім інтересам держави, підриваючи її міжнародний авторитет, а й завдає збитків її економічним інтересам, шляхом пониження інвестиційної привабливості, перевитрачання бюджетних коштів шляхом закуповування продукції за завищеними цінами, деформує моральні основи суспільства.

Колегія суддів погоджується з доводами Скаржника, що оскільки укладений між відповідачами правочин суперечить інтересам держави і суспільства, то наслідком його недійсності є вимоги ч. 3 ст. 228 ЦК України.

З урахуванням наведеного апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду частковому скасуванню.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду в частині відмови у задоволені позовних вимог Прокурора - зазначеним вимогам не відповідає.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом в частині відмови у задоволені позовних вимог Прокурора допущено невірне застосування норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог має бути скасоване, а в позові задоволено.

10. Судові витрати.

Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв`язку зі частковим скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційних скарг, судові витрати, понесені Скаржником, підлягають відшкодуванню та покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволеної апеляційної скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.09.2022 р. у справі № 908/3582/21 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір на постачання продуктів харчування № 44/30 від 10.09.2019 р., укладений між Комунальним закладом Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою Захисник Запорізької обласної ради та Фізичною особою підприємцем Лапіною Анною Миколаївною

Стягнути з Фізичної особи- підприємця Лапіної Анни Миколаївни отриманих на підставі договору № 44/30 від 10.09.2019 р. коштів, в розмірі 21 600,00 грн. у дохід держави, про що видати наказ.

Стягнути з Комунального закладу Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради вартості поставленого на підставі договору № 44/30 від 10.09.2019 р. коштів в розмірі 21 600,00 грн. у дохід держави, про що видати наказ.

Стягнути з Комунального закладу Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя суму 2 270 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору, про що видати наказ.

Стягнути з Фізичної особи- підприємця Лапіної Анни Миколаївни на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя суму 2 270 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору, про що видати наказ."

Стягнути з Комунального закладу Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» Запорізької обласної ради на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя 1 702 грн. 50 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду, про що видати наказ.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Лапіної Анни Миколаївни на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя 1 702 грн. 50 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду, про що видати наказ.

Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.

Повний текст постанови складено 06.02.2023 р.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

СуддяЕ.В. Орєшкіна

СуддяО.В. Березкіна