Ухвала

від 03.02.2023 по справі 923/1102/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 923/1102/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеленгосп - Херсон» (далі - ТОВ «Зеленгосп - Херсон», скаржник)

на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022

у справі №923/1102/21

за позовом Акціонерного товариства «Херсонобленерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеленгосп - Херсон»

про стягнення 144 245,12 грн вартості необлікованої електричної енергії,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Зеленгосп - Херсон» 13.01.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №923/1102/21; в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Крім того, в прохальній частині касаційної скарги скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження та зупинити виконання оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 16.01.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №923/1102/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ТОВ «Зеленгосп - Херсон» 14.12.2022 вже зверталося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №923/1102/21.

У поданій вперше касаційній скарзі ТОВ «Зеленгосп - Херсон» зазначав про наявність випадку для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у малозначній справі, який передбачений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Окремо скаржник посилався на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначав, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03.08.2021 у справі №910/5998/20, від 20.09.2021 у справі №911/1122/20 тощо, щодо застосування підпункту 8.2.5 ПРРЕЕ; та на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме абзацу 2 пункту 8.4.1 ПРРЕЕ.

Водночас, ухвалою Верховного Суду від 23.12.2022 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Зеленгосп - Херсон» на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №923/1102/21 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню з тих підстав, що дана справа є малозначною, а скаржник не навів випадків передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України щодо необхідності відкриття касаційного провадження у справі.

Приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України визначено процесуальне обмеження щодо повторної подачі касаційної скарги після відмови у відкритті касаційного провадження на те саме судове рішення та є загальним для всіх суб`єктів, що також узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, Суд враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Скаржник у касаційній скарзі поданій вдруге зазначає той самий випадок для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у малозначній справі, який передбачений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та також й окремо посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, та зазначає, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03.08.2021 у справі №910/5998/20, від 20.09.2021 у справі №911/1122/20 тощо, щодо застосування підпункту 8.2.5 ПРРЕЕ; та на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме абзацу 2 пункту 8.4.1 ПРРЕЕ. При цьому додатково у касаційній скарзі поданій вдруге, наводить справи у яких, за його переконанням, також однаковий предмет розгляду та подібні обставини з даною справою, однак апеляційним судом здійснено неоднакове (не єдине) застосування положень пункту 8.2.6 ПРРЕЕ до правовідносин, які виникли між їх учасниками, а саме постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 у справі №905/696/21, від 09.09.2021 у справі №905/192/21, постанову Північного апеляційного господарського суду у справі №911/2033/21 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду у справах №906/732/20, №902/1102/20.

Проте, Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а відтак застосування критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі поданої вперше не зазначив наявності і виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи, тоді як можливість реалізувати свої процесуальні права та межі їх реалізації залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Крім того, як було зазначено вище, наведені у цій касаційній скарзі, як і вперше поданій скарзі, ТОВ «Зеленгосп - Херсон» зазначає про наявність випадку для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у малозначній справі, який передбачений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України також окремо посилався на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначав, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03.08.2021 у справі №910/5998/20, від 20.09.2021 у справі №911/1122/20 тощо, щодо застосування підпункту 8.2.5 ПРРЕЕ, Судом до уваги не приймаються, з огляду на таке.

Необхідність відкриття касаційного провадження у справі скаржник обґрунтовує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші випадки для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

При цьому посилання скаржника у касаційній скарзі на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України не є доводом, який у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Посилання скаржника, що Суд не зв`язний пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України та має відкрити касаційне провадження попри наявну ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження з посиланням на постанову Верховного Суду від 25.02.2022 у справі №903/357/21 судом до уваги не беруться, адже в цій частині доводи є абстрактними і непереконливими у контексті Верховного Суду, як суду «права» переглянути справу.

Разом з тим Суд вважає за необхідне зазначити про те, що правилами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України касаційному суду приписано імперативно відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Оскільки конструкцією вказаної норми встановлено імперативне правило щодо наслідків повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на теж саме судове рішення, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, то відмова у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, не є реалізацією дискреції, а є виконанням судом процесуального обов`язку.

Пункт 3 частини першої статті 293 ГПК України не передбачає для суду касаційної інстанції можливості альтернативно обирати варіант дій та вирішувати про застосування чи не застосування цих положень процесуального закону на власний розсуд.

Відповідно, у випадку повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на те ж саме судове рішення, зокрема, якщо є ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, суд касаційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.

Таку правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі №903/682/21 відповідно до якої Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.08.2022 у справі № 903/357/21 щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.

Отже, наявна підстава, що виключає можливість розгляду по суті його повторної касаційної скарги на ті ж самі судові рішення.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Зеленгосп - Херсон» рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки ухвалою Верховного Суду від 23.12.2022 вже відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи на це саме судове рішення.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у Верховного Суду підстав для розгляду клопотань скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали та зупинення виконання оскаржуваних рішень зі справи немає.

Керуючись статтею 234, пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеленгосп - Херсон» на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №923/1102/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос