Рішення

від 06.12.2022 по справі 761/38172/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/38172/20

Провадження № 2/761/2843/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Пономаренко Н.В.

за участю секретаря Бражніченко І.О.

представників позивача Олексієнка О.В. , Філатової О.С.

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в загальному провадженні цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК «Срібна вежа» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-Плюс», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шкрібляк Катерина Павлівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, -

в с т а н о в и в :

в листопаді 2020 року позивач ОСББ «ЖК Срібна Вежа» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із вказаним позовом та просив, а саме: визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на групу приміщень АДРЕСА_2, серія та номер №ДМП- (313)-14 НП, виданий 06.03.2019 року, укладений між ТОВ «Граніт-Плюс» та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 07.07.2018 року установчими зборами багатоквартирного будинку ЖК «Срібна Вежа» прийнято рішення про створення ОСББ «ЖК Срібна Вежа», затверджено статут підприємства, обрано правління, ревізійну комісію об`єднання та надано повноваження представникам щодо державної реєстрації ОСББ. 02.08.2017 року ОСББ «ЖК Срібна Вежа» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі -КМНО) Шерібляк К.П. на підставі оспорюваного договору, довідки про повну оплату майнових прав від 06.06.2019 року, виданої ТОВ «Граніт-Плюс»,Акту приймання-передачі майнових прав від 06.06.2019 року, видавникТОВ «Граніт-Плюс», довідки про повне фінансування групи приміщень від 06.06.2019 року, виданої ТОВ «Граніт-Плюс», Акту приймання-передачі приміщень від 06.06.2019 року, видавник ТОВ «Граніт-Плюс», витягу з переліку інвесторів групи приміщень від 06.06.2019 року, видавник ТОВ «Граніт-Плюс», зареєстровано право власності на нерухоме майно: група приміщень АДРЕСА_2, загальною площею 149,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 .

Також позивач зазначив у позові, що відповідно до технічної документації зазначені приміщення входять до складу підземного паркінгу та являються технічними приміщеннями для його обслуговування, а тому є сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку.

Оскільки вказані приміщення являються власністю співвласників ОСББ «ЖК Срібна Вежа», позивач вважає,що укладання оспорюваного договору без відома та дозволу співвласників багатоквартирного будинку є грубим порушенням вимог чинного законодавства, тобто договір укладений неуповноваженою особою, так як позивач не уповноважував ТОВ «Граніт-Плюс» укладати оспорюваний договір щодо продажу майнових прав на нерухоме майно, яке є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку.

Позивач вважає, що нежитлові приміщення на які відповідачі набули право власності, в розумінні ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» є допоміжними приміщеннями, а тому відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирного будинку є співвласниками цих приміщень.

За таких обставин, позивач вважає, що оспорюваний договір відповідно до ст. 228 ЦК України, є таким, що порушує публічний порядок, оскільки він був спрямований на порушення прав співвласників ОСББ «ЖК Срібна Вежа» шляхом незаконного продажу їх майна. Також вважає, що оскільки оспорюваний договір не був нотаріально посвідчений, а тому, відповідно до ст. 220 ЦК України, він є нікчемним.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15.01.2021 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, встановлено процесуальний строк для подання заяв по суті справи.

17.03.2021 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_7 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що, виходячи із змісту ст. 657 ЦК України, обов`язку посвідчувати нотаріально договори купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно чинне законодавство не містить. Вважає, що, виходячи з положень ст. 331 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 9 ст. 14 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані в багатоквартирному будинку, на підставі договорів купівлі-продажу майнових прав на такі об`єкти, укладених після введення в експлуатацію будинку, не суперечить законодавству.

Також відповідач зазначив, що до позовної заяви позивач долучив технічний паспорт приміщень громадського призначення, вбудованих в житловий будинок, група приміщень АДРЕСА_2 від 03.03.2015 року, з назви якого вбачається, що група приміщень АДРЕСА_2 не є допоміжним приміщенням, а є приміщеннями громадського призначення, вбудованим в житловий будинок, тобто нежилим приміщенням. Відповідач, посилаючись на ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки» таДБН В.2.2-9-2009 «Громадські будинки та споруди», також зауважив, що приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок, не є та не можуть бути технічним приміщенням, а отже, не можуть бути у спільній власності співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідач вважає твердження позивача, що спірний договір порушує публічний порядок, безпідставними, оскільки спірний договір стосується приватно-правових відносин забудовника та фізичних осіб - покупців майна, не несе небезпеки інтересів держави і суспільства загалом, не стосується суттєвих основ правопорядку, а у сторін договору відсутня вина в намірі порушити суспільний порядок, а тому не порушує та не може порушувати публічний порядок.

25.03.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Так, позивач зазначив, що оспорюваний договір укладений 06.03.2019 року та відповідно до ст. 657 ЦК України (в редакції, яка діяла на той час) підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню. Крім того, вказав, що відповідно до технічної документації та плану благоустрою група приміщень АДРЕСА_2 є технічними, а саме для обслуговування підземного паркінгу та є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25.05.2021 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Граніт-Плюс» та третя особа приватний нотаріус КМНО Шкрібляк К.П. в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися в установлений законом порядок, від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 03.03.2016 року новозбудований будинок АДРЕСА_1 був введений в експлуатацію, що підтверджується сертифікатами серія IV №165160711649, серія IV №165160711656, які видані Державною архітектурно-будівельною інспекцією України. Замовником об`єкта є ТОВ «Граніт-Плюс».

07.07.2018 року установчими зборами багатоквартирного будинку ЖК «Срібна Вежа» за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 прийнято рішення про створення ОСББ «ЖК Срібна Вежа», затверджено статут підприємства, обрано правління, ревізійну комісію об`єднання та надано повноваження представникам щодо державної реєстрації ОСББ. 02.08.2017 року ОСББ «ЖК Срібна Вежа» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до протоколу №2 загальних зборів ОСББ «ЖК Срібна Вежа» від 13.12.2018 року загальними зборами прийнято рішення про прийняття в управління ОСББ «ЖК Срібна Вежа» багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та розпочати таке управління не пізніше 01.04.2019 року.

06.03.2019 року між ТОВ «Граніт-Плюс» та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 укладено договір №ДМП-(313)-14НП купівлі-продажу майнових прав на групу приміщень, згідно якого покупці придбали майнові права на групу приміщень АДРЕСА_2, яка згідно з даними технічного паспорта приміщень громадського призначення, вбудованих в житловий будинок АДРЕСА_1 - група приміщень АДРЕСА_2, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 03.09.2015 року, загальною площею 149,3 кв.м., знаходиться у підвалі 2 рівня літ «А» будинку.

Із змісту спірного договору, а саме з п. 1.3 та Специфікації на об`єкт будівництва та об`єкт нерухомості, яка є додатком №1 до цього договору, вбачається, що майнові права на об`єкт нерухомості, зокрема, група приміщень АДРЕСА_2, яка розташованаза адресою: АДРЕСА_1 , належить продавцю на підставі договору підряду №17/09-10-Б36А на виконання робіт по будівництву об`єкта «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 », укладеного 17.09.2010 року між ТОВ «Гранті-Плюс» та ТОВ «Будівельно-консалтингова фірма «Граніт».

Згідно витягів державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, які знаходяться на а.с 72-77 т.1, державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Шкрібляк К.П. було зареєстровано за ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 право власності на об`єкт нерухомості - група приміщень АДРЕСА_2, загальною площею 149,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із зазначених витягів, право власності за відповідачами зареєстровано на підставі договору №ДМП-(313)-14НП купівлі-продажу майнових прав на групу приміщень від 06.03.2019 року, довідки про повну оплату майнових прав №19-3д/17/2-18 від 06.06.2019 року, виданої ТОВ «Граніт-Плюс», Акту приймання-передачі майнових прав від 06.06.2019 року за підписом відповідачів, довідки про повне фінансування будівництва групи приміщень №19-3д/17/2-17 від 06.06.2019 року, виданої ТОВ «Граніт-Плюс», Акту приймання-передачі групи приміщень від 06.06.2019 року за підписом відповідачів, витягу з переліку інвесторів груп приміщень №19-3/17/2-24 від 06.06.2019 року за підписом директора ТОВ «Гранті-Плюс».

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, відповідачі набули право власності на об`єкт нерухомості - групу приміщень АДРЕСА_2, загальною площею 149,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , післяприйняття нерухомого майна до експлуатації відповідно до договору №ДМП-(313)-14НП купівлі-продажу майнових прав на групу приміщень від 06.03.2019 року, який став одним із підстав для державної реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно. Тобто, право власності було набуто відповідачами з урахуванням вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України.

Разом з цим, позивач заперечує правомірність набуття права власності відповідачами на нерухоме майно, яке є предметом спірного договору, вважаючи, що: 1) нежитлові приміщення на які відповідачі набули право власності, є допоміжними приміщеннями, а тому відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирного будинку є співвласниками цих приміщень, а укладання оспорюваного договору без їх відома та дозволу є грубим порушенням вимог чинного законодавства, тобто договір укладений неуповноваженою особою, так як позивач не уповноважував ТОВ «Граніт-Плюс» на укладання цього договору; 2) виходячи із положення ст. 228 ЦК України, спірний договір порушує публічний порядок, оскільки він був спрямований на порушення прав співвласників ОСББ «ЖК Срібна Вежа» шляхом незаконного продажу їх майна; 3) спірний договір не був нотаріально посвідчений, а тому, відповідно до ст. 220 ЦК України, він є нікчемним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вже зазначалося вище, позивач вважає, що група приміщень АДРЕСА_2, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , має статус допоміжного приміщення.

Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до п. 7 Розділу VIII«Нумерація квартир (кімнат, жилих блоків, секцій у гуртожитках) та інших приміщень» Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127 (далі - Інструкція №127), житлові та допоміжні приміщення нумеруються арабськими цифрами - окремо кожна квартира (група нежитлових приміщень, машино-місць) у порядку руху за годинниковою стрілкою, починаючи від входу. Нумерація сходових кліток та інших допоміжних приміщень спільного загальнобудинкового користування та неопалюваних приміщень позначається римськими цифрами.

Як видно з наявних в матеріалах справи в технічному паспорті приміщень громадського призначення, вбудованих в житловий будинок, група приміщень АДРЕСА_2 , виданий 03.09.2015 року КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», плану приміщень приміщення громадського призначення, вбудованих в житловий будинок, та експлікації, група приміщень АДРЕСА_2 віднесена до нежитлових приміщень та відповідно пронумерована арабськими цифрами, а місця загального користування на плані виділені окремо, шляхом позначення їх римськими цифрами.

Крім того, в технічному паспорті наявний журнал підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями, в якому підраховано площі окремо за видами приміщень-машино-місцями, нежитловими приміщеннями та місцями загального користування. Відповідно до вказаного журналу група приміщень АДРЕСА_2 віднесена до нежитлових приміщень та не включена до переліку місць загального користування. При цьому місця загального користування в журналі відокремлені в окремий список з позначенням їх римськими цифрами.

Дослідивши технічну документацію будинку АДРЕСА_1 та, врахувавши вимоги Інструкції №127, суд приходить до висновку, що група приміщень АДРЕСА_2, загальною площею 149,3 кв.м., є нежитловим приміщенням, тобто, приміщенням громадського призначення, вбудованим в житловий будинок, а не допоміжним приміщенням так як це стверджує позивач. Таким чином, на вказане нежитлове приміщення не розповсюджується положення ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Стосовно доводів позивача, що спірний договір не був нотаріально посвідчений, а тому, відповідно до ст. 220 ЦК України, він є нікчемним, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною 2 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

У листі від 27.11.2013 року №Ч-3561-05 Державна реєстраційна служба України надала роз`яснення з питань, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого, зокрема, законодавством не передбачено обов`язкового нотаріального посвідчення договору про перехід майнових прав на нерухоме майно, такий договір може бути засвідчений нотаріально лише за бажанням його сторін.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №401/3856/16 на яку посилається позивач у позовній заяві стосується попереднього договору, порядок та форма укладання якого передбачена ст. 635 ЦК України. Тобто, попередній договір та договір купівлі-продажу майнових прав не є тотожними правочинами, їх укладання та виконання регулюється різними нормами законодавства, а тому правовий висновок у вищезазначеній постанові не можу бути застосований при вирішенні даного спору.

Таким чином, чинне законодавство не містить жодних спеціальних вимог щодо форми купівлі-продажу майнових прав на нерухомість. З цього випливає, що нотаріальне посвідчення таких договорів законодавцем прямо не вимагається і може бути здійснено за бажанням сторін договору, а тому твердження сторони позивача, що при укладанні спірного договору було порушено вимоги ч. 1 ст. 220 ЦК України, є безпідставними і такими, що оцінюється судом критично.

Позивач, посилаючись на ст. 228 ЦК України, вважає, що спірний договір порушує публічний порядок, оскільки він був спрямований на порушення прав співвласників ОСББ «ЖК Срібна Вежа» шляхом незаконного продажу їх майна.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року передбачено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК, а саме: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також у вказаному пункті Пленум Верховного Суду України зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ( 254к/96-ВР )); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Щодо правочинів, які порушують публічний порядок, Верховний Суд у постанові від 02.07.2020 року у справі №910/4932/19 виклав правову позицію, відповідно до якої, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Також Верховний Суд підкреслив, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України підлягає з`ясуванню чи мали намір порушити публічний порядок сторони або одна із сторін правочину.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд прийшов до висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що сторони оспорюваного правочину мали намір порушити публічний порядок або вчинити його з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а також на порушення прав співвласників багатоквартирного будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Натомість встановлено, що спірний договір, який укладений після введення в експлуатацію багатоквартирного будинку,вчинений у відповідності до вільного волевиявлення сторін, оскільки на момент його вчинення сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору.

В даному випадку суд погоджується з твердження відповідача ОСОБА_7 , що спірний договір не порушує та не може порушувати публічний порядок, оскільки стосується приватно-правових відносин забудовника та фізичних осіб - покупців майна, не несе небезпеки інтересів держави і суспільства загалом, не стосується суттєвих основ правопорядку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином інші доводи сторін не впливають на вищевказані висновки суду .

З огляду на наведене, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову та визначеного позивачем суб`єктним колом відповідачів, враховуючи, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не відповідають вимогам чинного законодавства, тому суд відмовляє в задоволенні позову повністю.

Щодо розподілу судових витрат, то суд керується правилами п.2 ч.1 ст. 141 ЦПК України відповідно якого судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 209, 215, 220, 228, 328, 331, 656, 657 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітет будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127, ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 95, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

в задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК «Срібна вежа» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-Плюс», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шкрібляк Катерина Павлівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст складений 04.02.2023.

Суддя: