Постанова

від 06.02.2023 по справі 161/11801/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/11801/22 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/172/23 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що наказом відповідача Комунального підприємства (далі КП) «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки» від 27 травня 2021 року № 78-ос її з 31 травня 2021 року було звільнено з роботи з посади логопеда у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач зазначала, що при звільненні з роботи їй виплачено вихідну допомогу та грошову компенсацію за 25 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 16 серпня 2020 року по 31 травня 2020 року. За час роботи в закладі вона щорічно використовувала відпустку повної тривалості терміном 56 календарних дні.

Позивач також вказувала, що за період роботи з 16 серпня 2020 року по 15 серпня 2021 року вона використала 19 календарних днів відпустки, однак за 12 календарних днів невикористаної відпустки відповідачем їй не виплачену грошову компенсацію.

Вважає, що розмір компенсації за невикористану відпустку має складати 5 614 грн 47 коп., а оскільки з нею розрахунок при звільненні не був повністю проведений, то відповідач зобов`язаний також сплатити їй середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача КП «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки» на свою користь 5 614 грн 47 коп. грошової компенсації за 12 календарних днів невикористаної відпустки та 93 625 грн 53 коп. середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач КП «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки» просив апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у цій справі є 06 лютого 2023 року - дата складення повного судового рішення.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 16 серпня 1989 року по 31 травня 2021 року працювала на посаді логопеда КП «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки», що підтверджується копією її трудової книжки (а.с.9, 10).

Наказом відповідача КП «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки» від 27 травня 2021 року № 78-ос позивача ОСОБА_1 з 31 травня 2021 року було звільнено з роботи з посади логопеда у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.13).

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про відпустки» визначено, що державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Стаття 2 Закону України «Про відпустки» встановлює беззастережно право на відпустки громадян України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Кабінетом Міністрів України 14 квітня 1997 року прийнято постанову №346, якою затверджено Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.

Статтею 83 КЗпП України та ст. 24 Закону «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією.

Як встановлено судом, відпрацьований робочий рік позивача ОСОБА_1 , за який їй надавалася щорічна основна відпустка тривалістю 56 календарних днів, обраховувався з дати її прийняття на роботу 16 серпня 1989 року. За попередні періоди роботи вона повністю використала щорічні основні відпустки. Фактично відпрацьованим робочим часом позивача ОСОБА_1 є період з 16 серпня 2020 року по 31 травня 2021 року, за який їй було надано 44 дні щорічної основної відпустки, 19 днів з яких вона використала, а за 25 днів відповідачем їй у повному розмірі була виплачена грошова компенсація.

Отже, відповідач правомірно визначив та нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 16 серпня 2020 року по 31 травня 2021 року у кількості 25 календарних днів. Водночас період роботи з 01 червня 2020 року по 15 серпня 2021 року не є фактично відпрацьованим часом, за який позивач ОСОБА_1 могла бути надана відпустка, а тому вона не набула права на 12 днів відпустки, за які, як вона вважає, відповідач не виплатив їй грошову компенсацію.

У зв`язку з наведеним суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за 12 днів щорічної відпустки та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.

Наведені позивачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинамиі не впливають на законність рішення суду.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, є подібними доводам, які викладені у позовній заяві, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: