Постанова

від 01.02.2023 по справі 380/764/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 380/764/21 пров. № А/857/14947/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Шинкар Т. І.,

за участю секретаря судового засідання Доморадової Р. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року, ухвалене суддею Гавдиком З. В. об 14:59 год у м. Львові, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

16.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 05.01.2021 № 00000030901.

В обґрунтування позовних вимог вказує на протиправність застосування до нього штрафних санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки зафіксовані у акті перевірки висновки, на підставі який воно прийнято, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, так як переміщення пального у спеціалізованому резервуарі без отримання ліцензії не суперечить вимогам статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі Закон №481).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове - про задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує обставинами, викладеними у позовній заяві, а також тим, що суд першої інстанції не дослідив та не перевірив належним чином обставин, викладених у позовній заяві, які спростовують висновки контролюючого органу про зберігання ним пального за відсутності відповідної ліцензії. Звертає увагу, що вирішуючи даний спір суд першої інстанції не врахував висновки і мотиви Верховного Суду, викладені у постанові від 15.04.2022 у даній справі, які відповідно до частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковими для суду при новому розгляді справи, вдався до оцінки безпредметності та нереальності господарських операцій і зробив безпідставний висновок, що придбане та доставлене пальне позивач зберігав без відповідної ліцензії у резервуарі, незважаючи на відсутність доказів наявності у позивача в період з 03.04.2020 по 13.05.2020 цистерн чи ємностей. Зазначає, що отримане від ПП «ОККО-Бізнес Контракт» пальне не зберігалось позивачем, а за допомогою орендованого у ПП «Агрофірма «Лугове» транспортного засобу марки Камаз, типу ПАЛИВОЦИСТЕРНА-С, в день придбання переміщувалось в паливні баки автомобілів, належних позивачу на праві власності та користування, з метою ведення власної господарської діяльності (КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний).

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.

Представники скаржника в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти вимог апеляційної скарги, покликаючись на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просила відмовити в її задоволенні.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТзОВ «Марта-Транс» зареєстроване як юридична особа 09.10.2019, основним видом діяльності якого є КВЕД 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт».

На підставі наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 24.11.2020 №4537-ПП та направлень від 25.11.2020 № 7119 і № 7130 посадовими особами відповідача проведено фактичну перевірку ТзОВ «Марта-Транс», за результатами якої складено акт перевірки від 07.12.2020 №13/2393/09.01/43279030, який містить висновок про порушення останнім вимог частини першої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального», а саме: зберігання пального за відсутності ліцензії на право зберігання пального виключно для власних потреб.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.01.2021 №00000030901 про застосовання до позивача штрафних санкцій в розмірі 500000 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з оренди транспортних засобів, в тому числі Паливоцистерни, що спростовує доводи позивача про те, що в день придбання палива ним заправлялись наявні у позивача шість автомобілів за допомогою Паливоцистерни, сукупний об`єм паливних баків цих шести автомобілів по суті відповідав об`єму придбаного палива. Зроблено висновок, що позивач на час спірних правовідносин без фактичного використання відповідного резервуара (для зберігання пального) не міг використати за один день пальне в кількості 4525 л для трьох власних автомобілів, відповідно таке придбане та доставлене пальне позивач зберігав без відповідної ліцензії у резервуарі в порушення вимог законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбачені чинним законодавством.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його таким, що зроблений без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі Закон № 481/95-ВР).

У статті першій цього Закону надано визначення таких термінів:

місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

За змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі здійснення суб`єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, такому суб`єкту господарювання необхідно буде отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом № 481/95-ВР, коли така ліцензія не отримується.

Отже, обставина здійснення суб`єктом господарювання діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, для цілей перевірки наявності правових підстав для притягнення до відповідальності за відсутність ліцензії на право зберігання пального входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору.

Діяльність суб`єкта господарювання зі зберігання пального у місці, яке не підпадає під винятки, передбачені статтею 15 Закону № 481/95-ВР та Податковим кодексом України, без наявності відповідної ліцензії утворює склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 грн. Такі штрафні санкції застосовуються податковим органом у випадку виявлення під час проведення фактичної перевірки складу податкового правопорушення, передбаченого Законом № 481/95-ВР, що має бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.

Як встановлено з матеріалів справи, для здійснення господарської діяльності з вантажного автомобільного транспорту ТзОВ «Марта-Транс» має у власності три вантажні автомобілі (згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 марки Volvo моделі FH 13.440 спеціалізований вантажний спеціалізований сідловий тягач-Е з об`ємом паливного баку 1180 л; згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 марки Volvo моделі FH 13 спеціалізований вантажний спеціалізований сідловий тягач-Е з об`ємом паливного баку 960 л; згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 марки Volvo моделі FH 13.440 спеціалізований вантажний спеціалізований сідловий тягач-Е з об`ємом паливного баку 1170 л), а також орендує три транспортні засоби (марки Volvo моделі FH 12.460 д.н.з НОМЕР_4 з об`ємом паливного баку 960 літрів; марки DАF моделі FТ СF85.430 д.н.з НОМЕР_5 з об`ємом паливного баку 1080 літрів; марки Volvo моделі FH 440 д.н.з. НОМЕР_6 з об`ємом паливного баку 1080 літрів).

Тобто паливні баки належних позивачу транспортних засобів вміщають 6430 л.

22.11.2019 між ТзОВ «Марта-Транс» (покупець) та ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №43ДГ-16985/19, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати згідно з накладної нафтопродукти, масла (мастила) та автохімію у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість).

На виконання умов вказаного договору ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ» здійснило поставку дизельного пального позивачу в кількості по 4525 л відповідно до накладних від 02.04.2020 № 43ДГ-16985/19 9100674084, від 28.04.2020 №43ДГ-16985/19 9101451179, від 13.05.2020 №43ДГ-20293/20 - 9101944787 за адресою: Львівська область, Золочівський район, с. Ясенівці.

Як стверджує позивач, з метою здійснення безпосередньої заправки автомобілів було орендовано у ПП АГРОФІРМА «ЛУГОВЕ» транспортний засіб марки КАМАЗ, модель 4310, 1989 року випуску, тип ТЗ ІІАЛИВОЦИСТЕРНА-С, який має об`єм 7010 л і оснащений заправною колонкою. Відтак, придбане пальне одразу після поставки відвантажувалось шляхом переміщення (заправки) в баки власних та орендованих транспортних засобів для здійснення господарської діяльності, а паливозаправник (бензовоз) повертався орендодавцю.

В підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору оренди від 01.04.2020 № 01/04/20-1, актів прийому-передачі транспортного засобу від 03.04.2020, від 28.04.2020 та від 13.05.2020, товарно-транспортних накладних від 03.04.2020, від 28.04.2020 та від 13.05.2020, накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) дизельного палива.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем доведено, що придбане ним дизельне паливо не зберігалось ні в орендованому транспортному засобі-бензовозі, ні в резервуарах, як вказано контролюючим органом в акті перевірки, а в той же день з орендованого транспортного засобу переміщувалось в паливні баки належних позивачу автомобілів з метою ведення власної господарської діяльності.

При цьому, апеляційний суд погоджується з доводами позивача, що суб`єкт господарювання не повинен отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке пальне було завантажене у паливні баки транспортних засобів.

Крім цього, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2022 у справі № 260/3859/20, під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону № 481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.

Дослідженням акта перевірки у цій справі, встановлено, що у ньому зафіксовано обставини придбання позивачем пального і міститься посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного пального, а також наявність у позивача резервуара ємністю 9500 л.

Однак безпосередньо в акті перевірки відповідачем не зазначено жодних відомостей про інвентаризацію пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, як і не досліджено спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), а покликання на резервуар ємністю 9500 л до уваги судом не береться, оскільки такий резервуар позивач отримав в користування від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 15.05.2020 №14/05/20-1 лише 14.05.2020, тобто після отримання пального згідно накладних від 03.04.2020, 28.04.2020, 13.05.2020 і напередодні отримання ліцензії на зберігання пального від 15.05.2020.

Апеляційний суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання і після такого придбання отримання в користування резервуару, а тому невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем зберігання пального, часу такого зберігання та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Водночас, у цій справі висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону №481/95-ВР ґрунтуються виключно на аналізі первинної документації щодо придбання та подальшого використання у власній господарській діяльності нафтопродуктів. Фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення фактичної перевірки не встановлював. Разом з тим, сам факт поставки пального на користь позивача, що останнім не заперечується, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії. Поряд з цим, в акті перевірки не відображено відомостей про інвентаризацію пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), тощо. Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР.

Враховуючи викладене, а також відсутність доказів проведення посадовими особами контролюючого органу замірів об`єму рідини в резервуарі під час перевірки чи зняття фактичних залишків паливно-мастильних матеріалів, апеляційний суд вважає безпідставним висновок контролюючого органу про зберігання позивачем пального без наявності ліцензії.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що висновки контролюючого органу, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, ґрунтуються виключно на припущеннях.

Натомість, суд першої інстанції вдався до дослідження реальності господарських операцій позивача щодо оренди транспортних засобів, при тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято за результатами фактичної перевірки, яка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). В той час, як нереальність господарських операцій може бути предметом документальної перевірки та жодним чином не впливає на встановлення чи перевірку обставин зберігання пального без наявності ліцензії.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Колегія суддів звертає увагу на те, що застосування штрафних санкцій (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі «Щокін проти України» (п. 49) Європейський суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом, а будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Отже, контролюючим органом безпідставно застосовано до позивача фінансові санкції оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, відтак, таке підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

За наведених обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України це є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про задоволення позову.

Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, позивач за подання позовної заяви, виходячи з ціни позову, сплатив судовий збір 7500 грн, за подання касаційної скарги 15000 грн судового збору та за подання апеляційної скарги 11250 грн.

Враховуючи викладене, а також те, що заявлений ТзОВ «Марта-Транс» позов є підставним та підлягає задоволенню, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області судових витрат в розмірі 33750 грн.

Керуючись статтями 310, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 380/764/21 скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 05 січня 2021 року № 00000030901.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ ВП 43968090, місцезнаходження: вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» (код ЄДРПОУ 43279030, місцезнаходження: вул. Садова, 7, кв. 3, с. Ясенівці, Золочівський район, Львівська область, 80750) судові витрати в розмірі 33750 (тридцять три тисячі сімсот п`ятдесят) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 06.02.2023