Постанова

від 02.02.2023 по справі 904/1404/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2023 року м.Дніпро Справа № 904/1404/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кузнецова В.О., Чередко А.Є,

секретар судового засідання Мацекос І.М.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2022 (суддя Панна С.П.)

у справі № 904/1404/22

за позовом Публічного акціонерного товариства "МТБ БАНК", 65003, Одеська область, м.Чорноморськ, проспект Миру, б.28, код ЄДРПОУ 21650966

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Тайгєр Стіл", 49000, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Вознесенська, 50, код ЄДРПОУ 42897793

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Евєркон", 63506, м.Чугуїв, Харківська область, пров.Мічуріна, 2В, код ЄДРПОУ 33556688

відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайгер Буд", 52523, Дніпропетровська область, Синельниківський район, с.Раївка, вул.Таланова, 10А, код ЄДРПОУ 42998144

відповідача-4: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1

відповідача-5: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2

про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "МТБ БАНК" звернулось з позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Тайгєр Стіл", відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Евєркон", відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайгер Буд", відповідача-4: ОСОБА_1 , відповідача-5: ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № К07476/2021 від 16.01.2021 в сумі 4 014 925,51грн., з яких: 3 734 597,54грн. - основний борг, 277 327,97грн. - заборгованість за процентами, 3 000,00грн. - комісія; 38 907,55 доларів США, з яких: 37 000,00 доларів США - основний борг, 1 907,55 доларів США - заборгованість за процентами.

Від відповідача-4 ОСОБА_1 надійшла заява про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 у Збройних Силах України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2022 заяву ОСОБА_1 № 36-776вих-22 від 31.10.22 задоволено. Зупинено провадження у справі № 904/1404/22 на період перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

Не погодившись з вказаною ухвалою Публічним акціонерним товариством "МТБ Банк" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2022 у справі №904/1404/22, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм процесуального права, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, що вплинуло на вирішення судом питання про наявність правових підстав для зупинення провадження у справі.

Зазначає, що витяг з наказу, що наданий в якості доказу перебування ОСОБА_1 у лавах Збройних Сил України, в порушення імперативних приписів частини 9 статті 80 ГПК України на адресу інших учасників справи не направлявся, у зв`язку з чим даний документ не міг досліджуватись судом при вирішенні такого процесуального питання як зупинення провадження у справі.

За твердженням скаржника, поданий представником відповідача додаток до заяви про зупинення провадження у справі не відповідає вказаним вимогам, оскільки не містить відповідних реквізитів: слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, а відтак не може бути визнаний доказом.

Наголошує, що єдиним документом, що підтверджував би факт перебування ОСОБА_1 у лавах Збройних Сил України є військовий квиток з відповідною відміткою, проте суд першої інстанції формально поставився до оцінки доказів, і за основу для прийняття рішення взяв лише ксерокопію витягу з наказу про нібито мобілізацію відповідача, а відтак висновки суду щодо перебування відповідача у лавах ЗСУ грунтуються на недопустимих доказах.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2022 поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2022 у справі №904/1404/22. Розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 02.02.2023 о 12 год. 00 хв.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

В судове засідання 02.02.2023 з`явився представник позивача (апелянта). Відповідачі-1,2,3,4,5, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 918/539/16.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В свою чергу, згідно приписів ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на, те що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідачів-1,2,3,4,5.

Представник апелянта (позивача) у судовому засіданні 02.02.2023 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника апелянта (позивача), дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Публічне акціонерне товариство "МТБ БАНК" звернулось з позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Тайгєр Стіл", відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Евєркон", відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайгер Буд", відповідача-4: ОСОБА_1 , відповідача-5: ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № К07476/2021 від 16.01.2021 в сумі 4 014 925,51грн., з яких: 3 734 597,54грн. - основний борг, 277 327,97грн. - заборгованість за процентами, 3 000,00грн. - комісія; 38 907,55 доларів США, з яких: 37 000,00 доларів США - основний борг, 1 907,55 доларів США - заборгованість за процентами. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідачів по справі.

31.10.2022р. від відповідача-4 ОСОБА_1 надійшла заява про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) у Збройних Силах України.

На підтвердження викладених у заяві обставин було надано копію витягу з Наказу №4 від 23.03.2022р.

Задовольняючи заяву відповідача-4, суд першої інстанції дійшов висновку про зупинення провадження у справі № 904/1404/22 на підставі п.3 ч.1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України на період перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч. 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом позову ПAT "МТБ БАНК" у даній справі є вимоги про стягнення з ТОВ "Комерційне підприємство "Тайгєр Стіл", ТОВ "Завод "Евєркон", ТОВ "Тайгер Буд", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № К07476/2021 від 16.01.2021 в сумі 4 014 925,51 грн, з яких: 3 734 597,54 грн - основний борг, 277 327,97 грн - заборгованість за процентами, 3 000,00 грн - комісія; 38 907,55 доларів США, з яких: 37000,00 доларів США - основний борг, 1 907,55 доларів США - заборгованість за процентами.

Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі на період перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

Так, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом враховується, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Дане право кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Європейський суд з прав людини щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродньо встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У пункті 74 рішення ЕСПЛ від 01.06.2006 у справі "Дульський проти України" (Заява N 61679/00) Суд нагадав, що "розумний строк" провадження має бути оцінений відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних державних органів, а також важливість предмета спору для заявника (див. серед інших "Фридлендер проти Франції" [GC], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VI).

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012), «Зяя проти Польщі» (заява № 45751/10)).

При цьому, положеннями ст. 227 ГПК України визначено перелік випадків, за яких зупинення провадження у справі є обов`язковим.

Тобто, зупинення провадження у справі може бути зумовлене об`єктивною необхідністю, як-то неможливістю розгляду справи у зв`язку з перебуванням сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

При цьому така процесуальна дія не може свідчити про порушення розумних строків розгляду справи, оскільки згідно положень ч. 1 ст. 117 ГПК України зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє і досі.

Слід наголосити, що основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Відтак, запровадження в країні воєнного стану, в результаті чого сторона учасник судового процесу (в даному випадку відповідач-4) мобілізується до Збройних Сил України ускладнює виконання судом завдань господарського судочинства щодо справедливого вирішення спору, адже перешкоджає здійснювати розгляд справи із забезпеченням дотримання принципів господарського судочинства, зокрема, щодо рівності сторін, змагальності, диспозитивності тощо.

Перебування відповідача у складі Збройних Сил України на період воєнного стану та виконання конституційного обов`язку щодо оборони країни, її суверенітету та територіальної цілісності, істотним чином обмежують останнього у можливості ефективно розпоряджатися своїми процесуальними правами сторони судового процесу, а отже розгляд справи за таких умов нівелює гарантії належного відправлення правосуддя.

Саме у зв`язку з цим законодавець визначив таку підставу поважним та достатнім приводом для обов`язкового зупинення судом провадження у справі.

З матеріалів справи слідує, що 31.10.2022р. від відповідача-4 ОСОБА_1 надійшла заява про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) у Збройних Силах України (т. 2 а.с. 125).

На підтвердження викладених у заяві обставин було надано копію витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_3 №4 від 23.03.2022 (т. 2 а.с. 126).

З даного витягу вбачається, що на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 сержанта запасу ОСОБА_1 на посаду головного сержанта 3-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти, ВОС-100975А, шпк «старший сержант».

Позивач (апелянт) стверджує, що єдиним документом, що підтверджував би факт перебування ОСОБА_1 у лавах Збройних Сил України є військовий квиток з відповідною відміткою, проте суд першої інстанції формально поставився до оцінки доказів, і за основу для прийняття рішення взяв лише ксерокопію витягу з наказу про нібито мобілізацію відповідача, а відтак висновки суду щодо перебування відповідача у лавах ЗСУ гуртуються на недопустимих доказах.

Згідно ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В даному випадку слід зазначити, що обставини перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України не впливають на загальний характер спірних правовідносин, адже не входять до предмету доказування та не стосуються обґрунтування сторонами своїх вимог та заперечень щодо предмету спору.

Водночас, апеляційний суд зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Так, спростовуючи обставини, що впливають на перебіг судового процесу, а саме щодо перебування ОСОБА_1 у лавах Збройних Сил України, позивач (апелянт) не надає жодного доказу, зокрема, запиту до військової частини НОМЕР_3 для перевірки дійсності наведеної у наказі №4 від 23.03.2022 інформації.

Поряд з цим, витяг з наказу №4 від 23.03.2022 підписаний командиром військової частини НОМЕР_3 підполковником ОСОБА_3 та засвідчений відміткою «З оригіналом згідно» начальником штабу військової частини НОМЕР_3 старшим лейтенантом ОСОБА_4 (скріплений печаткою військової частини НОМЕР_3 ), що в силу приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України дає суду достатньо переконливі підстави вважати про більшу вірогідність існування обставин щодо перебування відповідача-4 ОСОБА_1 у лавах Збройних Сил України з 23.03.2022. Позивачем (апелянтом) зворотного не доведено.

При цьому є необґрунтованими доводи скаржника про те, що витяг з наказу, що наданий в якості доказу перебування ОСОБА_1 у лавах Збройних Сил України, в порушення імперативних приписів частини 9 статті 80 ГПК України на адресу інших учасників справи не направлявся, у зв`язку з чим даний документ не міг досліджуватись судом при вирішенні такого процесуального питання як зупинення провадження у справі так і те, що поданий представником відповідача додаток до заяви про зупинення провадження у справі не відповідає вказаним вимогам, оскільки не містить відповідних реквізитів: слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, а відтак не може бути визнаний доказом, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).

Європейський суд з прав людини вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) may рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 cm. 6 Конвенції.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів враховує вищенаведену практику ЄСПЛ та зазначає, що правила та приписи, встановлені процесуальним кодексом щодо якісного критерію поданих доказів (належного засвідчення їх копій) та порядку їх подання (надсилання їх іншим учасникам справи) перш за все покликані забезпечити правильне вирішення спору по суті.

Витяг з наказу №4 від 23.03.2022 не є тим доказом, що обґрунтовує вимоги позивача чи заперечення відповідачів щодо цих вимог, не стосується предмету спору та впливає лише на хід судового процесу в частині строків розгляду справи, а як вже було зазначено, зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків.

В свою чергу, розумність тривалості провадження у даній справі визначається з урахуванням обставин військової агресії Російської Федерації проти України та запровадження воєнного стану, наслідком чого є перебування відповідача-4 ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України та неможливість здійснення подальшого розгляду справи в силу імперативних вимог п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що оцінка змісту наявних у справі документів, як і їх оцінка як доказів в підтвердження або спростовування певних обставин, здійснюється судом першої інстанції на стадії розгляду справи по суті, і при здійсненні даного апеляційного провадження судом апеляційної інстанції не здійснюється оцінка саме змісту поданих доказів на предмет наявності або відсутності правових підстав для задоволення або відмови у задоволенні позовних вимог, а межі апеляційного провадження стосувались саме оскаржуваної ухвали суду першої інстанції щодо процесуальних підстав для зупинення провадження у справі.

Надто суворе тлумачення положень ч. 9 ст. 80, ч. 1 та 2 ст. 91 ГПК України в даному випадку щодо доказів, які не мають значення для вирішення спору, не є невиправданим з огляду на зміст вказаних норм, а також порушує баланс між приватним інтересом позивача та публічним інтересом громадян та країни, захист яких здійснюють Збройні Сили України, у складі яких перебуває відповідач-4 ОСОБА_1 . Поряд з цим така обставина впливає на можливість реалізації останнім своїх процесуальних прав належним чином, в тому числі щодо засвідчення по Національному стандарту (ДСТУ) копій поданих до суду документів та їх надсилання іншим учасникам справи.

В той же час, копія витягу з наказу №4 від 23.03.2022 не викликає об`єктивних сумнівів у її достовірності як і щодо справжності самого наказу; остання наявна в матеріалах справи № 904/1404/22 (т. 2 а.с. 126), що дозволяє іншим учасникам справи ознайомитися зі змістом цього документу.

Також, учасники справи не позбавлені права самостійно збирати та подавати суду докази, в тому числі для спростування тих чи інших обставин, як і звернутися до суду із клопотанням про поновлення провадження у справі після усунення обставин, що викликали його зупинення, що прямо передбачено ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 80, ч. 1 ст. 230 ГПК України.

У зв`язку із викладеним та з огляду на те, що підставою зупинення провадження у справі № 904/1404/22 стало перебування відповідача-4 ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України в період дії воєнного стану, що не було спростовано в ході апеляційного перегляду справи, а правовою підставою пункт 3 частини першої статті 227 ГПК України, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі, погоджуючись з висновком суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали, апеляційним судом не виявлено.

За таких умов, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2022 у справі № 904/1404/22.

У відповідності до ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 227, 236, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2022 у справі № 904/1404/22 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2022 у справі №904/1404/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 07.02.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя А.Є. Чередко