Рішення

від 06.02.2023 по справі 910/5515/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.02.2023Справа № 910/5515/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" (бульвар Незалежності, 53, м. Бровари, Броварський район, Київська область, 07400)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичні Вікна" (вул. Святослава Хороброго (Народного Ополчення), 18-Б, м. Київ, 03151)

про стягнення 391 982,20 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичні Вікна" про стягнення 391 982,20 грн. боргу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору поставки № 377/19 від 20.05.2019 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5515/22 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/5515/22 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В свою чергу на виконання вимог ухвали суду від 18.07.2021 року засобами електронного зв`язку та через канцелярію суду 16.08.2022 року від позивача надійшли додаткові письмові пояснення б/н б/д, в яких останнім надано роз`яснення з приводу наявного порядку взаєморозрахунків сторін за спірний позовний період, а також щодо процедури та порядку проведення позивачем зарахування здійснюваних відповідачем часткових оплат за поставлений товар згідно платіжних доручень, в яких відсутнє призначення платежу та посилання на конкретні рахунки-фактури, в рахунок погашення існуючої заборгованості останнього за раніше отриманий товар. Додаткові пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Крім того, 19.09.2022 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява б/н від 14.09.2022 року про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач зазначає, що 25.08.2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюпласт Україна» було проведено залік зустрічних однорідних вимог на підставі односторонньої заяви позивача від 25.08.2022 року №50, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем за спірним Договором зменшилась на 62 773,26 грн. та на даний час складає 329 208,94 грн. За таких обставин позивач, на підставі статті 601 Цивільного кодексу України та статті 46 Господарського процесуального кодексу України, просить суд прийняти заяву про зменшення позовних вимог та стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 329 208,94 грн. Заява разом з доказами її надсилання на адресу відповідача долучена судом до матеріалів справи.

Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог б/н від 14.09.2022 року суд зазначає, що згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі статтею 163 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

З огляду на те, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, а саме останньому було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру ціни позову та наведенні його доводів при розгляді даної заяви, остання відповідає загальним вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, а також зважаючи на те, що відповідна заява ТОВ «Алюпласт Україна» подана до суду до розгляду справи по суті, заява позивача прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову в сумі 329 208,94 грн., з урахуванням якої здійснюється подальший розгляд спору.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 18.07.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Святослава Хороброго (Народного Ополчення), 18-Б, м. Київ, 03151.

Проте, ухвала суду від 18.07.2022 року повернута відділенням поштового зв`язку 20.07.2022 року неврученою відповідачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача ТОВ «Столичні Вікна» зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/5515/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 18.07.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичні Вікна» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 20.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюпласт Україна» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Столичні Вікна» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки №377/19 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю профільні погонажні вироби з полівінілхлориду для виробництва віконних і дверних конструкцій, а також комплектуючі частини та матеріали (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар у власність та оплатити його в порядку і на умовах, визначених цим Договором.

Розділами 1 - 11 Договору сторони узгодили предмет договору, ціну товару та загальну вартість договору, порядок розрахунків, умови поставки товару, рекламації, відповідальність сторін та форс-мажорні обставини, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 11.8 Договору цей договір вступає в дію з дати його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31.12.2019 року. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір не продовжувати його дію на наступний період (закінчити дію Договору), договір автоматично пролонгується на кожний наступний календарний рік (по 31 грудня кожного року) на тих же умовах.

Окрім цього шляхом укладення Додаткової угоди № 1 від 30.10.2019 до Договору, копія якої наявна в матеріалах справи, сторонами вносились зміни до умов правочину в частині строків оплати товару.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як визначено умовами пункту 1.2 Договору артикул, найменування, кількість товару, асортимент, ціна одиниці товару та загальна вартість партії товару визначаються сторонами у Специфікаціях, які після їх підписання є невід`ємною частиною даного Договору.

Поряд із цим матеріли справи не містять та сторонами не надано суду доказів наявності підписаних сторонами у справі на виконання пункту 1.2 Договору Специфікацій із визначенням найменування, кількості та ціни товару.

У відповідності до пункту 4.7 Договору сторонами визначено умови поставки: поставка товару відбувається на умовах FCA (пункт поставки - склад Постачальника: Київська обл., м. Бровари, вул. Незалежності, 53, завод Пластмас) згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів «Incoterms» в редакції 2010 року.

Згідно з пунктом 4.8 Договору датою поставки (перехід права власності та ризику знищення товару) є дата видаткової накладної на товар (товарно-транспортної накладної), оформленої належним чином та підписаної сторонами.

Відповідно до пункту 4.9 Договору зобов`язання постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної (товарно-транспортної накладної).

За умовами пункту 4.10 Договору разом з товаром постачальник зобов`язаний передати покупцю наступні документи: рахунок-фактуру на оплату вартості (ціни) поставленого товару; видаткову накладну (товарно-транспортну накладну), на загальну кількість поставленого товару, виписаною датою поставки товару.

Крім того, згідно з пунктом 4.6 Договору сторони погодили, що перед днем поставки (а якщо днем поставки є перший день, який йде наступним за вихідним або святковим днем, то в останній робочий день, який передував вихідному/святковому дню), постачальник оформлює Специфікацію, з врахуванням п. 2.2. Договору, та виставляє рахунок-фактуру.

Так, на виконання умов пункту 4.6 Договору позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 415 963,98 грн., а саме: Рахунок-фактура №СФ-0002090 від 28.10.2020 року на суму 173 573,28 грн., Рахунок-фактура №СФ-0002091 від 28.10.2020 року на суму 88 436,76 грн., Рахунок-фактура №СФ-0002086 від 28.10.2020 року на суму 30 258,12 грн., Рахунок-фактура №СФ-0002272 від 18.11.2020 року на суму 2 285,40 грн., Рахунок-фактура №СФ-0002352 від 27.11.2020 року на суму 750,00 грн., Рахунок-фактура №СФ-0002547 від 23.12.2020 року на суму 42 629,04 грн., Рахунок-фактура №СФ-0002501 від 15.12.2020 року на суму 3 256,74 грн., Рахунок-фактура №СФ-0002443 від 09.12.2020 року на суму 12 003,60 грн., Рахунок-фактура №СФ-0002436 від 08.12.2020 року на суму 12 504,96 грн., Рахунок-фактура №СФ-0002424 від 07.12.2020 року на суму 13 269,12 грн., Рахунок-фактура №СФ-0002213 від 11.11.2020 року на суму 34 007,52 грн., Рахунок-фактура №СФ-0000127 від 29.01.2021 року на суму 3 018,24 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

За матеріалами справи судом встановлено, що у період 04.11.2020 - 02.02.2021 року на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Столичні Вікна», а відповідачем прийнято передбачений Договором товар, а саме: вироби з полівінілхлориду для виробництва віконних і дверних конструкцій, а також комплектуючі частини та матеріали загальною вартістю 415 819,98 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними, а саме: № РН-0001923 від 04.11.2020 року на суму 173 573,28 грн., № РН-0001924 від 04.11.2020 року на суму 88 436,76 грн., № РН-0002016 від 17.11.2020 року на суму 30 258,12 грн., № РН-0002069 від 23.11.2020 року на суму 2 285,40 грн., № РН-0002113 від 27.11.2020 року на суму 750,00 грн., № РН-0002364 від 24.12.2020 року на суму 42 629,04 грн., № РН-0002365 від 24.12.2020 року на суму 3 256,74 грн., № РН-0002372 від 24.12.2020 року на суму 12 003,60 грн., № РН-0002374 від 24.12.2020 року на суму 12 504,96 грн., № РН-0002376 від 24.12.2020 року на суму 13 269,12 грн., № РН-0002383 від 24.12.2020 року на суму 33 834,72 грн., № РН-0000080 від 02.02.2021 року на суму 3 018,24 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами на видаткових накладних представників продавця - ТОВ «Алюпласт Україна» та покупця - ТОВ «Столичні Вікна» та відбитком печатки позивача та відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до пункту 5.1 Договору якість і комплектність товару, що постачається за цим Договором, повинна відповідати чинним в Україні стандартам, гігієнічним висновкам, нормативно-технічній документації для зазначеного виду товару.

Згідно з пунктом 5.4 Договору постачальник гарантує відповідність профілів вимогам ДСТУ Б В.2.7-130:2007 при дотриманні покупцем та споживачем умов транспортування, зберігання та експлуатації товару.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими накладними, відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «Алюпласт Україна» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Столичні Вікна», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 2.1 Договору загальний асортиментний список (ряд) товару для продажу та його актуальна ціна (вартість) зазначена у прайс-листах постачальника. Постачальник зберігає за собою право змінювати ціни на товар. Новий прайс-лист автоматично скасовує попередній.

За умовами пункту 2.3 Договору остаточні ціни на погоджену сторонами партію товару, яка підлягає поставці, зазначається у Специфікації. До ціни товару включена вартість тари, упаковки і маркування.

Загальна вартість Договору складається з вартості усього товару, поставленого постачальником протягом строку дії цього Договору (пункт 2.4 Договору).

Разом із цим, оскільки матеріли справи не містять, а позивачем не надано суду доказів наявності прайс-листів на товар та Специфікації до Договору, за відсутності заперечень з боку відповідача щодо зазначених у видаткових накладних та рахунках - фактурах цін як на час отримання товару, так і на час вирішення спору в суді, при визначенні ціни товару виходив із вартості товару, визначеної у виставлених позивачем документах на товар, а саме видаткових накладних та рахунках - фактурах.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Порядок здійснення розрахунків погоджено сторонами у розділі 3 Договору.

Так, відповідно до пункту 3.3 Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 30.10.2019 до Договору) оплата товару/партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару/партії товару, зазначеної у підписаній сторонами відповідній видатковій накладній, у межах кредитного ліміту, що за домовленістю не перевищує 200 000,00 грн.

Згідно з пунктом 3.5 Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 30.10.2019 до Договору) товар/партія товару може бути відвантажена покупцю на умовах відстрочення платежу, зазначених у пункті 3.3 Договору.

За умовами пункту 3.4 Договору зобов`язання покупця з оплати товару/партії товару вважаються виконаними в момент зарахування грошових коштів на рахунок постачальника. У призначенні платежу покупець зобов`язаний вказувати номер та дату рахунку-фактури.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.

Таким чином, підписання покупцем - ТОВ «Столичні Вікна» вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідними актами приймання товару, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у відповідності до умов пункту 3.3 Договору свої зобов`язання щодо здійснення повної оплати отриманого товару не виконав, здійснивши лише часткову оплату товару у загальній сумі 20 992,34 грн., а саме: платіжним дорученням № 3473 від 24.02.2021 року на суму 88 813,24 грн. відповідач частково сплатив товар на суму 10 992,34 грн. за рахунком-фактурою №СФ-0002086 від 28.10.2020 року на суму 30 258,12 грн. (видаткова накладна №РН-0002016 від 17.11.2020 року), платіжним дорученням № 3502 від 01.03.2021 року на суму 10 000,00 грн. відповідач частково сплатив товар на суму 10 000,00 грн. за рахунком-фактурою №СФ-0002086 від 28.10.2020 року на суму 30 258,12 грн. (видаткова накладна №РН-0002016 від 17.11.2020 року).

При цьому, як зазначає позивач у наданих суду письмових поясненнях та вбачається з матеріалів справи, при здійснені зарахування оплати за платіжним дорученням № 3473 від 24.02.2021 року на суму 88 813,24 грн. в якості погашення заборгованості у сумі 10 992,34 грн. за рахунком-фактурою №СФ-0002086 від 28.10.2020 року на суму 30 258,12 грн., позивачем враховано призначення платежу «за профіль згідно рахунку №СФ-0000054 від 18.01.2021 р., №СФ-0000174 від 09.02.2021 р.», а тому позивачем здійснено зарахування частини сплаченої відповідачем суми за вказаним платіжним доручення у розмірі 77 820,90 грн. в рахунок погашення заборгованості за Договором, що виникла раніше за іншими поставками, що не увійшли до спірного позовного періоду.

Таким чином сума заборгованості відповідача за рахунком-фактурою №СФ-0002086 від 28.10.2020 року на суму 30 258,12 грн. (видаткова накладна №РН-0002016 від 17.11.2020 року на суму 30 258,12 грн.) становить 9 265,78 грн.

Крім того, часткове зменшення заборгованості за видатковою накладною №РН-0002364 від 24.12.2020 з суми 42 629,04 грн. до суми 39 783,60 грн. пов`язане з поверненням товару відповідно до накладної №2 від 29.04.2021 року на суму 2 845,44 грн., копія якої наявна в матеріалах справи, у зв`язку з чим сума заборгованості відповідача за вказаною видатковою накладною №РН-0002364 від 24.12.2020 на суму 42 629,04 грн. становить 39 783,60 грн.

Суд зазначає, що статтею 203 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов`язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частини 5 статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до статті 202 та статті 601 Цивільного кодексу України заява особи про зарахування зустрічних однорідних вимог, надіслана іншій стороні, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливо часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь - якими іншими способами.

Згідно з наявною в матеріалах справи заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпласт Вікна» про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог №50 від 25.08.2022 року на суму 62 773,26 грн., позивач мав заборгованість перед відповідачем на загальну суму 62 773,26 грн., яка є сумою передплати за непоставлений позивачем відповідачу товар згідно спірного Договору поставки №377/19 від 20.05.2019 року, що підтверджується доданими до заяви копіями банківських виписок.

При цьому доказів заперечення з боку відповідача щодо порядку зарахування сплачених ТОВ «Столичні Вікна» в якості передоплати грошових коштів у сумі 62 773,26 грн. за непоставлений позивачем товар за Договором поставки №377/19 від 20.05.2019 року в рахунок погашення існуючої заборгованості відповідача за отриманий ним товар за вказаним Договором у сумі 391 982,20 грн., а також проведеного зустрічного зарахування однорідних вимог матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно зі статтею 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Наразі, випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за даних обставин відсутні.

Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

Таким чином, з урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 22.01.2021 року у справі № 910/11116/19 та від 2 квітня 2019 року у справі № 918/539/18, господарський суд дійшов висновку про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 62 773,26 грн. за наявності умов, встановлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Відтак, внаслідок часткової оплати поставленого товару на суму 20 992,34 грн. та часткового повернення поставленого товару постачальнику на суму 2 845,44 грн., у відповідача виникла заборгованість в сумі 391 982,20 грн.

Окрім того, як свідчать матеріали справи, зобов`язання відповідача щодо оплати поставленого позивачем за Договором товару на суму 62 773,26 грн. були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, як встановлено судом та зазначено позивачем, враховуючи часткову оплату поставленого товару, здійснене повернення товару та проведене сторонами зарахування однорідних зустрічних вимог, залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 329 208,94 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору та у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язків щодо повної оплати за отриманий товар, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про оплату суми боргу в розмірі 391 982,20 грн., а саме з претензіями №406 від 07.10.2021 року, №23 від 22.02.2022 року, факт надсилання яких підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0740029101575 та фіскального чеку від 07.10.2021 року, поштової накладної №0740029473858, опису вкладення у цінний лист від 22.02.2022 року та фіскального чеку від 22.02.2022 року.

Проте, вказані претензії позивача залишені ТОВ «Столичні Вікна» без відповіді та реагування.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог, а також встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів у сумі 329 208,94 грн. за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичні Вікна» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки №377/19 від 20.05.2019 року суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором товар підлягають задоволенню в загальній сумі 329 208,94 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичні Вікна" (вул. Святослава Хороброго (Народного Ополчення), 18-Б, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 39497864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" (бульвар Незалежності, 53, м. Бровари, Броварський район, Київська область, 07400, код ЄДРПОУ 33296856) 329 208 (триста двадцять дев`ять тисяч двісті вісім) 94 коп. основного боргу та 4 938 (чотири тисячі дев`ятсот тридцять вісім) грн. 13 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 06 лютого 2023 року.

Суддя А.М. Селівон