Рішення

від 26.01.2023 по справі 910/5478/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2023Справа № 910/5478/22

За позовомПершого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Вінниці" 2) Вінницької міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл"простягнення 14 144,00 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від прокуратури: Сайног Т.С.

від позивачів: не з`явилися;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/5478/22 за позовом Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Вінниці" та Вінницької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРОІЛ" про стягнення безпідставно збережених коштів, які сплачені за договором поставки товарів № 68 від 06.04.2020 як податок на додану вартість в розмірі 14 144,00 грн.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 26.01.2023.

Сторони явку уповноважених представників у судове засідання 26.01.2023 не забезпечили, про час та місце розгляду були повідомлені належним чином. Позивач-2, у свою чергу, письмово просив про розгляд справи без участі його представника.

Прокурор безпосередньо в судовому засіданні 26.01.2023 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі.

Згідно з положеннями ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав - перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, строки розгляду спору по суті, суд дійшов висновку, що підстав для відкладення слухання справи немає, наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті, а неявка представників позивачів та відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2020 між Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Вінниці" (як покупцем) та Товариство з обмеженою відповідальністю "МІРОІЛ" (як постачальником) було укладено договір про поставку товарів № 68, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, зазначений у договорі, а покупець прийняти та оплатити даний товар. Найменування товару - ДК 021:2015 - 33740000-9 Засоби для догляду за руками та нігтями (Засіб миючий синтетичний антибактеріальний для обробки рук).

Відповідно до п. 2.1.-.2.2. договору, постачання товару за цим договором здійснюється на умовах доставки постачальником товару покупцю. Поставка товару здійснюється за рахунок постачальника. Строк поставки товару становить 3 робочих дні з моменту отримання від замовника заявки на поставку товару або регулярно у строки, визначені сторонами додатково.

Вартість товару, що постачається за цим договором визначається у Специфікації до нього (Додаток № 1). Загальна ціна договору становить 84 864,00 грн з ПДВ (п.п. 3.1., 3.2. договору).

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує прокурор, що включення до вартості закуповуваного засобу миючого синтетичного антибактеріального згідно з договором податку на додану вартість у розмірі 14 144,00 грн та подальша оплата такої суми постачальнику не відповідає вимогам пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 24 від 20.03.2020.

Відповідач відзив на позов не подав, наведені у позовній заяві доводи не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.

Інтереси держави України та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - "інтересів держави", про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Інтереси держави та певної територіальної громади можуть збігатися повністю, частково, або навіть взагалі не пересікатися.

Згідно зі ст. 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, незаконність (якщо така буде встановлена) укладення договору про закупівлі, на підставі якого витрачаються ці кошти, не відповідає суспільним інтересам.

Порушення законодавства про публічні закупівлі при закупівлі дезінфекційних засобів, необхідних для запобігання поширенню, локалізації та ліквідації спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (СOVID-19), зі сплатою податку на додану вартість не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення економічних інтересів держави.

При цьому, як стверджує прокурор, порушення законодавства, які наведені ним у позовній заяві, призвели до фактичних втрат бюджетних коштів.

КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Вінниці" листом від 27.06.2022 № 491/01-15 повідомило, що лікарня просить обласну прокуратуру вирішити питання щодо пред`явлення позову про повернення сплаченої за договором суми ПДВ.

Відповідно до Статуту КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Вінниці", затвердженого рішенням Вінницької міської ради від 25.02.2022 №896, вказане комунальне некомерційне підприємство є закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає медичну допомогу населенню в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом, вживає заходів із профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров`я.

Пунктом 1.5. Статуту визначено, що підприємство здійснює господарську некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Згідно зі Статутом КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Вінниці" є власністю Вінницької міської територіальної громади в особі Вінницької міської ради.

Майно вказаного підприємства є комунальною власністю, а джерелами формування майна та коштів підприємства є: комунальне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти бюджету Вінницької міської територіальної громади (бюджетні кошти), інші субвенції з обласного та державного бюджетів.

Відтак, як наголошує прокурор, враховуючи, що виконання оспорюваного договору здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, порушення, допущені при його укладанні призводять до порушення майнових прав територіальної громади Вінницької міської ради, за рахунок якої останній і формується.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з п.п. 2 п. "а" ч. 1 ст. 27 цього ж Закону, до відання виконавчих органів міських, селищних та сільських рад належать повноваження щодо забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів.

Крім того, відповідно до п. 1.4. Статуту, власником даного медичного закладу є Вінницька міська територіальна громада в особі Вінницької міської ради. Підприємство підзвітне та підконтрольне власнику.

Отже, саме на Вінницьку міську раду покладаються функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, в тому числі при проведенні публічних закупівель, а тому остання в даному випадку становитиме собою орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави (місцевого самоврядування) в розумінні Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор наголошує, що Вінницька міська рада, будучи наділеною повноваженнями щодо контролю за ефективним та цільовим використанням коштів місцевого бюджету та комунального майна об`єднаної територіальної громади будь-яких заходів щодо стягнення з ТОВ "МІРОІЛ" грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, не вживала.

Листом від 23.05.2022 № 01/00/011/122586 вказаний суб`єкт владних повноважень повідомив, що він не є стороною вказаного вище правочину, тому з позовом про відшкодування у сумі 14 144,00 грн сплаченого ПДВ не зверталося.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначені у Законі України «Про публічні закупівлі». Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

До основних принципів публічних закупівель віднесено зокрема, їх максимальна економія та ефективність.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» викладено в новій редакції пункт 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України від оподаткування податком на додану вартість звільняються такі операції:

- з ввезення на митну територію України товарів (в тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України;

- з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

При цьому норми пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України застосовуються до операцій, здійснених в період, починаючи з 17 березня 2020 року і до останнього числа місяця в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» встановлено карантин на всій території України, дія якого продовжувалася відповідними постановами КМУ (остання від 31.05.2022 № 630 - дію карантину продовжено до 31.08.2022).

Постановою Уряду від 20.03.2020 № 224 затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

За змістом вказаного переліку засоби для догляду за руками та нігтями (засіб миючий синтетичний антибактеріальний для обробки рук) віднесені до дезінфекційних засобів як засіб на спиртовій основі для протирання рук, розчин, що містить етанол.

Таким чином, засоби для догляду за руками та нігтями (засіб миючий синтетичний антибактеріальний для обробки рук), що є предметом договору поставки товарів від 06.04.2020 № 68 відповідає вимогам законодавства, чинного на момент укладення цього договору та здійснення оплати за ним, віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість.

Фактичне постачання товару за договором поставки ТОВ «MIPOIЛ» здійснене після набрання чинності Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19».

Операції з постачання товарів на митній території України, які здійснюються після 17.03.2020 звільняються від оподаткування незалежно від періоду, коли такі товари було виготовлено чи придбано на митній території України або ввезено на митну територію України (до дати запровадження пільги з оподаткування чи після такої дати).

У разі здійснення операцій, звільнених від оподаткування ПДВ відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ Кодексу, положення пункту 198.5 статті 198 та статті 199 розділу V Кодексу не застосовуються, та податкові зобов`язання з ПДВ при здійсненні таких операцій не нараховуються.

Операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України (як ввезених так і вироблених на території України) товарів (в тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), що включені до переліку № 224 звільняються від оподаткування ПДВ незалежно від того, хто виробляє та закуповує таку продукцію. Постачальником (виробником, імпортером) товарів, що включені до переліку № 224 може бути будь-який суб`єкт господарювання, юридична або фізична особа.

Таким чином, якщо лікарські засоби, набори реагентів для виявлення короновірусу 2019 nCoV методом ПЛР, дезінфекційні засоби, антисептики, медичні вироби, медичне обладнання, засоби індивідуального захисту, системи постачання медичних газів, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 включено до Переліку № 224, то операції платника податку з постачання на митній території України таких засобів (обладнання) звільняються від оподаткування ПДВ.

Вартість товарів, що включені до Переліку № 224, повинна визначатися без ПДВ з настання дати запровадження пільги, встановленої пунктом 71 підрозділу 2 розділу ХХ Кодексу, відповідно до змін, внесених Законом № 540, тобто з 17.03.2020.

Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

- по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Позивачем-1 було здійснено оплату коштів в загальному розмірі 84 864,00 грн з ПДВ (14 144,00 грн) на користь відповідача на підставі договору поставки № 68 від 06.04.2020.

Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані суд дійшов висновку, що включення до вартості закуповуваного засобу миючого синтетичного антибактеріального згідно договору про поставку від 06.04.2020 № 68 податку на додану вартість у розмірі 14 144,00 грн та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам пункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020.

3 огляду на викладене, суму ПДВ сторонами включено до умов договору від 06.04.2020 № 68 всупереч вимог чинного на той час законодавства, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Вінниці" та Вінницької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРОІЛ" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (01042, м. Київ, бульвар Марії Приймаченко, 1/27, код ЄДРПОУ 39248284) на користь Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Вінниці" (21034, м. Вінниця, вул. Миколи Зерова, 13, код ЄДРПОУ 35527334) безпідставно збережені кошти, які сплачені за договором поставки товарів № 68 від 06.04.2020 як податок на додану вартість в розмірі 14 144,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (01042, м. Київ, бульвар Марії Приймаченко, 1/27, код ЄДРПОУ 39248284) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, код ЄДРПОУ 02909909) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481,00 грн.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.02.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко