Рішення

від 06.02.2023 по справі 910/11756/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2023Справа № 910/11756/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Стойкова Андрія Андрійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірджин Ізакая Одеса»

про стягнення 98 606, 94 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Стойков Андрій Андрійович (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірджин Ізакая Одеса» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 98 606, 94 грн., з яких: 42 120, 54 грн - основний борг, 9 886, 00 грн - пеня та 46 600, 40 грн - заборгованість зі сплати товарного кредиту.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 112 від 16.08.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2021 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Стойкова Андрія Андрійовича - залишено без руху. Встановлено Фізичній особі-підприємцю Стойкову Андрію Андрійовичу строк для усунення недоліків позовної заяви.

21.11.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фізичної особи-підприємця Стойкова Андрія Андрійовича надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана до суду засобами поштового зв`язку - 15.11.2022).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.11.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Чеська, буд. 6, квартира 1, м. Київ, 01042, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, повязані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 24.11.2022 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2021 між Фізичною особою-підприємцем Стойковим Андрієм Андрійовичем (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірджин Ізакая Одеса» (далі - покупець) укладено договір поставки № 112, умовами якого передбачено, що постачальник приймає на себе зобов`язання поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар найменування, кількість і вартість якого підтверджується супровідними документами (накладними) на умовах цього договору.

Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем згідно підписаних накладних (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 5.3. договору, покупцеві може бути надана відстрочка не більше 30 банківських днів з дня отримання товару. Відстрочка оплати вартості товару, що надається покупцем, не є комерційним кредитом. У разі несплати товару, вважається, що поставка здійснюється на умовах товарного кредиту і покупець сплачує відсотки за наданий кредит в розмірі 0,5 % від вартості товару за кожний календарний день користування товарним кредитом, починаючи від дати поставки.

Згідно п. 5.5. договору, покупець зобов`язується оплатити продукцію продавця в обсягах, відпущених йому згідно з накладною, в терміни, обумовлені в п. 5.3. спражньої угоди.

За умовами п. 7.2. договору, у разі несвоєчасної оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику на його вимогу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього терміну прострочення виконання зобов`язання незалежно від його тривалості.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021 року. Якщо одна із сторін або обидві сторони не виконують або неналежно виконують свої зобов`язання за цим договором, термін його дії продовжується до моменту належного виконання зобов`язання винною стороною (п. 10.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 42 120, 54 грн, що підтверджується видатковими накладними № 875 від 28.01.2022 на суму 631, 38 грн, № 991 від 02.02.2022 на суму 19 197, 31 грн, № 1022 від 03.02.2022 на суму 3 194, 66 грн, № 1105 від 07.02.2022 на суму 11 756, 60 грн, № 1107 від 07.02.2022 на суму 58, 66 грн, № 1230 від 08.02.2022 на суму 459, 98 грн, № 1231 від 08.02.2022 на суму 398, 09 грн, № 1410 від 15.02.2022 на суму 1 412, 12 грн, № 1439 від 15.02.2022 на суму 131, 09 грн, № 1490 від 16.02.2022 на суму 213, 60 грн., № 1580 від 18.02.2022 на суму 4 667, 05 грн, які підписані представниками сторін.

Проте, відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірджин Ізакая Одеса» утворилась заборгованість у розмірі 42 120, 54 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 42 120, 54 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 9 886, 00 грн - пені за періоди: з 21.03.2022 по 20.10.2022, з 19.03.2022 по 20.10.2022, з 11.03.2022 по 20.10.2022 та 46 600, 40 грн - заборгованість зі сплати товарного кредиту відповідно до п. 5.3 договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 42 120, 54 грн, що підтверджується видатковими накладними № 875 від 28.01.2022 на суму 631, 38 грн, № 991 від 02.02.2022 на суму 19 197, 31 грн, № 1022 від 03.02.2022 на суму 3 194, 66 грн, № 1105 від 07.02.2022 на суму 11 756, 60 грн, № 1107 від 07.02.2022 на суму 58, 66 грн, № 1230 від 08.02.2022 на суму 459, 98 грн, № 1231 від 08.02.2022 на суму 398, 09 грн, № 1410 від 15.02.2022 на суму 1 412, 12 грн, № 1439 від 15.02.2022 на суму 131, 09 грн, № 1490 від 16.02.2022 на суму 213, 60 грн., № 1580 від 18.02.2022 на суму 4 667, 05 грн, які підписані представниками сторін.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідач за поставлений товар не розрахувався, доказів зворотнього суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірджин Ізакая Одеса» утворилась заборгованість у розмірі 42 120, 54 грн.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 5.3. договору, покупцеві може бути надана відстрочка не більше 30 банківських днів з дня отримання товару. Відстрочка оплати вартості товару, що надається покупцем, не є комерційним кредитом. У разі несплати товару, вважається, що поставка здійснюється на умовах товарного кредиту і покупець сплачує відсотки за наданий кредит в розмірі 0,5 % від вартості товару за кожний календарний день користування товарним кредитом, починаючи від дати поставки.

Згідно п. 5.5. договору, покупець зобов`язується оплатити продукцію продавця в обсягах, відпущених йому згідно з накладною, в терміни, обумовлені в п. 5.3. спражньої угоди.

Таким чином, враховуючи умови п. 5.3. договору та приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне:

- за видатковою накладною № 875 від 28.01.2022 на суму 631, 38 грн строк оплати настав 11.03.2022 та, починаючи з 12.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 991 від 02.02.2022 на суму 19 197, 31 грн строк оплати настав 16.03.2022 та, починаючи з 17.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 1022 від 03.02.2022 на суму 3 194, 66 грн строк оплати настав 17.03.2022 та, починаючи з 18.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 1105 від 07.02.2022 на суму 11 756, 60 грн строк оплати настав 21.03.2022 та, починаючи з 22.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 1107 від 07.02.2022 на суму 58, 66 грн строк оплати настав 21.03.2022 та, починаючи з 22.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 1230 від 08.02.2022 на суму 459, 98 грн строк оплати настав 22.03.2022 та, починаючи з 23.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 1231 від 08.02.2022 на суму 398, 09 грн строк оплати настав 22.03.2022 та, починаючи з 23.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 1410 від 15.02.2022 на суму 1 412, 12 грн строк оплати настав 29.03.2022 та, починаючи з 30.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 1439 від 15.02.2022 на суму 131, 09 грн строк оплати настав 29.03.2022 та, починаючи з 30.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 1490 від 16.02.2022 на суму 213, 60 грн. строк оплати настав 30.03.2022 та, починаючи з 31.03.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № 1580 від 18.02.2022 на суму 4 667, 05 грн строк оплати настав 01.04.2022 та, починаючи з 02.04.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 112 від 16.08.2021 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 42 120, 54 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 9 886, 00 грн - пені за періоди: з 21.03.2022 по 20.10.2022, з 19.03.2022 по 20.10.2022, з 11.03.2022 по 20.10.2022 та 46 600, 40 грн - заборгованість зі сплати товарного кредиту відповідно до п. 5.3 договору.

За умовами п. 7.2. договору, у разі несвоєчасної оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику на його вимогу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього терміну прострочення виконання зобов`язання незалежно від його тривалості.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій не припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду нарахування пені та, відповідно, у розмірі пені заявленої до стягнення.

За розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 9 697, 59 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди: з 12.03.2022 по 20.10.2022 нарахована на суму боргу 631, 38 грн., з 17.03.2022 по 20.10.2022 нарахована на суму боргу 19 197, 31 грн, 18.03.2022 по 20.10.2022 нарахована на суму боргу 3 194, 66 грн, з 22.03.2022 по 20.10.2022 нарахована на суму боргу 11 756, 60 грн, з 23.03.2022 по 20.10.2022 нарахована на суму боргу 398, 09 грн, з 23.03.2022 по 20.10.2022 нарахована на суму боргу 459, 98 грн, з 30.03.2022 по 20.10.2022 нарахована на суму боргу 1 412, 12 грн та з 02.04.2022 по 20.10.2022 нарахована на суму боргу 4 667, 05 грн, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 46 600, 40 грн - заборгованості зі сплати товарного кредиту відповідно до п. 5.3 договору, суд зазначає наступне.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

При цьому, проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п`ята статті 694 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, викладену в постановах від 10.09.2018 по справі №908/24/18, від 18.12.2018 по справі №908/639/18 та від 03.12.2019 по справі №902/235/19.

Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20.

Як було зазначено вище, у п. 5.3. договору сторони дійшли згоди про те, що покупцеві може бути надана відстрочка не більше 30 банківських днів з дня отримання товару. Відстрочка оплати вартості товару, що надається покупцем, не є комерційним кредитом. У разі несплати товару, вважається, що поставка здійснюється на умовах товарного кредиті і покупець сплачує відсотки за наданий кредит в розмірі 0,5 % від вартості товару за кожний календарний день користування товарним кредитом, починаючи від дати поставки.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок суми заборгованості за користування товарним кредитом та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду нарахування та, відповідно, у розмірі заявленої до стягнення суми.

За розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума заборгованості зі сплати товарного кредиту у розмірі 44 478, 08 грн., яка розрахована судом за видатковими накладними № 875 від 28.01.2022 на суму 631, 38 грн, № 991 від 02.02.2022 на суму 19 197, 31 грн, № 1022 від 03.02.2022 на суму 3 194, 66 грн, № 1105 від 07.02.2022 на суму 11 756, 60 грн, № 1230 від 08.02.2022 на суму 459, 98 грн, № 1231 від 08.02.2022 на суму 398, 09 грн, № 1410 від 15.02.2022 на суму 1 412, 12 грн, № 1580 від 18.02.2022 на суму 4 667, 05 грн, наступним чином:

- з 12.03.2022 по 20.10.2022 = 222 дн. (631, 38 грн х 222 дн. х 0,5 % = 700, 83 грн),

- з 17.03.2022 по 20.10.2022 = 217 дн. (19 197, 31 грн х 217 дн. х 0,5 % = 20 829, 08 грн),

- з 18.03.2022 по 20.10.2022 = 216 дн. (3 194, 66 грн х 216 дн. х 0, 5 % = 3 450, 17 грн),

- з 22.03.2022 по 20.10.2022 = 212 дн (11 756, 60 грн х 212 дн. х 0, 5 % = 12 461, 99 грн),

- з 23.03.2022 по 20.10.2022 = 211 дн. (398, 09 грн х 211 дн. х 0, 5 % = 419, 98 грн),

- з 23.03.2022 по 20.10.2022 = 211 дн. (459, 98 грн х 211 дн. х 0, 5% = 485, 28 грн.),

- з 30.03.2022 по 20.10.2022 = 204 дн. (1 412, 12 грн х 204 дн. х 0, 5 % = 1 440, 36 грн),

- з 02.04.2022 по 20.10.2022 = 201 дн. (4 667, 05 грн х 201 дн. х 0, 5 % = 4 690, 39 грн), а тому вимога в цій частині також підлягає частковому задоволенню.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2022 між Адвокатом Завальнюк Дмитром Юрійовичем та Фізичною особою-підприємцем Стойковим Андрієм Андрійовичем укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, предметом якого є представництво інтересів клієнта з приводу стягнення заборгованості за договором поставк № 112 від 16.08.2021.

Розмір гонорару встановлюється у розмірі 8 000, 00 грн. (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору, гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок адвоката протягом трьох днів з моменту винесення судового наказу.

21.10.2022 Адвокатом Завальнюк Дмитром Юрійовичем та Фізичною особою-підприємцем Стойковим Андрієм Андрійовичем складено та підписано акт приймання-передачі наданих робіт (послуг) до договору про надання правової (правничої допомоги), в якому детально описано надані адвокатом послуги, вартість яких складає 8 000, 00 грн.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За таких обставин, враховуючи те, що судом частково задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів є співмірним із складністю даної справи та підлягають розподілу між сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тож, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 812, 53 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Стойкова Андрія Андрійовича - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірджин Ізакая Одеса» (вул. Чеська, буд. 6, квартира 1, м. Київ, 01042, ідентифікаційний код - 43925192) на користь Фізичної особи-підприємця Стойкова Андрія Андрійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) 42 120 (сорок дві тисячі сто двадцять) грн 54 коп. - заборгованості, 9 697 (дев`ять тисяч шістсот дев`яносто сім) грн. 59 коп. - пені, 44 478 (сорок чотири тисячі чотириста сімдесят вісім) грн 08 коп. - заборгованості зі сплати товарного кредиту, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 86 коп. - судового збору та 7 812 (сім тисяч вісімсот двадцять) грн 53 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков