Рішення

від 24.01.2023 по справі 911/1145/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1145/22

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фермерського господарства «Бовкун В.Є.», Київська область, Білоцерківський район, с. Рогізна

до Сквирської міської ради Київської області, Київська область, м. Сквира

про визнання недійсним рішення та зобов`язання вчинити дії

за участю представників:

від позивача не з`явився

від відповідача І.С.Кваша

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фермерського господарства «Бовкун В.Є.» б/н від 18.07.2022 року (вх.№1000/22 від 19.07.2022 року) (далі позивач) до Сквирської міської ради Київської області (далі відповідач) про визнання недійсним рішення та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 20.09.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1145/22 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.10.2022 року.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №3244 від 11.10.2022 року (вх. №14433/22 від 14.10.2022), в якому відповідач проти позову заперечує.

Позивач та відповідач, повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 18.10.2022 року не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 18.10.2022 року підготовче засідання відкладено на 08.11.2022 року.

До суду від відповідача надійшло клопотання №3680 від 17.10.2022 (вх. №14737/22 від 20.10.2022) про проведення судового засідання без участі його представника.

Позивач, повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання 08.11.2022 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відповідь на відзив не подав.

Ухвалою суду від 08.11.2022 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/1145/22 та відкладено підготовче засідання на 06.12.2022 року.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 08.11.2022 року (вх. №16226/22 від 14.11.2022).

До суду від відповідача надійшло клопотання б/н б/д (вх. №16487/22 від 17.11.2022) про розгляд справи без участі представника відповідача.

До суду від відповідача надійшли заперечення б/н б/д (вх. №17109/22 від 25.11.2022) на відповідь на відзив.

До суду від позивача надійшла заява б/н від 30.11.2022 року (вх. №17676/22 від 05.12.2022) про розгляд справи без участі представника позивача.

Ухвалою суду від 06.12.2022 року закрито підготовче провадження у справі №911/1145/22 та призначено розгляд справи по суті на 24.01.2023 року.

До суду від позивача надійшла заява б/н від 19.01.2023 (вх. №1313/23 від 23.01.2023) про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.01.2023 року проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та запереченнях та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Судом враховано, що ухвали Господарського суду Київської області направлялись учасникам справи на юридичні адреси згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також, електронні адреси, зазначені в заявах по суті справи. Крім того, ухвали суду у справі офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua. Інформацію про розгляд справи №911/1145/22 оприлюдено на сайті «Судова влада України».

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що позивач належним чином та завчасно повідомлявся про розгляд справи, а також, керуючись ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, яка зобов`язує учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника відповідача.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 24.01.2023 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено позивачем, на підставі рішення Сквирської районної ради народних депутатів Сквирського району Київської області №15-13-22 від 19.12.1997 року ОСОБА_1 надано земельну ділянку з кадастровим номером 3224086200:05:014:0008 розміром 50,0 га з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Сквирської міської територіальної громади (Рогізнянської сільської ради) Білоцерківського району Київської області та видано Державний акт на право постійного користування землею серія ІІІ-КВ №007542 від 25.12.1998 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №25.

Після набуття зазначеної земельної ділянки в постійне користування 05.03.1999 року Бовкуном В.Є. створено Фермерське господарство «БОВКУН В.Є.» згідно Статуту якого ОСОБА_1 є головою зазначеного фермерського господарства.

Відповідно до ст. 128 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи, які є користувачами ділянок та зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, мають можливість подати заяву (клопотання) до відповідної ради. У заяві (клопотанні) зазначають місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площу, а також згоду на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

31.03.2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» №552-ІХ, який набрав чинності 01.07.2021 року, відповідно до якого у Земельний кодекс України внесено зміни, зокрема до статті 130 Земельного кодексу України, а розділ X «Перехідні положення» доповнено пунктом 61.

Відповідно до п. 61 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до 2010 року, мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до десяти років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу. Вимоги частини сьомої статті 130 цього Кодексу не поширюються на земельні ділянки, які придбаваються відповідно до цього пункту.

Враховуючи зазначене, позивач вважає, що право на викуп землі з 01.07.2021 року мають створенні (зареєстровані) селянські (фермерські) господарства або фермерські господарства, на підставі державного акту на право постійного користування землею.

Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Будучи зацікавленим у придбанні земельної ділянки з кадастровим номером 3224086200:05:014:0008, площею 50 га, що розташована на території Сквирської міської територіальної громади (Рогізнянської сільської ради) у Білоцерківському районі Київської області з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, якою Фермерське господарство «БОВКУН В.Є.» користується відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ №007542 від 25.12.1998 року, позивач 24.09.2021 року, керуючись нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» та ст. 128 Земельного кодексу України, звернувся до Сквирської міської об`єднаної територіальної громади Білоцерківського району Київської області із заявою №05-2021/2115 про надання дозволу на викуп спірної земельної ділянки.

До зазначеної заяви додано передбачені ч. 2 ст. 128 Земельного кодексу України документи, а також, згода на укладання договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки у розмірі 20 відсотків нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно ч. 3 ст. 128 Земельного кодексу України, орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови. Рішення відповідної ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Однак, у встановлений законодавством строк заява Фермерського господарства «Бовкун В.Є.» не була розглянута Сквирською міською об`єднаною територіальною громадою Білоцерківського району Київської області, у зв`язку із чим, позивач звернувся до відповідача із запитом №111 від 26.11.2021 року про отримання інформації щодо розгляду заяви Фермерського господарства «Бовкун В.Є.» від 24.09.2021 року для реалізація прав та інтересів ФГ «Бовкун В.Є.» щодо придбання земельної ділянки у власність.

Листом Сквирської міської об`єднаної територіальної громади Білоцерківського району Київської області №5141 від 30.11.2021 року повідомлено позивача, що відповідне питання буде розглянуто на засіданні постійної депутатської комісії Сквирської міської ради з питань підприємництва, промисловості, сільського господарства, землевпорядкування, будівництва та архітектури, про прийняте рішення заявника буде повідомлено додатково.

Як зазначає позивач, в лютому 2022 року стало відомо, що заяву Фермерського господарства «Бовкун В.Є.» розглянуто без його участі 27.01.2022 року на черговій 18 сесії Сквирської міської ради VIII скликання та прийнято рішення №30.57-18-VІІІ «Про відмову щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення Фермерському господарству «Бовкун В.Є.» з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства загальною площею 50 га на території Сквирської міської територіальної громади (на території Рогізнянської сільської ради) на підставі ч. 7 ст. 130 Земельного кодексу України та п. 61 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення Сквирської міської ради Київської області №30.57-18-VІІІ від 27.01.2022 року не містить посилань на підстави відмови продажу земельної ділянки, встановлені частиною 5 ст. 128 Земельного кодексу України. Крім того, зі слів позивача, відмова відповідача не містить посилань, що до заяви позивача не було додано документів, подання яких є обов`язковим згідно Земельного кодексу України, або що подані документи не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Враховуючи зазначене, оскаржуване рішення Сквирської міської ради Київської області №30.57-18-VІІІ від 27.01.2022 року «Про відмову щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення Фермерському господарству «Бовкун В.Є.» з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства загальною площею 50 га на території Сквирської міської територіальної громади (на території Рогізнянської сільської ради)» не містить належного обґрунтування підстав для відмови та не ґрунтується на нормах чинного законодавства, чим, на думку позивача, порушено його право на викуп земельної ділянки.

При цьому, позивач зазначає, що заява про викуп спірної земельної ділянки подана на розгляд Сквирської міської ради в період дії Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» №552-ІХ від 31.03.2020 року, який набрав чинності з 01.07.2021 року та яким було доповнено розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України пунктом 61 , згідно якого вимоги ч. 1 ст. 130 цього Кодексу (на яку посилається відповідач, як на підставу для відмови у задоволенні заяви Фермерського господарства «Бовкун В.Є.») не поширюються на земельні ділянки, які придбаваються відповідно до цього пункту, а тому, прийняте рішення відповідача є незаконним та порушує права позивача на придбання у власність земельної ділянки, яка перебуває у нього у постійному користуванні.

Тому, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення 18 сесії Сквирської міської ради №30.57-18-УІІІ від 27 січня 2022 року «Про відмову щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення фермерському господарству «Бовкун В.Є.» з цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства загальною площею 50,0000 га на території Сквирської міської територіальної громади (на території Рогізнянської сільської ради)» Білоцерківського району Київської області та зобов`язання Сквирської міської ради у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили повторно розглянути письмову заяву Фермерського господарства «Бовкун В.Є.» від 24.09.2021 про надання дозволу на викуп земельної ділянки постійного користування (кадастровий номер: 3224086200:05:014:0008, площею 50 гектарів, що розташована на території Сквирської міської територіальної громади (територія Рогізнянської сільської ради) Білоцерківського району Київської області з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві зазначив, що чинні норми Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство» не передбачають права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Земля, надана для користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству, але при цьому, власник землі залишається незмінним держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином правочин. Члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної або комунальної власності в порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку. Враховуючи п. 61 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, на думку відповідача, якщо право постійного користування чи довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства переоформлено на право оренди щодо зазначених земельних ділянок до 2010 року, то належним покупцем земельної ділянки є орендар земельної ділянки, в тому числі юридична особа фермерське господарство. Заява позивача про надання дозволу на викуп земельної ділянки не підтверджували того, що право постійного користування земельною ділянкою державною власності, з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства переоформлено на право оренди до 2010 року, а тому, позивач не є належним покупцем земельної ділянки та, як юридична особа, не має право викупу земельної ділянки, яку надавали його засновнику (члену) на праві постійного користування.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України (далі ЗК України), до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Частиною 1 ст. 122 ЗК України, визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 128 ЗК України встановлено порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам.

Так, в силу ч. 1 ст. 128 ЗК України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Частиною 2 ст. 128 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу; в) виключено; г) копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України - для юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства іноземної держави.

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (ч. 3 ст. 128 ЗК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЗК України, підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Згідно ч. 10 ст. 128 ЗК України, рішення про відмову продажу земельної ділянки може бути оскаржено в суді.

В той же час, відповідно до п. 61 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до 2010 року, мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до десяти років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу.

Право викупу також належить громадянам України - спадкоємцям громадян, яким належало право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства (крім випадків, коли такі земельні ділянки були передані у власність чи користування фізичним або юридичним особам). Якщо таких спадкоємців декілька, земельна ділянка придбавається ними у спільну часткову власність, де частки кожного із спадкоємців у праві власності є рівними.

Права постійного користування та довічного успадковуваного володіння земельними ділянками державної та комунальної власності зберігаються за суб`єктами відповідного права, які не здійснили викуп таких ділянок відповідно до абзацу першого цього пункту.

Так, оскарження рішення Сквирської міської ради Київської області №30.57-18-VІІІ від 27.01.2022 року мотивовано тим, що заява позивача про надання дозволу на викуп земельної ділянки не підтверджувало того, що право постійного користування земельною ділянкою державної власності, з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства переоформлено на право оренди до 2010 року, а тому, позивач не є належним покупцем земельної ділянки, та, як юридична особа, не має право викупу земельної ділянки, яку надавали його засновнику (члену) на праві постійного користування з посиланням на ч. 7 ст. 130 Земельного кодексу України та п. 61 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 51 ЗК України (у редакції Закону на момент створення СФГ «Бовкун В.Є.»), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ст. 7 ЗК України (у редакції Закону на момент створення СФГ «Бовкун В.Є.»), користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЗК України (у редакції Закону на момент створення СФГ «Бовкун В.Є.»), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Як встановлено судом, на підставі рішення Сквирської районної ради народних депутатів Сквирського району Київської області №15-13-22 від 19.12.1997 року ОСОБА_1 надано земельну ділянку з кадастровим номером 3224086200:05:014:0008 розміром 50,0 га з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Сквирської міської територіальної громади (Рогізнянської сільської ради) Білоцерківського району Київської області та видано Державний акт на право постійного користування землею серія ІІІ-КВ №007542 від 25.12.1998 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №25.

05.03.1999 року ОСОБА_1 створено Фермерське господарство «БОВКУН В.Є.» згідно Статуту якого ОСОБА_1 є головою зазначеного фермерського господарства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону на момент створення СФГ «Бовкун В.Є.»; втратив чинність 29.07.2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 №973-IV "Про фермерське господарство"), після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення СФГ «Бовкун В.Є.», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Згідно ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції від 19.06.2003 року), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Таким чином, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 року у справі №320/5724/17, від 23.06.2020 року у справі №922/989/18.

Враховуючи вимоги статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство») вбачається, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі №574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі №628/776/18.

У постанові Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство, як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).

Відповідно до п. 61 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до 2010 року, мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до десяти років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу. Вимоги частини сьомої статті 130 Кодексу не поширюються на земельні ділянки, які придбаваються відповідно до цього пункту.

Право викупу також належить громадянам України спадкоємцям громадян, яким належало право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства (крім випадків, коли такі земельні ділянки були передані у власність чи користування фізичним або юридичним особам). Якщо таких спадкоємців декілька, земельна ділянка придбавається ними у спільну часткову власність, де частки кожного із спадкоємців у праві власності є рівними.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що громадянин України має право постійного користування земельною ділянкою, наданою йому для ведення селянського (фермерського) господарства, лише у разі, якщо після отримання відповідного акта постійного користування він не створив (не зареєстрував) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою зберігається за особою та може бути успадковане з метою створення селянського (фермерського) господарства.

Водночас, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення такого господарства, переходить до цього господарства.

Отже, громадянин України, який отримав акт постійного користування земельною ділянкою державної власності для ведення селянського (фермерського) господарства та створив із цією метою вказане господарство, втрачає право постійного користування землею, оскільки, воно переходить до господарства.

При цьому, якщо право постійного користування чи довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства переоформлено на право оренди щодо зазначених земельних ділянок до 2010 року, то належним покупцем земельної ділянки є орендар земельної ділянки, в тому числі і юридична особа фермерське господарство.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що рішення Сквирської міської ради Київської області «Про відмову щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення фермерському господарству «Бовкун В.Є.» з цільовим призначенням 01.02 Для ведення фермерського господарства загальною площею 50,0000 га на території Сквирської міської територіальної громади (на території Рогізнянської сільської ради)» №30.57-18VIII від 27.01.2022 року прийнято у відповідності до норм чинного земельного законодавства, а тому, таке рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Таким чином, суд вважає недоведеними вимоги позивача про визнання недійсним рішення Сквирської міської ради Київської області №30.57-18VIII від 27.01.2022 року «Про відмову щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення фермерському господарству «Бовкун В.Є.» з цільовим призначенням 01.02 Для ведення фермерського господарства Загальною площею 50,0000 га на території Сквирської міської територіальної громади (на території Рогізнянської сільської ради)» та зобов`язання вчинити дії, а тому, в позові слід відмовити.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Фермерського господарства «Бовкун В.Є.» (09020, вул. Шевченка, буд. 48, с. Рогізна, Білоцерківський район, Київська обл., код ЄДРПОУ 303535302) до Сквирської міської ради Київської області (09001, Київська обл., Білоцерківський р-н., м. Сквира, вул. Богачевського, буд. 28, код ЄДРПОУ 04054961) про визнання недійсним рішення Сквирської міської ради Київської області №30.57-18VIII від 27.01.2022 року «Про відмову щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення фермерському господарству «Бовкун В.Є.» з цільовим призначенням 01.02 Для ведення фермерського господарства Загальною площею 50,0000 га на території Сквирської міської територіальної громади (на території Рогізнянської сільської ради)» та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання 07.02.2023 року.

Суддя Д.Г. Заєць