Рішення

від 19.01.2023 по справі 334/9490/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 19.01.2023

Справа № 334/9490/21

Провадження № 2/334/187/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Добрєва М.В., за участю секретаря судового засідання Кириленко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізького навчально-виховного комплексу №109 Запорізької міської ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом до Запорізького НВК №109 ЗМР Запорізької області. Згодом позивач подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить визнати протиправним та скасування наказ відповідача № 227/К-тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи», яким ОСОБА_1 , вихователя дошкільного підрозділу, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19; зобов`язати Запорізький НВК №109 ЗМР Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період вимушеного прогулу, який стався внаслідок незаконного відсторонення від роботи в Запорізькому НВК №109 ЗМР Запорізької області на підставі наказу №227/К-тр від 08.11.2021 року до часу фактичного поновлення на робочому місці.

Позов обґрунтовує тим, що з 09.10.2020 року працює вихователем дошкільного підрозділу в Запорізькому НВК №109 ЗМР Запорізької області, що підтверджується наказом №195-к/тр від 07.10.2020 року про прийняття на роботу ОСОБА_1 , а також трудовою книжкою. 27.10.2021 року позивач від відповідача отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 за №452. Наказом відповідача №227/к-тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » відсторонено від роботи ОСОБА_1 на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. В обґрунтування спірного наказу відповідач послався на ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційний хвороб», Наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 та п. 41-6 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020. Вказаний наказ є незаконним та підлягає скасуванню з наступних підстав. Вважає, що відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Такої підстави відсторонення, як відмова працівником від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань, нормами ст. 46 КЗпП України не передбачено, будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би надавав право роботодавцю відсторонювати від посади працівника за відмову працівником від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань, відповідачем не зазначено. Відсутність у позивача щеплення не є порушенням трудової дисципліни і не може бути підставою відсторонення від роботи і тим більше позбавлення заробітної плати. Позивач вважає, що вакцинування проти COVID-19 є ризиковою медичною процедурою, а відтак не надавала своєї згоди на участь в медичних експериментах, так як ці вакцини не пройшли всіх стадій необхідних клінічних випробувань, а саме не пройшли четвертої фази досліджень вивчення побічних ефектів і протипоказань. Відповідно до положень трудового законодавства, в зв`язку із тим, що відсторонення від роботи незаконне, позивач вважає, що з відповідача необхідно стягнути на її користь середній заробіток за період вимушеного прогулу, який стався внаслідок незаконного відсторонення від роботи.

30.12.2021 відповідач в особі директора ОСОБА_3 подала відзив на позов, в якому позов не визнала, просила відмовити в повному обсязі з наступних підстав. Оскільки ч.1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що: «… 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках. …», то позовна вимога стосовно стягнення середнього заробітку не відповідає приписам законодавства. Розрахунків позивачем до суду не надано. Вважають, що наказ ЗНВК 109 №227-к/тр від 08.11.2021, який є предметом спору зовсім не пов`язаний з порушенням трудової дисципліни, а доводи, наведені у позові є нікчемними.

Ухвалою суду від 10.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити у загальному позовному провадженні.

Ухвалою від 19.08.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 19.08.2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент освіти і науки Запорізької міської ради.

08.09.2022 року третя особа подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 можна вважати такими, що не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню, підтримують відзив відповідача.

Представник позивача, адвокат Фурсенко С.С. подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та представника, позов та обставини, якими він обґрунтований, підтримує.

Представники відповідача та третьої особи позов не визнали з підстав, викладених у відзиві на позов та письмових пояснень, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши заяви по суті спору та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

За змістом статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 працює в Запорізькому навчально-виховному комплексі №109 Запорізької міської ради Запорізької області на посаді вихователя дошкільного підрозділу з 09.10.2020 на підставі наказу від 07.10.2020 № 195-к/тр.

Відповідно до Повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 27.10.2021 № 452, виданого відповідачем Запорізьким навчально-виховним комплексом №109 Запорізької міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 повідомлена про необхідність надати до 05.11.2021 документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Попереджено, що у разі не подання вказаних документів, 08 листопада 2021 року вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ. Також, проінформовано, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме за нього страховий внесок на соціальне страхування. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде й до стажу, що дає право на щорічну відпустку (стаття 82 КЗпП України, стаття 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР). З вказаним Повідомленням позивач ознайомилась 27.10.2021 року.

Позивач ОСОБА_1 в своєму позові зазначила, що відсторонення від роботи на підставі пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 суперечить статтям 8, 19, 43, 64 Конституції України.

Наказом ЗНВК №109 ЗМР Запорізької області №227/к-тр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » відсторонено від роботи ОСОБА_1 на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати, підставою якого зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 27.10.2021 №452. Зі спірним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомилась та зробила примітку про незгоду з ним.

Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших випадків, передбачених законодавством належить, зокрема відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Частинами третьою, четвертою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено, що у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

У пункті 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу (далі Постанова № 1236), передбачено, щокерівники державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій мають забезпечити: (1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); (2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; (3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 (далі - Наказ № 2153).

Згідно з пунктом 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого Наказом № 2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.(пункт 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що Постанова № 126 та Наказ № 2153 відповідають Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Суд оцінюючи втручання у права позивача і чи було таке втручання виправданим, дійшов до наступного висновку.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Як зазначено в Наказі № 2153 перелік професій визначено з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України та попередження інфекцій.

Тобто, у даному випадку мета втручання у приватне життя позивача була виправдана та легітимна, оскільки загальновідомим є той факт, що COVID-19 є пандемічною хворобою, яка розповсюдилася за короткий строк у всьому світі.

У пунктах 274 та 280 рішення від 28.04.2021 у справі «Vavшiиka And Others V. The Czech Republic» ЄСПЛ констатує, що органи влади держави можуть самостійно визначати політику у сфері охорони здоров`я і межі їх розсуду є достатньо широкими.

У даному спорі органи влади, шляхом запровадження обов`язкової вакцинації проти COVID-19 для місця роботи позивача, надали йому вибір зробити щеплення (при відсутності протипоказань) чи бути відстороненим без виплати заробітної плати.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується стороною позивача, що останній був повідомлений про те, що він в силу вищезазначених положень законодавствата займаної посади підпадає під перелік осіб, які підлягають обов`язковій вакцинації проти СОVID-19 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби, відсутність якої тягне за собою відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, крім працівників, за наявності відповідної довідки медичного закладу, які мають абсолютні протипоказання до проведення щеплень.

Позивач ОСОБА_1 не надала жодних доказів, що свідчили б про неможливість чи наявність об`єктивних труднощів для того щоб зробити щеплення. Також відсутні докази щодо неможливості отримання нею відповідної довідки про наявність протипоказань, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позивач не зробив щеплення проти COVID-19 з власної волі, а оскільки він був попереджений про наслідки у виді відсторонення від посади, то і усвідомлював ці наслідки.

За викладених обставин, судом не встановлено ознак неправомірності під час винесення оскаржуваного наказу в діях керівника відповідача Запорізького навчально-виховного комплексу №109 Запорізької міської ради Запорізької області, яка, з урахуванням покладеного обов`язку, згідно з вимогами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та КЗпП України, правомірно прийняла рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи за відсутності відповідного щеплення або наявності довідки медичного закладу щодо абсолютних протипоказань до його проведення.

Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Суд дійшов висновку, що обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 в закладах освіти не пов`язана зі змінами в організації виробництва і праці, а отже не є зміною істотних умов праці.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), згідно з якою, принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

У зв`язку з цим, позов про визнання незаконним та скасування спірного наказу є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 10-13, 76-81, 89, 141, 259, 263 - 265, 268, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізького навчально-виховного комплексу №109 Запорізької міської ради Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апел яційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Суддя: Добрєв М. В.