Рішення

від 01.02.2023 по справі 461/5077/22

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/5077/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

01 лютого 2023 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,

представника позивача Джуфера Б.М. ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_2

( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ),

в інтересах якого діє адвокат Джуфер Богдан Миронович

(АДРЕСА_2)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Крона»

(79011, м. Львів, вул. Тютюнників, 55, ЄДРПОУ: 42523108)

про стягнення заборгованості з оплати середнього заробітку,

встановив:

Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Адвокат Джуфер Богдан Миронович, який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Крона» про стягнення заборгованості з оплати середнього заробітку. Відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за період з 09 липня 2021 року по 09 січня 2022 року.

Мотивуючи поданий позов, представник позивача вказує на те, що відповідно до Наказу № 4/19-К від 18 лютого 2021 року, ОСОБА_2 прийнято на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Крона» на посаду охоронника з 20 лютого 2021 року. З 01 липня 2021 року по 08 липня 2021 року позивач перебував у щорічній відпустці тривалістю 8 календарних днів. Під час цієї відпустки, 02 липня 2021 року позивачем було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та цього ж дня, згідно наказу командира військової частини, ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу частини і проходить військову службу за контрактом. Натомість, відповідач, як стверджує представник позивача, всупереч Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Кодексу законів про працю України, не виплачував позивачу середній заробіток за час проходження останнім військової служби за контрактом. Відтак, ОСОБА_2 змушений звернутися до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 03.10.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з мотивів наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема у відповідності до ст. 128 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи. Правом на подачу відзиву на позов та подачу заяви про розгляд справи за його відсутності не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

В свою чергу, сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач неодноразово не з`являвся в судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Суд приходить до переконання про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, з врахуванням тривалості провадження, з метою забезпечення розумних строків розгляду у справі, суд вважає, що розгляд справи у відсутності відповідача є можливим, а законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

З огляду на неявку відповідача по даній цивільній справі, врахувавши позицію позивача, суд вважає можливим розглядати справу в заочному порядку.

Також суд враховує, що Указом № 64/2022 Президента України від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

При цьому, суд також виходить з того, що Законом України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено наступне.

Стаття 10. Неприпустимість припинення повноважень органів державної влади, інших державних органів в умовах воєнного стану

1. У період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Стаття 12-2. Діяльність судів, органів та установ системи правосуддя в умовах воєнного стану

1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Стаття 26. Правосуддя в умовах воєнного стану

1. Правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

2. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

3. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Наведені положення покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 02 липня 2021 року позивачем було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

Відповідно до Витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 02.07.2021 року № 172, солдата ОСОБА_2 з 02 липня 2021 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення з 03 липня 2021 року і він вважається таким, що з 02 липня 2021 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

12.01.2022 року Військовою частиною НОМЕР_2 видано солдату ОСОБА_2 довідку № 14, згідно з якою останній проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 з 02.07.2021 року.

Про укладення контракту та надання копії з наказу про проходження військової служби, позивач намагався повідомити відповідача шляхом скерування листів на адресу відповідача, зокрема листами від 10.07.2021 року, 13.07.2021 року, 16.08.2021 року, однак роботодавцем вказані листи не отримано.

09 серпня 2021 року через «Укрпошту Експрес» позивач отримав листа від директора ТзОВ «Охоронна компанія «Крона», ОСОБА_3 , юридична адреса: 79495, м. Львів ( Винники), вул. Шевченка, буд. 1 Д, код ЄДР 42523108, згідно якого він просить надати пояснення щодо поважності причин відсутності його на роботі за період з 11 липня 2021 року станом на 06 серпня 2021 року.

Відправником цього листа є ОСОБА_4 , адреса відправлення: відділення Львів, Львівський район, 79028, моб. тел. НОМЕР_3 , юридична особа ТзОВ «Охоронна компанія крона». Саме на цю адресу позивач направляв вищевказані листи-повідомлення.

Представником позивача 01.09.2021 року на адресу ТзОВ « Охоронна компанія Крона» Стадника Ю.С., юридична адреса: 79495, м. Львів (Винники), вул. Шевченка, буд. 1Д код ЄДРПОУ 42523108, направлено адвокатський запит, який повернувся по закінченню терміну зберігання.

Наведене вище дає підстави стверджувати, що роботодавець ТзОВ «Охоронна компанія «Крона» умисно не приймала листи від позивача та його повідомлення про те, що він перебуває на військовій службі та за ним зберігається місце роботи, посада та середній заробіток.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.

Згідно положень статті 17 Конституції України, оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин укладення контракту), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57 частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, на час дії особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року, тобто з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 та закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Згідно з роз`ясненнями Міністерства оборони України, викладеними у листах № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року, № 316/1/906 від 20 жовтня 2016 року «Щодо дії особливого періоду», скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації, без прийняття рішення щодо проведення демобілізації, не припиняє особливий період.

На час виникнення спірних відносин, а також пред`явлення позову, Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу та про демобілізацію не приймав.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене у дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Ураховуючи наведене та з огляду на те, що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, а рішення про демобілізацію не прийнято, на нього розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, передбачені статтею 119 КЗпП України.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Так, до подібного висновку про наявність правових підстав для стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час проходження військової служби дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2018 року у справі №682/1634/16-ц (провадження № 61-1307св17).

Згідно п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.08.1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.08.2020 №3501-06/219 кількість робочих днів за період з 09.07.2021 по 09.01.2022 становить 126 днів.

З врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати та Індивідуальної відомості про застраховану особу форми ОК-5 ОСОБА_2 , відповідно до розрахунку наданого позивачем, середньоденна заробітна плата позивача становила 379, 28 грн.

Таким чином, розмір заборгованості яка підлягає стягненню, з врахуванням наведених вище нормативного акту та роз`яснення, а також розрахунку позивача, обґрунтованість якого не спростована в процесі судового розгляду, становить 47789 грн. 28 коп (126 днів х 379, 28 грн).

З урахуванням вищенаведених доводів та мотивів, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з розміру витрат сторони документально підтверджених на момент ухвалення даного рішення.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд, ?

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія Крона» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період з 09 липня 2021 року по 09 січня 2022 року у розмірі 47789 грн. 28 коп.

Стягнути з Товориства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія Крона» на користь ОСОБА_2 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 992 грн. 40 коп.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ? ОСОБА_2

( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), в інтересах якого діє адвокат

Представник позивача ? Джуфер Богдан Миронович

(АДРЕСА_2)

Відповідач ? Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Крона»

(79011, м. Львів, вул. Тютюнників, 55, ЄДРПОУ: 42523108)

Повний текст рішення складено 06 лютого 2023 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький