Ухвала

від 07.02.2023 по справі 240/2929/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

07 лютого 2023 року м. Житомир

справа № 240/2929/23

категорія 113050000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Горовенко А.В., перевіривши виконання вимог законодавства при поданні позовної заяви ОСОБА_1 до Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Житомирській області в частині ненадання належної медичної допомоги ОСОБА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства.

Пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Частиною 1 статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що у цьому Кодексі під терміном "публічно-правовий спір" слід розуміти спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

При цьому суб`єктом владних повноважень згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас публічно-правовим спором в розумінні КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

При цьому, під владними повноваженнями треба розуміти засновані на нормах публічного права можливості суб`єктів публічної влади (суб`єктів владних повноважень) видавати юридичні акти та вчиняти дії, спрямовані на забезпечення реалізації публічного інтересу.

Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер).

Матеріали позовної заяви свідчать, що предметом спору у даній справі є забезпечення належних умов утримання обвинуваченого ОСОБА_1 (позивача), а саме: ненадання позивачу належної медичної допомоги Філією Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Житомирській області, що проявилось у неналежному лікуванні, яке призвело до погіршення стану здоров"я позивача.

Згідно зі ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я та медичну допомогу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, держава має забезпечити належний захист здоров`я ув`язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги.

У відповідності до вимог ст.11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув`язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я. Обов`язок по забезпеченню медичним обслуговуванням осіб, які утримуються під вартою, покладається на адміністрацію місця попереднього ув`язнення.

За змістом п. д), е) ч.1 ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає зокрема кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров`я і здоров`я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь.

Так, реалізацію державної політики у сфері охорони здоров`я в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах покладено на Державну установу «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України».

При цьому, згідно з п. 2.3 Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України від 10 лютого 2012 року №239/5/104, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров`я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО. У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров`я.

В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 206 Кримінально процесуального кодексу України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

Частиною 2 ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи попереднього ув`язнення здійснюється в порядку, встановленому для пункту 13-1 частини першої цієї статті.

Пунктом 13-1 ч.1 ст.537 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання, зокрема, про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.

При цьому, згідно зі статтею 539 Кримінального процесуального кодексу України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен вирішуватись у порядку кримінального судочинства.

З огляду на вказане, суд роз`яснює право позивача на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань, слідчих ізоляторів та Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Житомирській області в частині незабезпечення належної медичної допомоги лікарем такої установи, відповідно до ч. 2 ст.537 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з п.1 ч.1ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, передбачених п.1 ч.1 ст.170 КАС України.

Позивачу слід мати на увазі, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

На виконання вимог ч.6 ст.170 КАС України суд роз`яснює ОСОБА_1 , що розгляд даної справи має здійснюватися відповідним загальним судом, визначеним за правилами підсудності, встановленими положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 4, 19, 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

ухвалив:

1.Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності.

2. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом до Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, віднесено до юрисдикції загального суду, визначеного за правилами підсудності, встановленими положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

4. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.В. Горовенко