Постанова

від 07.02.2023 по справі 440/5405/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 р. Справа № 440/5405/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бершова Г.Є.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2022, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, по справі № 440/5405/22

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коста"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коста" в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Коста" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 42406,25 грн

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в порушення вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем у 2021 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, що є підставою для застосування cум адміністративно-господарських санкцій.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2022 відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2022 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що підприємством не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 18,18-1, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених в ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Відповідачем подано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він стверджує, що судом першої інстанції під час розгляду справи встановлені всі обставини та витребувані всі необхідні докази, а тому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 березня 2022 року відповідачем подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою №10-ПОІ (річна), згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2021 рік становила - 48 особа, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особи, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 2 особи, фонд оплати праці штатних працівників - 2035500 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 42406,25 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно із ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129 передбачено, що Фонд у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами з питань соціального захисту осіб з інвалідністю та цим Положенням. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.2019 № 875-ХІІ (далі - Закон України № 875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно з ст. 18 Закону України № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 238 Господарського кодексу України (далі- ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Колегія суддів зауважує, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.05.2019 по справі № 807/554/17.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України № 875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

За змістом ст. 18-1 Закону України № 875-ХІІ, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Особи з інвалідністю можуть звертатись безпосереднього до підприємства, або до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

Аналогічний висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 15.04.2019 по справі № 821/681/16.

При цьому, Законом України № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

Отже, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Аналогічний висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 по справі № 817/724/17.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, суб`єкт господарювання фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність особи з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню особи з інвалідністю.

Аналогічний висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 17.09.2020 по справі № 160/4443/19.

Підтвердженням створення робочих місць для осіб з інвалідністю є звіти про наявність вакансій по формі № 3-ПН, якими державна служба зайнятості інформується про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю .

Наказом Державного комітету статистики № 316 від 31.05.2013 зареєстрованим у Міністерстві

юстиції України за № 988/23520 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до п. 3 та 5 наведеного Порядку, Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічний висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18.

На підтвердження факту вжиття заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлення державній службі зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем надано до суду копії звітності форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) із зазначенням про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю.

З наданої Полтавським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю копії листа Горішньоплавнівської міської філії Полтавського обласного центру зайнятості № 16/49/43-22 від 03.05.2022 вбачається, що інформація про вакансії, що подавалися Товариством з обмеженою відповідальністю "Коста" в 2021 році постійно розміщувалися в секторі самостійного пошуку роботи на стендах, в татч-скріні та на веб-порталі Державної служби зайнятості. Особам з інвалідністю, що перебували на обліку в службі зайнятості та особам, які зверталися за консультаціями протягом року, надавалася інформація про відкриті вакантні місця на підприємствах.

З наданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Коста" копії листа Горішньоплавнівської міської філії Полтавського обласного центру зайнятості №16/49/73-22 від 20.07.2022, встановлено, що ТОВ "Коста" протягом 2021 року подано 7 звітів "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН за професією комплектувальник матеріалів, крою та виробів, в яких внесено відповідну позначку щодо бажання працевлаштування осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Звіти за формою 3-ПН були зареєстровані в Горішньоплавнівської міської філії 05.01.2021, 08.07.2021, 11.08.2021, 09.09.2021, 13.10.2021, 09.11.2021, 08.12.2021. Зазначено, що протягом 2021 року на вказані вакансії було направлено 4 особи з інвалідністю, троє з яких відмовилися від вакансії, а одна особа була працевлаштована.

Отже, відмов з боку підприємства у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було, доказів зворотного позивачем не надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції, що у 2021 році відповідач вжив необхідні заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: створив робочі місця для осіб з інвалідністю та сім разів подавав до Державної служби зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому, позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст. 229, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2022 по справі № 440/5405/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Г.Є. Бершов Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко