Постанова

від 06.02.2023 по справі 380/12612/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 380/12612/21 пров. № А/857/14190/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року, ухвалене суддею Костецьким Н.В. у м.Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №380/12612/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Головного управління ДПС у Львівській області як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2021 року позивач- ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача -Головного управління ДПС у Львівській області, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу від 17.02.2021 № 3603-51.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року до участі у справі залучено Головне управління ДПС у Львівській області як відокремлений підрозділ ДПС України в якості співвідповідача.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ 43968090) оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволення позову.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4ст. 304 КАС Українине перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в її задоволенні слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно достатті 67 Конституції Україникожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормамиПодаткового кодексу Українив частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормамиЗакону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаєЗакон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"(із змінами та доповненнями) (далі -Закон № 2464-VI).

ВиключноЗаконом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2ст.2 Закону №2464-VI).

Частиною четвертоюстатті 25 Закону № 2464-VІ передбачено, що орган доходів і зборіву порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 17.02.2021 Головним управлінням ДПС у Львівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3603-51, за якою заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2021 становить 28375,38 грн.

Як підстави винесення цих вимог контролюючий орган вказав:

-статтю 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (правова підстава);

- дані інформаційної системи органів доходів і зборів (фактична підстава).

Контролюючий орган визначив суми недоїмки з ЄСВ самостійно, що відображено в даних облікової картки позивача, як платника податків. Сума ЄСВ виникла за з 2018 року по 2020 рік.

Позивач, вважаючи вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3603-51 від 17.02.2021 протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

В розумінністатті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту третього цієї ж частини застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленомузакономпорядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно із пунктом четвертим частини першоїстатті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, втому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Водночас, відповідно до пункту першого частини першоїстатті 4 Закону№2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно доЗакону України«Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абз.1 п.1 ч.1ст.7 Закону № 2464-VI).

Для платників, зазначених упунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (п.2 ч.1ст.7 Закону № 2464-VI).

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першоїстатті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3 ч.1ст.7 Закону № 2464-VI).

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює,Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення нормЗакону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (№480/4656/18), а відповідно до ч.5ст.242 Кодексу адміністративного судочинства Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно з підпунктом4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК Україниподаткове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо нормазаконучи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставізакону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції Українита частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Відповідно до ч. 1ст. 72 КАС Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2ст.77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (частина третястатті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач в періоді, охопленому предметом цього спору, господарську діяльність не здійснював і доходи від такої діяльності не отримував.

Також згідно відповідно до відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та записів трудової книжки у період 2018-2020 років позивач мав статус застрахованої особи та за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачувався роботодавцем.

Однак, Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно дост.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, 17.02.2021 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивачу № Ф-3603-51. Відповідно до вказаної вимоги загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 28375,38 грн.

Слід зазначити, що контролюючий орган не позбавлений можливості самостійно перевірити сплату ЄСВ за позивача роботодавцем за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнобов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч.1 ст.16Закону № 2464-VI Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьоїстатті 16Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першоїстатті 20 Закону № 2464-VI).

Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства (абзац перший частини другоїстатті 20 Закону № 2464-VI).

На кожну застраховану особу заводиться персональна електронна облікова картка, до якої, зокрема, включаються відомості про суми виплат (доходу), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць (ч.3ст.3 Закону № 2464-VI).

Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №18.06.2014 №10-1 (в редакціїПостанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 №8-1) (далі - Положення № 10-1).

З метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення №10-1).

Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності від страхувальника відомостей про застраховану особу, дані про яку відсутні в Реєстрі застрахованих осіб; в інших випадках, передбаченихЗаконом № 2464-VI (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

За змістом пункту 2 розділу ІV Положення № 10-1 до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Згідно наявних в матеріалах справи відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування протягом спірного періоду страхувальниками позивача є ТзОВ "Технопарк ЛЗТА" (ЄДРПОУ 32326890), ТзОВ "УКРІНВЕСТБУД" (ЄДРПОУ 32640146), ТзОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОГРЕСТЕХБУД" (ЄДРПОУ 33316751), ПП "БЕРЛИН ПРЕСТИЖ" (ЄДРПОУ 35721069), ЛЬВІВСЬКЕ КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО "МУНІЦИПАЛЬНА ВАРТА" (ЄДРПОУ 32126676), ТзОВ "ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНА КОМПАНІЯ "ВАШ ДІМ" (ЄДРПОУ 32181742), ТзОВ "ЕКОВЕЙ ВЕЙСТ МЕНЕДЖМЕНТ" (ЄДРПОУ 33951598), ТзОВ "ВІЛЛА МАГНОЛІЯ" (ЄДРПОУ 40248172). Вказані відомості містять інформацію про сплату страхувальниками страхових внесків, які з огляду на вказаний розмір заробітку позивача, що перевищував розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленийЗаконом України «Про державний бюджет України»на відповідний рік, свідчать про сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника в сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць (22% від суми нарахованої заробітної плати).

Крім того, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.12.2020 у справі №140/2122/19, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанціїх про протиправність вимоги Головного управлінням ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 17 лютого 2021 року № Ф- 3603-51 у розмірі 28375,38 грн, що має наслідком її скасування.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1ст. 308 КАС Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини першоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуальногозакону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Відповідно до пункту 3 частини 1статті 311 Кодексу адміністративного судочинства Україниапеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу ажміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року у справі №380/12612/21 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний