Постанова

від 07.02.2023 по справі 295/6291/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/6291/20 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю.І

Категорія 68 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/6291/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приватне підприємство «Українська дистрибуційна система», Приватне підприємство «Салікс», Товариство з обмеженою відповідальністю «СП САН ДЕКОР», ОСОБА_3 про поділ майна подружжя

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районногосуду м.Житомира від11жовтня 2022року,постановлену підголовуванням суддіДрача Ю.І.у м.Житомирі,

в с т а н о в и в :

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про поділ майна подружжя.

07 жовтня 2022 року позивачкою подано заяву про забезпечення позову, в якій вона просила заборонити приватному підприємству «Українська дистрибуційна система» передавати у будь-який спосіб повністю чи частково право власності на торговельні марки: - за Свідоцтвом на торговельну марку № 130862 (заявка № m200906642 від 09.06.2009 ) - за Свідоцтвом на торговельну марку № 123105 (заявка № m200809511 від 12.05.2008 ); заборони ОСОБА_2 передавати у будь-який спосіб повністю чи частково право власності на торговельну марку за Свідоцтвом на торговельну марку № 144112 (заявка № m 201007942 від 25.05.2010 ); заборони Національному органу інтелектуальної власності - Державному підприємству «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України стосовно власника наступних торговельних марок: за Свідоцтвом на торговельну марку № 130862 (заявка № m 200906642 від 09.06.2009 ); за Свідоцтвом на торговельну марку № 123105 (заявка № m 200809511 від 12.05.2008 ); за Свідоцтвом на торговельну марку № 144112 (заявка № m 201007942 від 25.05.2010 ).

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 11 жовтня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить ухвалу скасувати та прийняти нову, якою забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Вказує, що ПП «Українська дистрибуційна система» являється власником торговельних марок:

-за Свідоцтвом на торговельну марку № 130862 (заявка № пі200906642 від 09.06.2009);

-за Свідоцтвом на торговельну марку № 123105 (заявка № m200809511 від 12.05.2008 ). Окремо Відповідач ОСОБА_2 являється власником торговельної марки за Свідоцтвом на торговельну марку № 144112 (заявка № ш201007942 від 25.05.2010) - знак для ТОВ «СП САН ДЕКОР».

До винесення судом рішення, ОСОБА_2 від імені ПП «Українська дистрибуційна система» та від свого імені може передати право власності на вказані Свідоцтва на торговельні марки або відмовитися від них, що призведе до неможливості виконання рішення (у випадку задоволення позову), утруднить вирішення справи по суті та виконання рішення суду.

Виходячи з викладеного, вважає, що можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ПП «Українська дистрибуційна система» та ОСОБА_2 передавати у будь-який спосіб повністю чи частково право власності на вищезазначені торговельні марки та заборони Національному органу інтелектуальної власності Державному підприємству «Український інститут інтелектуальної власності» вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України стосовно власника торгівельних марок.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу підтримали і надали пояснення, які відповідають її доводам.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду ОСОБА_2 та його представник у судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Відповідно до ч. ч.1, 2ст.149 ЦПКсуд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихст. 150 цього кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, по захист яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно вимог п.2 ч.1 та ч.3ст.150 ЦПКпозов можебути забезпеченозабороною вчинятипевні дії.Заходи забезпеченняпозову,крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до ускладнення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинне мати очевидний та об`єктивний характер.

Відповідно до роз`яснень п. 4Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»,розглядаючи заявупро забезпеченняпозову,суд (суддя)має зурахуванням доказів,наданих позивачемна підтвердженнясвоїх вимог,пересвідчитися,зокрема,в тому,що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях (від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20 та ін.) під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, не порушує речове право володіння особи майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте, тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачу.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.

Так, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

А звідси, конкретний захід забезпечення позову буде відповідним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір стосовно визнання спільною сумісною власністю нерухомого майна подружжя, а також майна, внесеного до статутних капіталів приватних підприємств «Українська дистрибуційна система», «Салікс» та ТОВ «СП САН ДЕКОР», засновником та кінцевим бенеціфіарним власником яких є відповідач.

Приватне підприємство «Українська дистрибуційна система» є власником торговельних марок: за Свідоцтвом на торговельну марку №130862 (заявка №m200906642 від 09.06.2009); за Свідоцтвом на торговельну марку №123105 (заявка №m200809511 від 12.05.2008). Окремо ОСОБА_2 є власником торговельної марки для Товариства з обмеженою відповідальністю «СП САН ДЕКОР» за Свідоцтвом на торговельну марку № НОМЕР_1 (заявка №m201007942 від 25.05.2010).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції мотивував його тим, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивачка, не є співмірними з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. А також у заяві не наведено доказів, що відповідач буде ухилятися від виконання можливого рішення суду чи створювати обставини, які б утрудняли чи унеможливлювали його виконання.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду з огляду на наступне.

Згідно ст.20Закону України«Про охоронуправ назнаки длятоварів іпослуг» будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбаченістаттею 16цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Визнання спільною власністю подружжя майна, внесеного до статутних капіталів підприємств, які були створені і зареєстровані в період шлюбу, не впливає на права власника свідоцтва на торговельну марку і не може обмежувати його право у діях безпосередньо пов`язаних із свідоцтвом на торговельну марку.

Позовних вимогпро визнаннянедійсними свідоцтвана торговельні марки: № НОМЕР_2 (заявка № m 200906642 від 09.06.2009 ); № НОМЕР_3 (заявка № m 200809511 від 12.05.2008 ); № НОМЕР_1 (заявка № m 201007942 від 25.05.2010 ) не заявлено.

У відповідності до положень ст. ст. 149, 150 ЦПК України позивач не позбавлена права звернутися до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, що знаходиться у власності вище зазначених підприємств, заборони вчинення будь-яких дій щодо предмету спору, розміру статутного капіталу тощо.

При таких обставинах, на підставі п. 1 ч.1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 з інших підстав.

Керуючись ст. ст. 149, 150, 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 11 жовтня 2022 року скасувати і постановити нову.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити з інших підстав.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 08 лютого 2023 року.