Рішення

від 19.01.2023 по справі 916/1995/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1995/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

секретар судового засідання: Курко Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Паруль Ю.О;

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПО-ЯРМАРОК (03164, м. Київ, вул. Рахманінова, буд. 30а/13, кв. 40, код ЄДРПОУ 41556897);

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю МЕБЕЛЬЄР (65010, м. Одеса, вул. Палубна, 12, кв. 122, код ЄДРПОУ 43477299);

про стягнення 263050,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

17.08.2022 позивач - ТОВ «ЕКСПО-ЯРМАРОК» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №2072/22) до ТОВ «МЕБЕЛЬЄР», в якій просить суд стягнути з останнього збитки та штраф у загальному розмірі 263050,00 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови договору побутового замовлення на виготовлення меблів №М-44 від 23.12.2020 в частині повного та своєчасного виконання прийнятих на себе зобов`язань щодо виготовлення дерев`яних виробів.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Водночас, разом із позовною заявою позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову (вх. ГСОО №2-684/22), в якій заявник просить суд накласти арешт на грошові кошти ТОВ «МЕБЕЛЬЄР», що обліковуються на будь-яких розрахункових рахунках, виявлених державним або приватним виконавцем, в межах суми 263050,00грн. (заявлених позовних вимог).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.08.2022 було відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову (вх.№2-684/22) у справі №916/1995/22.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.08.2022 у справі №916/1995/22 було позовну заяву (вх.№2072/22 від 17.08.2022) ТОВ «ЕКСПО-ЯРМАРОК» залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10-ти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

29.08.2022 судом отримано від ТОВ «ЕКСПО-ЯРМАРОК» заяву (вх.№17682/22) про усунення недоліків, згідно якої позивачем усунуто встановлені судом недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.09.2022 у справі №916/1995/22 було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження із призначенням судового засідання на 05.10.2022.

Разом із позовною заявою, позивачем подано до суду клопотання (вх.№16557/22 від 17.08.2022), в якому позивач просив суд забезпечити його участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої просить доручити Київському апеляційному суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.09.2022 у справі №916/1995/22 було задоволено клопотання позивача (вх.№16557/22 від 17.08.2022) ТОВ «ЕКСПО-ЯРМАРОК» про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке доручено Київському апеляційному суду (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2, літера А) проведення відеоконференції з метою забезпечення участі представника ТОВ «ЕКСПО-ЯРМАРОК» у судовому засіданні по справі №916/1995/22, яке призначене Господарським судом Одеської області на 05.10.2022.

У судове засідання 05.10.2022 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився. При цьому, у судовому засіданні 05.10.2022 суд оголосив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 03.11.2022.

У судове засідання 03.11.2022 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився. При цьому, у судовому засіданні 03.11.2022 суд ухвалою в протокольній формі оголосив про закриття підготовчого провадження та призначив розгляд справи по суті на 21.11.2022.

Судове засідання, яке було призначено на 21.11.2022 не відбулось у зв`язку з аварійними відключеннями енергопостачання у м. Одесі, зокрема в адміністративні будівлі Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.12.2022 судове засідання по справі №916/1995/22 призначено на 15.12.2022.

У судове засідання 15.12.2022 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився. При цьому, у судовому засіданні 15.12.2022 суд ухвалою в протокольній формі оголошує перерву у розгляді справи №916/1995/22 до 19.01.2023.

В судове засідання, призначене на 19.01.2023 з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити, представник відповідача в судове засідання не з`явився.

У судовому засіданні 19.01.2023 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено 30.01.2023.

3. Аргументи учасників справи.

3.1. Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО-ЯРМАРОК».

Позивач повідомив, що 23.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мебельєр» (далі за текстом - відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО-ЯРМАРОК» (далі за текстом - позивач) укладений договір побутового замовлення на виготовлення меблів №М-44 (далі за текстом Договір). Вказану обставину підтверджує договір №М-44 від 23.12.2020 побутового обслуговування на виготовлення меблів.

Відповідно до умов даного договору та рахунку-фактури, 28.12.2020 позивачем була здійснена оплата за вказаним договором у сумі 176 900 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №848 від 28.12.2020.

Відповідно до п.7.1. виконавець (відповідач) зобов`язувався виконати замовлення протягом 75 днів з наступного робочого дня після моменту надання необхідної інформації та внесення замовником (позивачем) авансу.

Отже, як зазначає позивач, наступний робочий день після оплати за договором є 29.12.2020 (вівторок), і зазначене замовлення мало бути виготовлено протягом 75 днів, тобто до 10.03.2021.

Як зазначає позивач, 11.08.2022 у зв`язку з грубим порушенням Відповідачем своїх договірних зобов`язань та фактичну відмову від виконання робіт, Позивач, не маючи будь-якої надії на вирішення виниклих проблем в досудовому порядку направив на юридичну адресу Відповідача претензійні листи з вимогою термінового відшкодування понесених збитків, а саме повернення фактично сплаченої суми 176 900 (сто сімдесят шість тисяч дев`ятсот) грн.,а також ще раз зателефонував на мобільний телефон відповідачу. Відповідно, на даний час, внаслідок прострочення і невиконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань Позивач втратив інтерес до його подальшого виконання.

Враховуючи відсутність відповіді з боку відповідача, позивач і звернувся до суду з відповідним позовом.

3.2. Доводи Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕБЕЛЬЄР».

Відповідач своїм процесуальним правом, передбаченим ст.165 ГПК України, на подання відзиву по суті справи не скористався.

4. Обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що спір у справі виник у зв`язку із вимогами позивача щодо розірвання Договору побутового замовлення, стягнення з Відповідача збитків та штрафу у загальному розмірі 263 050,00 грн., з причин невиконання Відповідачем умов договору побутового замовлення на виготовлення меблів №М-44 від 23.12.2020.

Матеріали справи свідчать, що 23.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мебельєр» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО-ЯРМАРОК» укладений договір побутового замовлення на виготовлення меблів №М-44.

Відповідно до п.1 та п.2.1 договору №М-44 замовник (позивач) доручає, а виконавець (відповідач) зобов`язується на власний ризик виконати, у відповідності до умов даного Договору, роботу, а замовник (позивач) зобов`язується прийняти цю роботу та оплатити її. Характеристика робіт, що виконується виконавцем (відповідачем): виготовлення дерев`яних виробів у кількості зазначеній у заявці-замовленні.

Дерев`яні вироби є меблеві заготовки у кількості 1 шт., що підтверджується рахунком-фактурою №57.

Відповідно до п.5.1, 6.1, 6.2 договору вартість виконаних робіт згідно розрахунку зробленого в заявці-замовленні складає 176 900 (сто сімдесят шість тисяч дев`ятсот)грн. Термін оплати: протягом п`яти днів після підписання Договору - аванс у розмірі 100 % вартості робіт; вид розрахунків: безготівковий.

28.12.2020 здійснена оплата за вказаним договором у сумі 176 900 грн. 00 коп. Вказану обставину підтверджує платіжне доручення №848 від 28.12.2020.

Відповідно до п.7.1. Договору, виконавець (відповідач) зобов`язується виконати замовлення протягом 75 днів з наступного робочого дня після моменту надання необхідної інформації та внесення замовником (позивачем) авансу відповідно до п.6.1. Договору.

Позивач зазначає, що наступним днем після оплати за договором є 29.12.2020 (вівторок) і зазначене замовлення мало бути виготовлено протягом 75 днів, тобто до 10.03.2021.

Відповідно до п.12.4. Договору у випадку несвоєчасного відпуску або доставки виготовленого виробу виконавець (відповідач) сплачує замовнику (позивачу) штраф у розмірі 0,1 % від суми авансового внеску за кожний день прострочення.

Відповідно до п.11.1, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та внесення авансового платежу і діє до моменту його остаточного виконання.

Як вказує позивач, враховуючи істотне прострочення виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань, передбачених п.1.1 та п.1.2 Договору та зважаючи на обіцянки Відповідача в найкоротший термін виконати замовлення, позивач утримувався від подання позову до суду. Однак відповідач припинив відповідати на телефонні дзвінки і позивач втратив надію мирно врегулювати вказаний спір та поновити своє порушене право.

11.08.2022 у зв`язку з грубим порушенням Відповідачем своїх договірних зобов`язань Позивач направив на юридичну адресу Відповідача претензійний лист з вимогою відшкодування понесених збитків, а саме повернення фактично сплаченої суми 176 900 (сто сімдесят шість тисяч дев`ятсот) грн.

Як вказує позивач, внаслідок прострочення і невиконання Відповідачем свої договірних зобов`язань Позивач втратив інтерес до їхнього подальшого виконання, що стало підставою для звернення останнього до суду з позовними вимогами до ТОВ «Мебельєр» про розірвання Договору №М-44 від 23.12.2020 побутового замовлення на виготовлення меблів, стягнення з ТОВ «Мебельєр» матеріального збитку за договором у розмірі 176 900 грн, 00 коп.; штрафу, відповідно до п.12.4 договору, у розмірі 86150 грн. 30 коп.

5. Позиція суду.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських

відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України зарахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.1. ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши спірні правовідносини, судом встановлено, що між сторонами спору склалося договірне зобов`язання підряду на виготовлення меблів.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (ч.1, 3 ст.843 Цивільного кодексу України).

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. (ч. ч. 1,2 ст. 844 Цивільного кодексу України).

Судом було встановлено, що Додатком №2 до Договору №М-44 від 23.12.2020, яким є рахунок-фактура №57, закріплена вартість виконаних робіт - 176 900 (сто сімдесят шість тисяч дев`ятсот) грн.

На виконання вказаних умов, ТОВ «ЕКСПО-ЯРМАРОК» було сплачено на користь ТОВ «Мебельєр» грошові кошти у повному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням №848 від 28.12.2020.

Між тим, станом на момент розгляду справи доказів виконання відповідачем своїх зобов`язань, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.1 ст.846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Стаття 599 Цивільного кодексу України та ст.202 Господарського кодексу України встановлюють, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений

строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням досліджених судом матеріалів справи, судом було встановлено що замовлення мало бути виготовлено відповідачем до 13.03.2021.

Як свідчать матеріали справи, 11.08.2022 від ТОВ ТОВ «ЕКСПО-ЯРМАРОК» на адресу ТОВ «Мебельєр» було надіслано претензійний лист, в якому позивач зазначив, що на даний час відпала потреба у вказаному у виробі у зв`язку з довготривалим його виготовленням понад 487 днів та просив повернути грошові кошти у сумі 176 900грн. 00 коп., що сплачені на підставі договору №М-44 побутового замовлення на виготовлення меблів від 23.12.2020 року на розрахунковий рахунок ТОВ «ЕКСПО- ЯРМАРОК».

Між тим, матеріали справи не містять відомостей про отримання вищевказаної претензії відповідачем та відповіді на неї.

Відповідно до ч.1, 4 ст.188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання Господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Як передбачено ст.651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договорів може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. За змістом, вищезазначених норм, розірвано може бути лише чинний (такий, строк дії якого на певний момент ще не минув) договір.

Відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17 та від 18.11.2019 у справі №910/16750/18.

Оскільки, як встановлено судом, поставку продукції відповідачем здійснено не було, тому, відповідно до положень ст.651 Цивільного кодексу України, має місце істотне порушення умов договору, що в свою чергу, є підставою для розірвання договору в судовому порядку, а тому зазначена позовна вимога підлягає задоволенню.

Крім того, як зазначає позивач, всупереч умов зазначеної норми та претензії позивача, відповідач платіж на суму 176 900,00 грн. позивачу не повернув, що стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача матеріального збитку за Договором у розмірі 176 900,00 грн на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України.

Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін.

У цьому висновку слід звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постановах від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, та у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №905/2419/18.

За вказаних обставин, суд самостійно здійснює кваліфікацію спірних правовідносин, що з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та у зв`язку з розірванням договору побутового замовлення на виготовлення меблів №М-44 від 23.12.2020 в судовому порядку, зумовлює застосування ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Крім того згідно з п.3 ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст.1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17).

Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/16334/19.

Таким чином, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу суми оплати в розмірі 176 900,00 грн. як безпідставно отриманих відповідачем коштів, в розумінні вимог ст.1212 Цивільного кодексу України

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 529 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони відповідно до ст.6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, укладаючи договір, сторони вільні у виборі умов, тож визначають їх на власний розсуд і за взаємною згодою, обираючи порядок розрахунків і платежів

Господарським законодавством закріплено, що в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції належить застосовувати в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.231 ГК України).

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас ч.6 ст.231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.

Встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч.3 ст.6 ЦК України).

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 11.09.2020 у справі №916/1777/19.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.

Так, позивач за неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань нарахував пеню у розмірі 86 150 грн. 30 коп. за період з 11.03.2021 по 12.08.2022.

Вказані розрахунки штрафу і пені відповідачем не оспорено.

Між тим, судом було перевірено здійснений позивачем підрахунок та встановлено невідповідність, зазначеного позивачем періоду нарахування, оскільки вірною датою початку прострочення виконання зобов`язання є 14.03.2021.

Однак оскільки суд не виходить за межі визначеного позивачем періоду стягнення штрафу, задоволенню підлягає заявлена до стягнення сума штрафних санкцій у розмірі 86150,30 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України убачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як передбачено ст.78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ЕКСПО-ЯРМАРОК».

При розподілі судових витрат, суд виходить з положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, у розмірі 6 426,00 грн, відповідно до положень статті 129 ГПК кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст.129, 232,233,236-238,240-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати Договір №М-44 від 23.12.2020 року побутового замовлення на виготовлення меблів, що укладений між позивачем - Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПО-ЯРМАРОК (03164, м. Київ, вул. Рахманінова, буд. 30а/13, кв. 40, код ЄДРПОУ 41556897) та відповідачем - Товариство з обмеженою відповідальністю МЕБЕЛЬЄР (65010, м. Одеса, вул. Палубна, 12, кв. 122, код ЄДРПОУ 43477299).

3. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю МЕБЕЛЬЄР (65010, м. Одеса, вул. Палубна, 12, кв. 122, код ЄДРПОУ 43477299) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПО-ЯРМАРОК (03164, м. Київ, вул. Рахманінова, буд. 30а/13, кв. 40, код ЄДРПОУ 41556897) заборгованість у розмірі 176 900 /сто сімдесят шість тисяч дев`ятсот/грн. 00 коп., штраф у розмірі 86 150/вісімдесят шість тисяч сто п`ятдесят/грн. 30коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 6426/шість тисячі чотириста двадцять шість/грн. 75 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повне рішення складено 08.02.2023

Суддя Ю.М. Невінгловська