Рішення

від 02.02.2023 по справі 920/652/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.02.2023м. СумиСправа № 920/652/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А, за участі секретаря судового засідання Саленко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/652/22 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Фермерського господарства «Алфьоров» (42843, Сумська область, Охтирський район, с. Рябина, вул. Миру, буд. 6, ідентифікаційний код 33219513)

до відповідача: Кириківської селищної ради (42830, Сумська область, Охтирський район, смт Кириківка, вул. Широка, буд. 12, ідентифікаційний код 04390096)

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумиагропромбіржа» (40004, м. Суми, вул. Супруна, буд. 3/1, ідентифікаційний код 23820266)

2) Гетьманський національний природний парк (42600, Сумська область, Охтирський район, м. Тростянець, вул. Вознесенська, буд. 53-в, ідентифікаційний код 35800187)

про визнання недійсним договору оренди землі та застосування наслідків недійсності правочину

за участю представників учасників справи:

позивача - Васюта Д.К. згідно ордеру від 05.12.2022 серії ВІ № 1115546

відповідача - не з`явився

третіх осіб - не з`явилися

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить суд визнати недійсним договір оренди землі від 21.10.2021, укладений між Кириківською селищною радою (42830, Сумська область, Охтирський район, смт Кириківка, вул. Широка, буд. 12, ідентифікаційний код 04390096) та Фермерським господарством «Алфьоров» (42843, Сумська область, Охтирський район, с. Рябина, вул. Миру, буд. 6, ідентифікаційний код 33219513) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962, площею 14,8796 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кириківської селищної ради Охтирського району Сумської області; застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути на користь Фермерського господарства «Алфьоров» (42843, Сумська область, Охтирський район, с. Рябина, вул. Миру, буд. 6, ідентифікаційний код 33219513) з Кириківської селищної ради (42830, Сумська область, Охтирський район, смт Кириківка, вул. Широка, буд. 12, ідентифікаційний код 04390096) грошові кошти у сумі 20 244,71 грн за наслідками недійсності правочину; а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач укладаючи договір оренди землі від 21.10.2021, був обізнаний про наявність обмеження у використанні земельної ділянки, що унеможливлює використання цієї земельної ділянки позивачем для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У позовній заяві позивачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи дорівнюють сумі судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Згідно із частиною восьмою статті 129 ГПК позивач повідомляє суду, що заяву про стягнення суми судових витрат позивача за отримання правничої допомоги буде подано після ухвалення рішення суду.

Разом із позовною заявою представником позивача подано до суду заяву б/н, б/д (вх. № 2034 від 30.08.2022) про залучення у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, де представник позивача просить суд залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумиагропромбіржа» (40004, м. Суми, вул. Супруна, буд. 3/1, ідентифікаційний код 23820266) та Гетьманський національний природний парк (42600, м. Суми, вул. Івана Сірка, буд. 7, ідентифікаційний код 23293513).

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 05.09.2022 у справі постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/652/22 за правилами загального позовного провадження; залучити до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумиагропромбіржа» (40004, м. Суми, вул. Супруна, буд. 3/1, ідентифікаційний код 23820266) та Гетьманський національний природний парк (42600, м. Суми, вул. Івана Сірка, буд. 7, ідентифікаційний код 23293513); призначити підготовче засідання на 18.10.2022, 11:30.

20.09.2022 представником третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумиагропромбіржа» (40004, м. Суми, вул. Супруна, буд. 3/1, ідентифікаційний код 23820266) подано до суду письмові пояснення від 15.09.2022 № 38 (вх. № 4421/22), де останній вважає позовні вимоги необгрунованими та зазначає, що позивач був ознайомлений з матеріалами щодо земельних ділянок при укладенні договору оренди та був обізнаний з обмеженням у використанні цих земельних ділянок.

22.09.2022 представником відповідача подано до суду відзив від 21.09.2022 б/н (вх. № 2302 від 22.09.2022), де останній проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні. У відзиві представник відповідача зазначає, що інформація щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962 на 01.01 КВЦПЗ є публічною, позивач мав доступ до інформації про встановлення обмеження на користування зазначеною земельною ділянкою та не звертався ні до відповідача, ні до третьої особи-1, ні до ДЗК для надання йому інформації про статус земельної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962. Також представник відповідача у відзиві просить суд поновити строк на подання відзиву та долучити відзив до матеріалів цієї справи.

Крім наведеного у відзиві представник відповідача просить суд покласти на позивача 50 000,00 грн витрат, пов`язаних з наданням правничої (правової) допомоги відповідачу; витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

29.09.2022 представником відповідача до суду надіслано заяву від 29.09.2022 б/н (вх. № 2404 від 29.09.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

29.09.2022 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Гетьманський національний природний парк (42600, Сумська область, Охтирський район, м. Тростянець, вул. Вознесенська, буд. 53-в, ідентифікаційний код 35800187) надіслано до суду письмові пояснення від 27.09.2022 № 354/02-03 (вх. № 2383 від 29.09.2022), у яких третя особа-2 зазначає, що підтримує заявлені позивачем позовні вимоги, оскільки договір оренди не містить відомостей про обмеження земельної ділянки та у договорі не зазначено, що земельна ділянка входить до складу Гетьманського національного парку. Крім наведеного третя особа-2 просить суд забезпечити участь її представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 03.10.2022 у справі № 920/652/22 постановлено задовольнити заяву представника відповідача від 29.09.2022 б/н (вх. № 2404 від 29.09.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та задовольнити клопотання третьої особи-2, викладене у письмових поясненнях від 27.09.2022 № 354/02-03 (вх. № 2383 від 29.09.2022), щодо участі представника третьої особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції; провести підготовче засідання у справі № 920/652/22, призначене на 18.10.2022, 11:30 за участі представника відповідача - Грачова О.А. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та представника третьої особи-2 - Кучмія Д.В. (ІНФОРМАЦІЯ_2) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС за посиланням на офіційному веб-порталі "Судова влада України" https://vkz.court.gov.ua.

Представником позивача подано до суду клопотання від 18.10.2022 б/н (вх. № 4936/22 від 18.10.2022) про приєднання доказів до справи, де представник позивача, посилаючись на вимоги статті 42 та частини дев`ятої статті 80 ГПК України, просить суд долучити до матеріалів цієї справи витяг з ДЗК від 05.10.2022 № НВ-9903117402022, який підтверджує наявність обмеження на земельну ділянку та докази надсилання цього клопотання іншим учасникам справи.

У підготовчому засіданні 18.10.2022 судом постановлено протокольні ухвали, які відповідно до приписів частини п`ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до яких судом постановлено клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання до суду відзиву від 21.09.2022 б/н (вх. № 2302 від 22.09.2022), поновити строк для подачі відзиву, долучити до матеріалів цієї справи відзив від 21.09.2022 б/н (вх. № 2302 від 22.09.2022); долучити до матеріалів справи письмові пояснення третьої особи-1 від 15.09.2022 № 38 (вх. № 4421/22); долучити до матеріалів справи письмові пояснення третьої особи-2 від 27.09.2022 № 354/02-03 (вх. № 2383 від 29.09.2022) та клопотання представника позивача від 18.10.2022 б/н (вх. № 4936/22 від 18.10.2022) про приєднання доказів до справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 ГПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 18.10.2022 у справі № 920/652/22 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 29.11.2022, 11:30 за участі представників відповідача та третьої особи-2 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку за посиланням www.vkz.court.gov.

У судовому засіданні по суті 29.11.2022 судом оголошено перерву до 12.12.2022, 11:30.

Ухвалою від 29.11.2022 у цій справі суд постановив повідомити відповідача про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 12.12.2022, 11:30.

У зв`язку з відсутністю електропостачання у приміщенні Господарського суду Сумської області 12.12.2022 з 08:00 до 12:00, розгляд цієї справи по суті не відбувся, а тому ухвалою від 14.12.2022 судом постановлено призначити розгляд справи № 920/652/22 по суті в судове засідання на 02.02.2023, 12:00.

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні по суті 02.02.2023, позовні вимоги підтримав.

Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання по суті не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені судом належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, повернуті відділенням поштового зв`язку на адресу суду.

Представником відповідача надіслано на електронну адресу суду заяву від 01.02.2023 б/н (вх. № 369 від 02.02.2023) про відкладення розгляду справи у зв`язку з його хворобою.

У судовому засіданні по суті 02.02.2023 судом постановлено протокольну ухвалу, яку відповідно до приписів частини п`ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до якої судом постановлено відмовити у задоволенні заяви представника відповідача від 01.02.2023 б/н (вх. № 369 від 02.02.2023) про відкладення розгляду справи за її необгрунтованістю.

Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Згідно статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначитися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савченко проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивність господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 02.02.2023 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у жовтні 2021 року він дізнався про проведення Сумською товарною біржою «Сумиагропромбіржа» земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962, яка розташована за межами населених пунктів на території Кириківської селищної ради Охтирського району Сумської області.

Виявивши бажання брати участь у вищезазначених земельних торгах, позивач, сплативши реєстраційний та гарантійний внески за лот, надіслав до виконавця земельних торгів заявку про участь у земельних торгах та 13.10.2021 Фермерське господарство «Алфьоров» та Сумська товарна біржа «Сумиагропромбіржа» уклали угоду № 8/2110/2021/3 про умови участі в земельних торгах у формі аукціону з продажу земельних ділянок або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису).

Відповідно до протоколу № 8/2110/2021 про хід земельних торгів від 21.10.2021 лот № 8, переможцем земельних торгів став учасник № 3 - Фермерське господарство «Алфьоров».

Предметом земельних торгів за лотом № 8 було право оренди земельної ділянки з цільовим призначенням 01.01 з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962 площею 14,8796 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кириківської селищної ради Охтирського району Сумської області.

21.10.2021 позивач здійснив оплату винагороди за проведення земельних торгів, відповідно до платіжного доручення № 1987, та оплату за відшкодування витрат, понесених на підготовку лотів до продажу, відповідно до платіжного доручення № 1986.

21.10.2021 на підставі протоколу земельних торгів від 21.10.2021 № 8/2110/21, Кириківська селищна рада (орендодавець) та Фермерське господарство «Алфьоров» (орендар) уклали договір оренди землі щодо земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962 площею 14,8796 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кириківської селищної ради Охтирського району Сумської області. Строк дії договору - 7 років.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрацію іншого речового права № 282142775 від 01.11.2021, державна реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962 площею 14,8796 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кириківської селищної ради Охтирського району Сумської області, здійснена 26.10.2021 за Фермерським господарством «Алфьоров».

Після підписання договору сторонами, позивач отримав копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для подальшого продажу прав на земельних торгах (аукціоні) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код цільового призначення згідно класифікації видів цільового призначення земель - 01.01), розташованої за межами населених пунктів на території Кириківської селищної ради Охтирського району Сумської області (далі по тексту - Проект землеустрою).

Проект землеустрою розроблений Приватним підприємством «Сумиспецзем» на замовлення СТБ «Сумиагропромбіржа».

Відповідно до розробленого Проекту землеустрою, угоди № 8/2110/2021/3 про умови участі в земельних торгах у формі аукціону з продажу земельних ділянок або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) від 13.10.2021, протоколу № 8/2110/2021 про хід земельних торгів від 21.10.2021, договору оренди землі від 21.10.2021, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У подальшому, позивач у листопаді 2021 року почав підготовку ґрунтового покриву земельної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962 для весняної посівної компанії 2022 року.

06.11.2021 голові Фермерського господарства «Алфьоров» вручено припис від 05.11.2021 № 535/02/05 Гетьманського національного природного парку з вимогами: 1) припинити будь-яку господарську діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних комплексів Гетьманського національного природного парку, в тому числі, порушення надґрунтового покриву шляхом дискування, на території Великописарівського природоохоронного відділення в межах Кириківської селищної ради, в тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962; 2) забезпечити дотримання режиму охорони території Гетьманського національного природного парку на території Великописарівського природоохоронного відділення в межах Кириківської селищної ради, в тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962.

Позивач вважає, що відповідачем при укладенні договору оренди землі від 21.10.2021 порушено норми Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та Земельного кодексу України у зв?язку з таким.

Відповідно до пункту 1 договору оренди землі від 21.10.2021, орендодавець -Кириківська селищна рада надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності загальною площею 14,8796 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (Код використання згідно з Класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962, яка розташована за межами населених пунктів на території Кириківської селищної ради Охтирського району Сумської області.

Згідно із пунктом 6 договору зазначено, що інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини - відсутні.

У підпункті 1 пункту 16 договору зазначено, що умови збереження стану об`єкта оренди: виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Відповідно до пункту 20 договору на орендованій земельній ділянці встановлені обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб (за наявності вписати інші обмеження):

заборона на зміну цільового призначення без проекту землеустрою;

дотримання агротехнічних вимог, що використовуються при сільськогосподарському виробництві;

використання земельної ділянки для ремонту інженерних комунікацій (за наявністю);

право оренди земельної ділянки не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Згідно із підпунктами 1-2 пункту 22 договору орендодавець зобов`язаний:

передати у користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди;

при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки.

У абзаці 6 розділу 2 Проекту землеустрою зазначено, що земельна ділянка, що відводиться, розташована на території Гетьманського національного природного парку загальнодержавного значення, код обмеження 10.11 - Господарські зони національних природних парків. Обмеження встановлено відповідно до Закону України від 26.06.1992 «Про природно-заповідний фонд України».

На сторінці 17-18 розробленого проекту землеустрою зазначено обмеження на земельну ділянку - 10.11 Господарські зони національних природних парків.

Земельна ділянка накладається на територію Гетьманського національного природнього парку, відповідно до розробленого Проекту організації території Гетьманського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів, затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 31.12.2013 № 562.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач порушив пункт 6 договору оренди землі від 21.10.2021, ввівши в оману позивача, так як передав земельну ділянку з обмеженням у використанні; відповідач порушив пункт 20 договору оренди землі від 21.10.2021, не вказавши в договорі оренди землі обмеження щодо використання орендованої земельної ділянки; відповідач порушив пункт 22 договору оренди землі від 21.10.2021, передавши в користування земельну ділянку, що не відповідає умовам договору; а також передавши земельну ділянку в користування, Кириківська селищна рада, не забезпечила права Гетьманського національного природного парку на користування зазначеної земельної ділянки; відповідач порушив пункт «в» частини четвертої статті 136 Земельного кодексу України, відповідно до якого, проведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються строк, інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування нею на земельних торгах, обмеження у використанні земельної ділянки; відповідач зумовив порушення частини другої статті 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», відповідно до якої на території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Ураховуючи те, що Кириківська селищна рада, укладаючи договір оренди землі від 21.10.2021, була обізнана, що на орендованій земельній ділянці наявне обмеження у використанні земельної ділянки, що унеможливлює використання позивачем земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що саме по собі суперечить нормам Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а тому договір оренди землі від 21.10.2021, укладений між Кириківською селищною радою та фермерським господарством «Алфьоров», необхідно визнати недійсним в судовому порядку.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та вказує, що ним виконані зобов`язання щодо належного повідомлення позивача про статус земельної ділянки, інформація щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962 на 01.01 КВЦПЗ є публічною, а тому позивач мав доступ до інформації про встановлені обмеження на користування зазначеною ділянки. Використання зазначеної земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва дозволено чинним законодавством із особливостями. Під час укладення договору оренди спірної земельної ділянки позивач не повідомив про мету укладення договору оренди, отже вважав її неістотною.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Згідно із статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України наголошує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність із підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння й користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (стаття 14 закону «Про оренду землі»).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Істотні умови договору оренди визначені в статті 15 Закону України «Про оренду землі» за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962 мала цільове призначення - 16.00 (землі запасу), а відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, це земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам.

Відповідачем до рішень Кириківської селищної ради від 14.07.2021 та 17.09.2021 надані дозволи на розробку проектів землеустрою щодо поділу земельних ділянок та змінено цільове призначення, зокрема, спірної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962, з 16.00 КВЦПЗ на 01.01 КВЦПЗ.

Згідно із частиною першою статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

є) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, - з Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною четвертою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Указом президента України від 27.04.2009 № 273/2009 на території Великописарівського, Охтирського та Тростянецького районів Сумської області створений Гетьманський національний природний парк (далі - Гетьманський НПП) на підставі «Проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж національного природного парку «Тростянецько-Ворсклянський» на території Великописарівського, Охтирського, Тростянецького районів Сумської області» (робоча назва згідно Указу Президента України № 774/2008).

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно - заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до витягу з «Проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж національного природного парку «Тростянецько-Ворсклянський» (Проект створення) на території Великописарівського, Охтирського, Тростянецького районів Сумської області», затвердженого Сумською обласною радою 5 скликання рішенням 11 сесії від 04.04.2007, погоджено створення парку.

Розпорядженням Голови Сумської обласної державної адміністрації від 23.05.2007 № 276, розпорядженням Голови Великописарівської районної державної адміністрації від 09.10.2006 № 373 погоджено місце розташування земельних ділянок національного природного парку.

Рішенням 4 скликання 15 сесії Кириківської селищної ради від 19.05.2005 погоджено створення національного природного парку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.03.2013 № 183 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні державних та комунальних лісогосподарських підприємств, розташованих, в тому числі, на території Великописарівського району Сумської області.

Таким чином межі Гетьманського національного природного парку, на даний час, визначені відповідно до статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і статус установи та його земель визначено розпорядчими документами.

Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зонування території Парку, рекреаційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Положення про Гетьманський національний природний парк, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України 31.08.2020 № 80 (далі - Положення) та Проекту організації території Гетьманського національного природного парку охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів», затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 31.12.2013 № 562.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 150 Земельного Кодексу України до особливо цінних земель, у тому числі, відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Статтею 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено структуру території та вимоги щодо охорони природних комплексів та об`єктів національних природних парків, встановлено, що на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико - культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням. Так, у межах господарської зони - проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, до якої також входять землі інших землевласників та землекористувачів, включених до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень.

Відповідно до книги II Проект організації території пункту 5.2.3. Режим використання, охорони та відтворення природних ресурсів у межах функціональних зон. На території господарської зони забороняється, у тому числі:

- будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку;

- здійснення всіх видів природокористувань без дозволів, отриманих відповідно до вимог чинного законодавства в межах затверджених лімітів, та їх недотримання, інші види діяльності, що порушують природні комплекси національного природного парку або знижують природну, екологічну чи рекреаційну цінність його території.

Згідно із Законом України № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» підпунктом 58 пункту 4 розділу І внесено зміни до Земельного Кодексу України та доповнено розділ X «Перехідні положення» Кодексу новим пунктом 24, відповідно до вимог якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарських та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті «е» цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язань повідомити про це відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом.

До 01.01.2023 зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»).

Отже спірна земельна ділянка, з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962 входить до складу Гетьманського національного природного парку як земельні ділянки без вилучення у землекористувача, яким є Кириківська селищна рада, і відносяться до господарської зони Гетьманського НПП.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Зі змісту спірного договору оренди землі, зокрема пункту 1 вбачається, що земельна ділянка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (Код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) - А.01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що також вказано у пунктах 14,15 договору.

У пунктах 5, 6 договору вказано, що земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. Інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини - відсутні.

У пункті 20 договору, яким передбачено обмеження (обтяження) земельної ділянки, в тому числі права третіх осіб, не зазначено таких обмежень.

Пунктом 22 договору передбачено право орендодавця при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки.

Отже аналізуючи спірний договір, суд дійшов висновку, що у ньому відсутні будь які відомості про обмеження земельної ділянки, зазначено що земельна ділянка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (Код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) - А.01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), не вказано, що земельна ділянка входить до складу Гетьманського національного парку, що є порушенням положень чинного законодавства та істотних умов договору.

Заперечення відповідача, що інформація про зміну цільового призначення земельної ділянки є публічною, а позивач не звертався з проханням про надання йому інформації про статус земельної ділянки не приймається судом до уваги, оскільки не спростовує допущені відповідачем порушення вимог чинного законодавства при укладенні спірного договору.

Суд звертає увагу сторін, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що:

1) суд знає право;

2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;

3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Зазначене міститься у висновках, викладених Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у справі № 904/5726/19.

Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон.

Отже обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Разом із тим частиною третьою статті 207 ГК України передбачено, що господарське зобов`язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 3-934гс16.

Вимога позивача про застосування наслідків правочину не конкретизована у позовній заяві, тому суд приходить до висновку про необхідність визнання договору оренди землі від 21.10.2021 недійсним без застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, у вигляді стягнення 7 159,25 грн орендної плати відповідно до платіжного доручення № 2018 від 23.10.2021.

Крім того позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача понесені ним витрати у зв`язку з укладенням договору оренди землі від 21.10.2021 за наслідками недійсності правочину.

Так позивачем сплачено внески у зв?язку із участю в земельних торгах у формі аукціону у загальному розмірі 13 085,46 грн. Зазначені витрати є обов`язковими внесками для участі у торгах.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У той же час, кошти у розмірі 13 085,46 грн сплачені не відповідачу, а Товариству з обмеженою відповідальністю «Сумиагропромбіржа», що є третьою особою без самостійних вимог щодо предмету спору у даній справі, а тому стягненню не підлягають.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме визнати недійсним договір оренди землі від 21.10.2021, укладений між Кириківською селищною радою та Фермерським господарством «Алфьоров» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962, яка розташована за межами населених пунктів на території Кириківської селищної ради Охтирського району Сумської області, а у задоволенні іншої частини позову суд відмовляє.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 2 481,00 грн покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У судовому засіданні по суті 02.02.2023 представником позивача до закінчення судових дебатів у справі зроблено заяву про надання до суду доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу адвоката протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Щодо покладання на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень частини першої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

За приписами статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини першої статті 129 ГПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини четвертої статті 129 ГПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За приписами частини восьмої статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У відзиві на позову заяву від 21.09.2022 б/н (вх. № 2302 від 23.09.2022) представник відповідача просить суд покласти на позивача 50 000,00 грн витрат, пов`язаних з наданням правничої (правової) допомоги відповідачу.

До відзиву представником відповідача додано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 08.10.2019 серії СМ № 000625 та копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 10.08.2022 серії ВМ № 1028430 на представництво інтересів відповідача адвокатом Грачовим О.А.

Проте представником відповідача на підтвердження понесення відповідачем витрат на правничу (правову) допомогу адвоката не надано суду відповідного договору про надання правничої допомоги, детального опису наданих позивачу послуг правового характеру із зазначенням часу витраченого на виконання робіт та надання послуг, а також акту приймання наданих послуг.

Ураховуючи наведене та приймаючи до уваги те, що позовній вимоги позивача у цій справі задоволено частково, а також те, що представником відповідача до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду не подано до суду доказів на підтвердження розміру понесених відповідачем витрат на правову допомогу, а також не здійснено відповідну заяву згідно із частиною восьмою статті 129 ГПК України, суд відмовляє у відшкодовані позивачеві за рахунок відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у зазначеній представником відповідача сумі.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити частково позов Фермерського господарства «Алфьоров» (42843, Сумська область, Охтирський район, с. Рябина, вул. Миру, буд. 6, ідентифікаційний код 33219513) до Кириківської селищної ради Охтирського району Сумської області (42830, Сумська область, Охтирський район, смт Кириківка, вул. Широка, буд. 12, ідентифікаційний код 04390096).

2. Визнати недійсним договір оренди землі від 21.10.2021, укладений між Кириківською селищною радою (42830, Сумська область, Охтирський район, смт Кириківка, вул. Широка, буд. 12, ідентифікаційний код 04390096) та Фермерським господарством «Алфьоров» (42843, Сумська область, Охтирський район, с. Рябина, вул. Миру, буд. 6, ідентифікаційний код 33219513) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5921284400:05:006:0962, яка розташована за межами населених пунктів на території Кириківської селищної ради Охтирського району Сумської області.

3. Відмовити в іншій частині позову.

4. Стягнути з Кириківської селищної ради (42830, Сумська область, Охтирський район, смт. Кириківка, вул. Широка, 12, код ЄДРПОУ 04390096) на користь Фермерського господарства «Алфьоров» (42843, Сумська область, Охтирський район, с. Рябина, вул. Миру, 6, код ЄДРПОУ 33219513) відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят гривень 00 копійок).

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пунктах 2, 4 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 08 лютого 2023 року.

Суддя Ю.А. Джепа