Рішення

від 06.02.2023 по справі 466/6189/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/6189/22

Провадження № 2/466/507/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2023 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Ковальчук О.І.

секретаря Коновал Х.В.

з участю представника позивача Гіщинського І.Ю.

справа №466/6189/22

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ТзОВ «Свитязь - Транс» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди

в с т а н о в и в:

18.08.2022 року представник ТзОВ «Свитязь - Транс» адвокат Коневалик А.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 суму завданої матеріальної шкоди у розмірі 45931,91 грн., 10000грн. витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір в розмірі 2481,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 30.10.2020р., близько 13год. 45хв., у м. Львів, вул. Рудненська, буд. 8, ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Volkswagen LT35», д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, та здійснив зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz GLE 250D 4MATIC», д.н.з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався попереду в попутному напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження чим завдано матеріальні збитки.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 11.11.2020р у справі № 462/6985/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Згідно з Висновку експертного авто товарознавчого дослідження № 164/20 від 17 грудня 2020р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс», внаслідок пошкодження належного йому автомобіля «Mercedes-Benz GLE 250D 4MATIC», д.н.з НОМЕР_2 , завдано матеріальну шкоду в розмірі 225 931,91 грн.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписами частини першої статті 1187 ЦК України діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб - є джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Винним у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль «Mercedes-Benz GLE 250D 4MATIC», д.н.з НОМЕР_2 , згідно Постанови Залізничного районного суду м. Львова від 11.11.2020р у справі № 462/6985/20 визнано ОСОБА_1 .

Згідно Висновку експертного автотоварознавчого дослідження №164/20 Товариству з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс», як власнику автомобіля «Mercedes-Benz GLE 250D 4MATIC», д.н.з НОМЕР_2 , внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП 30.10.2020р. завдано матеріального збитку в розмірі 225 931,91 грн.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. Ес. Ай." згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 107132268 з лімітом відповідальності в розмірі 130 000,00 грн. та договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 1202-LSHPPAP з лімітом відповідальності в розмірі 50 000,00 грн., то відповідальність за завдану шкоду в розмірі що не перевищує 180 000,00 грн. покладається на Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. Ес. Ай.".

Відповідно до ст.. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018р. у справі № 755/18006/15-ц вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Як вказує позивач, розмір матеріального збитку завданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс», як власнику автомобіля «Mercedes-Benz GLE 250D 4MATIC», д.н.з НОМЕР_2 , становить 225 931,91 грн., ліміт відповідальності Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. Ес. Ай." становить 180 000,00грн.

Враховуючи наведене, а також те, що завданий збиток перевищує розмір страхового відшкодування, ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, а саме 45 931,91 грн.

(225 931,91 заподіяний збиток - 180 000,00 страхова виплата = 45 931,91 грн.)

З врахуванням викладеного, просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Гіщинський І.Ю. позовні вимоги підтримав повністю, покликаючись на вказані в позовній заяві обставини. Просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, двічі подавав клопотання про відкладення розгляду справи, в останнє судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, відзив відповідачем до суду подано не було, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без його участі суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав та мотивів.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 30.10.2020р., близько 13год. 45хв., у м. Львів, вул. Рудненська, буд. 8, ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Volkswagen LT35», д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz GLE 250D 4MATIC», д.н.з НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався попереду в попутному напрямку, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження чим завдано матеріальні збитки.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 11.11.2020р у справі №462/6985/20, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с.8).

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Залізничного районного суду м.Львова від 11.11.2020 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яка набрала законної сили, відповідно до якої відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП.

Отже, з огляду на викладене вина відповідача у скоєній дорожньо-транспортній пригоді є доведеною.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , автомобіль марки «Mercedes-Benz GLE 250D 4MATIC», д.н.з НОМЕР_3 належить позивачу ТзОВ «Свитязь - Транс» (а.с.9).

На момент скоєння вищевказаної ДТП, транспортний засіб під керуванням відповідача, а саме: автомобіль марки «Volkswagen LT35», д.н.з. НОМЕР_1 , був застрахований у Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. Ес. Ай." на підставі полісу ОСЦПВ №107132268 (а.с.38-39).

Згідно Висновку №164/20 експертного авто товарознавчого дослідження від 17 грудня 2020 року, складеного судовим експертом Онишко Р.М., вартість відновлюваного ремонту автомобіля «Mercedes-Benz GLE 250D 4MATIC», д.н.з НОМЕР_3 , внаслідок його пошкодження у ДТП 30.10.2020 року, станом на момент огляду 18.11.2020 року становить: 225931,91 грн. (а.с.11-30).

Так, оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. Ес. Ай." згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 107132268 з лімітом відповідальності в розмірі 130 000,00 грн. та договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №1202-LSHPPAP з лімітом відповідальності в розмірі 50 000,00 грн., то відповідальність за завдану шкоду в розмірі що не перевищує 180 000,00 грн. покладається на Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. Ес. Ай.".

Проте розмір матеріального збитку, завданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс», як власнику автомобіля «Mercedes-Benz GLE 250D 4MATIC», д.н.з НОМЕР_3 є значно більшим і становить 225931,91 грн. згідно Висновку №164/20 експертного автотоварознавчого дослідження від 17 грудня 2020 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдану майну фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як роз`яснено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до ч.3 ст.22 ЦК України, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

В п.9 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» визначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії (неправомірно заволоділи транспортним засобом, механізмом або іншим об`єктом), відшкодовують шкоду на загальних підставах цивільно-правової відповідальності особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки. Коли цьому сприяла недбалість її власника або володільця (не була забезпечена належна охорона тощо), відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, яка неправомірно заволоділа цим джерелом, і на його власника або володільця у частці відповідно до ступеня вини кожного з них, з урахуванням обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 1187 ЦК).

Також, згідно з ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

При цьому страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування.

Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Також, у Постанові ВСУ від 31.05.2017 року у справі № 6-2969цс16 року зазначено, що «з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність. Якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».

Аналогічні за змістом твердження наведені в Постанові Верховного Суду від 06.12.2018р. у справі №477/2154/16-ц, де вказано, що позивач, отримавши від страховика страхове відшкодування, якого недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди, має право на відшкодування відповідачем різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, одержаною ним від страховика.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП транспортному засобу сума в розмірі 45931,91грн. (225931,91 грн. - 180 000,00 грн.).

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Крім того, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 2481,00 грн.

Розподіл судових витрат між сторонами здійснюється судом відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди зобов`язані застосовувати як джерело права практику Європейського суду з прав людини, надалі - ЄСПЛ.

В свою чергу ЄСПЛ у своїй практиці визначає поняття «фактично понесені витрати на сплату гонорару» (див., наприклад, рішення від 16.02.2012 у справі «Савін проти України», п. 97; рішення від 07.11.2013 у справі «Бєлоусов проти України», п. 115), не лише ті витрати, яким є документальне підтвердження, а і ті, які за умовами договору з адвокатом клієнт має сплатити як гонорар.

Наведена практика ЄСПЛ цілком узгоджується з приписами п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, щодо доказування обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Отже, обставинами, які підлягають доказуванню, щодо розміру витрат сторони позивача на правничу (правову) допомогу, є: обсяг наданих адвокатом в рамках Договору №0015-ц про надання професійної правової допомоги від 04.02.2021, послуг і виконаних робіт та їх вартість, що сплачена або підлягає сплаті. Такі обставини підтверджуються: Договором №0015-ц про надання професійної правової допомоги від 04.02.2021, Додатком №1 до Договору №0015-ц про надання професійної правової допомоги від 04.02.2021, Детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних для надання правничої допомоги від 09.08.2022 року АО «Всеукраїнський центр адвокатських розслідувань ДТП «Автопоміч» та Рахунком -Фактурою №10-08/01 від 10.08.2022 про оплату за надання професійної правничої допомоги згідно Договору №0015-ц від 04.02.2021 року та платіжним дорученням на суму 10000грн. (а.с.40-44).

При цьому суд враховує правовий висновок Об`єднаної палати Верховного Суду висловлений у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 про те, що витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Таким чином, вартість фактично наданих для ТзОВ «Свитязь-Транс» у цивільній справі №466/6189/22 послуг у вигляді професійної правової (правничої) допомоги складає суму, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в розмірі 10000,00 грн.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141,263,265,267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс» суму завданої матеріальної шкоди у розмірі 45931,91 грн. (сорок п`ять тисяч дев`ятсот тридцять одну гривню 91 копійку).

Стягнути з ОСОБА_1 в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс» 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну грн. 00 коп.). сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень).

Позивач: ТзОВ «Свитязь-Транс», код ЄДРПОУ - 30162644, м. Львів, вул. Федьковича, 27/2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Львівського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Львова з дня його проголошення.

Текст рішення складено та підписано 06 лютого 2023 року.

Суддя О. І. Ковальчук