Постанова

від 08.02.2023 по справі 759/29344/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

08 лютого 2023 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/2406/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Кравець В. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія"

на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року

в складі судді Петренко Н. О.

у цивільній справі №759/29344/21 Святошинського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія"

про стягнення пені та моральної шкоди

У С Т А Н О В И В:

В грудні 2021 року ОСОБА_2 (після реєстрації шлюбу 02.10.2021 змінила прізвище на " ОСОБА_2 ") звернулася до суду з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія" (далі - ЗАТ "Українська будівельна компанія", Товариство) пені за неналежне виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 21.01.2015 між нею та ТОВ "Українська будівельна компанія" укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Предметом даного договору є майнові права на квартиру, які після прийняття об`єкта в експлуатацію реалізуються шляхом реєстрації покупцем права власності в установленому законом порядку. Договором також визначено, що після прийняття будинку в експлуатацію, його технічної інвентаризації та за умови сплати позивачем ціни продажу майнового права відповідач зобов`язаний протягом 30 календарних днів передати позивачу квартиру за актом прийому-передачі та технічний паспорт на квартиру. В договорі визначено, що орієнтовний термін прийняття будинку в експлуатацію ІІІ квартал 2016 року, але не пізніше ніж І квартал 2017 року.

Вказувала, що умовами договору (п. 4.6.) визначено, що у випадку порушення Товариством зобов`язання щодо строків здачі будинку в експлуатацію більше ніж на 180 календарних днів відповідач повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від загальної оплаченої суми по договору.

Позивачка, посилаючись на те, що відповідач в порушення умов договору не виконав своє зобов`язання щодо строків здачі об`єкта в експлуатацію просила стягнути з останнього пеню у розмірі 61 649,23 грн за період з 26.12.2020 по 26.12.2021 та моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності. Також в обґрунтування заперечень проти позову посилався на те, що з боку ЗАТ "Українська будівельна компанія" відсутні порушення умов договору щодо терміну здачі будинку в експлуатацію та зобов`язання передати квартиру.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ЗАТ "Українська будівельна компанія" на користь ОСОБА_1 пеню за не виконання умов договору в розмірі 61 649,23 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року стягнуто із ЗАТ "Українська будівельна компанія" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилався на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, яке полягає в тому, що суд невірно визначив момент, з якого має обчислюватися строк спеціальної позовної давності про стягнення пені.

Вказував, що позивачка в своїй позовній заяві визначила дату саме 01.10.2016, яка є початком перебігу строку спеціальної позовної давності за її вимогою про стягнення пені. Однак з позовом про стягнення пені звернулася більше ніж через чотири роки, тоді як законом передбачено, що спеціальну позовну давність в один рік встановлено до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) і перебіг такої позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Судом не враховано правову природу пені у цивільно-правових відносинах та не надано правової оцінки тому, що обов`язок прийняття будинку в експлуатацію за договором не відноситься до грошового зобов`язання.

Зазначив, що стягнення пені за порушення таких умов договору є недопустимим, що підтверджується судовою практикою Верховного Суду у справах №369/16544/18, №369/6303/19, №752/18903/14, №752/10405/15, №552/723/20, №369/2913/20.

Судом не з`ясовано питання, на кого саме покладено обов`язок по прийняттю будинку в експлуатацію і чи були підстави покладення саме на відповідача відповідальності за порушення такого обов`язку.

Також, як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що суд першої інстанції не з`ясував питання за захистом яких саме прав звернулася позивачка до суду з позовом та не з`ясував чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, передбаченим законодавством способам, та чи забезпечує спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги, щодо ухвалення судом додаткового рішення від 28.09.2022, відповідач зазначив наступне.

Суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 8 ст. 141 ЦПК України прийняв до розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення після закінчення встановленого законом строку на одання такої заяви, та при цьому не врахував, що позивачка не заявляла клопотання про поновлення такого пропущеного строку.

Вважав, що за таких обставин суд повинен був залишити без розгляду заяву позивача про ухвалення додаткового рішення.

Суд всупереч вимогам ст. 137 та 141 ЦПК України не з`ясував та не вказав в додатковому рішенні чи є розмір пред`явлених позивачкою до стягнення витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, складності справи та значення справи для сторін.

За вказаних обставин просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21.09.2022 та додаткове рішення від 28.09.2022, ухваливши нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та про відмову в задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд його апеляційної скарги в порядку письмового провадження (том 2, а.с. 126-127).

Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_1 подала відзив. В обґрунтування відзиву зазначила, що доводи апеляційної скарги щодо спливу строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки суд в оскаржуваному рішенні дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки порушення з боку відповідача є триваючим.

Вважала безпідставними доводи апеляційної скарги, що зобов`язання по сплаті пені є не грошовим, оскільки умовами договору передбачено обов`язок відповідача сплатити пеню, у разі не виконання зобов`язання щодо строків введення будинку в експлуатацію.

Також вважала безпідставними посилання скаржника й на те, що відсутня вина відповідача у не здачі будинку в експлуатацію, у визначений в договорі термін.

За наведених обставин просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21.09.2022 та додаткове рішення від 28.09.2022 залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 21 січня 2015 року між ОСОБА_2 (після укладення шлюбу прізвище " ОСОБА_2 ") та ЗАТ «Українська будівельна компанія» укладений договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 (далі - Договір), предметом договору є майнове право на квартиру АДРЕСА_2 , загальною проектною площею 37,20 кв.м., (том 1, а. с.11-19).

21 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Українська будівельна компанія» укладено додаткову угоду №1/2014 до Договору № 9-9-75 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, якою сторони домовились викласти пункт 1.4 Договору у новій редакції (том 1, а. с. 20).

18 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Українська будівельна компанія» укладено додаткову угоду №1/15 до Договору, якою визначено, що у зв`язку зі зміною банківських реквізитів Товариства сторони домовились в п. 12.6 Договору про банківські реквізити ЗАТ «Українська будівельна компанія» викласти у новій редакції (том 1, а. с. 22).

Згідно квитанції №105 від 30 січня 2017 року ОСОБА_2 здійснила платіж на суму 7 500, 00 грн; призначення платежу «оплата за квартиру по договору №9-9-75 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21.01.2015, додаткова угода №1/1» (том 1, а. с. 260.

Відповідно акту прийому-передачі майнового права згідно Договору №9-9-75 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21 січня 2015 року ОСОБА_2 та ЗАТ «Українська будівельна компанія» скали акт про те, що Товариство передало, ОСОБА_2 прийняла майнове право на отримання у власність новозбудованої квартири відповідно до Договору №9-9-75 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21.01.2015. Цей Акт не змінює і не припиняє обов`язків сторін по договору (том 1, а. с.27).

В довідці №б/н від 25.06.2021, підписаної Генеральним директором ЗАТ «Українська будівельна компанія» Мороз О. В. зазначено, що ОСОБА_2 сплатила 100 % вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 і позначений на схемі генерального плану за №9, відповідно до умов Договору купівлі-продажу майнових прав №9-9-75 від 21.01.2015 у розмірі 410 559,66 грн (том 1, а. с. 29).

15 листопада 2021 року на адресу ЗАТ «Українська будівельна компанія» позивачкою направлено лист-вимогу про виконання умов Договору № від 21.01.2015, а саме передати за актом прийому-передачі квартиру, технічний паспорт на квартиру та інші документи, що необхідні для здійснення реєстрації права власності на квартиру, згідно переліку встановленому Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (зі змінами та доповненнями) (том 1, а. с. 40-41).

Судом також встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_4 не зданий в експлуатацію у строки визначені в Договорі від 21.01.2015.

Пунктом 1.7 Договору від 21.01.2015 визначено, що орієнтований термін прийняття будинку в експлуатацію - 3 квартал 2016 року, але не пізніше ніж 1 квартал 2017 року.

Пунктом 4.6. Договору від 21.01.2015 передбачено, що у випадку порушення ЗАТ «Українська будівельна компанія» зобов`язань п. 1.7. Договору, щодо строків ведення будинку в експлуатацію більше ніж на 180 (сто вісімдесят) календарних днів ЗАТ «Українська будівельна компанія» сплачує ОСОБА_1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від загальної оплаченої суми позивачкою по договору.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач не виконав зобов`язань, визначених договором, щодо терміну здачі будинку в експлуатацію, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити пеню за умовами договору.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

При цьому, цивільним законодавством закріплено пріоритет умов, визначених сторонами у договорі, що кореспондується з положеннями статей 6, 627 ЦК України щодо свободи договору.

Як вже вказувалося вище, сторони погодили орієнтовний термін прийняття будинку в експлуатацію - ІІІ квартал 2016 року, але не пізніше І кварталу 2017 року. А у разі недотримання цього орієнтовного терміну прийняття будинку в експлуатацію понад 6 місяців ЗАТ «Українська будівельна компанія» зобов`язалося сплачувати ОСОБА_1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від загальної оплаченої суми позивачкою по договору.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів введення будинку за адресою: АДРЕСА_4 , в експлуатацію.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 18.02.2021 у справі №753/5602/18 в аналогічних правовідносинах з аналогічними обставинами та більше того за участі ЗАТ "Українська будівельна компанія".

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що згідно з наявними у справі доказами, станом на час розгляду справи в суді зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав від 21.01.2015 відповідачем належним чином не виконано, зокрема не здано в експлуатацію будинок в обумовлений в договорі термін.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, розмір пені за порушення відповідачем зобов`язань становить 61 649,23 грн. Указаний розмір заборгованості не спростований відповідачем.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведення факту порушення прав позивача та наявності у відповідача обов`язку сплатити пеню, визначену умовами договору.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не з`ясував питання чи є порушеним право позивача.

До того ж, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив заперечення відповідача, що визначена в п. 1.7. Договору дата терміну здачі будинку в експлуатацію є орієнтовною, оскільки даний пункт чітко визначає крайній термін прийняття будинку в експлуатацію не пізніше 1 кварталу 2017 року. Тобто, не пізніше 31 березня 2017 року.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач посилався на те, що обов`язок прийняття будинку в експлуатацію за договором не відноситься до грошового зобов`язання, що підтверджується правовими висновками, висловленими Верховним Судом у справах №369/16544/18, №369/6303/19, №752/18903/14, №752/10405/15, №552/723/20, №369/2913/20.

Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги, оскільки постанови Верховного Суду у справах №752/18903/14, №752/10405/15, на які посилається скаржник в обґрунтування своєї позиції, постановлено у справах з такими ж правовідносинами, але за інших встановлених обставин. Зокрема, у справах, які переглядалися касаційним судом, судами встановлено обставини, що за умовами договору розмір пені обраховується від суми неналежно виконаного зобов`язання, а така сума позивачем не визначена. А у даній справі, яка переглядається, умовами договори визначено, що пеня вираховується з розміру грошових коштів, які були сплачені позивачем. Отже для визначення ступеню невчасно виконаного зобов`язання, а відтак і меж відповідальності товариства, базою нарахування пені є грошова одиниця.

Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі №369/6303/19, то в даній постанові взагалі відсутній висновок суду про те, що пункти договору на підставі яких позивач просив стягнути не містять грошової оцінки.

Також не заслуговують на увагу судової колегії і посилання скаржника на справи №369/16544/18, №552/723/20, №369/2913/20, оскільки ці справи не переглядалася в касаційному порядку.

Отже, посилання скаржника на те, що суд безпідставно стягнув пеню за не грошовим зобов`язанням не знайшли свого підтвердження.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що за умовами п. 1.7 Договору на відповідача не покладено обов`язку передати будинок в експлуатацію та у зв`язку з цим відсутні підстави для стягнення з нього пені, колегія суддів відхиляє.

Як вже вказувалося вище, пунктом 1.7 Договору визначено термін прийняття будинку в експлуатацію, а в пункті 4.6. Договору визначено, що у разі порушення ЗАТ "Українська будівельна компанія" зобов`язань визначених у п. 1.7., то останнє сплачує пеню.

Сукупний аналіз пунктів 1.7. та 4.6. Договору вказує на те, що саме ЗАТ "Українська будівельна компанія" перед ОСОБА_1 є відповідальною особою за не передачу будинку в експлуатацію у визначений в договорі термін.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про недоведеність порушеного права.

Щодо доводів про пропуск позивачем строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постановах від 04.07.2018 у справі №910/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, викладала висновки щодо питання застосування спеціальної позовної давності за вимогами про стягнення пені.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Тому стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності, про застосування якої просить боржник. Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Як вже неодноразово зазначалося вище, строком передання будинку в експлуатацію, згідно умов договору визначено ІІІ квартал 2016 року, але не пізніше І кварталу 2017 року.

Отже, з урахуванням наведених положень закону та умов договору, строк виконання відповідачем зобов'язання щодо передачі будинку в експлуатацію закінчився 30 вересня 2017 року (кінець 1 кварталу 2017 року+180 днів, згідно умов п. 4.6. Договору).

В той же час, умовами Договору, а саме пунктом 9.1. визначено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до моменту виконання сторонами всіх обов'язків. Договір припиняється після повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 9.2. Договору).

З урахуванням пункту 9.1. Договору від 21.01.2015, у якому сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, та виходячи з того, що відповідач умов договору та своїх зобов`язань не виконав, оскільки у визначений в договорі термін не здав будинок в експлуатацію, то строк виконання зобов`язання не закінчився, а отже доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності є безпідставними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 04.02.2021 у справі №607/1579/19 з тотожними обставинами.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача пеню за рік, який передував дню зверненню ОСОБА_1 до суду з даним позовом.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду в цій частині відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів незгоди з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення моральної шкоди та рішення суду в цій частині не оскаржено позивачем, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України не переглядає рішення в цій частині.

Щодо додаткового рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне.

24 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути із ЗАТ "Українська будівельна компанія" витрати понесені на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 12 000,00 грн.

За приписами статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 137 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 цієї статті, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно з п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву від імені ОСОБА_1 подано її представником - адвокатом Мельніковою І. Г. (том 1, а. с. 1-10). До позовної заяви долучено Ордер на надання правничої допомоги в Святошинському районному суді м. Києва на підставі Договору про надання правової допомоги №2021/07/27 від 27.01.2021 та копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю (том 1, а. с. 49-50). В позовній заяві зазначено про те, що ОСОБА_1 буде понесено витрати на професійну правничу допомогу, документи та розрахунок таких витрат буде подано протягом розгляду справи (том 1, а. с. 8).

З наведеного слідує, що у відповідності до вимог частини 8 статті 141 ЦПК України, до закінчення судових дебатів у справі позивачка зробила заяву про те, що нею буде подано документи про понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Як вже зазначалося вище, 24.09.2022, тобто протягом п'яти днів з дня ухвалення 21.09.2022 судом рішення, позивачка подала заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої долучила докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а саме: Договір про надання правничої допомоги №2021/07/27 від 27.07.2021; Акт виконаних робіт від 23.09.2022; квитанцію від 23.09.2022 про оплату послуг згідно Договору про надання правничої допомоги від 27.07.2022 на суму 4 000,00 грн та квитанцію від 23.09.2022 на суму 8 700,00 грн (том 2, а. с. 70-74).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що заяву про ухвалення додаткового рішення разом з документами на підтвердження понесення додаткових витрат позивачкою подано 26.09.2022 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи заяву з додатками ОСОБА_1 подано до суду 24.09.2022 шляхом направлення поштовим відправленням, що підтверджується штемпелем поштового відділення (том 2 , а. с. 78). А згідно з ч. 6 ст. 124 ЦПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передачі іншими відповідними засобами зв'язку.

З наведеного слідує, що в позовній заяві позивачка зробила заяву про те, що нею будуть подані докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, які вона подала до суду протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення разом із заявою про ухвалення додаткового рішення, а тому є необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що у суду були наявні підстави для залишення без розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення з підстав, визначених ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

З наданих ОСОБА_1 документів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу вбачається наступне.

За приписами пункту 1.1. Договору від 27.07.2021, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Мельніковою І. Г. вбачається, що клієнт доручає, а адвокат здійснює надання правничої допомоги клієнту із метою захисту інтересів клієнта у Святошинському районному суді м. Києва за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ "Українська будівельна компанія" про стягнення пені, збитків, моральної шкоди за Договором №9-9-75 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21.01.2015.

Пунктом 4.1. Договору від 27.07.2021 визначено, що на підтвердження факту надання адвокатом клієнту правничої допомоги, відповідно до умов цього Договору, складається акт наданих послуг (правничої допомоги) і направляється та/або вручається під розписку клієнту.

Згідно Акту виконаних робіт від 23.09.2022, адвокатом ОСОБА_1. надано наступні види допомоги: складання позовної заяви та підготовка додатків до позовної заяви та направлення до відповідного суду (вартість 4 000,00 грн); підготовка відповіді на відзив відповідача (вартість 4 000,00 грн); участь у двох судових засіданнях (вартість 4 000,00 грн), а всього 12 000,00 грн.

Квитанціями №0.0.26848311788.1 від 23.09.2022 та №0.0.2684873062.1 від 23.09.2022 підтверджується, що ОСОБА_1 сплатила 12 700,00 грн за послуги згідно Договору про надання правничої допомоги №2021/07/27 від 27.07.2021.

Як вже вказувалося вище, матеріалами справи підтверджується, що обґрунтування розміру судових витрат на правничу допомогу понесених під час розгляду справи судом першої інстанції в сумі 12 000,00 грн та докази на підтвердження понесення таких витрат, ОСОБА_1 подано в строк, встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, і доводи апеляційної скарги таких обставин не спростовують.

Колегія суддів вважає, що підстав, передбачених ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для зменшення витрат на професійну правничу допомогу відсутні, з огляду на таке.

За приписами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що до заяви про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 долучила докази направлення відповідачу копії такої заяви разом з додатками (том 2, а. с. 76-77).

Разом з тим, матеріали справи не місять доказів, що відповідач звертався до суду з клопотанням про зменшення розміру судових витрат та наводив в ньому свої доводи щодо необхідності такого зменшення.

В апеляційній скарзі відповідач також не наводив заперечень щодо необхідності зменшення розміру витрат, понесених позивачем на послуги з надання правничої допомоги. Скаржник в апеляційній скарзі лише вказав на те, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 137, 141 ЦПК України не з'ясував та не вказав у додатковому рішенні чи є розмір витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, складності справи та значення справи для сторін.

Проте законодавцем визначено, що доведення обставин щодо обґрунтованості та пропорційності розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, складності справи та значення справи для сторін покладається лише на сторону, яка не погоджується з таким розміром витрат. Про це неодноразово наголошував Верховний Суд в своїх постановах, в тому числі і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, на яку посилається скаржник як на обґрунтування своїх доводів.

Більше того, Верховний Суд в постанові від 24.01.2022 у справі №757/36628/16-ц нагадав про те, що ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з дотриманням норм процесуального права дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача на користь позивачки понесених останньою витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд повинен був і пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягнути розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача пеню в розмірі 61 649,23 грн, моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн та збитки в розмірі 36 000,00 грн.

В подальшому від позовних вимог про стягнення збитків в розмірі 36 000,00 грн позивачка відмовилася. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог про стягнення пені в сумі 36 000,00 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21.09.2022, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто пеню в сумі 61 649,23 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 15 000,00 грн відмовлено.

Отже, загальний розмір позовних вимог при зверненні до суду з позовом становить 112 649,23 грн, задоволений розмір позовних вимог - 61 649,23 грн та розмір позовних вимог в сумі 36 000,00 грн, від яких позивачка відмовилася і така відмова прийнята судом.

За приписами статей 137, 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат та у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що понесені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, тобто мають бути задоволені пропорційно задоволеному розміру позовних вимог.

Оскільки суд в частині позовних вимог на суму 36 000,00 грн позивачка відмовилася та у зв'язку з цим відповідач не несе витрат позивача в цій частині, а суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на суму 61 649,23 грн, то розмір витрат на правничу допомогу становитиме 6 565,64 грн, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що оскільки позивачка у відповідності до вимог закону звільнена від сплати судового збору, то пропорційно до задоволеної частини вимог судові витрати на правничу допомогу повинні компенсуватися їй за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дійсно, за приписами ч. 6 ст. 141 ЦК України, якщо сторону на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, матеріалами справи підтверджується та як вказує сам відповідач в апеляційній скарзі позивачка у відповідності до вимог закону звільнена лише від сплати судового збору. В матеріалах справи відсутні докази, що позивачка звільнена від оплати витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, є безпідставними доводи скаржника, що витрати на професійну правничу допомогу понесені позивачкою повинні компенсуватися останній за рахунок держави.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що додаткове рішення суду у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України в частині визначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні шляхом зменшення розміру витрат з 12 000,00 грн до 6 565,64 грн.

Зважаючи на те, що колегія суддів дійшла висновку про зміну додаткового рішення суду в частині визначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія" - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені - залишити без змін.

Додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року в частині визначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу - змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу з 12 000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп. до 6 565 (шість тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грн 64 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

В. А. Кравець