Ухвала

від 24.01.2023 по справі 760/1599/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/1599/23

Провадження № 1-кс/760/883/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року м. Київ

Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС 3 відділу СУ ГУ СБУ у м. Києві та Київській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 ,

про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022101110000736 від 06 грудня 2022 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Старший слідчий в ОВС 3 відділу СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва з клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування, в якому просить надати дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022101110000736 від 06 грудня 2022 року, за підозрою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України.

В обґрунтування клопотання зазначає, що слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження №22022101110000736, внесеного 06.12.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Статті 3, 28 Конституції України передбачають, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 2 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954 (далі - Конвенція), ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.

Згідно ст. 3 Конвенції з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat* унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.

Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб:

a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури;

b) захоплення заручників;

c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження;

d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.

Згідно ч. 1 ст. 4 зазначеної Конвенції, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

У разі збройного конфлікту, який не має міжнародного характеру й виникає на території однієї з Високих Договірних Сторін, кожна сторона конфлікту зобов`язана застосовувати як мінімум такі положення:

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 6 зазначеної Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2-й цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 зазначеної Конвенції, поранені та хворі, а також інваліди та вагітні жінки перебувають під особливим захистом і користуються особливим шануванням.

Відповідно до ст. 31 Конвенції, жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей.

Крім того, ст. 32 Конвенції визначає, що високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

У ст.147 Конвенції зазначається, що серйозні порушення, про які йдеться в попередній статті, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.

Статтею 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року. ( Протокол ратифіковано із заявою Указом Президії Верховної Ради УРСР N 7960-XI ( 7960-11 ) від 18.08.89 )

Крім того, статтею 51 визначено, що цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями. З метою здійснення цього захисту, на доповнення до інших застосовуваних норм міжнародного права, за всіх обставин слід додержувати таких норм.

Цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об`єктом нападів. Заборонено акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення.

Цивільні особи користуються захистом, передбаченим цим розділом, за винятком окремих випадків і на такий період, поки вони беруть безпосередню участь у воєнних діях.

Заборонено напади на цивільне населення або на окремих цивільних осіб у порядку репресалій.

Присутність або пересування цивільного населення або окремих цивільних осіб не повинні використовуватись для захисту певних пунктів або районів від воєнних дій, зокрема у спробах захистити воєнні об`єкти від нападу або прикрити воєнні дії, сприяти чи перешкодити їм. Сторони, що перебувають у конфлікті, не повинні направляти пересування цивільного населення або окремих цивільних осіб з метою спробувати захистити воєнні об`єкти від нападу чи прикрити воєнні операції.

Будь-яке порушення цих заборон не звільняє сторони, що перебувають у воєнному конфлікті, від їх правових зобов`язань щодо цивільного населення й цивільних осіб, у тому числі від зобов`язань вживати запобіжних заходів, передбачених у статті 57.

Також, статтею 52 визначено, що цивільні об`єкти не повинні бути об`єктом нападу або репресалій. Цивільними об`єктами є всі ті об`єкти, які не є воєнними об`єктами, як вони визначені в пункті 2.

Напади повинні суворо обмежуватися об`єктами. Що стосується об`єктів, то воєнні об`єкти обмежуються тими об`єктами, які через свій характер, розміщення, призначення або використання вносять ефективний вклад у воєнні дії і повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за існуючих у даний момент обставин дає явну воєнну перевагу.

У разі сумніву в тому, чи не використовується об`єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об`єкт використовується в цивільних цілях.

Крім того, статтею 75 Додадкового протоколу І встановлено, що тією мірою, якою їх торкається ситуація, зазначена у статті 1 цього Протоколу, з особами, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, і не користуються сприятливим тавленням згідно з Конвенціями ( 995_151, 995_152, 995_153, 995_154 ) або згідно з цим Протоколом, за всіх обставин поводяться гуманно, і вони, як мінімум, користуються захистом, передбаченим у цій статті, без будь-якої несприятливої різниці, заснованої на ознаках раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу або на яких-небудь інших подібних критеріях. Кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних обрядів усіх таких осіб.

Заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів:

a) насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема:

a.1) вбивство;

a.2) катування всіх видів - фізичні чи психічні;

a.3) тілесні покарання;

a.4) каліцтво;

b) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі;

c) взяття заручників;

d) колективне покарання; і

e) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.

Будь-яка особа, що піддається арешту, затриманню або інтернуванню за дії, пов`язані зі збройним конфліктом, має бути невідкладно проінформована зрозумілою їй мовою про причини вжиття таких заходів, за винятком випадків арешту або затримання за кримінальні правопорушення. Такі особи повинні бути звільнені у найкоротший строк і в будь-якому разі, як тільки обставини, що виправдовують арешт, затримання чи інтернування, стали недійсними.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади Російської Федерації та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації (далі - ЗС РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської федерації (далі - ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської федерації (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.

Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.

Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.

У подальшому військовослужбовцями ЗС РФ здійснено захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлено контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень. Крім того здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин ЗС України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.

Відтак всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20 лютого 2014 року, представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та військової окупації території АР Крим і м. Севастополя.

Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території України.

Так, вказаними особами у березні - квітні 2014 року організовувалися та проводилися антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях з метою поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, створювали враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і по теперішній час.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.

Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.

Оскільки окупація АР Крим і м. Севастополя, частини Донецької і Луганської областей України не принесла бажаних результатів у вигляді встановлення впливу над політичними та економічними процесами в Україні, відмови України від співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та відмови від євроінтеграційного курсу розвитку країни, вищим політичним і військовим керівництвом РФ вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, розв`язаної ще з лютого 2014 року, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням ЗС та інших військових формувань РФ.

З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС РФ та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.

Станом на 8 лютого 2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.

З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.

Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.

На виконання зазначених намірів, 15 лютого 2022 року Державна дума Російської Федерації звернулася до президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».

Керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, 18 лютого 2022 року повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.

Вказаними особами, 19 лютого 2022 року було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

Керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, 21 лютого 2022 року звернулися до президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.

В цей же день, президент Російської федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.

Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».

Цього ж дня президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.

Президент Російської Федерації, 22 лютого 2022 року підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та радою федерації РФ.

В цей же день президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до ради федерації РФ звернення про використання збройних сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.

Керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, 23 лютого 2022 року звернулися до президента Російської Федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.

Президент Російської Федерації, 24 лютого 2022 року о 5 годині оголосив рішення про початок військової операції в Україні.

У подальшому, цього ж дня, Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно здійснено пуски крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України та цивільним об`єктам, а також підрозділами ЗФ та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.

У період із 5 години 24 лютого 2022 року та до цього часу підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права, чим розпочали активну фазу ведення агресивної війни проти України.

Крім того, співучасники з числа представників влади РФ та ЗС РФ розпочавши 24.02.2022 року вторгнення на територію України, прийняли рішення про вчинення дій спрямованих на окупацію території України.

У зв`язку з чим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.22 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022 в Україні продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.05.2022 №341/2022 в Україні продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, продовжено дію воєнного стану на 90 діб, Указом Президента України від 07 листопада 2022 року № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, продовжено дію воєнного стану на 90 діб.

Для реалізації злочинного наміру щодо спроб окупації території України, серед інших був залучений військовий підрозділ ЗС РФ, в якому проходить службу за контрактом військовослужбовець РФ ОСОБА_6 , а саме військова частина № НОМЕР_1 окрема гвардійська Десантно-Штурмової Бригада МО РФ, яка дислокована за адресою: АДРЕСА_1 .

У свою чергу, громадянин Російської Федерації ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем ЗС РФ, а саме сержантом військової частини № НОМЕР_1 окремої гвардійської Десантно-Штурмової Бригади МО РФ, перебував на посаді водія стрілкового взвода стрілкової роти, діючи умисно, усвідомлюючи, що агресія проти України та її жителів організована і здійснюється представниками влади та ЗС РФ, які діють в порушення ст.ст. 1-3, 68 Конституції України, всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушив принципи Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимог частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ) з мотивів перешкоджання євроінтеграційному курсу розвитку України, встановлення контролю Російської Федерації над політичними, економічними та інформаційними процесами в Україні, виконуючи злочинні накази, у складі підрозділу, в якому він проходив військову службу, здійснив перетин державного кордону України в рамках широкомасштабного вторгнення підрозділів Збройних сил Російської Федерації, спільно з іншими військовими формуваннями РФ, з метою окупації території України, із бойовим застосуванням їх штатної зброї, а також приймав безпосередню участь у актах збройної агресії на території с. Катюжанка Вишгородського району Київської області.

Так, 26.02.2022 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_6 , разом з іншими невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ увійшов до АДРЕСА_2 , розпочавши обшуки будівель міста з метою виявлення українського населення, військовослужбовців Збройних сил України, співробітників правоохоронних органів та воїнів АТО.

Зокрема, 08.03.2022, близько 13 години, ОСОБА_6 , за попередньою змовою спільно з невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ, проводивши обшук житлових будинків, виявив у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України ОСОБА_7 , який в 2014 році проходив військову службу в зоні АТО, та у нього виник умисел на його незаконне затримання (ув`язнення).

Після цього, ОСОБА_6 , для реалізації свого злочинного умислу, в порушення ст. 31, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954 та ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 8 червня 1977 року, будучи озброєним автоматичною вогнепальною зброєю, одягнений у камуфляжну військову форму зеленого кольору, з метою подавлення волі та спроможності ОСОБА_7 до опору, здійснив незаконне затримання останнього, а саме умисно позбавив його можливості вільно пересуватись, протиправно перешкоджаючи йому обирати за своєю волею місце знаходження, погрожуючи вбивством, а саме навівши на потерпілого зброю, приставивши її до тулуба останнього, повідомив потерпілому про готовність застосувати вогнепальну зброю відносно нього у разі неотримання інформації на користь окупованих військ, а саме, щодо розташування позицій ЗСУ, місцезнаходження колишніх учасників АТО та працівників правоохоронних органів, чим вчинив катування останнього.

В подальшому ОСОБА_6 наказав ОСОБА_7 спуститись до підвалу Опорного загальноосвітнього навчального закладу Катюжанська Загальноосвітня Школа І-ІІІ ступенів Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ 23567422), за адресою с. Катюжанка вул. Біла, 60, на території якого розташовувались приміщення для катування незаконно затриманих громадян України, під загрозою його розстрілу та утримував його з 08.03.2022 по 11.03.2022 з метою незаконного допиту щодо отримання інформації на користь окупаційних військ, а саме щодо розташування позицій ЗСУ, місцезнаходження колишніх учасників АТО та працівників правоохоронних органів, де він не мав бажання знаходитись та не мав можливості вільно залишити вказаний підвал, тобто незаконно затримав (ув`язнив).

Крім цього, 09.03.2022, близько 14 години, ОСОБА_6 , за попередньою змовою спільно з невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ, проводивши обшук житлових будинків, виявив у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 , громадянина України ОСОБА_8 , який в 2014 році проходив військову службу в зоні АТО, та у нього виник умисел на його незаконне затримання (ув`язнення).

Після цього, ОСОБА_6 , для реалізації свого злочинного умислу, в порушення ст. 31, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954 та ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 8 червня 1977 року, будучи озброєним автоматичною вогнепальною зброєю, одягнений у камуфляжну військову форму зеленого кольору, з метою подавлення волі та спроможності ОСОБА_8 до опору, здійснив незаконне затримання останнього, а саме умисно позбавив його можливості вільно пересуватись, протиправно перешкоджаючи йому обирати за своєю волею місце знаходження, погрожуючи вбивством, а саме навівши на потерпілого зброю, приставивши її до тулуба останнього, повідомив потерпілому про готовність застосувати вогнепальну зброю відносно нього у разі неотримання інформації на користь окупованих військ, а саме, щодо розташування позицій ЗСУ, місцезнаходження колишніх учасників АТО та працівників правоохоронних органів, чим вчинив катування останнього.

В подальшому ОСОБА_6 наказав ОСОБА_8 спуститись до підвалу Опорного загальноосвітнього навчального закладу Катюжанська Загальноосвітня Школа І-ІІІ ступенів Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ 23567422), за адресою с. Катюжанка, вул. Біла, 60, на території якого розташовувались приміщення для катування незаконно затриманих громадян України, під загрозою його розстрілу та утримував його з 08.03.2022 по 11.03.2022 з метою незаконного допиту щодо отримання інформації на користь окупаційних військ, а саме, щодо розташування позицій ЗСУ, місцезнаходження колишніх учасників АТО та працівників правоохоронних органів, де він не мав бажання знаходитись та не мав можливості вільно залишити вказаний підвал, тобто незаконно затримав (ув`язнив).

При цьому, ОСОБА_6 , утримуючи громадян України ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вказаному підвалі, в порушення ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, разом з іншими військовослужбовцями РФ вчиняв їх побиття шляхом нанесення ударів по тілу, рукам та ногам, таким чином піддаючи їх тортурам та тілесним покаранням, а також погрожував їм вбивством , а саме розстрілом за проходження ними в 2014 році військової служби в зоні проведення АТО, яку потерпілі сприйняли як реальну та змушував надати показання щодо розташування позицій ЗСУ, місцезнаходження колишніх учасників АТО та працівників правоохоронних органів, чим вчинив катування.

Також, під час незаконного утримання в підвалі вказаних громадян України військовослужбовець ЗС РФ ОСОБА_6 , в порушення ст. 32,147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, знущався над утримуваними особами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовляв їм в їжі, питній воді та примушував справляти потреби у місці утримання.

При цьому, з метою надання законності своїм вчинкам, ОСОБА_6 пояснював свої дії потерпілим громадянам України як здійснення ним «фільтраційних заходів».

Своїми умисними діями, які виразились в погрозі вбивством, незаконному затриманні (ув`язненні) із заподіянням фізичних страждань потерпілим, здійснюючи катування (тортури) потерпілих з метою отримання інформації на користь окупаційних військ, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_6 порушив вимоги ст.ст. 3, 31, 32, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни та ст.ст. 51, 52, 75 Додаткового протоколу І були спрямовані на незаконне затримання та застосуванні тортур (катуванні) цивільного населення, тобто діяв з прямим умислом.

Отже ОСОБА_6 здійснив відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 нелегальне ув`язнення (незаконне затримання) цивільної особи, що перебуває під захистом, погрозу вбивством та катування (тортури), чим порушив вимоги ст. 3, 31, 32, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та ст. ст. 51, 52, 75 додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I).

Таким чином, ОСОБА_6 , за викладених вище обставин, обґрунтовано підозрюється у вчиненні інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України.

Згідно з відповіддю оперативного підрозділу - Лівобережного РВ ГУ СБ України у м. Києві так Київській області громадянин Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на даний час знаходяться на території Російської Федерації.

Відповідно до положень ст.ст.278, 135 КПК України, 25.11.2022 повідомлено про підозру ОСОБА_6 у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.28 та ч.1 ст.438 КК України шляхом опублікування на офіційних веб-сайтах Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора та шляхом публікування в газеті «Урядовий кур`єр».

Разом з тим, під час проведення подальшого досудового розслідування встановити фактичне місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_6 не виявилося за можливе, у зв`язку з чим 06.12.2022 ОСОБА_6 було оголошено в розшук, здійснення якого доручено Лівобережному РВ ГУ СБ України у м. Києві так Київській області.

Слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва 12.12.2022 винесено ухвалу про надання дозволу на затримання підозрюваного ОСОБА_6 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яку направлено до ДПС України для виконання.

Повістка про виклик підозрюваного ОСОБА_6 до слідчого управління СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області на 10 год. 00 хв. 02.12.2022, 05.12.2022 та 06.12.2022 відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України 25.11.2022 опубліковані в газеті «Урядовий кур`єр» та 23.11.2022 на офіційних веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Однак, підозрюваний ОСОБА_6 до слідчого управління СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області для проведення слідчих дій не з`явився та про поважні причини неприбуття на виклик не повідомляв.

Докази, зібрані в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022101110000736, є достатніми для складання обвинувального акту, однак завершити досудове розслідування не виявляється за можливе, оскільки підозрюваний ОСОБА_6 переховується від органів слідства та суду.

Беручи до уваги викладене, зважаючи на наявність достатніх доказів вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину, а також враховуючи той факт, що останній переховується від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, оголошений у розшук та перебуває на території Російської Федерації, необхідно звернутись до слідчого судді з клопотанням про застосування процедури спеціального досудового розслідування відносно підозрюваного у кримінальному провадженні ОСОБА_6 .

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити з підстав наведених в ньому.

Захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_4 не заперечувала щодо надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування.

З`ясувавши думку сторін кримінального провадження, вивчивши клопотання та дослідивши додані до нього копії матеріалів кримінального провадження, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.

Відповідно до ч.2 ст.297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 112, 113, 114, 114-1, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук. Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності або оголошені у міждержавний та/або міжнародний розшук, та вони розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

Згідно ч.1-3 ст.297-4 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування, якщо прокурор, слідчий не доведе, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Під час вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування слідчий суддя зобов`язаний врахувати наявність достатніх доказів для підозри особи щодо якої подано клопотання у вчиненні кримінального правопорушення. За наслідками розгляду клопотання слідчий суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає мотиви задоволення або відмови у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування.

Згідно з ч.1 ст.42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Як встановлено ч.1 ст.278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Статтею 111 КПК України визначено, що повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов`язковою. Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

Відповідно до ч.1 ст.135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

Як вбачається з ч.8 ст.135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Слідчим суддею встановлено, що слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22022101110000736, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 грудня 2022 року, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст. 438 КК України.

25 листопада 2022 року у порядку визначеному ст.278, 135 КПК України ОСОБА_6 повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України, тобто порушення законів та звичаїв війни, тобто у жорстокому поводженні з цивільним населенням на окупованій території за попередньою змовою групою осіб України шляхом опублікування на офіційних веб-сайтах Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора та шляхом публікування в газеті «Урядовий кур`єр».

Повістка про виклик підозрюваного ОСОБА_6 до слідчого управління СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області на 10 год. 00 хв. 02.12.2022, 05.12.2022 та 06.12.2022 відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України 25.11.2022 опубліковані в газеті «Урядовий кур`єр» та 23.11.2022 на офіційних веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Однак, підозрюваний ОСОБА_6 до слідчого управління СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області для проведення слідчих дій не з`явився та про поважні причини неприбуття на виклик не повідомляв.

06 грудня 2022 року ОСОБА_6 було оголошено в розшук, здійснення якого доручено Лівобережному РВ ГУ СБ України у м. Києві так Київській області.

Слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва 12 грудня 2022 року винесено ухвалу про надання дозволу на затримання підозрюваного ОСОБА_6 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яку направлено до ДПС України для виконання.

Згідно відповіді на доручення №51/24-50 від 23 січня 2023 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 23 січня 2022 року переховується від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності та перебуває на території РФ.

Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій підозрюваного, виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в матеріалах клопотання, слідчий суддя приходить до висновку про наявність достатніх доказів для підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.28, ч.1 ст.438 КК України, повідомлена йому підозра повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості», відображеним зокрема у п.175 рішення від 21 квітня 2001 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», згідно якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, N182).

Аналіз наданих доказів об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, а тому на даному етапі, хоча і не можна стверджувати про їх достатність для негайного засудження, проте можна дійти висновку про виправданість подальшого розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

Наявність такої обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України підтверджується доданими до клопотання доказами.

Враховуючи викладене, а також наявність достатніх доказів для підозри особи щодо якої подано клопотання у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий суддя приходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022101110000736 від 06 грудня 2022 року щодо ОСОБА_6 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України.

Керуючись статтями 9, 22, 42, 297-1, 297-2, 297-3, 297-4, 376 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання задовольнити.

Надати дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022101110000736 від 06 грудня 2022 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.438 КК України.

Копію хвали направити слідчому, прокурору та захиснику.

Відомості про здійснення спеціального досудового розслідування невідкладно, але не пізніше 24 годин після постановлення ухвали, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань і публікувати в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Роз`яснити, що повторне звернення з клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування до слідчого судді в одному кримінальному провадженні не допускається, крім випадків наявності нових обставин, які підтверджують, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.

Якщо підозрюваний, стосовно якого слідчим суддею постановлено ухвалу про здійснення спеціального досудового розслідування, затриманий або добровільно з`явився до органу досудового розслідування, подальше досудове розслідування щодо нього здійснюється згідно із загальними правилами, КПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1