Рішення

від 30.01.2023 по справі 910/17422/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2023Справа № 910/17422/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Київщина" та Закритого акціонерного товариства "Назаровское"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Трак-Агро"

про стягнення заборгованості за Договорами про відступлення права вимоги (цесії) № 10 від 26.07.2021, № 11 від 09.08.2021.

Представники учасників справи: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрстор-Інвест» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Київщина» та Закритого акціонерного товариства «Назаровское» про стягнення заборгованості за Договорами про відступлення права вимоги (цесії) № 10 від 26.07.2021, № 11 від 09.08.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача на підставі Договорів про відступлення права вимоги (цесії) № 10 від 26.07.2021, № 11 від 09.08.2021 перейшло право майнової вимоги до відповідача-2 щодо оплати поставленої за ТТН продукції, належне виконання зобов`язань якого забезпечено відповідачем-1 за Договорами поруки від 20.08.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Трак-Агро" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, провадження по справі №910/17422/21 зупинено до виконання судового доручення про вручення судового документу чи повідомлення про неможливість такого вручення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 провадження у справі поновлено, підготовче засідання призначено на 26.12.2022.

23.12.2022 представником третьої особи подано письмові пояснення.

26.12.2022 представником позивача подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

У судове засідання 26.12.2022 представники сторін не з`явились.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.01.2023, яку занесено до протоколу судового засідання.

27.12.2022 представником позивача подано заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.

У судове засідання 30.01.2023 представники учасників судового процесу не з`явились, про час, дату та місце судового засідання були повідомлені належним чином, зокрема з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 367 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами (ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України).

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території держави відповідача регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.92.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалась та триває станом на момент ухвалення рішення суду у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією зі сторони росії та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією та республікою білорусь.

Відтак, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України суд не здійснює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду російської федерації з судовим дорученням про вручення документів.

За вказаних обставин, повідомлення відповідача про розгляд даної справи належним чином здійснено шляхом розміщення відповідних ухвал суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень, направлення на електрону адресу відповідача та на поштову адресу представника відповідача в Україні.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за приписами ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників учасників справи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 30.01.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трак-Агро" (далі - постачальник, третя особа) та Закритим акціонерним товариством "Назаровское" (далі - покупець, відповідач 2) протягом листопада-грудня 2018 року була досягнута згода про поставку товару, у зв`язку з чим постачальник здійснив поставку запасних частин, що підтверджується товарними накладними № 285 від 22.11.2018, № 286 від 22.11.2018, № 288 від 22.11.2018, № 289 від 22.11.2018, № 292 від 22.11.2018, № 295 від 22.12.2018, № 296 від 22.12.2018, № 297 від 22.12.2018, № 298 від 22.12.2018, № 299 від 22.12.2018 на загальну суму 2 383 671,96 російських рублів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трак-Агро", враховуючи відсутність оплати поставленої продукції, зверталося до відповідача-2 з проханням здійснити оплату за отриманий товар або повернути товар згідно товарних накладних (листи вих. №12/84, №12/85, №12/87, №12/88, №12/89, №12/90, №12/91, №12/56, №12/92, №12/93), втім відповіді на зазначені звернення не отримав, як і не отримав оплати поставленої продукції чи її повернення.

26 липня 2021 року між ТОВ "Трак-Агро" (далі - цедент) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" (далі - цессіонарій, позивач) укладено Договір відступлення прав вимоги (цесії) №10 (далі - договір цесії 1), за умовами якого цедент відступає, а цесіонарій приймає в повному обсязі право вимоги з оплати заборгованості за поставлений боржнику ЗАТ "Назаровское" (ідентифікаційний код 2427000415) товар, що є його покупцем, але не оплаченого ним.

Згідно пункту 1.2 Договору цесії 1 право вимоги цедента до боржника складає заборгованість в сумі 1 247 954,82 російських рублів - вартість переданого та не оплаченого товару згідно товарним накладним, а також суми процентів, неустойок, штрафів, передбачених законодавством.

Вказаний розмір заборгованості боржника перед цедентом підтверджується: товарними накладними № 285 від 22.11.2018, УПД № 285 від 22.11.2018 на суму 185 123,41 російських рублів № 286 від 22.11.2018, УПД № 286 від 22.11.2018 на суму 293 752,68 російських рублів, № 288 від 22.11.2018, УПД № 288 від 22.11.2018 на суму 284 437,25 російських рублів, № 289 від 22.11.2018, УПД № 289 від 22.11.2018 на суму 242 679,15 російських рублів, № 292 від 22.11.2018, УПД № 292 від 22.11.2018 на суму 239 962,33 російських рублів, що додані до даного договору, підписані повноважними представниками цедента та боржника.

Права вимоги переходить від цедента до цесіонарія з моменту підписання акту приймання-передачі документів. З моменту підписання акта приймання-передачі документів цесіонарій набуває прав нового кредитора боржника в частині переданого та неоплаченого товару (п.3.5 Договору цесії 1).

За умовами п. 5.11 Договору цесії 1, в решті, що не передбачено умовами даного договору, сторони керуються чинним законодавством України.

На виконання умов договору цесії, 30.07.2021 цедент передав цесіонарію (позивачу) всі документи, що засвідчують право вимоги цедента до боржника за товарними накладними № 285 від 22.11.2018, № 286 від 22.11.2018, № 288 від 22.11.2018, № 289 від 22.11.2018, № 292 від 22.11.2018, що підтверджується підписаним між сторонами актом прийому - передачі документів (додаток №1 до Договору відступлення прав вимоги (цесії)).

09 серпня 2021 року між ТОВ "Трак-Агро" (далі - цедент) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" (далі - цессіонарій) укладено Договір відступлення прав вимоги (цесії) №11 (далі - договір цесії 2), за умовами якого цедент відступає, а цесіонарій приймає в повному обсязі право вимоги з оплати заборгованості за поставлений боржнику ЗАТ "Назаровское" (ідентифікаційний код 2427000415) товар, що є його покупцем, але не оплаченого ним.

Згідно пункту 1.2 Договору цесії 2 право вимоги цедента до боржника складає заборгованість в сумі 1 135 717,14 російських рублів - вартість переданого та не оплаченого товару згідно товарним накладним, а також суми процентів, неустойок, штрафів, передбачених законодавством.

Вказаний розмір заборгованості боржника перед цедентом підтверджується: товарними накладними № 295 від 22.12.2018, УПД № 295 від 22.12.2018 на суму 37 130,07 російських рублів, № 296 від 22.12.2018, УПД № 296 від 22.12.2018 на суму 201 386,90 російських рублів, № 297 від 22.12.2018, УПД № 297 від 22.12.2018 на суму 318 895,25 російських рублів, № 298 від 22.12.2018, УПД № 298 від 22.12.2018 на суму 314 402,36 російських рублів, № 299 від 22.12.2018, УПД № 299 від 22.12.2018 на суму 258 902,56 російських рублів, що додані до даного договору, підписані повноважними представниками цедента та боржника.

Права вимоги переходить від цедента до цесіонарія з моменту підписання акту приймання-передачі документів. З моменту підписання акта приймання-передачі документів цесіонарій набуває прав нового кредитора боржника в частині переданого та неоплаченого товару (п.3.5 Договору цесії 2).

За умовами п. 5.11 Договору цесії 2, в решті, що не передбачено умовами даного договору, сторони керуються чинним законодавством України.

На виконання умов договору цесії, 12.08.2022 цедент передав цесіонарію (позивачу) всі документи, що засвідчують право вимоги цедента до боржника за товарними накладними № 295 від 22.12.2018, № 296 від 22.12.2018, № 297 від 22.12.2018, № 298 від 22.12.2018, № 299 від 22.12.2018, що підтверджується підписаним між сторонами актом прийому - передачі документів (додаток №1 до Договору відступлення прав вимоги (цесії)).

Отже, з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі документів від 30.07.2021 та від 12.08.2021, до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги до боржника (відповідача-2) в частині зобов`язання з оплати товару, який був поставлений відповідно до товарних накладних № 285 від 22.11.2018, № 286 від 22.11.2018, № 288 від 22.11.2018, № 289 від 22.11.2018, № 292 від 22.11.2018, № 295 від 22.12.2018, № 296 від 22.12.2018, № 297 від 22.12.2018, № 298 від 22.12.2018, № 299 від 22.12.2018 на загальну суму 2 383 671,96 російських рублів.

Листами №152 від 16.08.2021 третя особа повідомила відповідача-2 як боржника про укладення договорів відступлення права вимоги, у зв`язку з чим просило протягом 7 календарних днів з моменту отримання даного повідомлення оплатити наявну заборгованість в сумі 2 383 671,96 російських рублів на розрахунковий рахунок нового кредитора ТОВ "Укрстор-Інвест", або здійснити повернення переданого, але не оплаченого товару. Вказані листи були отримані відповідачем 19.08.2021, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, втім залишені відповідачем-2 без задоволення.

20.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" (далі - цедент/кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Київщина" (далі - поручитель, відповідач-1) укладено Договір поруки до договору №10 поступки прав вимоги (цесії) від 26.07.2021 (далі - Договір поруки 1), за умовами якого поручитель поручається перед цементом/кредитором за виконання боржником (ЗАТ "Назаровское") своїх зобов`язань по сплаті боргу за поставлений товар в сумі 1 247 954,82 російських рублів, що еквівалентно 452 520,89 грн., що виникли в порядку і на умовах, визначених Договором № 10 від 26.07.2021 поступки прав вимоги (цесії).

Згідно з п. 1.3 Договору поруки 1, у разі порушення боржником обов`язку по оплаті відповідно до договору цесії боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення поруки на підставах, передбачених у ст. 559 Цивільного кодексу України (п. 6.3 Договору поруки 1).

20.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" (далі - цедент/кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Київщина" (далі - поручитель, відповідач-1) укладено Договір поруки до договору №11 поступки прав вимоги (цесії) від 09.08.2021 (далі - Договір поруки 2), за умовами якого поручитель поручається перед цементом/кредитором за виконання боржником (ЗАТ "Назаровское") своїх зобов`язань по сплаті боргу за поставлений товар в сумі 1 135 717,14 російських рублів, що еквівалентно 411 822,39 грн., що виникли в порядку і на умовах, визначених Договором № 11 від 26.07.2021 поступки прав вимоги (цесії).

Згідно з п. 1.3 Договору поруки 2, у разі порушення боржником обов`язку по оплаті відповідно до договору цесії боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення поруки на підставах, передбачених у ст. 559 Цивільного кодексу України (п. 6.3 Договору поруки 2).

Позивач направив відповідачу-2 як боржнику претензії (вимоги) №65-21 від 27.08.2021 та № 66-21 від 27.08.2021, у яких вимагав протягом семи днів з дня отримання даних претензій повернути неоплачений товар або сплатити суму заборгованості в розмірі 2 383 671,96 російських рублів.

Оскільки відповідач-2, як боржник, не виконав своїх зобов`язань з оплати товару, позивач надіслав відповідачу-1, як поручителю, претензії (вимоги) №67-21 від 06.09.2021 та № 68-21 від 06.09.2021, в яких вимагав протягом п`яти днів з дня отримання даних претензій оплатити суму заборгованості в розмірі 2 383 671,96 російських рублів.

Втім, відповідачі не виконали своїх зобов`язань за договором поставки та поруки, оплату поставленого товару не здійснили, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів в сумі 2 383 671,96 російських рублів, що еквівалентно 880 409,24 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статті 11 Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За статтею 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Поставкою товару на склад покупця-вантажоодержувача третьою особою та прийняття його матеріально-відповідальною особою ЗАТ "Назаровское", яка перебуває з товариством в трудових відносинах, сторони вчинили фактичні дії щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов`язальні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Подібне правове регулювання укладення договору поставки в спрощений спосіб та його виконання встановлено вимогами статей 8, 153, 158, 160, 161,420, 432, 433, 434, 435,438, 454, 486, 506, 523 Цивільного кодексу Російської Федерації.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Трак-Агро" поставило безпосередньо на склад Закритого акціонерного товариства "Назаровское" продукцію (запасні частини), які прийняті матеріально-відповідальною особою ЗАТ "Назаровское", про що складено товарні накладні № 285 від 22.11.2018, № 286 від 22.11.2018, № 288 від 22.11.2018, № 289 від 22.11.2018, № 292 від 22.11.2018, № 295 від 22.12.2018, № 296 від 22.12.2018, № 297 від 22.12.2018, № 298 від 22.12.2018, № 299 від 22.12.2018 на загальну суму 2 383 671,96 російських рублів

При цьому, судом враховано, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В той же час, визначальною ознакою господарської операції є те, що за наслідком її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже окрім обставин оформлення первинних документів, значення має наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, тощо).

При цьому, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19.

У даному випадку, матеріали справи свідчать, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Трак-Агро" здійснило доставку продукції (запасні частини), визначеної в товарних накладних № 285 від 22.11.2018, № 286 від 22.11.2018, № 288 від 22.11.2018, № 289 від 22.11.2018, № 292 від 22.11.2018, № 295 від 22.12.2018, № 296 від 22.12.2018, № 297 від 22.12.2018, № 298 від 22.12.2018, № 299 від 22.12.2018 на загальну суму 2 383 671,96 російських рублів безпосередньо на склад Закритого акціонерного товариства "Назаровское", яка була прийнята матеріально-відповідальною особою ЗАТ "Назаровское". Доказів того, що відповідач-2 скористався правом на відмову від прийняття продукції або її повернення постачальнику суду не надано.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

26 липня 2021 року між ТОВ "Трак-Агро" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" укладено Договір відступлення прав вимоги (цесії) №10, за умовами якого цедент відступає, а цесіонарій приймає в повному обсязі право вимоги з оплати заборгованості за поставлений боржнику ЗАТ "Назаровское" (ідентифікаційний код 2427000415) товар, що є його покупцем, але не оплаченого ним, за товарними накладними № 285 від 22.11.2018, УПД № 285 від 22.11.2018 на суму 185 123,41 російських рублів № 286 від 22.11.2018, УПД № 286 від 22.11.2018 на суму 293 752,68 російських рублів, № 288 від 22.11.2018, УПД № 288 від 22.11.2018 на суму 284 437,25 російських рублів, № 289 від 22.11.2018, УПД № 289 від 22.11.2018 на суму 242 679,15 російських рублів, № 292 від 22.11.2018, УПД № 292 від 22.11.2018 на суму 239 962,33 російських рублів, що додані до даного договору, підписані повноважними представниками цедента та боржника.

Також, 09 серпня 2021 року між ТОВ "Трак-Агро" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" укладено Договір відступлення прав вимоги (цесії) №11, за умовами якого цедент відступає, а цесіонарій приймає в повному обсязі право вимоги з оплати заборгованості за поставлений боржнику ЗАТ "Назаровское" (ідентифікаційний код 2427000415) товар, що є його покупцем, але не оплаченого ним, за товарними накладними № 295 від 22.12.2018, УПД № 295 від 22.12.2018 на суму 37 130,07 російських рублів, № 296 від 22.12.2018, УПД № 296 від 22.12.2018 на суму 201 386,90 російських рублів, № 297 від 22.12.2018, УПД № 297 від 22.12.2018 на суму 318 895,25 російських рублів, № 298 від 22.12.2018, УПД № 298 від 22.12.2018 на суму 314 402,36 російських рублів, № 299 від 22.12.2018, УПД № 299 від 22.12.2018 на суму 258 902,56 російських рублів, що додані до даного договору, підписані повноважними представниками цедента та боржника.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому за статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання (частина 2 статті 518 ЦК України).

Листами №152 від 16.08.2021 третя особа повідомила відповідача-2 як боржника про укладення договорів відступлення права вимоги, у зв`язку з чим просило протягом 7 календарних днів з моменту отримання даного повідомлення оплатити наявну заборгованість в сумі 2 383 671,96 російських рублів на розрахунковий рахунок нового кредитора ТОВ "Укрстор-Інвест", або здійснити повернення переданого, але не оплаченого товару. Вказані листи були отримані відповідачем 19.08.2021, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, втім залишені відповідачем-2 без задоволення.

Втім, отримавши повідомлення про заміну сторони у зобов`язанні з поставки товару, відповідач-2 не висунув будь-яких заперечень проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні, як і не сплатив суму боргу.

Отже, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест", як нового кредитора, наявне право вимагати оплату поставленої за товарними накладними № 285 від 22.11.2018, № 286 від 22.11.2018, № 288 від 22.11.2018, № 289 від 22.11.2018, № 292 від 22.11.2018, № 295 від 22.12.2018, № 296 від 22.12.2018, № 297 від 22.12.2018, № 298 від 22.12.2018, № 299 від 22.12.2018 на загальну суму 2 383 671,96 російських рублів.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За визначенням статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

20.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Київщина" укладено Договір поруки до договору №10 поступки прав вимоги (цесії) від 26.07.2021, за умовами якого поручитель поручається перед цементом/кредитором за виконання боржником (ЗАТ "Назаровское") своїх зобов`язань по сплаті боргу за поставлений товар в сумі 1 247 954,82 російських рублів, що еквівалентно 452 520,89 грн., що виникли в порядку і на умовах, визначених Договором № 10 від 26.07.2021 поступки прав вимоги (цесії).

Також, 20.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Київщина" укладено Договір поруки до договору №11 поступки прав вимоги (цесії) від 09.08.2021, за умовами якого поручитель поручається перед цементом/кредитором за виконання боржником (ЗАТ "Назаровское") своїх зобов`язань по сплаті боргу за поставлений товар в сумі 1 135 717,14 російських рублів, що еквівалентно 411 822,39 грн., що виникли в порядку і на умовах, визначених Договором № 11 від 26.07.2021 поступки прав вимоги (цесії).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Частиною 1 статті 543 ЦК України встановлено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Оскільки відповідач-2, як боржник, не виконав своїх зобов`язань з оплати товару, позивач надіслав відповідачу-1, як поручителю, претензії (вимоги) №67-21 від 06.09.2021 та № 68-21 від 06.09.2021, в яких вимагав протягом п`яти днів з дня отримання даних претензій оплатити суму заборгованості в розмірі 2 383 671,96 російських рублів.

Втім, доказів на підтвердження виконання вказаної претензії відповідач-1 суду не надав.

Відповідачі під час розгляду справи не надали суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у них обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти за поставлену продукцію, як і не скористалися своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності та враховуючи, що ні відповідач-2 як боржник за договором поставки, укладеного в спрощений спосіб, ні відповідач-1 як поручитель за договором поруки не виконали зобов`язання з оплати поставленого товару, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 2 383 671,96 російських рублів на користь нового кредитора.

Водночас, судом враховано, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем 2 взятих на себе зобов`язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 1 753,33 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3 687,46 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, судом встановлено, що стягненню з відповідача 2 підлягають 3% річних в розмірі 1 753,33 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3 687,46 грн.

Разом з цим, суд зазначає, що згідно частин 1, 2 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права і обов`язки, що і громадяни України, і юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, крім винятків, встановлених законом та міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 366 ГПК України визначено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 75 Закону України "Про міжнародне приватне право", підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених в статті 76 цього Закону.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Таким чином, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Україна є учасницею Угоди від 20.03.1992 про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-ХІІ "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" (далі - Угода).

Згідно зі статтею 1 Угоди, дана угода регулює питання вирішення справ, що випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень по ним.

Статтею 2 Угоди визначено, що для цілей цієї Угоди під господарюючими суб`єктами розуміються підприємства, їх об`єднання, організації будь-яких організаційно - правових форм, а також громадяни, які мають статус підприємця відповідно до законодавства, яке діє на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, і їх об`єднання.

Статтею 13 Угоди визначено, що ця Угода відкрита для підписання державами -учасницями Співдружності Незалежних Держав і має бути ратифікована.

Як випливає з довідки про ратифікацію документів і виконання внутрішньодержавних процедур за документами, прийнятих Радою глав держав, Радою глав урядів і Економічною радою Співдружності Незалежних Держав (станом на 15.01.2008) Угода набула чинності для Білорусі, Вірменії, Таджикистану, Казахстану, Туркменістану, Узбекистан, Киргизької Республіки, російської федерації та України.

Однією зі сторін є резидент Російської Федерації, отже Угода про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності поширюється і підлягає застосуванню при вирішенні питання про підсудність даного спору.

В силу частини 2 статті 3 Господарського процесуального кодексу України Угода про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, будучи частиною національного законодавства України, має пріоритет в його застосуванні перед нормами національного законодавства, в тому числі і чинних законів.

Відповідно до статей 1, 2 Угоди від 20 березня 1992 року, цією Угодою регулюються питання, пов`язані з вирішенням будь-яких цивільно-правових спорів учасниками яких є суб`єкти права учасників Угоди, в тому числі суб`єкти України і російської федерації, якими є обидва відповідача.

Згідно літери "а" частини 1 статті 4 Угоди від 20.03.1992 про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 2889-ХІІ від 19.12.1992 "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних з здійсненням господарської діяльності" визначено, що компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати згадані в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території даної держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на день пред`явлення позову. Якщо в справі беруть участь кілька відповідачів, що знаходяться на території різних держав-учасниць Співдружності, спір розглядається за місцем знаходження будь-якого відповідача на вибір позивача.

Таким чином, в силу імперативної норми міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, спір цивільно-правового характеру, в якому відповідачі знаходяться на території як України так і російської федерації, може розглядатися компетентним судом України, в разі якщо цей суд обрав позивач на власний розсуд.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачі під час розгляду справи не надали суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання взятих на себе зобов`язань.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідачів в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, згідно з абз. 3 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N 7 у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Київщина" (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, буд. 2-А; ідентифікаційний код: 33641275) та Закритого акціонерного товариства "Назаровское" (662217, російська федерація, красноярський край, назаровський район, п.степовий, вул. шкільна, буд. 15; ідентифікаційний код 2427000415, КПП 245601001, ОДРН 1022401588615) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" (20708, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Мазура, буд. 5, кв. 89; ідентифікаційний код: 43453016) основний борг у розмірі 2 383 671 (два мільйони триста вісімдесят три тисячі шістсот сімдесят один) російський рубль 96 коп.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Назаровское" (662217, російська федерація, красноярський край, назаровський район, п.степовий, вул. шкільна, буд. 15; ідентифікаційний код 2427000415, КПП 245601001, ОДРН 1022401588615) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" (20708, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Мазура, буд. 5, кв. 89; ідентифікаційний код: 43453016) 3% річних в розмірі 1 753 (одна тисяча сімсот п`ятдесят три) грн. 33 коп. та інфляційні втрати в розмірі 3 687 (три тисячі шістсот вісімдесят сім) грн. 46 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Київщина" (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, буд. 2-А; ідентифікаційний код 33641275) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" (20708, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Мазура, буд. 5, кв. 89; ідентифікаційний код 43453016) судовий збір у розмірі 6 603 (шість тисяч шістсот три) грн. 07 коп.

5. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Назаровское" (662217, російська федерація, красноярський край, назаровський район, п.степовий, вул. шкільна, буд. 15; ідентифікаційний код 2427000415, КПП 245601001, ОДРН 1022401588615) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстор-Інвест" (20708, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Мазура, буд. 5, кв. 89; ідентифікаційний код 43453016) судовий збір у розмірі 6 684 (шість тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 68 коп.

6. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 09.02.2023

Суддя О.А. Грєхова