Постанова

від 31.01.2023 по справі 922/4702/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/4702/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Коммерс»

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.07.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Коммерс»

до Харківської міської ради

про визнання укладеною угоди.

У судовому засіданні взяв участь представник позивача - Пивоварова Р. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Коммерс» (далі - ТОВ фірма «Коммерс» та/або позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Харківської міської ради (далі - Міськрада та/або відповідач), в якій просило визнати укладеною між Міською радою та ТОВ фірма «Коммерс» додаткову угоду про поновлення строку дії договору оренди землі від 01.08.2005, зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) 01.08.2005 за № 75180/05 у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» та викласти її зміст у резолютивній частині судового рішення у редакції, викладеній в позовній заяві.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами договір оренди землі від 01.08.2005 (зі змінами та доповненнями) є поновленим на той саме строк та на тих саме умовах відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки позивач виконав усі вимоги, передбачені законодавством України та договором оренди землі, для поновлення цього договору, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення терміну договору, своєчасно направив лист-повідомлення про поновлення договору, у той час як відповідач безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.07.2022 у справі № 922/4702/21 (суддя Жельне С. Ч.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 (Бородіна Л. І. - головуючий, судді Здоровко Л. М., Лакіза В. В.), у позові відмовлено повністю.

2.2. Судові рішення арґументовані тим, що в силу положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону. І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Позивачем до листа-повідомлення про поновлення строку від 13.07.2017 не було додано проект додаткової угоди, така угода була надіслана відповідачу листом від 26.10.2021 за вих.№ 34, що є порушенням вимог частини 3 статті 33 Закону України «Про оренду землі», тому укладений між сторонами договір оренди землі від 01.08.2005 (зі змінами та доповненнями) не є поновленим у силу зазначеного Закону на той самий строк та на тих самих умовах.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 20.07.2022 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 у справі № 922/4702/21, ТОВ фірма «Коммерс» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в повному обсязі, ухвалити нове рішення, яким визнати укладеною між Міськрадою та ТОВ фірмою «Коммерс» додаткову угоду про поновлення строку дії договору оренди землі від 01.08.2005, зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) 01.08.2005 за № 75180/05 у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», та викласти її зміст у резолютивній частині судового рішення у редакції, викладеній в прохальній частині касаційної скарги.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, не враховано правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 14.06.2022 у справі № 904/3789/19 щодо застосування положень статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Так, на думку скаржника, відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій в порушення принципу неприпустимості суперечливої поведінки, а також положень статей 13, 74, 86, 269 ГПК України не надали належної правової оцінки діям (поведінці) відповідача у спірних правовідносинах щодо поновлення договору оренди землі з огляду на справедливість та добросовісність, з урахуванням доктрини заборони суперечливої поведінки, хоча наведене має суттєве значення для правильного вирішення спору про поновлення договору оренди землі на підставі положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції цього Закону від 04.06.2017 № 1983-VI11).

Суперечлива поведінка відповідача виявляється у запереченнях проти поновлення договору та водночас у намаганнях продовжити строк дії договору вже після відкриття судового провадження.

3.4. Крім цього, скаржник наголошує на тому, що внаслідок неврахування правових позицій Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 02.11.2022 у справі № 912/2688/21, від 24.02.2022 у справі № 922/1718/20, суди попередніх інстанцій порушили стандарти та порядок оцінки наявних у справі № 922/4702/21 доказів. Зокрема, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції при дослідженні питання про дотримання позивачем вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» у частині долучення до листа-повідомлення від 13.07.2017 проекту додаткової угоди, на виконання вимог статті 86 ГПК України, не надали оцінки наявним у справі доказам в їх взаємному зв`язку у сукупності, оскільки матеріалами справи достовірно встановлено, що у листі від 11.08.2017 вих.№ 5097/0/225-17 на лист-повідомлення позивача від 13.07.2017, Міськрада у переліку додаткових документів, необхідних для розгляду питання щодо продовження дії договору, не визначила надання відповідного проекту додаткової угоди.

3.5. ТОВ фірма «Коммерс» також наголошує на тому, що суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема:

- лист від 11.08.2017 вих.№ 5097/0/225-17, який підтверджує факт направлення позивачем листа-повідомлення з проектом додаткової угоди, оскільки відповідачем для підготовки рішення щодо продовження дії договору запитано тільки акт обстеження земельної ділянки; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, без повідомлення про невідповідність вказаного листа положенням статті 33 Закону України «Про оренду землі» та вимог про необхідність надання проекту додаткової угоди;

- картку обліку від 12.05.2014 № К05-027, яка містить відомості про те, що кожен рік у період з 2019- 2022 відповідач погоджував графік та режим роботи об`єкта торгівлі (який розташовується на спірних земельних ділянках), включно до 15.06.2022;

- лист від 09.11.2021 вих.№ 8670/0/553-21, в якому відповідачем зазначено про те, що необхідно підписати акти приймання-передачі земельних ділянок до земель запасу у зв`язку з тим, що договір належним чином не припинено (фактично своїми діями відповідач визнав наявність між сторонами договірних відносин станом на момент направлення відповідного листа (2021 рік), а його конклюдентні дії свідчать про те, що договір оренди між сторонами з 2017 року не припинявся);

- лист Міськради від 01.12.2021 вих.№ 9111/0/553-21, в якому зазначено, що з метою продовження строку дії договору (неукладення нового), необхідно надати документи згідно з переліком, зазначеним у листі.

Скаржника також наголошує на тому, що внаслідок неналежного дослідження зібраних у справі доказів суди попередніх інстанцій фактично самоусунулися від надання оцінки договірним відносинам, які склалися після 01.10.2020, з урахуванням та у контексті положень Закону України від 05.12.2019 № 340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» та вибору релевантної редакції Закону України «Про оренду землі», яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин (абз. 4 розділу ІХ «Перехідних положень» Закону України «Про оренду землі»).

За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій, на думку скаржника, ухвалені з численними порушеннями та неповним дослідженням всіх фактичних обставин, що є додатковою підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 01.08.2005 між ТОВ фірмою «Коммерс» (Орендарем) та Міськрадою (Орендодавцем) укладено договір оренди землі, зареєстрований 01.08.2005 за № 751180/05, за умовами якого Орендодавець на підставі рішення ХХV сесії Міськради ІV скликання від 06.10.2004 № 153/04 «Про припинення та надання в користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам» передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі громадської та житлової забудови, яка знаходиться за адресою: вул. Блюхера, 21, м. Харків (далі - договір).

Згідно з пунктом 2 договору в оренду передається земельна ділянка «Б» площею 0,1915 га та земельна ділянка «В» площею 0,0055 га.

Відповідно до пункту 8 договору його укладено строком до 01.10.2014 (але не пізніше початку реконструкції вул. Академіка Павлова та вул. Блюхера). Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 9 договору визначено розмір орендної плати.

Умовами договору також визначено, що неповернення земельної ділянки в зазначений термін не звільняє Орендаря від плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за землю у цьому випадку вноситься у розмірах, визначених цим договором.

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку (пункт 36 договору).

Пунктом 37 договору сторони передбачили, що дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки за адресою: вул. Блюхера, 21, м. Харків, Управління земельних відносин передало орендарю, ТОВ фірмі «Коммерс», відповідно до договору в оренду строком до 01.10.2014 земельну ділянку «Б» площею 0,1915 га, ділянку «В» площею 0,0055 га для експлуатації та обслуговування торговельного майданчика з павільйоном з продажу м`яса.

Додатковою угодою від 28.12.2009 сторони внесли зміни до пунктів 5, 9 договору щодо розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати.

Додатковою угодою від 12.12.2014 на підставі рішення Міськради 35 сесії 6 скликання від 29.10.2014 № 1676/14 умови договору, зокрема пункт 8, викладено в новій редакції, яким продовжено строк його дії до 01.10.2017.

Суди попередніх інстанцій також установили те, що, як зазначає позивач, 13.07.2017 ТОВ фірма "Коммерс" на адресу відповідача направив лист-повідомлення про поновлення строку дії договору. При цьому зазначений лист до матеріалів справи сторонами не долучено.

Листом від 11.08.2017 № 5097/0/225-17 Департамент земельних відносин Міськради на лист позивача (від 13.07.2017 вх. № 107562/3-17) повідомив позивача про необхідність надання додаткових документів для підготовки проекту рішення щодо продовження договору оренди земельних ділянок.

За твердженням позивача, зазначені у листі від 11.08.2017 № 5097/0/225-17 документи були надані позивачем.

26.10.2021 позивач звернувся до Міськради з листом № 34, в якому просив відповідача підписати у трьох примірниках додану до нього додаткову угоду до договору, яка фіксує поновлення дії договору на той самий строк та на тих самих умовах.

Листом від 09.11.2021 № 8670/0/553-21 Департамент територіального контролю та земельних відносин Управління земельних відносин Міськради повідомив ТОВ фірму «Коммерс» про необхідність підписання акта приймання-передачі до земель запасу міста земельної ділянки, переданої в оренду за договором, акт доданий до зазначеного листа.

Позивач наголошував на тому, що оскільки Міськрада у 2017 році не направила ТОВ фірмі «Коммерс» ні листа-заперечення, ні примірника додаткової угоди про продовження строку дії договору, а позивач продовжував користуватися земельною ділянкою, в повному обсязі та своєчасно сплачувати орендну плату, то договір був автоматично продовжений на той самий строк і на тих самих умовах, на 1096 календарних дні, тобто до 01.10.2020.

Крім того, протягом місяця (02.10.2020- 31.10.2021) з дня закінчення строку дії автоматично поновленого договору, відповідачем на адресу позивача не було направлено лист-заперечення у його поновленні, а позивач, у свою чергу, надалі продовжував користуватися наданими земельними ділянками, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, а тому, на думку позивача, договір повторно автоматично поновлений на той самий строк і на тих самих умовах, строком на 1096 календарних дні, тобто до 02.10.2023.

Оскільки Міськрада не підписала направлений їй 26.10.2021 ТОВ фірмою «Коммерс» проект додаткової угоди, орендар звернувся до суду з даним позовом.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає таке.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

У справі № 922/4702/21, рішення в якій переглядаються, касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 14.06.2022 у справі № 904/3789/19 щодо застосування положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» та щодо порушення принципу неприпустимості суперечливої поведінки.

Проте Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних у справі судових рішень не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, в основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про те, що позивачем до листа-повідомлення про поновлення строку договору від 13.07.2017 не було додано проект додаткової угоди, така угода була надіслана відповідачу листом тільки 26.10.2021 за вих.№ 34, що є порушенням вимог частини 3 статті 33 Закону України «Про оренду землі», відтак укладений між сторонами договір оренди землі від 01.08.2005 (зі змінами та доповненнями) не є поновленим в силу закону на той самий строк та на тих самих умовах.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», за змістом статті 1 якого (у редакції станом на дату звернення позивача з листом-повідомленням від 13.07.2017), яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положеннями частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України «Про оренду землі» визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 цього Закону передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди (стаття 15 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким статтю 33 Закону України «Про оренду землі», яка регламентувала порядок поневолення договорів оренди, було викладено у новій редакції.

Водночас розділ IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:

«Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 ЗК України.

Правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення».

Отже, під час розгляду спору суди попередніх інстанцій правомірно керувалися положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка мала назву «Поновлення договору оренди землі», у редакції, чинній станом на 04.06.2017.

Згідно з частинами 1-3 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції станом на дату звернення позивача з листом-повідомленням від 13.07.2017) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Відповідно до частин 4, 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції станом на дату звернення позивача з листом-повідомленням від 13.07.2017) при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення

Частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції станом на дату звернення позивача з листом-повідомленням від 13.07.2017) передбачено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Отже, статтею 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції станом на дату звернення позивача з листом-повідомленням від 13.07.2017) було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря як більш уразливої сторони в цих правовідносинах від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1- 5, так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини 1- 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі». І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Наведений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. Крім цього, аналогічний правовий висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 904/3789/19, на неврахування висновків у якій посилається скаржник у тексті касаційної скарги.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 31.08.2021 у справі № 910/1030/19 зроблено висновок, що порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі». У такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі, якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту в резолютивній частині рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/1030/19 зазначено про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин.

При цьому для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору.

Як установлено судами попередніх інстанцій, доказів про надіслання ТОВ фірмою "Коммерс" відповідачу проекту додаткової угоди разом з листом-повідомленням від 13.07.2017 матеріали справи не містять. Заперечення скаржника зворотного не доводять.

Тобто, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, скаржником не було дотримано умов, визначених статтею 33 Закону України «Про оренду землі». Ураховуючи зазначене, правомірними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що строк дії договору оренди землі від 01.08.2005 з урахуванням додаткової угоди від 12.12.2014 припинився 02.10.2017.

Оскільки строк дії зазначеного договору припинився ще у 2017 році, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутні правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди, якою, зокрема, позивач просив продовжити строк дії договору до 02.10.2023.

Отже, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що апеляційний господарський суд переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, а також у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 904/3789/19 правового висновку щодо застосування положень статті 33 Закону України «Про оренду землі». Зазначене спростовує доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій положень статті 33 Закону України «Про оренду землі».

При цьому доводи скаржника про неврахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 904/3789/19 щодо застосування принципу добросовісної поведінки, який є загально-правовим принципом, що лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину, відхиляються з огляду на таке.

Як зазначено вище, статтею 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції станом на дату звернення позивача з листом-повідомленням від 13.07.2017) було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі.

При цьому пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Аналіз частини 2 статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які становлять зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності з дотриманням принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

За змістом статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі», добросовісність орендодавця, по суті, становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Тому саме встановлення факту недобросовісності дій орендодавця є пріоритетним під час розгляду спорів цієї категорії (стосовно поновлення договорів оренди землі).

Водночас, на думку колегії суддів, встановленню факту недобросовісності дій орендодавця передує сумлінне виконання орендарем своїх цивільних обов`язків, тобто додержання та виконання алгоритму дій, встановлених у статті 33 Закону України «Про оренду землі», зокрема дій щодо звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди.

Зі змісту постанови Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 904/3789/19, на яку посилається скаржник у тексті касаційної скарги, убачається, що орендарем дотримано алгоритм дій, встановлений положеннями статті 33 Законом України «Про оренду землі», зокрема, судами установлено, що 27.12.2018 позивач направив відповідачеві лист-повідомлення від 26.12.2018 № 1/12-18 про укладення додаткової угоди до договору оренди, до якого долучив проект додаткової угоди про поновлення договору оренди від 17.02.2009 на тих самих умовах, що були передбачені таким договором.

А тому суди, урахувавши такі обставини, вдалися до подальшого дослідження наявності або, навпаки, відсутності факту недобросовісності дій орендодавця (стосовно поновлення договорів оренди землі).

Проте у справі № 922/4702/21, яка переглядається, встановлено протилежні обставини, а саме щодо відсутності доказів про надіслання ТОВ фірмою «Коммерс» відповідачу проекту додаткової угоди разом з листом-повідомленням від 13.07.2017.

З урахуванням наведеного Верховний Суд наголошує на відсутності підстав для врахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 904/3789/19 в частині застосування принципу добросовісної поведінки.

Посилання на інші постанови Верховного Суду (зокрема, щодо стандартів доказування, пункт 3.4. цієї постанови) від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 02.11.2022 у справі № 912/2688/21, від 24.02.2022 у справі № 922/1718/20 мають декларативний характер, ухвалені у справах з очевидно іншою нормативно-доказовою базою і також не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

5.4. Разом з цим Верховний Суд акцентує увагу на тому, що не можуть бути самостійною підставою для касаційного провадження самі лише доводи скаржників про те, що судами не було досліджено якихось доказів або ж досліджено їх не в повному обсязі, позаяк в силу положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, чого у даному випадку не відбулося.

Відтак, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 287 ГПК України, також не підтвердилася.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що доводи скаржника про користування земельною ділянкою протягом 2017- 2021 років, здійснення орендної плати у зазначений період, листування із Міськрадою відхиляються, оскільки такі обставини не входили до предмета як дослідження, так і доказування в межах судової справи № 922/4702/21, предметом розгляду якої були вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору, з урахуванням також і тієї обставини, що строк дії договору з урахуванням додаткової угоди від 12.12.2014 припинився 02.10.2017.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Коммерс» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.07.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 у справі № 922/4702/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ